Приморська область

Приморська область
Герб
Дата створення / заснування	31 жовтня (12 листопада) 1856
Офіційна назва	рос. Приморская область
Коротка назва	Приморська обл.
Країна	Далекосхідна республіка,  Російська СФРР,  Російська республіка і  Російська імперія
Столиця	Владивосток
Кількість населення	223 336 осіб
На заміну	Маньчжурія
Час/дата закінчення	1922
Час/дата припинення існування	1922
Категорія мап на Вікісховищі	d
Приморська область у Вікісховищі

Карта Приморської області, 1913

Приморська область (рос. Приморская область) — область на Далекому Сході Російської імперії, що включала Камчатку, Чукотку, Гіжигинський та Охотський округи уздовж узбережжя, частинину Надамур'я від впадання річки Уссурі до гирла річки Амура та Уссурійський край. Утворена в 1856. Головним містом Приморської області до 1880 був Ніколаєвськ, згодом — Хабаровськ, та з 1888 — Владивосток.

У 1856–1884 відносилася до складу Східноси­бір­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва, в 1884–1917 – При­амур­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва, в 1903–1905 у складі При­амур­сько­го ге­не­рал-гу­бер­на­тор­ст­ва відносилась до намісництва на Далекому Сході.

Законом ДСР від 6 листопада 1922 Приморську область перейменовано на Приморську губернію у складі Далекосхідної республіки.

Географія

Приморська область займала вузьку смугу східного узбережжя Сибіру, між 70° і 42° північної широти, від Льодовитого океану на південь до кордону Кореї. Північну межу її становив Льодовитий океан від Чаунської губи до Берингової протоки; на північному заході і заході межа між Приморською областю та Якутською проходила вододілом Станового хребта, між Приморською областю та Амурської — хребтом Джугдир, звідки сходила прямо на південь по відрогів Хінганського хребта до міста Хабаровська; межа від Китайської імперії тягнулася по річці Уссурі до озера Ханка, звідси на південь до Японського моря. Довжина Приморської області з півночі на південь доходить до 4000 верст, середня ширина — 350 верст, звужуючись місцями по узбережжю Охотського моря поблизу Аяна до 40 верст і розширюючись на крайній півночі уздовж узбережжя Льодовитого океану до 1000 верст. Східна і південно-східна кордону вздовж узбережжя Великого океану мали берегову лінію в 14950 верст.

Приморська область містила в собі Чукотську землю, Камчатський півострів, Командорські острови, Гіжигинський та Охотський округи, частину Надамур'я від впадання річки Уссурі до гирла річки Амура та Уссурійщину з Муравйов-Амурським півостровом. Острів Сахалін, що належав раніше до Приморської області 1884 року відділений від неї в якості особливого відділу.

Площа Приморської області — 1 629 424 кв. верст, в тому числі великі озера — 7729 кв. верст. За площею Приморська область серед сибірських губерній і областей посідала третє місце, поступаючись тільки Якутській області та Єнісейській губернії.

Поділ

Від початку область мала поділ на 3 округи:

• Гіжи­гін­ська округа (від заснування),
• Пе­тро­пав­лов­ська округа (від заснування),
• Уд­ська округа (1857 року передано з Якутської області),
• Охотський округ (виділена з Якутської області 1858 року),
• Ніколаєвський округ (утворена 1858 року),
• Софієвський округ (утворена 1858 року),

У 1868 утворені Сахалінський, Аввакумовський, Суньфунський, Сучанський, Уссурійський і Ханкайський округа.

На 1870 в Приморській області було 4 міста: Ніколаєвськ, Охотськ, Петропавловський Порт і Софійськ.

У 1875 Сахалінський округ розділено на Південно-Сахалінський і Північно-Сахалінський округи.

У 1880 утворений Південно-Уссурійський округ, що утворений замість скасованих Аввакумовського, Суйфунського, Сучанського і Ханкайського округів.

У 1884 Сахалінський острів було виділено в самостійну адм.-тер. одиницю під керуванням начальника острова. Таким чином Приморська область позбулася Південно-Сахалінського і Північно-Сахалінського округів.

У 1888 утворені Анадирський і Командорський (на Командорських островах) округи.

