Мико́ла Володи́мирович Томе́нко (нар. 11 грудня 1964, село Малі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область) — український політик та громадський діяч, лідер політичної партії Громадський рух «Рідна країна».

Томенко Микола Володимирович
Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи
з 11 грудня 2014
Попередник: Ірина Сех
Заступник Голови Верховної Ради України
2 вересня 2008 — 12 грудня 2012
Попередник: Микола Томенко
Наступник: Руслан Кошулинський
Заступник Голови Верховної Ради України
8 лютого 2007 — 14 червня 2007
Президент: Віктор Ющенко
Попередник: Олександр Зінченко
Наступник: Микола Томенко
Віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань
4 лютого 2005 — 8 вересня 2005
Попередник: Дмитро Табачник
Наступник: В'ячеслав Кириленко
 
Народження: 11 грудня 1964(1964-12-11) (59 років)
Малі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Національність: українець
Країна: Україна Україна
Релігія: УПЦ КП
Освіта: Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Ступінь: доктор політичних наук і кандидат історичних наук
Партія: безпартійний
Шлюб: Валентина
Діти: син: Павло (1989 р.н.)
 
Військова служба
Роки служби: 19831985
Звання: Майор
Битви: Війна в Афганістані

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Народний депутат України Україна
4-го скликання
Реформи і порядок (НУ) 14 травня 2002 3 березня 2005
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 14 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 6 грудня 2012
7-го скликання
безпартійний[1]
(до 2 квітня 2014 р. — ВО «Батьківщина»)
12 грудня 2012 27 листопада 2014
8-го скликання
безпартійний, фракція партії «Блок Петра Порошенка» 27 листопада 2014 2 лютого 2016
безпартійний, позафракційний депутат 2 лютого 2016 26 березня 2016

Картка на сайті Верховної Ради України

Народний депутат IV—VIII скликань, з 11 грудня 2014 до 25 березня 2016 — Голова Комітету ВРУ з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2]

Позаштатний радник Президента Порошенка[3]18 червня 2014 по 13 липня 2015), Заступник голови ВРУ8 лютого до 14 червня 2007 та знову з 2 вересня 2008 до 12 грудня 2012). З 4 лютого до 8 вересня 2005 року — віце-прем'єр-міністр України з гуманітарних питань в уряді Тимошенко.

Очолював Комітет ВРУ з питань свободи слова та інформації у ВРУ IV скликання з 2002 по 2005 рік та у ВРУ VII скликання з 2012 по 2014 рр., а також парламентський Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму (2007-2008) у Верховній Раді України VI скликання.

Життєпис ред.

Українець. Батько Володимир Пилипович (19352002). Мати Катерина Марківна (19352010)[4]. Дружина Валентина Олександрівна (1962) — історик, магістр державного управління, виконавчий директор Інституту політики. Син Павло (1989) магістр економіки і права.

19831985— служив у армії, брав участь у бойових діях в Афганістані. 19881989 — секретар комітету комсомолу Київського державного університету ім. Шевченка, з 1989 — секретар Асоціації молодіжних організацій Київського університету ім. Шевченка. 1989 — член оргкомітету з проведення установчого з'їзду Народного Руху України. У 1989 закінчив історичний факультет КНУ, спеціальність — історія КПРС. 1992 — закінчив аспірантуру історичного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, захистивши кандидатську дисертацію на тему: «Проблема державності в програмних документах і діяльності сучасних політичних партій України: історико-політичний аналіз».

19921993 — голова центру суспільних досліджень Фундації імені В'ячеслава Липинського. 19931994 — віце-президент Асоціації молодих українських політологів і політиків.

Серпень 1992 — вересень 1995 — завідувач кафедри політичних наук (координатор програми) інституту державного управління і самоврядування при Кабінеті Міністрів України. 19931994 — заступник начальника інформаційно-аналітітичного управління Міністерства України у справах національностей і міграції. З вересня 1994 — доцент кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія», редактор відділу порівняльної політології журналу «Політична думка», віце-президент фонду «Українська перспектива».

19951997 роках — віце-президент фонду «Українська перспектива». З листопада 1995 року — директор Інституту посткомуністичного суспільства. З вересня 1997 року — завідувач кафедри політології Національного Університету «Києво-Могилянська Академія». З квітня 1998 — директор громадської неприбуткової організації Інститут політики[5]. У травні 1998 року був висунутий кандидатом у народні депутати за партійним списком партії «Реформи і порядок» (№ 15), однак партія не подолала 4 % бар'єр. Лютий 2000 — березень 2001 — начальник Головного управління преси та інформації Київської міської державної адміністрації.

