Жінка в арабському суспільстві

Жінка в арабській культурі — комплекс досліджень про становище жінки в арабському суспільстві, а також система правил і норм, що регулюють взаємодію жінки з соціальними інституціями. За сучасними оцінками, жінки є найбільш дискримінованим класом в арабському суспільстві через культурні і релігійні переконання, які часто можуть відображатися в законах країн арабського світу, зачіпаючи кримінальне правосуддя, економіку, освіту й охорону здоров'я[1] .

Сирійська жінка-бедуїн, 1893 рік

До ісламуРедагувати

Серед істориків і письменників досі немає остаточного висновку, чи мали арабські жінки великі права в доісламськую епоху[2]. Більшість жінок підпорядковувалися племінним звичаям і фактично були позбавлені правового статусу. Заміжжя жінки здійснювалося за договором, а її опікун отримував грошову нагороду.

 
Арабські жінки в доісламську епоху, VI століття

Чоловік міг розірвати союз за бажанням, тоді як жінка була позбавлена такої можливості, як і прав на спадщину[3]. Деякі історики стверджують, що права жінок в доісламську еру були більш ліберальними, судячи з поведінки перших дружин пророка Мухаммеда, його батьків, а також за фактом, що мекканці поклонялися жіночим богиням[2]. Інші історики, навпаки, впевнені, що статус арабських жінок був ще нижчим від нинішнього, посилаючись на практику вбивства новонароджених дівчаток, необмеженого багатоженства, патрилінійного шлюбу тощо. Саудівська жінка-історик Хатун Аль-Фассі[en] стверджує, що в давнину арабські жінки мали високі права, наприклад в Набатейському царстві, однак вони втратили права після набуття сили новими законами, нав'язаними Римською імперією, пізніше ці обмеження були збережені і під владою ісламу[4][5]. Валентина Моґгадам[en] аналізувала становище жінок, виходячи з марксистської ідеї, що становище жінки безпосередньо залежить від ступеня урбанізації, індустріалізації і пролетаризації країни і суспільства, а не від культури або внутрішніх особливостей ісламу. Моґгдахам стверджує, що іслам є не більше і не менше, ніж релігією, яка встановлює панівне становище чоловіка, так само, як християнство і юдаїзм[6][7].

У доісламській Аравії статус жінок значно відрізнявся відповідно до племінних законів, за якими вони жили. У південній частині Аравії жінки жили, дотримуючись релігійних приписів юдаїзму і християнства, тоді як мекканці дотримувались язичницьких і племінних звичаїв. Племена бедуїнів теж могли надвати різні права жінкам. У деяких племенах жінки мали ширші повноваження, ніж сучасні арабські жінки. Відомі також інші племена, де права жінки були настільки малими, що жінки часом розцінювалися як товар, який міг передаватися від одного господаря до іншого або навіть переходити, як майно. Такі жінки беззастережно підкорялися своїм батькам, братам або чоловікам. У деяких випадках жінка мала своє майно, але була позбавлена прав на спадщину, оскільки вважалася нерозумною і, відповідно, нездатною розпорядитися своєю спадщиною розумно[8]. Серед племен широко практикувалося вбивство новонароджених дівчаток, цей звичай згадується також у Корані[9]. Відомий коментатор Корану Мухаммед Асад пояснював це явище тим, що велика кількість жінок у сім'ї могла стати економічним тягарем для чоловіків, а також страхом перед тим, що жінки, захоплені ворожим плем'ям, можуть віддати перевагу викрадачам замість своїх батьків і братів[10]. Вважається, що іслам у багатьох моментах повторює обмеження жінок, запропоновані арабськими племінними звичаями, але він значно лібералізує їх, зокрема надає жінкам права на власність, успадкування, освіту і розлучення[11].

В арабів з нижчих верств населення був оригінальний спосіб підвищити статус своєї сім'ї, для чого дівчат здавали оренду чоловікам з благородних кланів, після чого завагітніла поверталася в сім'ю, а її дитина вважалася сином або дочкою законного чоловіка жінки. З іншого боку, її дитина і внуки ставали «благороднішими»[12].