У 1889 утворено особливу округу Уссурійського козацького війська, початково розділену на 3 ділянки.

У 1896 Софійська округа перейменована на Хабаровську через перенесення центру з Софійська до Хабаровська.

У 1898 село Нікольське перетворено на місто Нікольськ-Уссурійський (тепер Уссурійськ).

У 1902 округи області перейменовані на повіти. Тоді Приморська область мала у складі:

• Анадирський повіт,
• Гіжигінський повіт,
• Командорський (Командорських островів) повіт,
• Охотський повіт,
• Петропавлівський повіт,
• Удський повіт,
• Хабаровський повіт,
• Південно-Уссурійський повіт;
• земля Уссурійського козацького війська.

У 1909 зі складу області виділена самостійна Камчатська область з Петропавлівським, Охотським, Гіжигінським, Анадирським і Командорським повітами; і Південно-Уссурійський повіт було розділено на три: Іманський, Нікольсько-Уссурійський і Ольгінський.

Поділ на 1909:

• Іманський повіт,
• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгінський повіт,
• Удський повіт, - 1914 року передано до Сахалінської області,
• Хабарівський повіт,
• землі Уссурійського козацького війська:
  • Бікінський станичний округ,
  • Гленовський станичний округ,
  • Гродековський станичний округ,
  • Донський станичний округ,
  • Платоно-Александровський станичний округ,
  • Полтавський станичний округ.

ДСР у листопаді 1920 передала Іманський і Хабаровський повіти до новоствореної Приамурської губернії

Поділ на 1920-1922:

• Нікольськ-Уссурійський повіт,
• Ольгинський повіт,
• округа Уссурійського козацького війська.

В жовтні — на початку листопада 1922 Приморську область поділено на 2 повіти (Нікольськ-Уссурійський і Спаський) і 4 райони (Ольгинський, Посьєтський, Прикордонний, Сучанський); округу Уссурійського козацького війська було скасовано.

Населення

За переписом 1897, у Приморській області мешкало 220557 осіб, в тому числі 150826 чоловіків і 69731 жінок; на 100 чоловіків припадало лише 46 жінок; за винятком острова Сахалін (де на 100 чоловіків 37 жінок), ніде в Росії такого співвідношення не існувало). На 1 кв. версту припадало лише 0,13 мешканців; рідше була населена в Сибіру лише Якутська область (0,07 жителів на 1 кв. версту). Міського населення (в 6 містах) 50523 (40940 чоловіків і 9583 жінок), або 22, 9 % всього числа мешканців: у Владивостоці 29 тисяч, в Хабаровську 15 тисяч, в Ніколаєвську 5 тисяч; в інших трьох містах, взятих разом, менше 1000 мешканців. Якщо виключити з неміського населення війська і корінних, напівдиких мешканців краю, що займаються лише полюванням і рибальством, то залишається не більше 45 % сільського продуктивного населення. Особливо слабо населена північна частина області, на північ від Амура, де на просторі 1346905 кв. верст мешкає 50417 осіб, тобто на кв. версту 0,04 душі; в південній частині (170140 мешканців) на кв. версту припадає 0,3 людини. І це рідкісне населення з'явилося в краї недавно. До приєднання Амурського краю до Росії тут було, за винятком небагатьох російських постів на Амурі і по березі моря, лише кілька тисяч бродячих інородців та невелике число китайських втікачів (так званих манз).

Початок заселення краю східноєвропейськими слов'янами відноситься до 1855, коли в пониззі Амура, між постами Миколаївським і Маріїнським, в 5 слов'янських селищах було поселено 51 родина селян з Іркутської губернії.