Згідно з опитуванням, проведеним УНІАН (Українським Національним Інформаційним Агентством) Миколу Томенка визнано найкращим політичним аналітиком (політологом) 1998 та 1999 років.

У 2002 році обраний нардепом від блоку Ющенка «Наша Україна» (№ 62). Очолював Комітет з питань свободи слова та інформації, виступав проти тиску президентської влади на ЗМІ.

Під час Помаранчевої революції один з «польових командирів» Майдану. Член Комітету національного порятунку.

З 4 лютого до 8 вересня 2005 року віце-прем'єр України з гуманітарних та соціальних питань в уряді Тимошенко. Йдучи у відставку, виступив зі скандальними викриттями фактів корупції в найближчому оточенні президента Ющенка.

У листопаді 2005 року покинув партію «Реформи і порядок» та вступив до партії Батьківщина. На парламентських виборах 2006 року балотувався за списком «Блоку Тимошенко» (№ 3). На регіональних виборах того ж року очолював партійний список БЮТ в Київраді.

Заступник голови партії ВО «Батьківщина». Після виборів — заступник голови фракції БЮТ у Верховній Раді, голова парламентського Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму. У лютому 2007 року обраний заступником голови Верховної ради, перебував на цій посаді до червня того ж року.

 
З Арсенієм Яценюком

На позачергових парламентських виборах 2007 року знову отримав депутатський мандат за списком БЮТ (№ 3). У вересні 2008 року вдруге обраний заступником голови Верховної ради. 4 липня 2012 подав у відставку після прийняття Верховною радою контроверсійного закону «Про засади державної мовної політики»[6], однак вона не була прийнята.[7]

З грудня 2012 року по листопад 2014 року — народний депутат України VII скликання від партії Батьківщина (№ 10 у списку). Голова Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації.[8]. У цій якості активно виступав за прийняття Закону «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України»[9].

У квітні 2014 як голова фонду «Рідна країна», підтримав Порошенка у виборах президента, а також уклав з ним угоду про розроблення та реалізацію «Гуманітарної стратегії України» та став його довіреною особою на виборах.[10][11]

З 27 листопада 2014 — народний депутат України VIII скликання від партії «Блок Порошенка» (№ 8 у списку). Заступник голови депутатської фракції партії «Блок Порошенка» (по 2 грудня 2016).

З 11 грудня 2014 — Голова Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.[2]

24 грудня 2015 оголошує рішення про вихід з фракції «Блок Порошенка» та проурядової коаліції на знак протесту проти ухвалення антисоціального та антигуманітарного Державного бюджету на 2016 рік та низки т. зв. «бюджетних» законів[12]. Однак, попри публічні вимоги депутата та попередження про звернення до суду[13], відповідна заява офіційно оголошена Головою Верховної Ради України лише 3 лютого 2016.[14]

29 березня 2016 року Голова ВРУ Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень пана Томенка на підставі рішення з'їзду «Блока Петра Порошенка» від 25 березня 2016 року[15]. 2 квітня 2016 року Томенко подав позов до Вищого адмінсуду України щодо позбавлення його мандату, де він вимагав скасування рішення про дострокове припинення його повноважень народного депутата.[16] 28 липня суд визнав рішення про позбавлення депутатського мандату законним. Микола Томенко пройшов до парламенту за списком партії «Блок Петра Порошенка Солідарність», але вийшов зі складу фракції у Верховній Раді[17].

Наукова і літературна діяльність ред.

Автор кількох наукових монографій, серед яких «Історія української Конституції»[18][19] (1993, 2009), «Конституційний процес як пошук стратегічних пріоритетів України»[20] (2010), «Україна: історія Конституції»[21] (2016), «Абетка української політики»[22], «Основи теорії політики»[23], «Теорія українського кохання»[24], «Український романтик Микола Гоголь»[25] та інші, а також близько ста статей та досліджень.

Автор сленгового неологізму Біг-морди.[26]

Громадська діяльність ред.

Ініціатор та організатор загальнонаціональних акцій Сім чудес України, Сім природних чудес України, Сім чудес України: замки, фортеці, палаци та Сім чудес Києва.[27]. Ініціатор просвітницької акції «Твій Шевченко»[28] та проекту «Рідна країна» — культурологічного світоглядного вебпорталу[29].

Віце-президент Національного олімпійського комітету України (з жовтня 2014)[30].

Почесний президент Федерації біатлону України (з листопада 2014)[31].

Примітки ред.

