Відкрити головне меню

Малі́ Канівці — село в Україні, в Чорнобаївському районі Черкаської області. Малі Канівці разом з селом Великі Канівці підпорядковані Великоканівецькій сільській раді. Населення становить 727 осіб.

село Малі Канівці
Країна Україна Україна
Область Черкаська
Район/міськрада Чорнобаївський
Рада/громада Великоканівецька сільська рада
Код КОАТУУ 7125181602
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 727
Поштовий індекс 19931
Телефонний код +380 4739
Географічні дані
Географічні координати 49°37′51″ пн. ш. 32°20′05″ сх. д. / 49.63083° пн. ш. 32.33472° сх. д. / 49.63083; 32.33472Координати: 49°37′51″ пн. ш. 32°20′05″ сх. д. / 49.63083° пн. ш. 32.33472° сх. д. / 49.63083; 32.33472
Середня висота
над рівнем моря
102 м
Водойми річка Ірклій
Відстань до
обласного центру
50 км
Відстань до
районного центру
4 км
Місцева влада
Адреса ради 19930, Черкаська обл., Чорнобаївський р-н, с. Великі Канівці; тел. 5-16-42[1]
Сільський голова Квітка Віктор Володимирович[1]
Карта
Малі Канівці. Карта розташування: Україна
Малі Канівці
Малі Канівці
Малі Канівці. Карта розташування: Черкаська область
Малі Канівці
Малі Канівці

Зміст

ГеографіяРедагувати

Село на півночі межує з смт. Чорнобай, на півдні — з с. Великі Канівці.

ТопонімиРедагувати

  • Беньдюга
  • Бурти
  • Віднога
  • Ганничі
  • Дамба
  • Дієнків млин
  • Дуб Іванова
  • Жанине
  • Загребля
  • Івановський ліс
  • Іркліївський шлях
  • Квітасі
  • Ковалівка
  • Косова дорога
  • Котярівщина
  • Мало-Канівецький ліс
  • Марійка
  • Панський яр
  • Рибацький острів
  • Скакуни
  • Столярівщина
  • Тір
  • Томенки
  • Тунелі
  • Хами
  • Центр
  • Шовковички

ІсторіяРедагувати

На території Малих Канівців розташовані: Школа І-ІІ ст., Клуб, ФАП, Пошта, магазин «КООП». Село розташоване на берегах річки Ірклій. В межах населеного пункту в 60-х рр. ХХ ст. створений ставок для зрошення полів місцевого колгоспу. Ставок має назву «Канівецький» у межах сіл Малі та Великі Канівці.

Навколо села розташовані близько 40-ка курганів різних розмірів. В більшості вони розорюються під посіви. І лише шість є задернованими, вони мають власні топонімічні назви: «Смотрикова могила», «Лисячі нори», «Козацька могила», «Анісін горб», «Віднога». В більшості залишені племенами епохи бронзи.

В 1978-79 рр. під час будівництва зрошувальної системи за 5 км на схід від села археологами було досліджено 7 курганів в тому числі і курган «Роблена могила» у яких виявили 14 поховань різних періодів: 13 поховань ямної і лише одне культури багатоваликої кераміки (бабинської культури).

На території села у 2012-15 рр. проведено археологічні розвідки, в результаті яких виявлено нові, раніше не відомі, археологічні пам'ятки (уроч. Ганничі, Береги, Водокачка, Скакуни). Зібрано фрагменти кераміки, кременю, кісток ВРХ. За результатами ідентифікації кераміка належить представникам ямної, київської, черняхівської культур, а також козацької доби ІІ половини ХVІІ ст.

Заснування села Малі Канівці, за археологічними матеріалами, слід пов'язувати з початком XVII століття, коли спочатку виник хутірець з декількох хат, який з часом розрісся до повноцінно села.

Перша письмова згадка відноситься до «Реєстра війська Запорозького» 1649 року, де згадується Канівецька сотня у складі Іркліївського полку. Сотенний центр у 1648–1649 рр. та 1658–1663 рр. знаходився в селі Малі (Дальні) Канівці.

Тобто 1648 р. — перша письмова згадка про село Дальні (Малі) Канівці.

За переказами місцевих жителів назва села походить від переселенців з Канева, але більш вірогідно, що назва села походить від першопоселенця на прізвище Канівець.

Канівецька сотня утворилася влітку 1648 р. у складі Іркліївського полку у зв'язку з його ліквідацією у 1649 р. — скасована. Відновлена у 1658 р. знову у складі Іркліївського полку і скасована 1663 р. через ліквідацію вдруге усього полку. Канівецька сотня (1757–1782 рр.) в складі Переяславського полку. В сотню входили села Великі й Малі Канівці, в яких у 1781 р. нараховувалось 348 козацьких і 70 селянських хат, а також села Лихоліти (відповідно 124 і 34 хати), Ревбинці (123 і 24), Крутьки (122 і 28), Вороненці (52 і 30), Мельники (158 і 26).[2].

Канівецька сотня мала і власний герб, відомий з печатки від 1768 року: у полі печатки серце, на якому хрест, кінці якого прикрашено кулями, серце пронизують дві стріли вістрями донизу, зверху хрест, праворуч шестипроменева зірка, ліворуч напівмісяць рогами вліво. Напис по колу: ПЄЧАТ КАНЄВСКОГО Кругла, розмір 21 мм.

Старшина Канівецької сотні Переяславського полку:

Сотники:

  • Лебединський Іван (1757–1767),
  • Іллєнко Федір (1767.23.08.-1777),
  • Куленський Микита Петрович (1777.15.05.-1781),
  • Богдановський Федір Петрович (1781–1782).ОТАМАНИ: Ісаєвич Олексій (1757),
  • Волошин Олексій Арсенійович (1758),
  • Чернявський Матвій (1767),
  • Волошин Стефан Арсенійович (1768.5.03.-1775),
  • Чернявський Павло (1776–1782).ПИСАРІ: Бакай Павло (1757–1767),
  • Бихкало Павло (1767),
  • Удодинський Данило (1769–1782).

Осавули:

  • Щипака Григорій (1768.6.11.-1782).

Хорунжі:

  • Яременко Андрій (1771.19.03.-1774).
  • Гришин Роман (1775–1782).

Пам'яткиРедагувати

Поблизу Малих Канівців виявлено і локалізовано на місцевості чотири селітроварні майдани. Селяни були залучені до цього важливого промислу козацької епохи. Крім селітроваріння місцеве населення займалось чумацтвом, ткацтвом, теслярством, столярством, ковальством. Основним заняттям було і досі залишається залишається хліборобство, тваринництво, бджільництво, мисливство, рибальство.

Різдво-Богородицька церква збудована в 1888 році. При ній працювала парафіяльна школа. Священик Орда Яків Якович. Спалена в 30-х роках ХХ ст. На місці де стояла церква та цвинтар тепер зведений будинок культури. На цвинтарі при церкві похований брат статського радника Іванова В. А. Самого ж Іванова Віктора Андрійовича було поховано на цвинтарі біля Преображенської церкви в селі Великі Канівці. Церкву в 30-х роках ХХ ст. було спалено місцевими комуністами, а цвинтар знищено. На місці, де стояла церква та цвинтар тепер розташовані городи. Мармуровий пам'ятник Іванову В. А. було вивезено до «Буберівки» та викинуто в болото заплави Ірклія. Пам'ятник знаходився там до 2007 року, але з ініціативи сільського голови Гриценка М. І. надгробок було відчищено та встановлено біля церковища.

 
Дуб Іванова віком близько 150 років

Дуб Іванова — найбільше дерево як села, так і басейну річки Ірклій. Його вік близько 150 років, стовбур завширшки понад 2 метри (обхопити можуть лише 4 людини). Охороняється місцевою владою.

Панський яр — заповідне урочище природно-заповідного фонду України, знаходиться між урочищами Марійка й Малоканівецький Ліс. Яр задернований. Довжина 223 м, ширина 80-90 м. Флора представлена різнотрав'ям, зустрічаються рідкісні та занесені до Червоної книги України рослини: шафрани (зростають навколо с. Малі Канівці. Інтенсивно знищуються навесні місцевим населенням), ковила дніпровська (крім заповідного урочища Панський Яр зустрічається і на центральному кладовищі с. Малі Канівці), півники болотні.

Малоканівецька районна лікарня (1906–1964 рр.) Перед смертю малоканівецький дійсний статський радник Іванов В.А. відписав частину своїх земель Красногірському монастирю, а свій маєток в селі Малі Канівці з господарськими будівлями, парком та фруктовим садом відписав Золотоніському земству для відкриття в ньому лікарні. Відкрили лікарню в 1906 році. Завідував нею Еленгорн С.Я., потім Орда О.Я.

Поблизу Малоканівецької школи встановлена кам'яна брила з меморіальною дошкою на честь Михайла Драй-Хмари.

Навесні 2008 року в селі закладено дендропарк «Канівецький». При його закладці були присутні уродженець села депутат Томенко М. В., голова обласної ради Володимир Гресь, депутат обласної ради Володимир Лук'янець, ректор Черкаського національного університету Анатолій Кузьмінський, студенти ЧНУ, керівники району та села.

Восени 2015 році вийшла друком історико-краєзнавча книга про село Малі Канівці. Автор Прядко Олександр Олегович. Малі Канівці. Історико-краєзнавчий нарис (від найдавніших часів до початку ХХ ст.), видавець ФОП Чабаненко Ю.А., Черкаси.,- 2015. - 167 с.: іл.

Відомі людиРедагувати

В селі народилися:

ПриміткиРедагувати

Література та джерелаРедагувати

  • Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 роках. — Дніпропетровськ, 2007. — 380 с.
  • Кривошея В. Генеологія українського козацтва: Переяславський полк. — Київ, 2004. — 418 с.
  • Прядко О. О. Малі Канівці. Історико-краєзнавчий нарис (від найдавніших часів до початку ХХ ст.). — Черкаси: видавець ФОП Чабаненко Ю. А., 2015. — 167 с.: іл.
  • Ткаченко М. М. Канівецька сотня Переясвського полку за Румянцівською ревізією: Студія з економічного та соціального питання Полтавського Подніпровя // ЗІФВ ВУАН. — Кн. VІІ-VІІІ. — К., 1926. — С. 242-307.
  • Черненко Е. В. Отчет о работе Черкасской археологической экспедии в 1979 году. — НА ІА НАНУ, 1979. — № 10. (рос.)
  • Черненко Е. В. Раскопки курганов в междуречье Сулы и Супоя / Археологические открытия. — М., «Наука». — 1980. — 351 с. (рос.)
  • Археологія доби українського козацтва ХVІ. — ХVІІ ст. / Д. Я. Телегін (відп. ред.), І. С. Винокур, О. М. Титова, І. К. Свєшніков та ін.: навчальний посібник. — К.: ІЗМН, 1997. — 336 с.
  • Григорьев В. П., Сиволап М. П. Отчет о раскопках и разведках Черкасской Лесостепной археологической єкспедиции в 1988 году. — НА ІА НАНУ, 1988. — № 53. — 71 с. (рос.)
  • Лучицкий И. В. Сборник материалов для истории общины и общественных земель в Левобережной Украине в XVІІІ в. (Полтавской губернии). — К., 1885. (рос.)
  • Ляскоронский В. Г. Городища, курганы, майданы и длинные (змиевые) валы в области Днепровского Левобережья. — М., 1911. — 82 с. (рос.)
  • Макаренко Н. Е. Городища и курганы Полтавской губернии: (Сборник топографических сведений). — Полтава: изд. ПУАК, 1917. — 105 с. (рос.)
  • Однороженко О. Козацька територіальна геральдика кінця ХVІ — ХVІІ ст. / О. Однороженко. — Харків, 2009. — 420 с.
  • Описи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст. — К.: Наукова думка, 1989. — 390 с.
  • Описи Лівобережної України кінця XVIII — початку ХІХ ст. — К.: Наукова думка, 1997. — 325 с.
  • Пазинич В. Г. Геоморфологічний літопис Великого Дніпра / В. Г. Пазинич. — Ніжин: Гідромакс, 2007. — 372 с.
  • Прядко О. О. Майдани і майданоподібні споруди Чорнобаївщини / Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. — Вип. 22. — Ч. 1. — Київ-Нікополь, 2013. — С. 63-68.
  • Прядко О. О. Мікротопонімія с. Малі Канівці на Чорнобаївщині // Залізнякові читання: зб. наук. статей. — Вип. V. — 2014. — С. 195-201.
  • Прядко О. О. Монетно-речовий скарб козацької доби з с. Малі Канівці на Черкащині / О. О. Прядко // Нові дослідження памяток козацької доби в Україні. — Київ: 2014. — Вип.23. — С. 223-225.
  • Панченко В. Міські та місцеві герби України / В. Панченко. — К.: Вид.центр «Просвіта», 2000. — 204 с.
  • Падалка Л. В. Прошлое Полтавской територии и ея заселение: Исследование и материалы с картами / Л. В. Падалка. — Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. — 240 с. (рос.)
  • Павловський И. Ф. Полтавцы: Иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. Опыт краткого биографического словаря Полтавской губернии с половины XVIII в. с 182 портретами / Предисловие В. А. Мокляк. — Х.: Сага, 1914. — С. 296.
  • Стрижак О. С. Назви річок Полтавщини / О. С. Стрижак. — К.: Наукова думка, 1967. — 128 с.
  • Симоненко А. В., Полін С. В., Купрій С. А. Отчет о работах Чернобаевского отряда Черкасской экспедии. («Роблена могила»). — НА ІА НАН України, 1978. — № 10А. — 2 с. 
  • Стороженко А. Очерки Переяславщины / А. Стороженко // Киевская старина, 1891. — Вып. 11. — С. 210.
  • Сапєгін С. Майдани і майданоподібні споруди Полтавщини // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні. Зб. наук. статей. — К., 2003. — С. 10-15.
  • ЦДІАК, Ф.54, оп. 1, спр. 3348, арк. 6. зв. 1768. р.
  • Малі Канівці // Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Черкаська область / Ред. кол. тому: Стешенко О. Л. (гол. редкол.), Гольцев Є. М., Горкун А. І., Дудник О. М., Зайцев М. С., Звєрєв С. М., Зудіна Г. М., Коваленко В. Я., Кузнецов С. М., Курносов Ю. О., Непийвода Ф. М., Степаненко А. О., Тканко О. В. (заст. гол. редкол.), Храбан Г. Ю., Червінський О. А. (відп. секр. редкол.), Шпак В. Т. — Київ : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 723.

ПосиланняРедагувати