Після заняття Амурського краю розпочато було примусове переселення на річку Уссурі забайкальських козаків, частина яких у 1879 році переведена на прикордонну з Китаєм лінію на південь від озера Ханка. Після того на Амур були відправляєми переселенці з внутрішніх губерній Європейської Російської імперії (переселення). Заселення краю йшло повільно, головним чином внаслідок незручностей сухопутної подорожі через весь Сибір. З 1883 року, коли почалося перевезення переселенців морським шляхом з Одеси до Владивостока, заселення області пішло успішніше. У 1880 році в Уссурійсько-Амурському краї налічувалося приблизно 50000 осіб, у тому числі 27000 східноєвропейських слов'ян; у 1891 році населення доходило до 85000 осіб, з яких східноєвропейських слов'ян було 57000, корейців 13000, китайців близько 8000, американців, іноземців-європейців, японців 600, корінних мешканців 6500 тощо. Таким чином, за цей проміжок часу населення збільшилося на 70 %; число східноєвропейських слов'ян зросла понад ніж удвічі (тепер вони становлять в південній частині області більш 2/3 всього числа мешканців), число корейців — на 80 %; число китайців почала зменшуватися внаслідок зворотнього переселення їх у межі Китаю. Всього в 1891 році східноєвропейських слов'ян (селян-козаків, війська і міських обивателів) налічувалося в області 64500 (54,3 %), корейців 13000 (10,8 %), китайців 7900 (6,6 %), різних іноземців разом з японцями 600, корінних мешканців різних племен (рахунком до 15) 34000 (28,3 %).

Східноєвропейське слов'янське населення зосереджено головним чином в Південно-Уссурійському краї, на низинному просторі між озером Ханка і Японським морем, в долинах річок Суйфуна, Лефу, Сучана і по озеру Ханка. Тут нерідкі східноєвропейські слов'янські селища в 100 і більше дворів. Потім східноєвропейські слов'янські селища є ще: козацькі — на правому березі Уссурі, селянські — по правому березі Амура і поблизу гавані Святої Ольги; крім того, східноєвропейські слов'яни в незначній кількості живуть в містах північної частини області — Охотську та Гіжигинську, а також на Камчатці.

З інородців у південній частині Приморської області живуть гольди (нанайці), ольчі або мангуни (ульчі), орочі (або орочони) і гіляки (нівхи). У північній частині області, на північ від Амура, східноєвропейські слов'яни становлять 21,4 % населення; інші 78,6 % — інородці. Східноєвропейські слов'яни живуть в прибережних містах і містечках, інородські племена розсіяні по всьому простору краю. На крайній півночі від Анадирі до Льодовитого океану і від Колими до Берингової протоки кочують чукчі числом 12000, що поділяються за родом занять на приморських, або так званих біломорських (живуть уздовж узбережжя Льодовитого океану і займаються ловом риби та боєм тюленів і моржів), оленячих (кочують трохи південніше перших і займаються оленеводством) і міняйл зайнятих міновою торгівлею. Останні служать посередниками між інородцями Чукотської Землі і американцями, для чого перепливають на своїх байдарках Берингову протоку. Все чукчі живуть в рухомих юртах з оленячих шкур; багато з них хрещені.

Національний склад у 1897 році:

Округи	росіяни	українці	китайці	корейцы	тунгусо-маньчжурські народи	чукчи	коряки	нівхи	ітельмени	поляки	чуванці	ескімоси
Область в цілому	35,9 %	14,9 %	13,7 %	10,9 %	7,6 %	4,6 %	2,7 %	1,9 %	1,8 %	1,4 %	…	…
Анадирська	1,1 %	…	…	…	5,0 %	79,4 %	1,4 %	…	…	…	4,0 %	9,1 %
Гіжигинська	8,2 %	…	…	…	25,3 %	8,5 %	57,7 %	…	…	…	…	…
Командорська	9,5 %	…	…	…	…	…	…	…	…	…	…	…
Охотська	10,1 %	…	…	…	79,1 %	…	5,0 %	…	…	…	…	…
Петропавловська	31,0 %	…	…	…	5,3 %	…	15,8 %	…	47,5 %	…	…	…
Удська	40,9 %	…	8,5 %	1,8 %	17,3 %	…	…	23,1 %	…	1,1 %	…	…
Уссурійська	67,9 %	2,8 %	16,0 %	4,5 %	6,2 %	…	…	…	…	…	…	…
Хабаровська	49,7 %	4,5 %	17,1 %	2,6 %	20,4 %	…	…	…	…	1,4 %	…	…
Південно-Уссурійська	33,6 %	25,2 %	17,1 %	17,9 %	…	…	…	…	…	2,0 %	…	…

округи	алеути	якути	євреї	татари	японці
Область в цілому	…	…	…	…	…
Анадирська	…	…	…	…	…
Гіжигинська	…	…	…	…	…
Командорська	89,6 %	…	…	…	…
Охотська	…	5,7 %	…	…	…
Петропавлівська	…	…	…	…	…
Удська	…	1,2 %	1,5 %	1,4 %	1,3 %
Уссурійська	…	…	…	…	…
Хабаровська	…	…	…	…	…
Південно-Уссурійська	…	…	…	…	1,2 %

Простір і населення Союзу РСР (Приморська область) (за даними перепису 28 серпня 1920 року і по обчисленню на 1 січня 1925 р).