  1. Микола Томенко: Оскільки «Батьківщина» реалізувала свої головні завдання, можу дозволити собі стати позапартійним. Персональний сайт Миколи Томенка. 02 квітня 2014. Архів оригіналу за 31 травня 2014. Процитовано 30 травня 2014. 
  2. а б Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Архів оригіналу за 9 жовтня 2015. Процитовано 24 лютого 2015. 
  3. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 539/2014. Адміністрація Президента України. 18 червня 2014. Архів оригіналу за 19 червня 2014. Процитовано 18 червня 2014. 
  4. Юлія Тимошенко приїхала попрощатись з матір'ю Томенка (ФОТО). Gazeta.ua. 14 травня 2010. Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 12 лютого 2023. 
  5. «Інституту політики». Архів оригіналу за 6 грудня 2008. Процитовано 30 жовтня 2008. 
  6. ЛИТВИН ОГОЛОСИВ ПРО ВІДСТАВКУ. Архів оригіналу за 27 серпня 2012. Процитовано 14 серпня 2012. 
  7. Томенка лишили у підвішеному стані. Архів оригіналу за 2 жовтня 2012. Процитовано 22 квітня 2013. 
  8. Комітет з питань свободи слова та інформації. Архів оригіналу за 23 березня 2013. Процитовано 10 лютого 2013. 
  9. Остання редакція закону про суспільне мовлення, що може бути прийнята 17 квітня / Суспільне Detector.media, 16 квітня 2014. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 15 вересня 2018. 
  10. Томенко підтримав Порошенка та став його довіреною особою. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015. 
  11. Микола Томенко: Нова гуманітарна стратегія України повинна ставити в основу якість життя людини. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015. 
  12. Краще зберегти свої переконання і втратити фракцію, аніж залишитись у фракції, втративши переконання! - Микола Томенко. Микола Томенко (uk-UA). Архів оригіналу за 27 січня 2016. Процитовано 3 лютого 2016. 
  13. Томенко звертатиметься до Вищого адмінсуду, якщо не зачитають його заяву про вихід із БПП - Микола Томенко. Микола Томенко (uk-UA). Архів оригіналу за 5 травня 2018. Процитовано 3 лютого 2016. 
  14. Офіційний портал Верховної Ради України. iportal.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 8 лютого 2016. Процитовано 3 лютого 2016.  {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |Назва документу= (довідка)
  15. Гройсман оголосив про дострокове припинення депутатських повноважень Томенка й Фірсова. ukranews.com. Українські новини. 29 березня 2016. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. 
  16. Екс-депутат Ради Томенко подав у суд щодо позбавлення мандату. ukranews.com. Українські новини. 2 квітня 2016. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. 
  17. Вищий адмінсуд визнав законним позбавлення Томенка депутатського мандату. ukranews.com. Українські новини. 28 липня 2016. Архів оригіналу за 30 липня 2016. 
  18. Історія Української Конституції (Слюсаренко А. Г., Томенко М. В.) України, 1993.— 187 с.. www.lib.ua-ru.net. Архів оригіналу за 12 лютого 2017. Процитовано 12 лютого 2016. 
  19. Історія української Конституції - Микола Томенко. Микола Томенко (uk-UA). Архів оригіналу за 13 січня 2017. Процитовано 12 лютого 2016. 
  20. Історія українського конституціоналізму: від суспільно-політичних ідеалів до створення ефективних інститутів - Журнал Віче. www.viche.info. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016. 
  21. NewsOne (20 січня 2016). Томенко о собственной книге "Украина: история Конституции" 20.01.16. Процитовано 12 лютого 2016. 
  22. Пошук та замовлення літератури -Абетка української політики: довідникЕлектронний каталог. liber.onu.edu.ua. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016. 
  23. Зведений електронний каталог - Рябов,%20С.%20Г.. e-catalog.mk.ua. Процитовано 12 лютого 2016. [недоступне посилання з липня 2019]
  24. Микола Томенко «Теорія українського кохання»: неполітична любов - Микола Томенко. Микола Томенко (uk-UA). Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016. 
  25. Український романтик Микола Гоголь - Микола Томенко. Микола Томенко (uk-UA). Архів оригіналу за 15 лютого 2016. Процитовано 12 лютого 2016. 
  26. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 14 жовтня 2009. 
  27. Сайт «Семи чудес України». Архів оригіналу за 1 грудня 2012. Процитовано 8 червня 2010. 
  28. Твій Шевченко — відео. Архів оригіналу за 29 березня 2016. Процитовано 24 лютого 2015. 
  29. М.Томенко презентував культурологічний портал «Рідна країна» «День» № 187-188, п'ятниця, 15 жовтня 2010
  30. Архівована копія. Архів оригіналу за 24 лютого 2015. Процитовано 24 лютого 2015. 
  31. Архівована копія. Архів оригіналу за 22 листопада 2010. Процитовано 14 грудня 2014. 

Джерела ред.