Відкрити головне меню

Старокраматорський машинобудівний завод

Старокраматорський машинобудівний завод — підприємство важкого машинобудівництва, розташоване у м. Краматорську Донецької області. Містоутворююче підприємство[ru].

Старокраматорський машинобудівний завод
48°43′29″ пн. ш. 37°32′48″ сх. д. / 48.72497940002777739° пн. ш. 37.54675270002777410° сх. д. / 48.72497940002777739; 37.54675270002777410Координати: 48°43′29″ пн. ш. 37°32′48″ сх. д. / 48.72497940002777739° пн. ш. 37.54675270002777410° сх. д. / 48.72497940002777739; 37.54675270002777410
Тип приватне акціонерне товариство
Засновано 1896
Засновник(и) Конрад Гампер[ru]
Штаб-квартира  Україна, 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Конрада Гампера, 2
Співробітники 1097 (2014)
Сайт skmz.dn.ua
Код ЄДРПОУ 05763642
Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР

Заснований 1896 німецькою фірмою В. Фіцнер і К. Гампер, продукував насамперед устаткування для вугільної промисловості. За роки першої п'ятирічки і вдруге по воєнному знищенні реконструйований і розширений. Основна продукція: устаткування для металургійної, вугільної, гірничодобувної та інших галузей промисловості.

В середині 20 сторіччя виробляв військову продукцію — танкетки, легкі танки, керував Костянтин Сіркен.

Стела біля мосту через Торець

ІсторіяРедагувати

У липні 1896 року підприємець Конрад Гампер[ru] викупив у поміщиків Таранових-Білозерових[ru] ділянку землі й побудував механічний завод, який розпочав роботу у вересні того ж року. На той час підприємство займалося виготовленням кранів, обладнання для шахт, металорізальних верстатів.

У 1897 році було збудовано ливарний цех і механічну майстерню (зараз на їх місці чавуноливарний цех).

 
акція КМт в 500 карбованців, 1899

15 травня 1899 року на базі машинобудівної компанії «В. Фіцнер і К. Гампер» було засноване «Краматорське металургійне товариство» (рос. Краматорское металлургическое общество, КМО).

 
Реклама КМТ

У травні 1900 року збудовано механозбиральний цех № 1. Також в 1900 році на міжнародній промисловій виставці в Парижі машини, виготовлені КМТ, були нагороджені гран-прі.

У 1902 році було відкрито заводську трирічну школу, розпочато виробництво прокатного обладнання. У 1904 році збудовано котельно-ковальський цех (зараз цех металоконструкцій).

Революція 1905Редагувати

10 лютого 1905 з початком революції 1905-1907 років на підприємстві відбувся страйк робітників. Було обрано ради депутатів, організовані загони міліції.

13 - 15, 18 грудня 1905 - страйк робітників. 14 грудня роззброєна поліція, звільнені ув'язнені місцевої в'язниці. 15 грудня захоплені пошта, телеграф і банк. Виступ робітників подавлений донськими казаками.

У першій половині 1906 на заводі працював Г. І. Петровський[1]. 14 липня 1906 завод було закрито адміністрацією через бойкот робітників.

У 1907 році збудовано нову будівлю школи, розпочато виготовлення прокатних станів. У 1908 році після укладення угоди з німецькою фірмою «Демаг[ru]» завод став спеціалізуватися на прокатному, металургійному й шахтному обладнання.

До 1909 на заводі 6 парових, 75 електричних двигунів і 3 динамо-машини загальною потужністю в 7,5 тис. к. с .; річне виробництво - 7 млн карб.

У березні 1909 сталася сильна повінь, яка порушила роботу заводу.

У 1910 році на міжнародній промисловій виставці в Парижі машини, виготовлені КМТ, були нагороджені гран-прі вдруге.

З 1911 розмітником в котельному цеху працював В. Я. Чубар.

9 (ст. ст.) травня 1912 року була організована пожежна команда.[2]

У 1912 токарем в інструментальному цеху працював М. М. Шверник.

До 1913 на заводі 265 машин загальною потужністю 22,1 тис. к. с., 2 доменних печі; річне виробництво - 12 млн карб. Номенклатура виробництва: залізні конструкції, крани та підйомні машини, лебідки, компресори, насоси, парові машини, сталеливарне обладнання, прокатні машини, преси. На 1913 рік основний капітал товариства - 7,2 млн карб. Також в 1913 році трирічне училище при заводі стало чотирирічним.

До початку війни середній місячний заробіток працівника становив 39 карбованців.[1]

Перша світова війнаРедагувати

В 1914 році іноземці були виключені з числа акціонерів. В роки Першої світової війни завод виготовляс також і артилерійські стволи, лафети, санітарні двоколки, артилерійські набої. У зв'язку з нестачею робочих рук з-за мобілізації з 1914 на завод, як робітників почали приймати жінок.