рік	Площа кв км	наявне населення			в т. ч сільське			в т. ч міське
		чоловіків	жінок	обидві статі	чоловіків	жінок	обидві статі	чоловіків	жінок	обидві статі
20.08.1926	593000	348961	286026	634987	222893	204796	427689	126068	81230	207298
1.01.1925	593000	359500	294500	654000	229600	210900	440500	129900	83600	213500

Історія

Герб області c з офіційним описом, затверджений Олександром II (тисяча вісімсот сімдесят вісім)

Приєднання краю до Московського царства

Приєднання Приморської області до Московського царства почалося з північної її частини. Ще в першій половині XVII сторіччя сибірські козаки, рухаючись на схід і підкоряючи на шляху інородні племена, опинилися в межах нинішньої Приморської області. Так, 1630 року козаки заснували острог в Тауйську; у 1635 року козак Василь Поярков вийшов з гирла Амура в Охотське море; через 1637 року козак Семен Шелковніков піднявся на північ до річки Охоти та поставив біля її гирла зимівник; у 1649 році на цьому місці був побудований Косий острожек. У 1648 році козак Семен Дежньов вийшов на човнах з гирла річки Колими в Льодовитий океан і, обійшовши Чукотський ніс, спустився на південь до північній частині Камчатки; в 1649 році він заснував Анадирський острог. У 1697 році якутський козак Володимир Атласов побудував Нижньо-Камчатський острог.

За Російської імперії

З часів Петра І край став заселятися росіянами. З сибірських селян були виписані мисливці для поселення в Охотському і Камчатському острогах; туди ж були переведені козаки з Якутська; нарешті, ті ж остроги були зроблені місцями для заслання засуджених на каторжні роботи. Хутрові багатства Камчатки залучили туди російських купців і промисловців; але з 1779 року, коли почала діяти Російсько-американська компанія, що користувалася торгово-промисловою монополією, російські купці залишили край.

У 1783 році Камчатка була віднесена до Охотської області, що входила до складу Іркутського намісництва. У 1803 році Камчатка була виділена в особливу область, центром управління якої в 1849 році зроблили Петропавлівський порт. В цей час до Камчатської області відносилися всі володіння Росії на узбережжі Східного океану, за винятком Охотського округу, приєднаного до Якутської області. Заняття росіянами Надамурщини почалося заснуванням капітаном Невельським в 1850 році Петровського зимів'я на березі Охотського моря, в 30 верстах від гирла Амура. У тому ж році в самому гирлі річки лейтенант Бошняк заснував Миколаївський пост. У 1853 році були засновані посади Маріїнськ на Амурі і Олександрівський на березі Татарської протоки. У 1854 році в гирлі Амура для захисту російських володінь від нападів китайців були переведені забайкальські козаки і один лінійний батальйон.

Приморська область (1856—1917)

Подальші дії по закріпленню за Росією Амурщини були припинені через Кримську війну; але вже в 1856 році з приморських частин Східного Сибіру разом з Камчаткою була утворена нова Приморська область.

У 1857 році в низов'ях Амура було побудовано 11 козацьких станиць, і зі складу області була виділена нинішня Амурська область з центром в Благовіщенську. 31 жовтня 1857 року в склад Приморської області з Якутській області було передано Удський (Охотський) край.

У 1858 році до складу Приморської області увійшло все знову придбане за Айгунською угодою простір на лівобережжі Амура; центром управління областю зроблено місто Миколаївськ, де, з Петропавлівська було переведено флот. Того ж року було засновано село Хабарівка, а в 1859 році закладено Софійськ. У 1860 році графом Ігнатьєвим було укладено з Китаєм Пекінський трактат, за яким до Росії від Китаю відійшли землі між правим берегом Амура, річкою Уссурі і Японським морем — були в основному сформовані сучасні обриси кордону з Китаєм. До Приморської області за Пекінською угодою було приєднано Уссурійський край.

