Відкрити головне меню

Липове (Глобинський район)

село в Глобинському районі Полтавської області України

Ли́пове — село в Україні, у Глобинському районі Полтавської області. Населення становить 352 осіб (2011 рік). Орган місцевого самоврядування — Святилівська сільська рада.

село Липове
Країна Україна Україна
Область Полтавська область
Район/міськрада Глобинський район
Рада/громада Святилівська сільська рада
Код КОАТУУ 5320688103
Основні дані
Засноване початок XVII століття
Населення 578
Площа 3,458 км²
Густота населення 167,15 осіб/км²
Поштовий індекс 39021
Телефонний код +380 5365
Географічні дані
Географічні координати 49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750Координати: 49°28′56″ пн. ш. 32°43′39″ сх. д. / 49.48222° пн. ш. 32.72750° сх. д. / 49.48222; 32.72750
Середня висота
над рівнем моря
84 м
Водойми Дніпро, Сула
Місцева влада
Адреса ради 39020, Полтавська обл., Глобинський р-н, с. Святилівка, тел. 37-6-42
Карта
Липове. Карта розташування: Україна
Липове
Липове
Липове. Карта розташування: Полтавська область
Липове
Липове
Мапа

ІсторіяРедагувати

Поруч села знаходиться група скіфських курганів, що складається з десятка насипів, які розташовані у північно-східному напрямку і датовані дослідниками VII—III ст. до Р. Х. В урочищі Горбівка (яке тепер є островом) виявлено поселення доби черняхівської культури III—IV століття. На околицях села знаходиться давньоруський могильник ХІ — ХІІІ століття. Усі курганні комплекси поруч із селом не є дослідженими археологами, тому наразі потребують археологічних досліджень, позаяк більшість із них перебувають на межі зникнення, у зв'язку із обробленням ґрунтів місцевими фермерами.

Село Липове було засноване в першій половині XVII століття. Перші жителі поселились на березі річки Сули, але згодом були змушені відступити, тому що з берега насувались піски. Липове було вільним до 1710 року, допоки не було надане Петром І Олексійовичем у власність чигиринському (17091714) та прилуцькому (17141739) полковнику Гнату Ґалаґану.[1]

Дарчою грамотою від 14 березня 1714 року «село Липовое ис плотною, что на речке Суле» разом із селянами та землями de jure переходило у власність до полковника Гната Ґалагана. Ніхто із селян не мав чинити опору «захопленню» села, «а войт тамошний с посполитими людми так в сенокосах, какъ и во инихъ потребахъ належащее отдавали послушаніе».

Рід Галаганів володів селом наступні 140 років. Аж до 1861 року.

Про господарство села того часу відомо, що станом на 1868 рік на західних околицях села (Бурти) діяло мануфактурне підприємство — винокурня.

Відомо, що станом на поч. ХХ ст. у селі щорічно у день Храму (14 жовтня) на ярмарковій площі (нині ця територія затоплена Кременчуцьким водосховищем) відбувався декількаденний ярмарок.

До 1941 року на околицях села налічувалося 16 вітрових млинів, із них 12 — на східних околицях, 4 — на південних. До сьогодні жоден із них не зберігся.

За результатами перепису 1787 року в селі налічено 724 державних селян, козаків. Власником села був внук Гната Галагана колезький асесор Іван Галаган.

 
Кременчуцький повіт Полтавської губернії на карті 1821 року

У 1855 році в Липовому розпочато будівництво цегляної Покровської церкви. Меценатом будівництва був знаний громадський діяч Григорій Ґалаґан. Станом на 1902 рік церква налічувала серед прихожан (до приходу входило 2 села: Липове і Крива Руда) 20 привілейованих козаків, 1030 козаків, 2063 селян. Будівлю церкви було закрито для прихожан у 30-х роках ХХ ст. Із усних свічень жителів села відомо, що під час Другої світової війни у напівзруйнованій будівлі Покровської церкви проводилися богослужіння. Після відновлення радянської влади у селі церкву було остаточно закрито, а згодом розібрано. Цеглу було використано у будівництві Кліщенської ГЕС на Сулі.[2]

За переписом 1897 року кількість жителів у Липовому становила 2642 жителя (чоловіків — 1314, жінок — 1328)[3].

За інформацією із Національної книги пам'яті жертв Голодомору 32-33 рр. під час Голоду 1932—1933 рр. у селі загинуло 3 людини.[4].

Село було електрифіковане усередині 50-х років ХХ ст. Забезпечувала електроенергією село Кліщенська ГЕС на Сулі.

