Вікіпедія

Іпатіївський літопис

руське літописне зведення 1420-х років
(Перенаправлено з Літопис Руський)

Іпа́тіївський літо́пис — руське літописне зведення 1420-х років. Містить «Повість временних літ», Київський і Галицько-Волинський літописи. У XVII столітті зберігався в Іпатіївському монастирі (Кострома, Московське царство), від якого отримав назву. Знайдений у 1809 році Миколою Карамзіним у Бібліотеці російської Академії наук (Санкт-Петербург, Російська імперія), існував у декількох списках. Зберігається в цій бібліотеці під Шифром 16.4.4. Виданий у 1843 році в Санкт-Петербурзі у серії «Полное собрание русских летописей», Том 2. Перевиданий у тій же серії у 1871, 1908, 1923 і 1998 роках. Український переклад «Літопис руський» Леоніда Махновця вийшов у 1989 році. Цей літопис є важливим джерелом з середньовічної історії держав і народів Східної Європи. Інші назви — Іпа́тський літо́пис.

Іпатіївський літопис
Титульна сторінка повного видання 1871 р.
Жанрлітопис
Моваруська
НаписаноХІІІ ст.
зберігся в копії XV ст.
Опубліковано1843
ВидавництвоАрхеографічна комісія
ВиданняСанкт-Петербург
Опубліковано українською1989
ПерекладМахновець, 1989
CMNS: Цей твір у Вікісховищі

Літопис за Іпатським списком, на відміну від Лаврентіївського, має виразне українське походження, у якому відображені українська фразеологія, орфоепії та лексика. Більшість діалогів у «Повісті врем'яних літ» передана фактично українською мовою[1].

Структура

ред.

«Лѣтописець руский» — це зведення є компіляцією двох пам'ятників: київського зведення 1198 р. і продовжуючого його галицько-волинського (непорічного) повіствування, яке було доведено до кінця XIII ст. Є підстави припускати, що поєднання галицько-волинського літописання з київським зведенням здійснили у Володимирі за князя Володимира Васильковича.

Зведення містить третю редакцію Повісті временних літ з продовженням до 1117 року, Київський літопис кінця XII ст. та Галицько-Волинський літопис.

Списки

ред.

Іпатіївський (Академічний) список

ред.

Написаний на 307 аркушах. Датується кінцем 1420-х років[2]. У XVII столітті цей список був в Іпатіївському монастирі під Костромою, звідки літопис і отримав назву. 1809 року його знайшов у Бібліотеці Академії наук історіограф Миколай Карамзін[3]. Список написаний п'ятьма почерками, до єдиної думки щодо місця його написання дослідники так і не прийшли. Зберігають у російській Бібліотеці Академії наук[4]. Київський і Галицько-Волинський літописи як складові частини Іпатського літопису є пам'ятками української мови[5][6].

Острозький (Хлібниковський або Несторівський)

ред.

Сер. XVI ст. Датується приблизно 1560 роком, створений, ймовірно, в Києво-Печерському монастирі. Ряд листів в ньому переплутані, інші втрачені і відновлені по давнішому списку. Виявлено серед рукописів купця Петра Хлєбнікова 1809 року Карамзіним і введений в науковий обіг[7].

Четвертинський (Погодінський).

ред.

Датується приблизно 1620 роком. Є копією Острозького[8]. Свого часу належав Михайлові Погодіну. Після придбання колекції Погодіна 1852 року Миколою I разом з іншими рукописами потрапив до Публічної бібліотеки.

Єрмолаївський

ред.

Датується 1710-ми роками, ймовірно виготовлений у Києві для князя Дмитра Голіцина. Цей список текстологічно стосується Хлібниковського, але має яскравіші лексичні ознаки українського походження і безліч різночитань, надрукованих у виданні 1908 року окремо, в особливому Додатку[9].

Зіставлення з Хлібниковським списком показує, що більшість різночитань Єрмолаївського списку з'явилися в результаті помилок переписувача, який був дуже неуважним і погано розумів давньоруський текст. Помітки на рукописах свідчать, що список в різні часи належав Василю Олексійовичу Голіцину, московському купцеві Матвію Гаврилову, який продав його 1769 року Івану Козміну. Потім список потрапив в колекцію Олександра Єрмолаєва, а 1814 року його придбала Публічна бібліотека[10].

Марка Бундура (Я. Яроцького).

ред.