Ісламська ераРедагувати

 
Зліва направо: жителька Дамаска, мешканка Мекки, жінка з фелахів Дамаска, в традиційних костюмах, XIX століття

Іслам поширився по всьому Аравійському півострову в VII столітті, тоді жінки зуміли отримати більше прав[13]. Коран встановлює, що і чоловіки і жінки мають однаковий обов'язок поклонятися Богу[14]. Також було заборонено практику вбивств новонароджених дівчаток[15] Пророк Мухаммед стверджував, що батько, який вбиває або хоча б не поважає свою дочку за те, що вона не народилася хлопчиком, ніколи не потрапить до раю[16][17]. Професор і ісламознавець[en] Монтґомері Вотт[en] визнає, що хоч іслам дає безліч пріоритетів чоловікові, але він на той період поліпшив і права жінок. Торговий і кочовий спосіб життя арабів призвів до ще сильнішого пригніченння жінок. На момент зародження ісламу, безправ'я жінок було просто жахливим — вони не мали права володіти майном, були власністю чоловіка. Якщо господар жінки помирав, її господарями ставали родичі померлого. Мухаммед значно поліпшив ситуацію, запровадивши через іслам права жінок на володіння власністю, отримання освіти і право на розлучення. В історичному контексті можна встановити, що Мухаммед свідчив від імені прав жінок[18].

Починаючи з VII століття, жінкам було надано права виходити заміж за власним бажанням, на розлучення і власність[19]. Жінки в інших країнах, зокрема й на Заході, були позбавлені таких привілеїв ще протягом багатьох століть[20][уточнити]. Нові закони забороняли вбивати дівчаток-немовлят і визнавали жінку індивідуальною особистістю[21][22]. Якщо традиційно видання заміж дочки вважалася шлюбним подарунком, за який батько отримував грошову нагороду, то нові ісламські закони розглядали шлюб жінки і чоловіка як контракт з обох сторін, який може вступити в силу лише за згодою чоловіка і жінки[23]. Ісламське законодавство ввело право жінок на володіння майном, а також повне розпорядження багатством, яке вона принесла в сім'ю або заробила[24]. Ісламські закони давали жінкам право на спадщину, однак вдвічі менше, ніж у чоловіків[25].

Сучасний станРедагувати

За сучасними оцінками, арабські жінки є найбільш дискримінованим класом в арабському суспільстві через культурні і релігійні переконання, які часто можуть відбиватися в законах країн арабського світу, зачіпаючи кримінальне правосуддя, економіку, освіту і охорону здоров'я[1]. Найбільші правами жінки мають у карликовій державі Коморські Острови, на останніх позиціях — Єгипет, Ірак і Саудівська Аравія[26]. Для арабської жінки основним пріоритетом залишаються дім і діти, вона повинна бути лояльнішою до сімейних цінностей, ніж до нації і навіть до себе[27]. Для арабського клану, зокрема й жінок, дуже важливо зберігати свою честь. Якщо жінка зганьблена, то осоромлюється і весь клан, від чого можуть бути дуже важкі наслідки, аж до вбивства батьком або чоловіком. Іноді для того, щоб покарати жінку, досить запідозрити її в порушенні правил[28]. Кращими якостями жінки в арабському суспільстві вважаються скромність і покірність. Щоб показати свою «цнотливість і чистоту», жінки повинні покривати своє тіло вільним одягом, щоб не «спокушати» чоловіків.

У деяких арабських країнах, таких як ОАЕ, для жінки вважається неприйнятним показувати обличчя незнайомим чоловікам, тому вони ховають його під абаєю (традиційно під маскою, яка закриває нижню частину обличчя і брови). Якщо незнайомий чоловік побачить обличчя жінки, для неї це обернеться ганьбою, якщо ж чоловік зісмикне з жінки хустку, то це обернеться ганьбою для всієї його родини. Суворі правила також можуть діяти на нареченого, який не має права дивитися на свою наречену. За традицією жінка повинна трохи відставати від чоловіка, що її супроводжує, або йти позаду. У чоловіків не прийнято пропускати жінок уперед або відкривати перед ними двері. Традиційно арабська жінка займається домогосподарством, у багатих країнах Перської затоки цей обов'язок виконують наймані домогосподарки, а основне завдання арабської жінки зводиться до народження дітей[29].