У зв'язку зі створенням Кременчуцького водосховища наприкінці 1950-х років частину жителів села було виселено (як і чи не сотні тисяч інших людей, що жили на цих землях!). «Кличу-викликаю і шлю важкі заклинання всім тим, хто своєю силою розпорядив зігнати-зрушити з правічних осель сотні тисяч селянських сімей, розвіявши по всіх усюдах їхній дух і нажиток» — гнівно кликав Феодосій Роговий з гори Пивихи у своєму романі «Ви ж таки люди…». Саме цей період на Посуллі -«період виселення» — лейтмотивно відбився чи не на всій його творчості.

Історія адміністративно-територіального поділуРедагувати

Після ліквідування Лубенського полку в 1781 році (входило до Чигирин-Дібровської сотні) село ввійшло у складу Градизького повіту. З 1796 року по 1923 рік Липове у складі Святилівської волості Кременчуцького повіту.

Від 1923 року село стає центром сільської ради у складі Горбівського району Кременчуцького округу.

Станом на 1 жовтня 1928 року Липове — центр сільради у складі Жовнинського району.

Липове було центром сільської ради до 13 жовтня 1970 р.

ПерсоналіїРедагувати

У різні часи село відвідували українські письменники, вчені. Зокрема, тут були: український драматург і прозаїк Михайло Старицький, автор багатьох розвідок з української літератури і громадський діяч Іван Стешенко.

Наприкінці липня 1911 року тут був український піаніст і композитор Микола Лисенко. Ось так він описав свої враження у листі до дочки: «Їздив у Жовнин, у Гриньки, де я родивсь, де поховані тьотя, брат Вітя. Був у Липовому, Кліщинцях. Все повмирало… Все поросло травою „забвєнія“».

У селі народилася українська письменниця, есеїстка — Аліна Конотоп.

Під час Другої світової війни загинув 201 житель села.

ГеографіяРедагувати

Розташоване на березі Кременчуцького водосховища за 65 км від райцентру Глобине та межує з Черкаською областю.[5]

Село Липове знаходиться на лівому березі дельти річки Сула в місці впадання її в Кременчуцьке водосховище.

Площа населеного пункту — 346 га.[5]

Поруч знаходиться ландшафтний загальнодержавний заказник «Сулинський» та «Нижньосульський національний природний парк»

КліматРедагувати

Клімат визначається розташуванням у помірному кліматичному поясі, тип — помірно-континентальний. Середня температура січня — −5,9 °C, липня — + 19, 9 °C, кількість опадів становить 550—525 мм/рік, що випадають переважно влітку у вигляді дощів.

Близько 2/3 кількості днів у році панує континентальний підтип повітряних мас із суходолу Євразії, 1/3 днів — морський підтип повітряних мас із північної та центральної Атлантики та внутрішніх морів — Середземного, Чорного, Азовського.

НаселенняРедагувати

Населення села станом на 1 січня 2011 року складає — 352 людини у 273 дворах.[5]

За результатами перепису 2001 року серед населення села переважають українці (94,2 %), також у Липовому проживають росіяни (4,3 %), білоруси (0,6 %) і вірмени (0,6 %).[6]

За даними опису Генерального слідства про маєтності Лубенського полку станом на 1726 рік у Липовому налічувалося 128 дворів, а у 1729—1731 рр. — 123 двори.

ІнфраструктураРедагувати

На території села Липове діють[5]:

  • ФАП
  • сільський клуб
  • бібліотека
  • поштове відділення
  • 3 магазини
  • 2 кафе
  • туристичні бази

До весни 2010 року працювала Липівська ЗОШ І-ІІ ступенів.

Село газифіковане.[5]

Пам'яткиРедагувати

На території Липового є меморіальний комплекс «Воїнам-землякам, що загинули в період Великої Вітчизняної Війни 1941—1945 рр.», (1958 р.), (його автори — київські скульптори О. Супрун, А. Білостоцький).

ТранспортРедагувати

Через село проходить траса Н08 БориспільКременчукДніпропетровськЗапоріжжя.[5]

ТакожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Генеральне слідство про маєтності. Лубенський полк. (українська). Український архів, Т. 4. 1931. 
  2. ЛИПОВЕ с., Глобинський р-н. Православної Церкви громада. Покровська церква. | Полтавіка. history-poltava.org.ua. Процитовано 2016-08-09. 
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-173)
  4. Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
  5. а б в г д е Святилівська сільська рада — офіційний сайт Глобинської районної ради
  6. Банк даних. database.ukrcensus.gov.ua. Процитовано 2016-08-06.