Датується 1651 роком, до Бібліотеки Академії наук надійшов 1910 року від Яроцького, директора комерційного училища в місті Кременці Волинської губернії. Являє собою обробку Хлібниковського списку[11].

Краківський список

ред.

Виготовлений для польського історика Адама Нарушевича близько 1795-1796 років. Це — копія Погодінського списку, який для зручності замовника переписали латинськими літерами. Цінний як джерело реконструкції декількох фрагментів Погодінського списку, втрачених після 1796-го.

Опис

ред.

Це книга великого формату (30х23 см). Аналіз паперу і почерків показав, що книгу переписано близько 1425 року. Рукопис має старовинну шкіряну оправу з мідними застібками і нараховує 307 нумерованих аркушів (включаючи й перший, колись чистий, а тепер із різними пізнішими приписками), або 614 сторінок.

У рукопису, де текст розташовано у два стовпці, 40 зошитів (не рахуючи першого аркуша) по 8 аркушів; але 5-й зошит має 7 аркушів, 8-й — 6, 10-й — 3, 14-й — 6, 40-й — 7. Вирвано лише один, восьмий аркуш п'ятого зошита; він мав бути між арк. 40 зворотним (с. 80) і арк. 41 (с. 81) нинішньої нумерації. Отже, літопис дійшов до нас у задовільному стані.

Поділ

ред.

Загальновизнаним у науці є поділ зводу на три основні частини (в свою чергу, кожна з цих частин має вельми складну структуру):

Згідно з концепцією Бориса Рибакова, надзвичайно докладний опис подій 1146—1154 року запозичений з особливого «Літопису Петра Бориславича». Вони викладені в середньому в двадцять разів докладніше, ніж події попередніх тридцяти років. Детально описано похід Ігоря Святославича на половців 1185 року, цей опис вважають особливою повістю.

На думку Шахматова, в літописі використано загальноруський звід початку XIV ст. Таким чином, ймовірно, літопис складено в кінці XIII ст[12].

На думку відомого сучасного філолога Ужанкова, перша частина Галицько-Волинського літопису створювалася як абсолютно самостійний літературний твір — життєпис князя Данила Романовича Галицького[13]. Згідно з концепцією О. В. Горовенка, що є розвитком роботи Ужанкова, «Життєпис Данила Галицького» було приєднано до Київського літопису незабаром після 1268-го у Володимирі-Волинському на замовлення князя Володимира Васильковича. Іншими словами, «галицька» частина майбутнього Галицько-Волинському літопису було приєднана до Київського літопису перш ніж з'явилася «волинська» частина — продовження з описом пізніших подій. Це продовження складено було іншим книжником у Володимирі Волинському багато пізніше, в 1288-1290 рр[14].

О. В. Шеков припустив, що деякі відомості Іпатіївського літопису сягають чернігівського літопису[15].

Див. також

ред.

Видання

ред.