В арабському суспільстві, особливо в бідних і нестабільних країнах, поширена культура зґвалтування, коли зґвалтування та сексуальне насильство над жінками є звичними, а норми соціальної поведінки нормалізують, допускають або навіть виправдовують сексуальне насильство над жінками. Жертвами насильства стають жінки незалежно від віку і строгості дотримання ісламського дрес-коду, особливо в Єгипті та Іраку. При цьому в насильстві часто звинувачують саму жертву, яка «спокусила» чоловіка на хіть своєю присутністю, замість того щоб сидіти вдома разом зі своєю сім'єю, як чинять «порядні мусульманки». Шаріатські суди, як правило, не стають на бік цих жінок, а, навпаки, карають за перелюб; основна маса жінок не повідомляє про зґвалтування, щоб уникнути переслідування[30][31][32][33].

Завдяки докладним дослідженням декількох арабських країн було з'ясовано, що в середньому кожну третю заміжню жінку б'є чоловік. Однак, за релігійними приписами Корану, покарання можливе лише за строго визначених умов, при цьому чоловік здебільшого спотворює їх зміст, щоб виправдати своє насильством над власною дружиною в зручній для нього ситуації, почасти через культурні стереотипи і з метою морально пригнитити дружину. Вбивство дружини обумовлюють також особистими мотивами чоловіка і збереженням його статусу в сім'ї/клані, оскільки іслам забороняє вбивство в ім'я честі. На сьогоднішній день не існує чіткої програми серед арабських країн щодо боротьби з насильством над жінками[34].

КомориРедагувати

Комори, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займають перше місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. Хоча політики все ще впевнені, що жінкам не місце в політиці, їх кількість у парламенті становить 3 %, і 20 % займають різні міністерські пости, 35 % мають роботу. Кожна друга жінка країни зазнала насильства, зокрема й сексуального. Чоловіки можуть брати декілька дружин, перший, «великий» шлюб вважається найважливішим, і весілля проводиться, як правило, більш пишно[35]. Чоловіки дуже рідко практикують полігамію, і то не більше двох дружин. Історично на Коморах існувало матріархатне суспільство, але під впливом ісламу чоловіки стали панувати; незважаючи на це, жінки не втратили повністю свого стану, і тому на відміну від інших арабських країн не є пригнобленими. Також на Коморах залишилися багато матріархатних традицій, такі як, наприклад, «магнахолі» — передача земельної ділянки по жіночій лінії, хоча за законами країни, створеним під впливом ісламу, право спадщини беззастережно належить чоловікові. На практиці після розлучення, наприклад, ділянка і земля дістаються жінці, також чоловік не може претендувати на меблі в будинку, навіть якщо вони куплені на його кошти[36]. Також жінки, як правило, утворюють асоціації, які відіграють важливу роль в управлінні селами[37]. На відміну від більшості арабських країн, народження хлопчика не є пріоритетним завданням жінки — історично і культурно склалося так, що сім'я однаково рада народженню дівчинки чи хлопчика[38]. Також в країні активно переслідують чоловіків, причетних до фізичного і сексуального насильства проти жінок та інших форм дискримінації. Вони складають половину ув'язнених у в'язницях. Жінки не дотримуються суворого ісламського дрес-коду, надаючи перевагу яскравим національним сукням та спідницям.

ОманРедагувати

Оман, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає серед арабських країн 2 місце з 22 щодо прав жінок[26]. Жінки складають 1,2 % від загального парламенту, 29 % мають роботу. На міжнародному рівні за рівністю статей займає 59 місце з 148 країн[39]. Для того, щоб жінці розлучитися з чоловіком, вона повинна знайти для цього 8 вагомих причин, тоді як чоловікові це не обов'язково.

