Велике князівство Московське

(Redirected from Московське князівство)
Велике князівство Московське
Великое княжество Московское
Володимиро-Суздальське князівство Seal-of-Alexander-Nevsky 1236 Avers.svg
1277 – 1547 Московське царство Russian-coa-1667.png
Прапор Герб
Прапор Герб
Розташування Московія
Територіальний розвиток між 1390 і 1530
Столиця Москва
Мови Церковнослов'я́нська з домішками мови фіно-угорських племен
Релігії православ'я
Форма правління Монархія
 - 15331547 Іван IV Грозний
Історія
 - Засновано 1277
 - Проголошено Царство 22 жовтня 1547
Валюта Рубль
Commons-logo.svg Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Велике князівство Московське
Печатка Івана III (1497)

Моско́вський улус згодом відоме як князі́вство Моско́вське (рос. княжество Московское) — виділене монгольським ханом територіальне утворення (носило назву Московський улус аж до розпаду Золотої Орди) у складі Володимиро-Суздальського князівства 1277 року. Розташовувалось спочатку в межах сучасної Москви та Московської області, а згодом загарбало собі нові володіння теперішньої північної частини європейської Росії.

З 1328 року московські князі отримують ярлик від хана Золотої Орди на титул Великий князь Володимирський. Москва стає центром збору данини на користь хана з усіх на той час підконтрольних Золотій Орді Володимира, Новгорода та інших міст Русі.

ПередісторіяEdit

Вже в середині XI століття в стародавній Київській державі — Русь стали виявлятися ознаки дроблення на самостійні князівства і землі. З'являлися все нові і нові князівства. Значними феодальними державами цього періоду стали Залісся, Галицько-Волинське, Турово-Пінське, Чернігівське, Полоцьке, Смоленське князівства, Новгородська і Псковська феодальні республіки.

Князем Юрієм Долгоруким, якому не знайшлося володіння на Русі, був змушений кочувати на північно-східні від Руської держави території в пошуках земель, які б визнали його своїм володарем. Юрій, зайшовши на землі Залісся, здобув їх разом із місцевим фінно-угорським населенням. Ним були засновані нові міста — Дмитрів, Кострома і ін. В 1169 році, при Андрії Боголюбському, землі Залісся формуються у державне утворення, пізніше їхні війська пограбували Київ, і Андрій Боголюбський проголосив себе володарем Заліських земель.

Першим князем на Москві був син Олександра Невського Данило Олександрович, що отримав ханський ярлик в 1272 році на московські володіння. З 1330-х заліські князі, за рідкісними винятками утримувачі ханського ярлика на право збирання данини. З подальшим розширенням земель московських князів і централізацією влади за допомогою татарських баскаків їм вдається до кінця XV століття створити з свого осередку центр єдиного Московського князівства.

Територія Московського князівстваEdit

 Історія Росії
 
Східні слов'яни
Хозарський каганат (650969)
Волзька Булгарія (IX століттяXIII сторіччя);
Руські князівства (XIIXVI сторіччя)
Новгородська республіка (11361478)
Володимиро-Суздальське князівство (11571389)
Московське князівство (12631547)
Московське царство (15471721)
Російська імперія (17211917)
Російська республіка (1917)
Радянська Росія (19171922)
Радянський Союз (19221991)
Російська Федерація1991)

Портал «Росія»
 
Ріст Московського князівства в 13001462 роках

Московський улус починає виділятися в XIII столітті. Місто Москва, навколо якого згрупувалося це державне утворення, з'явилося у 1272 році з веління монгольського хана Менгу-Тимура як дяка нащадкам вірного Орді Олександра Невського. Син Олександра Данило розширив московський уділ збройно (звісно з веління хана): розбивши рязанського князя Костянтина Романовича, він узяв його в полон і захопив місто Коломну (1301 р.), яка з того часу назавжди залишається за Москвою. Понад те Данилу вдалося отримати Переславль-Залєський, за духівницею племінника, хворого і бездітного Івана Дмитровича (1302). У 1303 році Данило помер, не зробивши, схоже, ніякого розпорядження на випадок своєї смерті. Старший з п'яти його синів, Юрій, або Георгій, захопив в свої руки всю владу батька. Брати спочатку знаходилися в його безумовній покорі; з ними Юрій ходив на Смоленську землю і узяв Можайськ.