Переклади

ред.
українською

Примітки

ред.
  1. ↑ Василь Яременко. На замовлення вічності [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] / Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. В. Яременка. — К.: Рад. письменник, 1990. — 558 с.
  2. ↑ Аналіз водяних знаків показує, що використаний папір виготовили між 1404 і 1428 роками. — Клосс Б. М. Передмова до видання 1998 // ПСРЛ. — Т. II. — М. : Мови руської культури, 1998. — С. F.
  3. ↑ Укладачі списку джерел і літератури, використаних Карамзіним у «Примітках», стверджують без посилання на джерело, що в науковий обіг Іпатіївський список введено завдяки Олександрові Тургенєву, який нібито виявив цей рукопис у Бібліотеці Академії наук близько 1807 року і повідомив про цю знахідку історіографу (академічне видання: Карамзін Н. М. «История государства Российского». — Т. 1. — М. : Наука, 1989. — С. 333). Однак Карамзін приписує честь відкриття рукопису самому собі (там само, с. 25)
  4. ↑ О списках. mns.udsu.ru. Архів оригіналу за 3 листопада 2017. Процитовано 8 грудня 2020.
  5. ↑ Німчук В. Пам'ятки української мови [Архівовано 22 липня 2019 у Wayback Machine.] / Українська мова. Енциклопедія.
  6. ↑ Галицько-Волинський літопис ХІІІ ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Історія української мови. Хрестоматія Х-ХІІІ ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.] / НАН України, Інститут української мови. — Житомир : Полісся, 2015. — С. 335—346.
  7. ↑ Важнейшая находка. his.1september.ru. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 30 жовтня 2017.
  8. ↑ Клосс Б. М. Передмова до видання 1998 р. // ПСРЛ. — Т. II. — М. : Мови руської культури, 1998. — С. I.
  9. ↑ ПЗРЛ. — Т. II. — 1908. — С. 1—84 окрема пагінація.
  10. ↑ Клосс Б. М. Передмова до видання 1998 г. // ПСРЛ. — Т. II. — М.: Мови руської культури, 1998. — С. K.
  11. ↑ Клосс Б. М. Передмова до видання 1998 р. // ПСРЛ. — Т. II. — М.: Мови руської культури, 1998. — С. J — L.
  12. ↑ Словник книжників і книжності Київської Русі. Вип.1 (XI-перша половина XIV ст.) Л., 1987. С.236
  13. ↑ Ужанков А. Н. «Літописець Данила Галицького»: редакції, час створення // Герменевтика давньоруської літератури. М., 1989. Сб.1. — С.247-283.
  14. ↑ Горовенко А. В. До питання про етапи формування сучасної структури Іпатіївському літописі // Горовенко А. В. Меч Романа Галицького. Князь Роман Мстиславич в історії, епосі і легендах. — СПб .: «Дмитро Буланін», 2011. — С. 209—237. Хронологічна таблиця передбачуваних етапів формування тексту Іпатіївського літопису на с. 236—237.
  15. ↑ Шеков О. В. Нотатки про чернігівський літописанні XII ст. //Стародавня Русь. Питання медієвістики. 2007. № 3 (29). С. 125—126.

Бібліографія

ред.
  • Грушевський М. С. Хронольогія подій Галицько-Волинської літописи [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1901, т. 41, с. 1-72.
  • Київський літопис ХІІ ст. за Іпатіївським списком близько 1425 року // Німчук В. Хрестоматія з історії української мови X—XIII ст. [Архівовано 5 липня 2019 у Wayback Machine.] // НАН України. Інститут української мови. — Київ; Житомир: Полісся, 2015. — С. 236. — (Зібрання пам'яток української мови найдавнішого періоду (Х—ХІІІ ст.). — Назва обкл.: Історія української мови. Хрестоматія X—XIII ст.
  • Орлов А. С. К вопросу об Ипатьевской летописи // Известия Отделения русского языка и словесности Академии наук. Ленингард, 1926, т. 31, с. 93—126.(рос.)
  • Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV—XVI вв. Москва-Ленинград, 1938, с. 69—118.(рос.)
  • Приселков М. Д. История русского летописания XI—XV вв. Ленинград, 1940.(рос.)
  • Черепнин Л. В. Летописец Даниила Галицкого // Исторические записки. Москва, 1941, т. 12, с. 228—253.(рос.)
  • Орлов А. С. О галицко-волынском летописании // Труды Отдела древнерусской литературы Института русской литературы АН СССР. Москва-Ленинград, 1947, т. 5, с. 15—24.(рос.)
  • Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. Москва-Ленинград, 1947, с. 176—267, 431—433.(рос.)
  • Генсьорський А. И. Галицько-Волинський літопис (процес складання, редакції і редактори) [Архівовано 1 вересня 2004 у Wayback Machine.]. Київ, 1958.
  • Генсьорський А. И. З коментарія до Галицько-Волинського літопису // Історичні джерела. Київ, 1969, вып. 4, с. 171—184.
  • Насонов А. Н. История русского летописания XI — начала XVIII века. Москва, 1969, с. 226—245.(рос.)
  • Рыбаков Б. А. Русские летописцы и автор «Слова о полку Игореве». Москва, 1972.(рос.)
  • Франчук В. Ю. Киевская летопись (состав и источники в лингвистическом освещении). Киев, 1986.(рос.)
  • Лихачева О. П. Летопись Ипатьевская // Словарь книжников и книжности Древней Руси. Ленинград, 1987, вып. I, с. 235—241.(рос.)
  • Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: редакции, время создания // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1989, сб. 1, с. 247—283.(рос.)
  • Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: проблема авторства // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1992, сб. 3, с. 149—180.(рос.)
  • Ужанков А. И. «Летописец Даниила Галицкого»: К вопросу об авторе второй редакции // Герменевтика древнерусской литературы. Москва, 1994, сб. 6, с. 62—79.(рос.)

Довідники

ред.

Посилання

ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Іпатіївський літопис

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Іпатіївський_літопис&oldid=42916263