 
Майстриня на півночі Оману в традиційному костюмі, 2008 рік

Традиційно жінки були пасивними, і їх гнітило суспільство, а їхній спосіб життя обмежувався доглядом за будинком і дітьми. У 1970-х роках до влади прийшов султан Кабус бін Саїд, чиїм пріоритетним завданням була індустріалізація і лібералізація країни. У країні почалося масове будівництво лікарень, шкіл, поліклінік. Це спонукало до масового повернення на батьківщину Омана іммігрантів, які з ентузіазмом допомагали в будівництві нового суспільства. Багато з них жили і здобували освіту на Заході і принесли з собою ідею ліберальності і статевої рівності. Вони зіграли важливу роль у просуванні жіночих прав у країні[40]. Хоча жінки все ще значно обмежені в суспільній ролі, з кожним роком набувають сили нові закони, що дають жінкам більше прав. 2002 року прийнято закон, що дає виборче право всім жителям Оману від 21 року[41]. 2008 року видано королівський указ, що дає їм нарівні з чоловіками право на володіння землею[42]. Починаючи від 2010 року, в країні діє комплексна програма щодо поліпшення соціального становища жінки[43].

До 1970 року в Кабусі[прояснити] існувало тільки 3 початкові школи для хлопчиків, де займалися читанням Корану, простою математикою і основами арабського письма[44]. В країні присутність жінок у школах наближалася до 0 %. Універсальна освітня політика Кабус бен Саїда — «освіта для всіх»[45] привела до того, що до 2007 року дівчата в початкових школах становили 49 %[43]. За даними 2003 року, 48,4 % студентів становили жінки, вони ж складали 56 % серед вчителів[46].

Однак це не позбавило населення повністю від забобонів, що жінці не слід вчитися, і 2000 року жінкам заборонили навчатися в інженерному коледжі султана Кабуса. Співробітники коледжу пояснили це тим, що інженерно-польові роботи недоречні для жінок. Це викликало відкритий протест серед студенток, багато з них перевелися в інші заклади. Зараз[коли?] заборону знято[40].

У 1970-х роках під час реформ жінки отримали повну свободу у виборі професій, від банківської справи та медицини до машинобудування. Однак у 1980-х роках було встановлено список професій, «прийнятних» для жінок, що завдало сильного удару по жіночій зайнятості та призвело до відтоку жінок-професіоналів[40] .

До цього дня абсолютна більшість жінок залишаються домогосподарками і утримують дітей[40].

Аборти для жінок заборонені, якщо тільки вагітність не загрожує життю майбутньої матері, тому практикуються і нелегальні аборти, які можуть загрожувати життю жінки. Також закони країни не передбачають кримінальної відповідальності для чоловіків за сексуальне насильство в сім'ї.

Більшість жінок носять довге чорне вбрання, яке покриває все тіло, особливо під час від'їзду. Більш консервативні мусульманки покривають і обличчя. Вдома, як правило, жінка ходить більш відкритою, наприклад у штанях або платті до коліна. У деяких регіонах жінки можуть носити старі національні костюми, які не покривають шиї[47].

КувейтРедагувати

Кувейт, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає серед арабських країн 3 місце з 22 щодо правам жінок[26]. На міжнародному рівні за статевою рівністю займає 47 місце з 148 країн[48]. Жінки отримали право голосувати 1985 року[49], а балотуватися — 2005 року[50][51]. Кількість жінок, що працюють, становить 130 800 осіб. Аборт дозволено, якщо плоду менше 10 тижнів. Мінімальний вік для вступу в шлюб для дівчини становить 15 років. У країні відсутні закони, що передбачають кримінальне покарання чоловіків за сексуальне насильство в сім'ї. Жінки Кувейту вважаються в близькосхідному регіоні емансипованими[52]. Також Кувейт за статевою рівністю займає друге місце в регіоні (після Ізраїлю)[53]. За даними на 2012 рік, зайнятість серед жінок становить 50 %[54], що набагато вище, ніж в інших арабських країнах[55]. Жінки в Кувейті за законами можуть вільно працювати і займатися політикою[56]. Однак у країні практикується правова жіноча дискримінація: так, для всіх мусульман діють шаріатські суди, які, як правило, упереджено ставляться до жінок і засуджують їх до занадто жорстких покарань. Також дитина, чий батько не є громадянином Кувейту, не може отримати громадянства[57]. Кувейт є єдиною країною, де жінки масово носять на вулиці європейський одяг, проте він має залишатися скромним та закритим[джерело?].