Пізніше один з них, Іван I Калита, опанував Переяславлем і затвердився в ньому, а Олександр і Борис від'їхали з Москви до Твері, так що при Юрієві незмінно залишався один тільки Опанас. Сам Іван мав приватноправовий погляд на княження, як і його батько і старший брат. У своєму заповіті він долю брата Симеона надав старшому своєму синові Дмитру, а молодшому, Івану, — свою власну долю, отриману від Калити. За племінником, сином Андрія Івановича, Володимиром, була затверджена доля його батька. Під час малоліття Дмитра, управління державою знаходилося в руках бояр, природних прихильників об'єднувальної політики, бо чим менше було князів, тим більше було для бояр годувань. Вже в 1362 році Дмитро зігнав з престолу Дмитра Суздальського і став володарювати над князями ростовськими і суздальськими. Після смерті його молодшого брата Івана доля останнього була приєднана до Москви. У своїй духівниці великий князь заповідає старшому своєму синові Василю все велике княження, а з московської долі дає йому Коломну і половину своєї частки в Москві.

Інші володіння він розділяє між чотирма своїми синами; дружині також дає долю. На випадок смерті Василя бездітним робиться розпорядження, щоб його доля (велике княження) перейшла неподільною до наступного брата. Василь I продовжував збільшувати московські володіння. Будучи в Орді, він купив ярлик на Нижньогородське князівство, що було у володінні двоюрідного діда Василя, Бориса Костянтиновича. Окрім Нижнього, за том же ярликом Василь придбав Городець, Муром, Мещеру, Тарусу і, таким чином, опанував всім Суздальським княженням. Василя I пережив тільки один його син; ця обставина багато сприяла цілісності державної території. Василь Дмитрович заповів Василю Васильовичеві всі свої володіння, виділивши, за звичаєм, частину дружині своїй в довічне володіння. Нового великого князя, в його боротьбі з дядьком Юрієм і синами останнього, знову підтримували бояри. При їх допомозі Василь II приєднав до Москви Серпухов; при їх же допомозі він вийшов і переможцем з боротьби не зважаючи на те, що попадався в полон і був засліплений (за що отримав прізвисько Темний).

Вмираючи, Василь II розділив свої володіння між синами. Старшому, Івану, він дав велике княження Володимирське, яке було нерозривно пов'язано тепер з Москвою; у Москві він дає йому тільки свою спадкову третину. Іншим синам, Юрієві, Андрію Великому, Борису і Андрію Меньшому, великий князь також дає долі, але Іван отримав значно більше, чим всі брати разом, і у нього були всі засоби тримати їх в своїх руках. Іван III любив збільшувати свої володіння мирним шляхом. Він приєднав до своїх володінь верейську долю, передану йому князем, і долю брата свого Юрія, що помер в 1472 р.; Андрій Меньшой віддав Івану свою долю, окрім однієї волості під Москвою, призначеної для Андрія Старшого. Племінник великого князя, Іван Борисович, заповідав йому свою вотчину крім свого родича Федора; так само поступив і рязанський князь Федір Васильович, що заповів Івану свою вотчину на Рязані, в місті і на посаді, стару Рязань і Перевітеськ з волостями.

Силою Іван III приєднав до Москви тільки Новгород і Твер. Хоча великий князь висловлювався проти доль і переконував литовського князя не дробити держави, але сам він, поступаючись московській традиції, розділив свої володіння, причому старшому синові Василю дав велике княження, з 66 містами, а іншим своїм чотирьом синам — тільки 30 міст. Право карбувати монету отримав великий князь. У заповіті Івана III було остаточно вирішено питання про виморочні долі: долі могли переходити тільки до синів власника; якщо ж синів не було, то доля приєднувалася до великого княження. Власник міг довічно наділити дружину свою, але після смерті її наділ цей поступав у володіння великого князя. Василь III був останнім князем Московського князівства. Йому вдалося без воєн приєднати до Москви Псков, Рязань і северські князівства.

Удільна система цим не була знищена. Як звичай, вона продовжувала існувати і не була відмінена яким-небудь законодавчим актом, а вимерла поступово, поступившись місцем ідеї державної єдності, яка давно вже позначалася в тому, що старший брат отримував звичайно долю, що у багато разів перевершувала долі решти братів. Вмираючи, Василь III розділив свої володіння між синами Іваном і Юрієм. Хотів виділити значну долю синові своєму Федору і Івану IV.

