Пекінський договір 1860
Пекі́нський до́говір (кит. 北京条約) або Пекі́нська конве́нція (англ. Convention of Peking) — мирні угоди, укладені в жовтні 1860 року між маньчжурською династією Цін, що керувала Китаєм, та коаліцією Великої Британії і Франції, Росії, що безпосередньо не брала участі у війні. Поклав край Другій опіумній війні, яка тривала в 1856–1860 роках і закінчилася поразкою Цін.
| Історія Гонконгу[d] | |
|---|---|
 | |
| Британський Гонконг | |
| Нанкінський договір | |
| Пекінський договір 1860 | |
| Японська окупація Гонконга | |
| Передача Гонконгу КНР | |
| Гонконг | |
|
Портал «Гонконг» |
ПередумовиРедагувати
Договір з Британією було підписано 24 жовтня, а з Францією — 25 жовтня. Угода визнавала чинність Тяньцзіньскького договору 1858 року[1], на основі якого Росія 18 червня 1858 отримала частину північної Манджурії[2], США (26 червня 1858) право відкрити посольство у Пекіні, право заходу у декілька портів, право християн сповідувати свою релігію, Велика Британія (26 червня 1858) додатково до США право судноплавства по Янцзи, статус Гонконгу.
Умови договоруРедагувати
Згідно з умовами договору цінська сторона:
- 1. Виплачувала контрибуцію Британії та Франції в розмірі 8 млн лянів;
- 2. Відкривала для іноземних держав порт Тяньцзінь;
- 3. Скасовувала обмеження на виїзд з країни китайців та дозволяла іноземним державам набирати китайських робітників;
- 4. Передавала британській стороні управління Цзюлуном, частини Гонконга;
- 5. Повертала французькій стороні майно Католицької церкви, що було конфісковано маньчжурською владою у 18—19 століттях[1].
Росія, що не брала безпосередньої участі у війні, змусила безпомічну династію Цін зректись прав на північну Маньчжурію до ріки Уссурі[3]
Спочатку уряд династії Цін сильно опирався підписанню договору, проте британсько-французькі сили окупували столицю Пекін, змусивши силою противника до капітуляції. Маньчжури пристали на вимоги іноземців, в обмін на допомогу в придушенні Тайпінського повстання. Договір сильно вдарив по престижу Цін і перетворив її імперію з передових країн, на одну найвідсталіших в Азії[1].
ПриміткиРедагувати
- ↑ а б в Пекінський договір 1860 // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
- ↑ 1858, Tianjin — Russia (Повний текст договору) (англ.)
- ↑ 1860, Beijing — Russia (Повний текст договору) (англ.)
Джерела та літератураРедагувати
Пекінський договір 1860 // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
- Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
- (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цин. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.
ЛітератураРедагувати
- М. Миронова. Пекінські угоди 1860 // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4