Відкрити головне меню

Меще́ра (рос. мещёра) — фіно-угорське плем'я, яке жило на теренах між річками Ока і Клязьма. Це — Мещерська низовина, земля лісів, боліт та озер.

Мещера
Кількість асимільований росіянами
Ареал асимільований росіянами
Близькі до: мурома, меря, мордва
Мова мещерська мова
Релігія Язичництво
Одна з версій розселення племен у 9-му сторіччі

Етнонім, можливо, сходить до мокшанського «меш» («бджоли») та ерзянської самоназви «ерзя»[джерело?].

Перше російське письмове джерело, яке згадує їх, є Тлумачна Палея 13-го сторіччя. Вони також згадуються в декількох пізніших російських джерелах 16-го сторіччя. Примітно, що сусідні племена меря і мурома, були асимільовані східними слов'янами у 10-му і 11-му сторіччях.

Іван II, князь Московський, написав у своєму наказі від 1358 року про селище Мещорка, яке він купив у мещерського вождя Олександра Уковича. Село було похрещене і було під владою Московії. Декілька документів згадують мещеру з приводу казанської війни у 16-му сторіччі. Ці джерела стосуються Мещерської держави (під можливим ім'ям Темниковська Мещера, за його центральним містом Темников), яке пізніше було заселене мордвою і татарами.

Князь Курбський написав, що мордовська мова звучала в його часи в Мещерських землях[джерело?].

Зміст

АрхеологіяРедагувати

У селі Жабки (Єгор'євського міського округу Московської області), у 1870 були знайдені мещерські поховання (жіночі бронзові прикраси, які датовані 5-м 8-м сторіччям). Подібні пошуки скоро дали результати в Рязанської області і Владимирської області, надаючи можливість археологам встановити, що характеризувало мещерську матеріальну культуру. 12 таких поховань були знайдені від Москви-ріки, уздовж Оки до міста Касимов. Загальна думка є в даний час, що Оксько-Рязанська культура ідентична Мещерській.

ЗникненняРедагувати

У долині річки Оки мещерська культура зникала у 11-му сторіччі. Немає ніяких вказівок що до геноциду, але швидкі зміни, показують, що мещера була асимільована слов'янами.

На болотистій півночі, вони залишилися і були похрещені. Слов'яни не були зацікавлені в заболочених землях і дозволили мещері залишитися протягом якогось часу. Мещерська шляхта була асимільована у 13-му сторіччі, але мещерські рибалки та мисливці зберігали мову і релігію набагато довше. У 16-му сторіччі, щоб охрестити мещеру, було засновано Радовитський монастир. Можливо, що вони все ще говорили своєю старою мовою на той час.

Племенні вожді стали московською шляхтою. Мещера не зникли безслідно. Їх звичаї, культурні та господарські навички передалися наступним поколінням, представники яких стали частиною російського народу, багато в чому визначивши його характер та самобутність.

Залишки етносуРедагувати

Етнографи розглядають сучасну мещеру як субетнос в межах російського етносу. Вони є російськомовними, живуть в великих лісах на межі між Московською, Рязанською і Владимирською областями. Антропологічно вони загалом темні і середньої висоти, продовжують жити як рибалки, бджолярі і мисливці.

ПосиланняРедагувати