Воєнний губернатор Приморської області одночасно був командиром портів Східного океану і Сибірської флотилії, в його віданні були російські острівні території на Тихому океані. З 1871 головним портом на Тихому океані став Владивосток - резиденція головного командира портів Східного океану.

Після підписання Петербурзької угоди 1875 до Примоської області увійшов весь Сахалінський острів, який у вересні 1875 за тимчасовими правилами «Про військове і цивільне управління на острові Сахаліні» Сахалінський округ було розділено на Південно-Сахалінський і Північно-Сахалінський округи.

У 1880 році обласне управління було переведено з Миколаївська до Хабаровки, а зі складу області виділено Муравйов-Амурський півострів з Владивостоком і Руським островом, що утворили окреме Владивистоцьке воєнне губернаторство.

У 1884 році засновано Приамурське генерал-губернаторство, до складу якого увійшли Приморська, Амурська і Забайкальська області та Сахалін; в тому ж році Сахалін було вилучено з відання губернатора Приморської області. У 1888 році Владивостоцьке військове губернаторство було знову приєднано до Приморської області та обласне управління перенесено до Владивостока.

1889 року створено Уссурійське козацьке військо в складі Приморської області, для якого утворено особливу округу Уссурійського козацького війська, початково розділену на 3 ділянки.

З 1-й половини 1880-х років здійснювалися морські перевезення переселенців з Одеси з українських губерній на судах Добровільного флоту. Тоді почалося активне землеробцтво, розвивалися лісогосподарство, морський звіробійний і риболовний промисли, видобувна промисловість, морський транспорт. Швидкий економічний зріст був спричинений режимом вільної торгівлі (порто-франко), що тривав до початку 1900-х років і остаточно скасований лише 1909 року.

1896 центр Софійської округи перенесено міста Хабаровськ, тому округ почав називатися Хабаровським, а місто Софійськ стало селом. 1898 року село Нікольське було перетворено на місто Нікольськ-Уссурійський (тепер Уссурійськ).

Відкрито рух у 1897 рух Уссурійською залізницею з Владивостока на Хабаровськ; у 1900 - залізничною лінією Нікольськ-Уссурійський - Гродеково; у 1903 - залізничною ділянкою Гродеково - Прикордонна; після завершення будівництва Китайсько-Східної залізниці у 1903 році встановився залізничне сполучення з рештою Російської імперії через місто Харбін і Маньчжурію.

1902 року округи Приморської області перейменовані на повіти. 1909 зі складу області виділена самостійна Камчатська область.

1914 Удський повіт передан в Сахалінську область.

У 1914 році Удський повіт Приморської області було приєднано до Сахалінської області.

За Російської республіки (1917-1920)

Лютневої російської революції 1917 влада в Приморській області перейшла до призначеного Тимчасовим урядом Приморському обласному комісарові. Постановою Тимчасового уряду в серпні 1917 статус міста отримали Спаськ, Іман та Ольга (поселення Святої Ольги).

Радянська влада більшовиків встановлена в листопаді 1917 - березні 1918 року.

На початку червня 1918 війська осавула І.П. Калмикова та підполковника М.В. Орлова ввійшли в область з Маньчжурії. 29 червня 1918 року частини Чехословацького корпусу скинули радянську влада у Владивостоці в ході повстання Чехословацького корпусу, після чого, в середині серпяні 1918, у Примор'я ввійшли союзні французькі, американські, англійські, японські та інші війська. Владивосток став резиденцією Тимчасового уряду автономного Сибіру (отримав підтримку Приморської обласної земської управи), якому протистав Тимчасовий верховний правитель Росії генерал-лейтенант Дмитро Хорват. Тому у вересні 1918 року влада перейшля до Тимчасового сибірського уряду, уповноваженим якого став Дмитро Хорват. У листопаді 1918 року область перейшла під контроль Омського уряду. Восені 1918 розгорнувся більшовицький партизанський рух на чолі з Військовою радою партизанської армії. У січні 1920 влада формально перейшла до Тимчасового уряду Приморської обласної земської управи під гна чолі з есером О.С. Медведєвим. На початку квітня 1920 року з усіх іноземних військ лишилися винятково японські війська.