В 1915 році збудовано снарядний цех, в якому працює половина усіх працівників. Здійснювався токож ремонт паротягів.

  • через мобілізацію брак робочих заповнили китайці.
  • побудова будівлі головної контори (директорат).

У перші роки війни середній місячний заробіток працівника становив 36 карбованців.[1]

В 1916 році побудовано металевий міст через Торець.

  • заводу поповнилися новими видами верстатів.
  • Придбано право на 36 років видобутку кам'яного вугілля в Черкаській волості.

- власники заводу отримали понад 5 млн карб. чистого прибутку.

2 березня 1917 - робочі зупинили завод і влаштували мітинг з приводу Лютневої революції.

18 червня 1917 - страйк.

 
Бони КМТ (1917)[3]

В 1917 році через брак грошової маси для розрахунків з робітниками і інженерно-технічним персоналом дирекція випустила тимчасові грошові знаки номінальною вартістю 1, 3, 5, 10, 25 і 100 карбованців. Папір бонів КМТ мав захист - водяні знаки, але до обігу вони так і не надійшли.

Після жовтневого переворотуРедагувати

У 1919—1920 роках за вказівкою Реввійськради підприємством було побудовано більше сотні бронепотягів.

17 листопада 1920 року постановою Президії РНК УСРР завод було націоналізовано й він отримав назву Краматорського державного машинобудівного і металургійного (КГММЗ або КГМЗ).

17 грудня 1920 року виробництво зупинене через фінансову і сировинну кризи.

1 червня 1922 року постановою Президії РНК УСРР завод переданий у відання Управління гірської кам'яновугільної промисловості (Донвугілля).

Від 1922 року снарядний цех перетворено в підсобний, а при підприємстві створена школа ФЗУ.

Від 1 січня 1923 року ковальсько-котельний цех розділений на два цехи.

1 жовтня 1925 - завод виведений з підпорядкування Донвугілля і перетворений в трест КГММЗ.

1 травня 1927 - створений відділ інформації та раціоналізації.

29 червня 1927 - почала виходити газета «Краматорська домна» (19 вересня 1930 року перетворили на міську газету «Краматорська правда»).

1928 - вперше в СРСР побудовані металургійні розливні крани вантажопідйомністю 175-200 т.

1929 - в зв'язку з будівництвом нового заводу важкого машинобудування КГММЗ увійшов до складу комбінату «Краммашбуд».

1930 - побудовані будівлі проектно-конструкторського відділу (з 16 серпня 1946 - центральна лабораторія і відділ головного металурга) і головного магазину.

6 листопада 1930 - відкритий заводський палац культури ім. Леніна (архітектор А. І. Дмитрієв). Зруйнований під час війни, нова будівля побудовано в 1944.

8 квітня 1931 - вийшов перший номер корпоративної газети «Червоний машинобудівник». З 53-го номера називалася «За метал і машини», в лютому 1933 р.-1935 - «Краматорський машинобудівник», з 1935 - «Машинобудівник». Не видавалася з вересня 1941 до 1 жовтня 1952.

Від 1931 року заість клепання почали застосовувати електрозварювання.

  • виготовлена 120-тонна станина для першого радянського блюмінга.

1 червня 1934 - розпорядженням Наркомтяжмаша підприємство було розділене на два заводи: Старокраматорський машинобудівний і Краматорський металургійний.

 
Меморіальна дошка про присвоєння СКМЗ імені Г. К. Орджонікідзе

19 серпня 1935 - завод названо ім'ям Серго Орджонікідзе.

1935 - створена заводська марка: молот всередині п'ятикутної зірки, навколо зірки - півшестерня. Визначена спеціалізація заводу - ковальсько-пресове і прокатне обладнання, підйомні крани.

Червень 1937 - відкритий піонерський табір в Святогірську.

Друга світова війнаРедагувати

1939 - споруджено будинок відділу головного енергетика.

1940 - засновано механоскладальний цех № 3.

26 червня 1940 - указом Верховної Ради СРСР введений 7-денний робочий тиждень і 8-годинний робочий день.

травень 1941 - здано в експлуатацію механоскладальний цех № 4.

Липень-жовтень 1941 - в 4-му цеху виробляють авіабомби, у 2-му (нині інструментальному) - снаряди, в РМЦ - автомати, в 1-м і 3-м - корабельні артилерійські системи.

1-8 жовтня завод піддався цільовим нальотам люфтваффе. В результаті прямих влучань важких бомб були зруйновані два корпуси заводу, загинули і були поранені сотні робітниів.[4]

8 жовтня 1941 - вийшла вказівка Наркомтяжмашу щодо евакуації на Іркутський завод важкого машинобудування[ru] ім. В. В. Куйбишева. Евакуація тривала 12-20 жовтня. Працювати на новому місці завод почав в кінці грудня.

Під час німецької окупації завод належав Круппу.

7 вересня 1943 - почалося відновлення СКМЗ.

