Відкрити головне меню

Стояння на ріці Угрі (рос. Стояние на реке Угре) — військове протистояння між Московською державою та Великою Ордою очолюваною Ахмат-ханом у 1480 році. За традиційною російською історіографією, поклало кінець Ординському ігу на московських землях, проте вже менш ніж за двадцять років великий князь московський, Іван ІІІ, змушений був продовжити сплату данини, однак вже Кримському хану.

Стояння на Угрі
Ординське ярмо
Facial Chronicle - b.16, p. 462 - Great standing on the Ugra.jpg
Стояння на Угрі. Мініатюра з Лицевого літопису
Координати: 54°34′ пн. ш. 36°03′ сх. д. / 54.567° пн. ш. 36.050° сх. д. / 54.567; 36.050
Дата: 8 жовтня - 11 листопада 1480
Місце: річка Угра
Результат: Невизначений результат
Стратегічна перемога Москви
Сторони
Велика Орда Велике князівство Московське
Велике князівство Тверське
Командувачі
Ахмат-хан Іван III Васильович
Іван Молодий
Втрати
незначні мінімальні

Зміст

ПередумовиРедагувати

Після смерті великого князя московського Василя II Темного в 1462 році правителем став його син Іван III. В умовах розпаду та нестабільності в Золотій Орді, коли на її території виникли окремі ханства і вона остаточно перестала існувати як єдина держава в 1459 році зі смертю хана Кучук-Мухаммеда, Іван III перестав сплачувати традиційну ординську данину. Це дало привід хану Ахмату, який вважав себе спадкоємцем золотоординських ханів і, разом зі старшим братом Махмудом, правив Великою Ордою в Нижньому Поволжжі, у 1468 здійснити спустошливий похід на рязанські і московські землі.

Наступного року Ахмат уклав союз з великим князем литовським та королем польським, Казимиром IV Ягеллончиком, за підтримки якого в липні 1472 року здійснив невдалий похід на Москву. Спроби Ахмата завадити становленню Кримського ханства також зазнали невдачі — незважаючи на те, що в 1476 році він усунув від влади Менґлі І Ґерая і посадив на ханський престол свого племінника Джанібека, той не зміг утримати владу. У 1479 році Менґлі Герай уклав з Іваном III союзну воєнну-політичну угоду, направлену проти Великої Орди, демонстративно порвав черговий ярлик Ахмат-хана з вимогою платити данину й особисто з'явитись у столицю Орди і наказав стратити його послів.

Військові діїРедагувати

У 1480 році Ахмат, скориставшись конфліктом Івана III з його молодшими братами — князем волоцьким Борисом і углицьким, Андрієм, які через утиски втекли до Казимира IV, пішов з військом на Москву. Дізнавшись про це, Іван III через посла у Криму звернувся до Менґлі Ґерая з проханням виступити проти Великого князівства Литовського, а сам рушив назустріч Ахмату. Дійшовши до Оки, Іван з'єднався з тверським військом великого князя Михайла Борисовича. У вересні татарське військо перейшло Оку південніше Калуги і зупинилось широким фронтом на березі ріки Угра на кордоні московських і литовських князівств.

Іван Васильович доручив своєму синові та спадкоємцю, 22-річному Івану Молодому, рушити назустріч Ахмату, а сам, 30 вересня повернувся до Москви, де розпочав підготовку до оборони міста. Завдяки посередництву матері він домігся миру з своїми братами, які також вирушили на Угру, а сам планував залишити Москву, сподіваючись пережити облогу столиці за її межами. Однак московські бояри та духовенство вмовило Івана вирушити на зустріч татарам, і 3 жовтня він виїхав до сина, але зупинився за 30 верст від нього у Кременці. З 8 по 11 жовтня, татарська кінноти здійснила кілька спроб форсувати Угру, які однак не принесли успіху і були відбиті московитами. Після цього Іван III намагався відкупитись від хана та вислав до нього посла з багатими дарами, просячи «відступити геть і улус його не розоряти».

Іван ІІІ так і не наважившись вступити в битву з татарами, 26 жовтня, коли Угра замерзла, наказав військам відступити спочатку до Кременця, а потім — до Боровська. 11 листопада 1480 року він отримав повідомлення, що Ахмат, так і не дочекавшись підмоги від Казимира IV, який був змушений протистояти кримським татарам, відійшов з земель Москви. На знак помсти через безрезультатне місячне «стояння» татари, рушили на південь, де мали намір перечекати зиму та вторгнутись в литовські володіння.

Наслідки «стояння»Редагувати

Повернувшись у степ, Ахмат-хан розпустив військо в пониззі Сіверського Дінця, та 6 січня 1481 року був зненацька захоплений своїми колишніми союзниками по війні з узбецькими ханами. За домовленістю з Московою кіннота тюменського хана Ібакі і ногайських мурз Муси і Ямгурчі несподівано напала на його ставку. Невдалий похід проти Москви і загибель Ахмата призвели до міжусобної війни його синів та братів за владу і падіння Великої Орди — в 1486 році вона була розорена, а в 1502 році завойована Кримським ханством, яке стало спадкоємцем Золотої Орди.

Невдовзі брати Івана III, які прийшли йому на допомогу під час «стояння на Угрі», попали в опалу і через дев'ять років Андрій Великий помер у тюрмі, а Борис був висланий з Московії, яка отримало формальну політичну незалежність. Звільнення від ординської залежності та зникнення грізного ворога на південних рубежах Москви, дозволило Івану ІІІ захопити під свою владу більшість князівств північно-східної Русі. З кінця 80-х років йому також вдалось провести низку успішних війн проти Великого князівства Литовського в результаті яких останнє втратило 1/3 частину своєї території з такими містами як Брянськ, Чернігів, Смоленськ, Вязьма та ін. Разом з тим вже в 1502 році Іван III відновив сплату данину Кримському ханству та був змушений визнати себе «холопом» Менґлі Ґерая. Юридично сплата «виходу» була закріплена в 1615 році договором між кримських ханом Джанібеком Ґераєм і першим московським царем з династії Романових Михайлом Федоровичем, та сплачувалась з невеликими перервами до 1685 року.

Джерела та літератураРедагувати

  • Алексеев Ю. Г. Государь всея Руси. — Новосибирск: Наука; Сибирское отделение, 1991. — 240 с. — (Страницы истории нашей Родины). — 175 000 экз. — ISBN 5-02-029736-4.
  • Горский А. А. Москва и Орда. — М.: Наука, 2003. — 214 с.
  • Зимин А. А. Россия на рубеже XV—XVI столетии. — М., 1982

ПосиланняРедагувати