За Далекосхідньої республіки (1920-1921)

У листопаді 1920 року сусідня Сахалінська область була окупована японськими військами й її територія юридично була передана до складу Приамурської області Далекосхідної республіки.

У листопаді 1920 - травні 1921 Приморська область входила до складу Далекосхідної республіки (ДСР), а уряд Приморської обласної земської управи діяв, як її регіональний орган.

Постановою уряду ДСР від 22 листопада 1920 Іманский і Хабаровський повіти були передані до складу новоствореної Приамурського губернії. У 1920-22 область ділилася на 2 повіти (Нікольськ-Уссурійський і Ольгинський) і округу Уссурійського козацького війська.

Самостійна Приморська область (1921-1922)

Після взяття влади в травні 1921 Тимчасовим Приамурським урядом на чолі з С. Д. Меркуловим Приморську область було проголошено особливим державним утворенням, що в історіографії нерідко іменується «Чорним буфером».

У 1921-22 в Приморській області більшовики почали партизанський рух і бойові дії Народно-революціонною армією ДСР військ Тимчасового Приамурського уряду і Приморської земської раті, які більшовики нарекли «білоповстанцями».

За більшовицької Далекосхідної республіки (1922)

В результаті Приморської операції 1922 року війська Земської раті зазнали поразки, і 25 жовтня 1922 Приморську область приєднали до більшовицької ДСР. В кінці жовтня - початку листопада 1922 Приморську область поділено на 2 повіту (Нікольськ-Уссурійський і Спаський) і 4 райони (Ольгинській, Посьєтський, Прикордонний, Сучанський); округу Уссурійського козацького війська скасовано. Законом ДСР від 6 листопада 1922 Приморську область перейменовано на Приморську губернію.

• 
  Іркутське намісництво в 1792 році
• 
  Іркутська губернія в 1808 році
• 
  Східний Сибір
• 
  Карта Надамур'я 1851 року
• 
  Приморська область в 1899 році
• 
  Приморська область в 1913 році

Керівництво області

Військові губернатори

Корейці займають південно-західну частину Уссурійського краю, в околицях Посьєтської затоки і на Маньчжурському кордоні, а крім того, живуть в небагатьох селах в Південно-Уссурійському краї і окремими фанзами (господами) по Уссурі, поблизу Хабаровська. Вони вважаються російськими підданими; деякі з них хрещені і займаються землеробством.

Віце-губернатори

Між Анадир'ю та Охотским морем, а також по північно-східному узбережжю цього моря і в північній частині Камчатки живуть коряки; на узбережжі Охотського моря кочують ще дрібні тунгуські племена (евенки), що займаються оленярством, на Камчатці — камчадали (ітельмени) і ламути (евени).

Середина південної частині Приморської області заселена переважно китайцями, частиною осілими, частиною бродячими, а також інородцями, які в північній частині області є головним контингентом населення. У глухих місцях краю китайці живуть окремими фанзами (гоподами) і займаються землеробством, торгівлею, полюванням, добуванням морської капусти, ловом трепангів, таємним видобутком золота та іншим. Вони не визнають російського уряду, підкоряються китайським чиновникам і керуються місцевими виборними окружними старшинами. Особливо багато китайців у Владивостоці, де в їх руках вся роздрібна торгівля, а також в селі Микільському.