Стосунки із Золотою ОрдоюEdit

Ярослав ВсеволодовичEdit

Першим князем, що повністю підкорився правителям Золотої Орди був Ярослав III Всеволодович  Після повернення війська Хана Батия в 1242 році з Європи, Ярослав Всеволодович ще кілька років прокняжив у Владимирі і в 1246 році поїхав до Каракоруму на коронацію Хана Гуюка.

Олександр ЯрославовичEdit

Пробувши в ставці Батия до 1249 року разом із старшим братом Олександром, середній син Ярослава Всеволодовича Андрій Ярославович отримав ярлик на князювання у Володимирі. Андрій Ярославович провадив досить ліберальну політику, в 1251 уклав союз з Данилом Галицьким з метою повалення монгольського іга та одружився на його дочці. Олександр Ярославович поїхав в Орду з доносом на брата, за що і отримав ярлик. У результаті Андрію Ярославовичу довелося втікати до Швеції, а Володимирський великокнязівський стіл дістався брату.

У 1257 татаро-монголи провели другий перепис населення у своїх північних і західних улусах. Олександр надавав їм у цьому максимально можливу військову підтримку, маючи у своєму підпорядкуванні суздальську і татарську дружини. Надалі саме він став першим, хто відвіз подушну подать в Орду. У тому ж році, монголи, незадоволені, що Новгород не платить данини викликали до себе Олександра і веліли привести новгородців до покори. Для цього виділили йому війська. Перша спроба виявилася невдалою: Олександр Невський не зміг здолати опір населення і провести перепис. Зате в 1259 році з другої спроби захопивши Новгород, Олександр нещадно страчував і калічив непокірних, відрізаючи їм носи і засліплюючи. Навіть свого старшого сина Василя, який відмовився підкорятися батькові віддав на поталу Ханові, аби задобрити своїх татаро-монгольських панів[1]. У 1262 році, Олександр Ярославович був затребуваний в ставку Хана і цьому ж році в останній раз відправився до Орди. Пробувши там майже рік, на зворотному шляху додому він, як і його батько, несподівано захворів і раптово помер 14 листопада 1263 року.

Брати та сини ОлександраEdit

У 1264 році, тільки за допомогою татаро-монгольських військ, на Володимирський стіл був призначений Ярослав Ярославович, молодший брат Олександра Ярославовича. «Великий князь Ярослав, подібно до батька і брата Олександра, усіма силами намагався догоджати Хану і подібно до них скінчив життя своє на зворотному шляху з Орди, куди він їздив з братом Василем …»[2]. Це сталося в 1271 році. Василь, який став Великим князем після його смерті, прокняжив 5 років, також несподівано помер, як і попередні князі, на зворотному шляху з Орди. За час його князювання татарами було проведено ще один перепис населення (1272 рік.) i Князь Василь активно їм у цьому допомагав. Крім того, дружини Суздальської землі брали участь у поході військ Золотої Орди на Візантію в 1269—1271 роках.

Менгу-Тімур зробив синам Олександра Ярославовича, поріднених з Чингізидами, ще один подарунок, закріпивши за ними великокнязівський Володимирський стіл. Це породило початок активного протистояння між старшими синами Олександра Ярославовича — Дмитром і Андрієм за право заняття великокнязівського столу. У 1293 році в їх протистояння включився і Данила, який мав бажання самому стати Великим князем Володимирським і самому відвозити дань до Орди. Хан Тохта спробував втихомирити розперезавшихся підданих. Данило раптово помер в 1303 році, і чвара на якийсь час затихла. У 1304 помер і Андрій Олександрович. І війна почалася знову. До неї долучилися Михайло Тверський і його небіж Московський князь Юрій Данилович. Великокнязівський стіл дістався старшому Михайлові Тверському.