1943 - підсобний цех перетворений на інструментальний.

 
Петровські прохідні

1945 - побудовані Петровські прохідні

13 листопада 1945 - створено відділ технічної інформації.

16 серпня 1946 - сформований відділ головного металурга.

26 серпня 1946 - на площі 4-го цеху організований спеццех № 5 для артилерійських установок для флоту.

 
Меморіальна дошка про нагородження СКМЗ орденом Трудового Червоного прапора

9 листопада 1946 - в 50-річний ювілей за своє відновлення після війни, за освоєння виробництва і випуск металургійного обладнання завод нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора.

Листопад 1946 - відкрито пам'ятник С. Орджонікідзе (архітектор А. І. Менделевич і скульптор А. А. Тиц).

1946 - в заводі відкриті бюсти Леніна[5] і Сталіна (нині не існує).

1947 - в Ленінграді видана книга Н. І. Древетняка «Гвардія машинобудівників» про історію СКМЗ.

1949 - розпочато експорт машин.

Грудень 1949 - побудовано нову будівлю модельного цеху.

У 1952 році виготовлений перший штампувальний 10-тонний пароповітряний молот.

1953 - в 10-му цеху почали випускати візки для ракет.

травень 1955 - відкритий піонерський табір в Святогірську.

1956 - побудована фабрика-кухня.

18 квітня 1956 - об'єднані ковальський і термічний цехи.

1953 - 6 березня 1960 - будівництво електростальцеха.

1961 - закінчено будівництво інженерного корпусу.

1962 - заводська спортивна команда стала називатися «Прапор».

1963 - побудований цех валків.

 
Меморіальна дошка про нагородження СКМЗ пам'ятним червоним прапором

24 жовтня 1967 - в честь перемоги в соціалістичному змаганні завод нагороджений пам'ятним червоним прапором.

4 листопада 1967 - відкрито меморіал загиблим у війні заводчанам.

 
Меморіальна дошка про нагородження СКМЗ грамотою Верховної Ради УРСР

22 вересня 1971 - за освоєння нового високопродуктивного прокатного обладнання завод нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

19 березня 1973 - запущений редукторний цех.

1973 - почав роботу інформаційно-обчислювальний центр.

14 вересня 1976 - СКМЗ став головним підприємством ВО АППО, куди також увійшли НДПКТІ і Міллеровський машинобудівний завод ім. Гаврилова.

1978 - здано в експлуатацію цех по випуску замків.

1981 - запущено цех валків холодної прокатки.

 
інженерний корпус

1982 - збудовано 9-поверховий адміністративний будинок.

30 грудня 1982 - в будівлі главконтори відкритий заводський музей.

1983 - споруджено будинок для відділу автоматизованих систем управління виробництвом (ОАСУП).

20 липня 1990 - запущений цех металовиробів (біметалевих пластин).

1990 - розпочато виробництво товарів народного споживання (меблі, посуд і т. ін.).

Після відновлення незалежностіРедагувати

1991 - відкритий цех № 10 по виробництву труб.

1992 - відкритий цех № 11 по випуску будівельних виробів, споруджено будинок енергоцеху.

1993 - в механічному цеху був налагоджений випуск газових колонок.

Вересень 1993 - розпочато виробництво шлакоблоку.

3 січня 1994 - медико-санітарний цех перетворений в поліклініку.

Лютий - 29 травня 1995 - приватизація підприємства. Майно оцінено в 1 трильйон 53 мільярди карбованців.

1999 - розпочато виробництво колійних машин.

2000 - Палац культури переданий місту.

2006 - розпочато випуск коксового устаткування, відкрито новий цех великих металоконструкцій.

23 січня, 2 лютого 2009 - страйк робітників з вимогою виплати боргів по заробітній платі та поліпшення умов праці.

У травні 2019 року завод показав танкову гармату КБА-3 власного виробництва під час «Ліги оборонних підприємств України», що проходла у Києві. Також завод заявив про готовність виробляти всю лінійку артилерійських стволів від 122 до 155 мм, як гладкоствольних, так і нарізних.[6]

В ході демонстрації на ТОВ «Термо Проджектс Україна» продукції підприємств «Ліги оборонних підприємств України» був показаний новий 120 мм міномет «Бучарда». Розробник та виробник ПАТ «Старокраматорський машинобудівний завод» який раніше брав участь у виробництві  мінометів М120-15 «Молот» та постачав заводу «Маяк» близько 50% його деталей.[7]

У 2019 році завод опанував виробництво стволів калібру 152-мм для самохідних артилерійських установок 2С3 «Акація».[8]

Кількість працівнківРедагувати

  • 2008 рік — 2292
  • 2009 рік — 1395
  • 2010 рік — 1276

Фінансові показникиРедагувати

Чистий прибуток за 2010 рік — 15,526 млн грн[9].

Директори заводуРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати