Державні селяни
Державні селяни — велика станова група селян в Російській імперії, в тому числі і на українських землях, у XVIII—XIX століттях, які користувалися казенною землею[1] і були феодально залежні від держави, вважаючись проте особисто вільними. Одним із різновидів державних селян були економічні селяни.
Історія походження стану державних селян
ред.У стан державних селян, який утворився на початку XVIII століття, зазвичай потрапляли (записувалися) російські переселенці й інородці на колонізованих землях Півночі європейської частини Росії, Поволжя, Уралу та Сибіру, зокрема, чорносошні селяни і половники Помор'я, незакріпачене землеробське населення Поволжя і Приуралля (в тому числі представники угрофінів і тюрків), сибірські пашенні люди, однодвірці тощо[2].
Значну кількість державних селян по всій Російській імперії складали колишні кріпаки секуляризованих церковних маєтків, і їх кількість постійно зростала через обмеження церковних наділів. На середину XIX століття (1858 рік), тобто напередодні скасування кріпацтва, питома вага державних селян європейської частини Російської імперії становила понад 50% усього селянства[2].
Державні селяни на українських землях і їхнє правове становище
ред.В Україні на російському Лівобережжі у 1-й половині XVIII століття державними селянами ставали посполиті селяни військових маєтностей. Особливо кількість державних селян серед українців зросла наприкінці XVIII — на початку XIX століття. В першу чергу, через зруйнування Катериною II Запорозької січі у 1775 році, коли державними селянами стали українські козаки. Крім того, після поділів Речі Посполитої (і пізніших невдоволень поляків у Російській імперії, зокрема, Польського повстання 1830—1831 років), у державні селяни була записана значна кількість колишніх кріпаків польських поміщиків. А в результаті успішних для Росії російсько-турецьких війн на землі Північного Причорномор'я (т. зв. Новоросія) значно підсилився міграційний рух, і ці переселенці також ставали державними селянами[2].
Становище державних селян Півночі Росії, а також Поволжя, Приуралля і Сибіру значно відрізнялось від становища українських державних селян. Якщо перші переважно перебували на оброчному положенні, тобто платили різні податки грошима і натурою, а також відбували підводну, шляхову та інші повинності, то селяни півдня європейської частини імперії за правовим і майновим статусом мало відрізнялися від кріпаків — крім того, що вони платили чинш і натуральні податки, вони також відбували панщину. Механізм покріпачення начебто вільних українських державних селян був таким — вони здавались царським урядом в оренду поміщикам. Крім того, за податки (для їх сплати) урізалися земельні наділи державних селян, наслідком чого на середину XIX століття серед українського селянства значним було безземелля. Крім передачі в оренду, практикувалися і продажі державних селян поміщикам (переведення в кріпаки), особливо в перші десятиліття після зруйнування Січі. Так, за російського царя Павла I було покріпачено принаймні 150 тис. українських селян. А під час правління Миколи I 300 тис. державних селян було перетворено на удільних селян. Також державні селяни, як і решта, потерпали від рекрутської повинності. Окрім перетворення на удільних селян, державні згодом могли потрапляти також і у військові поселенці[2].
Державні селяни у 1830—1860 роки
ред.Зростання податкових недоїмок, особливо з українських губерній, і ряд заколотів та бунтів державних селян, переважно в центральних губерніях Росії, змусили царський уряд провести реформу управління державних селян[2].
Зокрема, протягом 1837—41 років було реорганізовано управління державними маєтностями: створені міністерство державних маєтностей, губернські палати державних маєтностей, штат окружних начальників, сільські і волосні управління, сільські і волосні розправи (суди) тощо. Замість подушного окладу запроваджено оброк з земельної площі і з доходів від промислів. Державні селяни, які перебували на «господарському становищі», протягом 1839—59 років поступово переводились на оброк; запроваджувався рекрутський набір шляхом жеребкування, дещо була покращена переселенська справа. До того ж, в Україні були скасовані панщинні повинності й припинене здавання державних маєтностей в оренду приватним особам. В той же час розроблялась реформа зі скасування кріпацтва[2].
Звільнення державних селян
ред.В результаті проведення Селянської реформи 1861 року феодальну залежність було знято і з державних селян. У західних губерніях, в тому числі і на Правобережжі України указом від 16 серпня 1863 року державні селяни були переведені в розряд селян-власників і обкладені викупними платежами. Згідно з указом 1866 року, за всіма групами державних селян були закріплені за сплату чиншу в безстрокове користування земельні наділи. Переведення на викуп (строком на 44-49 років) земельних наділів державними селянами по всій імперії було тривалим процесом — на українських землях воно було скінчене в цілому на початок 1880-х років[2].
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Проскурякова Н. А. Казённые земли [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Большая российская энциклопедия. Том 12. Москва, 2008, стр. 446.
- ↑ а б в г д е ж Радянська енциклопедія історії України. Том 2. — К., 1970, с. 10-11
Джерела та література
ред.- Т. І. Лазанська. Державні селяни [Архівовано 16 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 367. — ISBN 966-00-0405-2.
- Лазанская Т. И. Государственные крестьяне Украины в период кризиса феодально-крепостнической системы. /АН УССР. Ин-т истории. – К.: Наук. Думка, 1989. – 114 с.
- Радянська енциклопедія історії України. Том 2. — К., 1970, с. 10-11
- Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України першої половини XIX ст., К., 1954
- Дружинин Н. М. Государственные крестьяне и реформа П. Д. Киселева. Тт. 1-2 М.-Л., — 1958.
- Орлик В.М. Державні селяни у податковій політиці Російської імперії в кінці XVIII – середині ХІХ ст. (на матеріалах українських губерній) // Український історичний журнал, 2007. – №1 (472). – С.94-104.
- Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Посилання
ред.- Державні селяни [Архівовано 9 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.