Московський князь Юрій ДаниловичEdit

Докладніше: Юрій Данилович

Тричі був в Орді і щоразу внаслідок суперечки із Тверськими князями. У 1312 Хан Тохта помер і поки Великий князь Володимирський Михайло був на коронаційних урочистостях нового Хана Узбека, московський князь підняв проти великого князя Михайла заколот у Новгороді. І поки той з татарськими військами йшов втихомирювати бунтівне місто, Юрій з дарами поїхав у ставку молодого Хана Узбека. В Орді князь Юрій прожив бенкетуючи і принижуючись 3 роки, після чого в 1317 Юрій одружився на сестрі Хана Узбека — Кончак. Разом з ординськими військами князь Юрій пішов воювати дядька. Але зазнав поразки. І тим не менше, він, його дружина і начальник татарських військ були помилувані. Разом всі вони відправилися в Орду на суд Хана Узбека. Перед від'їздом дружина Юрія (сестра Хана) померла. Вже в ставці Хана з його відома і при його потуранні люди московського князя Юрія по-звірячому вбили Михайла Тверського[3]. За батька помстився Димитрій Тверський, убивши Юрія Московського в ставці Хана в 1327 році. Хоч за вбивство свого зятя Хан Узбек його стратив, тим не менше, Великокнязівський стіл дістався братові Димитрія — Олександру Михайловичу Тверському[4]. У 1319—1320 роках суздальські і московські дружини у складі золотоординських військ здійснили військовий похід до Азербайджану.

Іван КалитаEdit

Докладніше: Іван Калита

Наступний правитель, Іван Калита, ще один онук Олександра Ярославовича, брат Юрія Московського, зіграв велику роль у перетворенні Московського князівства на невід'ємну частину в системі Золотої Орди, для якої він збирав з Суздальських земель дань. Почав він з того, що звів наклеп на тверян. Хан Узбек виділив Івану Калиті 50-титисячне військо і відправив карати тверян. Московіти в черговий раз, захищаючи інтереси Золотої Орди, пішли проти своїх одноплемінників, одновірців і сусідів. «Тверь, Кашин, Торжок були взяті, спустошені, жителі знищені вогнем і мечем або відправлено в неволю … Хан, будучи задоволений вірністю князя московського (Івана Калити) дав йому милостиво грамоту на велике князювання»[5]. Після цієї бойні Великий князь Олександр Михайлович Тверський втік до Пскову. Іван Калита, боячись здатися Хану ослушником або недбайливим виконавцем його волі, разом з Метрополітом і багатьма Князями … бачучи, що потрібно боротися або поступитис, вдався до іншого способу: умовив метрополита Феогноста накласти прокляття на Олександра і на всіх жителів Пскова, якщо вони не підкоряться наказам Хана. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276 Псковяне не підкорилися і Князь Олександр вільно виїхав до Литви. Таким чином Московія купила собі право на великокнязівський стіл. «Іван Калита своїми частими поїздками в Орду доводив свою відданість Хану …» «Новгородці, торгуючи на кордонах Сибіру, діставали багато срібла через Ками. Іоанн вимагав оного для себе, і діставши відмову поїхав Хану скаржитися …»[6]. Тільки за грубими підрахунками з 1327 по 1340 Іван Калита разом з дорогою провів в Орді більше 9 років. Іван Калита був вірним підданим Хана Узбека, служив йому вірою і правдою.

Дмитро ДонськийEdit

Докладніше: Дмитро Донський

Розбрати в Орді, що почалися після смерті Хана Бердібека, дали можливість наступнику Івана, Дмитру, діяти самостійно (мова про отримання їм ярликів спочатку від Мурата, потім від Авдула). Коли тверський князь Михайло купив в Орді ярлик на велике князювання, Дмитро взяв у міст присягу не приймати Михайла, і ті, дійсно, не прийняли його. Сам Дмитро відправився в Орду, Задарував правлячу верхівку і вивіз звідти ярлик на велике князювання, викупивши за 10 000 рублів сина тверського князя, що, за зауваженням С. М. Соловйова, показує, наскільки нерівні були сили суперників і наскільки Москва переважала Твер.

У договорі Дмитра з Михайлом про татар мовилося вже так: «чи будемо ми в мирі з татарами, чи дамо вихід або не дамо — це залежить від нас; якщо татари підуть на нас або на тебе, то нам битися разом»[7]. Після Куликовської перемоги над Мамаєм Московське князівство піддалося нападу Тохтамиша (1382), який розорив його і поставив в колишнє положення щодо Орди. Василя I посадив на великокнязівський престол посол Тохтамиша, а через рік сам Василь поїхав в Орду і купив там ярлик на князівство нижньогородське.

