Сех Ірина Ігорівна

український політик

Ірина Ігорівна Сех (нар. 20 вересня 1970, село Вербівчик, Бродівського району, Львівської області) — український політик, депутат Львівської обласної ради V, VI, VIII скликання, директор приватного підприємства «Агенція юридичного захисту», Народний депутат України VII скликання[1].

Ірина Сех
Ірина Сех
Ірина Сех
Ірина Сех на мітингу в 2012
Голова Львівської обласної державної адміністрації
2 березня 2014 — 14 серпня 2014
Президент Олександр Турчинов (в. о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк
Попередник Олег Сало
Наступник Юрій Турянський (т. в. о.)

Народилася 20 вересня 1970(1970-09-20) (53 роки)
Вербівчик, Бродівський район, Львівська область, Українська РСР, СРСР
Відома як політична діячка
Громадянство Україна Україна
Національність українка
Alma mater Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка і юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Свобода»
У шлюбі з Андрій
Діти донька Дарина
Брати Олег Панькевич
Україна Народний депутат України
7-го скликання
Всеукраїнське об'єднання «Свобода» 12 грудня 2012 27 листопада 2014

Очолювала Львівську обласну державну адміністрацію з 2 березня до 14 серпня 2014 року.

Освіта

ред.

З 1977 по 1987 рік — навчання у Бродівській СШ № 1, яку закінчила з відзнакою. З 1987 по 1989 рік — навчання у Бродівському педагогічному училищі (нині коледж), яке закінчила з відзнакою. З 1990 по 1994 рік — навчалася у Тернопільському педінституті (нині університет), спеціальність — вчитель початкових класів. З 2005 по 2009 рік — навчання на юридичному факультеті Львівському національному університеті ім. Івана Франка за спеціальністю правознавство.

Політична діяльність

ред.

Працювала в школах Золочева і Бродів. У 1998 вступила до партії «Свобода», стала помічником народного депутата Олега Тягнибока, працюючи у громадській приймальні.

У 2002, у результаті місцевих виборів, «Свобода» отримала представництво у Бродівській районній раді, а Ірина Сех, відповідно, очолила депутатську фракцію партії.

У 2006 Ірину обрано депутатом Львівської обласної ради V скликання. Згодом пані Сех переобрали на другий термін, вже до Львівської обласної ради VI скликання, де вона очолила фракцію «Свободи», комісію з питань екології, природних ресурсів та рекреації, низку тимчасових контрольних депутатських комісій. Діяльність депутатки у стінах Львівської обласної ради була досить продуктивною — Ірина Сех відзначилася найбільшою кількістю депутатських звернень і запитів, комісія, яку вона очолювала, була ініціатором найбільшої кількості рішень сесій.[2]

2012 року на виборах до Верховної Ради України за Ірину Сех, яка балотувалася в 119-му виборчому окрузі, проголосувало 67 784 виборців (64,86 %). У парламенті очолювала Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Автор та співавтор 25 законопроєктів та низки проєктів постанов. Скерувала понад 20 депутатських запитів та 1500 звернень в органи влади. Експерти[хто саме?] визнали Ірину Сех найактивнішим законотворцем із Львівщини в парламенті VII скликання[джерело?].

Під час Революції гідності Ірина Сех стала головою Львівського обласного Штабу національного спротиву. Штаб займався відправленням людей до Києва на підтримку Майдану, збором і перевезенням продуктів, речей, іншого необхідного, щонеділі відбувалися віча на львівському Майдані. Після одного з них Ірині прийшла повістка про порушення кримінальної справи. На допиті вона відмовилася давати свідчення. 20 лютого 2014 року в готелі «Україна» в Києві вона разом з кількома львівськими медиками прийняла перших поранених снайперами з Інститутської[джерело?].

Указом Виконуючого обов'язки Президента України Президента України Олександра Турчинова від 2 березня 2014 року призначена головою Львівської обласної державної адміністрації[3]. На посаді голови облдержадміністрації створила 3-ій батальйон територіальної оборони Львівщини[джерело?], 10 червня 2014 року написала заяву про звільнення з посади голови Львівської обласної державної адміністрації i направила її в адміністрацію президента України. 14 серпня 2014 року звільнена з посади.[4]

Кандидатка-мажоритарник в народні депутати на виборах 2014 року по 119 виборчому округу (Львівщина), де мала 4-е місце. 2020 року Ірину Сех обрано депутаткою Львівської обласної ради[5].

Соціальна діяльність

ред.

У 2014 Ірина Сех виступила головним спонсором літературного конкурсу «Жінка в історії» і номінації «Жінка у борні за Україну» в цьому конкурсі[джерело?]. У травні 2015 року стала засновницею та головою Всеукраїнського об'єднання українок «Яворина», основне завдання якого — допомога війську, родинам загиблих, сиротам, вдовам, самотнім стареньким[6]. Громадська організація "Всеукраїнське об'єднання українок «Яворина» на чолі з Іриною Сех із початком повномасштабного вторгнення активізувала свою волонтерську діяльність, допомагає українському війську, піклується про ветеранів, родини військовослужбовців, вимушених переселенців, інших осіб, які потребують допомоги.

Скандали

ред.

Ірина Сех керувала «облавою» на кабінет Михайла Цимбалюка, коли після подій 9 травня[ru], у присутності депутатів облради, його змусили написати заяву на звільнення.

11 квітня 2011 року, під час приїзду президента Віктора Януковича до Львова, 80 пікетувальників, у тому числі і пані Сех, намагались проникнути через міліцейський кордон у приміщення, де відбувалось засідання регіонального комітету по економічних реформах.[джерело?]

Примітки

ред.
  1. Обрана за мажоритарним округом № 119.
  2. Вибори 2012: Досьє Ірини Сех. Архів оригіналу за 18 травня 2014. Процитовано 23 грудня 2012.
  3. Указ Президента України № 212/2014. Архів оригіналу за 13 липня 2014. Процитовано 2 березня 2014.
  4. Указ Президента України № 648/2014 від 14 серпня 2014 року «Про звільнення І.Сех з посади голови Львівської обласної державної адміністрації». Архів оригіналу за 14 серпня 2014. Процитовано 14 серпня 2014.
  5. chesno.org
  6. Яворина. Яворина (укр.). 27 лютого 2023. Процитовано 23 травня 2024.

Посилання

ред.