Література

• Шелехов, «Первое странствование из Охотска по Вост. округу» (1793);
• Тихменев П. А. «Историческое обозрение Росс. Амер. Комп.» (I—II, 1861—63);
• Миддендорф, «Путешествие по северной и восточной Сибири» (1862—69);
• Маак, «Путешествие по долине реки Уссури» (1861);
• Венюков, «Путешествие по окр. русской Азии»;
• Максимов, «На Востоке» (1864);
• Плаксин, «Приморская область» («Военный сборник», 1869, № 12);
• «Труды Сибирской экспедиции Имп. Русского географического общества» (1868—74);
• Венюков, «Опыт. военн. обз. русск. гран. в Азии» (1873);
• Боголюбский, «Очерк Амурского края» (1876);
• Венюков, «Россия и Восток» (1877);
• Невельской, «Подвиги русских морских офицеров на крайнем Востоке» (1878);
• Буссе, «Указатель литературы об Амурском крае» («Известия Императорского Русского географического общества», XVIII, 1882);
• Шренк, «Об инородцах Амурского края» (1883);
• Пржевальский, «Путешествие в Уссурийский край» (1870);
• Шперк, «Россия дальнего Востока» («Записки Императорского Русского географического общества по общей географии», XIV, 1885);
• «Краткий очерк Приамурского края по официальным данным» (1885);
• «Путеводитель к путеш. Его Имп. Высота Наследника Цесаревича» (1891);
• Грум-Гржимайло, «Описание Амурской области» (1894);
• Слюнин, «Экономическое положение инородцев северо-восточной Сибири» («Известия Императорского Русского географического общества», XXXI, вып. 2, 153—186, 1895);
• Унтербергер П. Ф. Приморская область, 1856—1898 гг.: Очерк. — СПб, 1900.
• Крюков, «Очерк сельского хозяйства Приморской области»;
• Слюнин, «Промысловые богатства Камчатки, Сахалина, Командорских островов»;
• Памятная книжка Приморской области на 1908 год. Владивосток, 1907 [Архівовано 13 вересня 2018 у Wayback Machine.]

Символіка

Ф. І. Б.	Титул, чин, звання	Час заміщення посади
Казакевич Петро Васильович	контр-адмірал	06.12.1856-04.04.1865
Фуругельм Іван Васильович	контр-адмірал	04.04.1865-20.04.1870
Кроун Олександр Єгорович	контр-адмірал	20.04.1870-07.07.1875
Ердман Густав Федорович	контр-адмірал	07.07.1875-04.06.1880
Тіхмєньов Михайло Павлович	генерал-майор	04.06.1880-29.04.1881
Баранов Йосип Гаврилович	генерал-майор	29.04.1881-30.08.1888
Унтербергер Павло Фридрихович	генерал-лейтенант	01.10.1888-27.05.1897
Субботіч Дєан Іванович	генерал-майор	11.06.1897-10.09.1898
Чичагов Микола Михайлович	генерал-лейтенант	04.01.1899-18.01.1903
Колюбакин Олексій Михайлович	генерал-майор	18.01.1903-19.09.1905
Флуг Василь Єгорович	генерал-майор	19.09.1905-01.01.1910
Свечін Іван Миколайович	генерал-майор	01.01.1910-03.10.1911
Манакін Михайло Михайлович	генерал-майор	30.10.1911-03.01.1914
Сташевський Арсеній Дмитрович	генерал-лейтенант	1914—1915
Толмачов Володимир Олександрович	генерал-лейтенант	20.01.1916- червень 1917

Ф. І. Б.	Титул, чин, звання	Час заміщення посади
Петров Ілля Костянтинович	дійсний статський радник	01.07.1883-01.10.1886
Омельянович-Павленко Яків Павлович	дійсний статський радник	01.10.1886-31.12.1910
Мономахов Микола Володимирович	дійсний статський радник	31.12.1910-18.06.1912
Лодиженський Володимир Ілліч	надвірний радник (колезький радник)	08.09.1912-05.08.1914
Коренєв Леонід Олександрович	колезький радник	1914—1916
Тернівський Анатолій Миколайович	Статський радник	1916-1917

Посилання

• Никольский А. М. Приморская область // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
• Библиотека Царского Села [Архівовано 13 жовтня 2021 у Wayback Machine.](, книги по истории Приморской области (Памятные книжки), PDF)

• 
  Герб області (вид. МВС, 1880)
• 
  Герб області (вид. Сукачова, 1878)
• 
  Герб Хабаровська (Вінклер, 1899)
• 
  Сучасний малюнок герба області (2000-ті роки)

На іноземних мовах

• Schrenck, «Reis. u. Forsch. im Amur-Lande» (1858—60);
• Radde, «Reisen im Süd. v. Ost-Sibir.» (1862—63);
• Schmidt, «Reisen im Amur-Lande. Bot. Th.» («Mem. Ac. d. Scien. Petersb.», сер. VII, т. XII, 1869);
• Taczanowski, «Faune ornith. de la Sib ér. Orient.» (1893);