Василь IEdit

Докладніше: Василь I Дмитрович

В кінці XIV століття Золота Орда пережила нашестя Тамерлана, який дійшовши до Єльця, вернувся назад. Після цього нашестя Орда не здавалася вже небезпечною для московського князя. Сам він не їздив туди з уклоном, не посилав і послів, на вимогу дані відповідав, що держава його збідніла людьми і не з кого збирати виходу, а збори тим часом проводилися і йшли в скарбницю великокнязівську. Над ординськими купцями стали сміятися в московських областях. Все це викликало в 1408 році нашестя татар, на чолі з темником Золотої Орди Едігеєм, який розграбував московську землю, зруйнував декілька міст і узяв 3000 рублів викупу з москвичів. Князь, як і раніше, повинен був давати данину татарам.

ВійниEdit

Цікаві фактиEdit

У Московській державі пошти називались «ямами», а поштова служба — «ямская гоньба».[8] «Ям» — татарське слово, яке означає «дорога».[8] Звідси походить і назви багатьох вулиць з назвою Ямська[8]. Німецький дипломат З. Герберштейн відмічав, що ямщики доїжджають з Новгорода до Москви за три дні[8].

КонтраверсіїEdit

Карл Маркс у своїй праці «Викриття дипломатичної історії XVIII століття» зазначав:[9]

« Колискою Московії було криваве болото монгольського рабства, а не сувора слава епохи норманів. А сучасна Росія є не що інше, як перетворена Московія. »

Див. такожEdit

ПриміткиEdit

  1. М. Карамзін «Історія …» т.4 стор 197—200
  2. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.216
  3. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.259
  4. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.267
  5. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.269
  6. М. Карамзін «Історія …» т.4 стр.276, 280
  7. «Собр. Госуд. Гр. и Догов.», I, № 28
  8. а б в г Детская энциклопедия: для среднего и старшего возраста. Том: 7 Из истории человеческого общества / Гл.редакция: Д. Д. Благой, В. А. Варсанофьева, Б. А. Воронцов-Вельяминов, П. А. Генкель и др.; гл. редактор: А. И. Маркушевич; научн.редакторы: С. Д. Сказкин, М. В. Нечкина, Н. П. Кузин, А. В. Ефимов, А. И. Стражев, А. Г. Бокщанин;, зам. Гл.редактора: П. А. Мичурин. — Изд. Академии педагогических наук РСФСР, Москва 1961, С: 621 (с.:254)
  9. Глава IV. // Карл Маркс

ЛітератураEdit

  • В. П. Крижанівський. Московського великого князівства дипломатія // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • М. Карамзін, «Історія государства Російського» т.4
  • В. И. Сергеевич, «Лекции, исследования и заметки по истории русского права»
  • В. И. Сергеевич, «Русские юридические древности»
  • М. Ф. Владимирский-Буданов, «Обзор истории русского права»
  • Н. Станкевич, «О причинах постепенного возвышения Москвы» («Учен. Зап. Моск. Унив.», 1834);
  • В. Вешняков, «О причинах возвышения М. княжества» (СПб., 1851);
  • С. М. Соловьев, «Взгляд на историю установления госуд. порядка в России до Петра Вел.» («Сочинения», СПб., 1882);
  • Н. И. Костомаров, «Начало единодержавия в России» («Монографии», т. XII и «Вест. Европы», 1870 г., 11 и 12);
  • П. В. Полежаев, «М. княжество в первой половине XIV в.» (СПб., 1878);
  • И. Е. Забелин, «Взгляд на развитие М. единодержавия» («Истор. Вест.», 1881, № 2, 3 и 4);
  • Д. Я. Самоквасов, «Главнейшие моменты в госуд. развитии древней Руси и происхождение М. государства» («Варшавские Унив. Известия», 1886, № 1 — 3);
  • Д. Я. Самоквасов, «Происхождение М. государства» (там же, 1886, № 3);
  • М. А. Дьяконов, «Власть М. государей» (1889); Градовский, «История местного управления в России» (СПб., 1868);
  • В. О. Ключевский, «Боярская дума древней Руси» (М., 1882);
  • Н. П. Загоскин, «Очерки организации и происхождения служилого сословия в допетровской Руси» (Казань, 1876).

ПосиланняEdit