ЙорданіяРедагувати

Йорданія, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 4 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. На міжнародному рівні вона займає 99 місце зі 148 країн за статевою рівністю[39]. Право голосувати жінки отримали вперше 1974 року[58]. Конституція країни гарантує рівноправність усіх громадян Йорданії незалежно від статі, національності і релігії[59]. 12 % депутатів палати представників[ru] є жінками (18 осіб). 17 % земельної власності належать жінкам. Тільки з 2003 року жінки отримали право отримувати паспорти без дозволу чоловіка. Також дитина, чий батько є іноземцем, не може отримати йорданського громадянства.

 
Йорданські жінки значно обмежені у виборі роботи

За даними на 2012 рік, в країні було офіційно зареєстровано 681 випадок зґвалтування. Лише 14,1 % жінок безграмотні, що є найкращим показником на Близькому Сході[60]. Хоча закони дають повну свободу жінці у виборі професії та право на декрет під час вагітності і пологів[59], багато робітниць стикаються з культурними перешкодами і дискримінацією з боку чоловіків, оскільки чоловіче суспільство заохочує жінку-домогосподарку, а не працюючу жінку[61]. Для жінок, як правило, пропонується менше робочих місць, оскільки багато сфер в економіці закриті для них, також вони отримують меншу зарплату, ніж їхні колеги-чоловіки. Згідно із законом жінка не може працювати, якщо цього не дозволяє чоловік-опікун[62]. Більшість жінок працюють на низькооплачуваних роботах, оскільки не мають можливості просунутися вище через статеву сегрегацію[63].

Жінка, згідно з ісламським правом, має право на розлучення. Однак ісламські суди часто ставлять жінку в уразливе становище, роблячи її в'язнем свого чоловіка[64]. Для боротьби з цим уряд вніс низку змін до судової системи, зокрема, новий закон змушує чоловіка платити колишній дружині аліменти протягом трьох років. Також було створено нові фонди, які надають підтримку розведеним жінкам[65]. Примітно, що якщо жінка народжує тільки дівчаток, це може стати достатнім приводом для розлучення з ініціативи чоловіка. .

Жінки отримують, як правило, менше спадщини, ніж чоловіки-родичі[66]. Нерідко на жінок чиниться тиск, щоб змусити їх відмовитися від земельної власності на користь члена сім'ї чоловічої статі[65]. Як наслідок, лише 4 % земельної власності в країні належать жінкам.

Однією з важливих проблем країни залишаються «вбивства честі», коли чоловік-опікун вбиває жінку, що провинилася, оскільки шаріатські суди ставляться до таких чоловіків, як правило, поблажливо. Через це багато жінок бояться виходити за межі будинку[67]. Жінка може виявитися зганьбленою, якщо мала статевий контакт до шлюбу, зраджувала чоловікові, фліртувала або навіть стала жертвою зґвалтування[68]. Щороку в країні тисячі жінок гинуть від рук своїх чоловіків або родичів. При цьому кримінальний кодекс Йорданії ставиться поблажливо до вбивць, оскільки формально це вважається «особистою проблемою чоловіка», але на ділі пов'язано з культурними особливостями, які заохочувально ставляться до чоловіків, які вбили для відновлення честі[69].

КатарРедагувати

Катар, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), за правам жінок займає серед арабських країн 5 місце з 22[26]. У муніципальній раді перебуває лише одна жінка, вона також стала першою жінкою-суддею в країні 2010 року. Кожна друга жінка в країні працює, крайній вік для вступу в шлюб становить 25,4 років. Для того, щоб отримати водійські права, потрібен дозвіл чоловіка. В середньому 100 жінок на рік заарештовують і ув'язнюють через те, що народжують позашлюбних дітей. Також вагітна незаміжня жінка не має права отримувати допомогу з медичного страхування. За даними на 2012 рік, в країні було зареєстровано 550 випадків зґвалтування жінок і дітей.

Жінка, як правило, носить довге чорне вбрання і чорний хіджаб[70], консервативні мусульманки-суніти закривають і облтиччя[71]. Жінки, як правило, не беруть участі в громадських заходах, якщо не ознайомлені з західною культурою, або без підтримки членів сім'ї. Традиційно роль жінки в суспільстві обмежувалася домашніми справами та доглядом за дітьми, але їх становище значно покращилося в 1990-і роки. Жінки отримали право голосувати і балотуватися 1999 року[72][73]. Цього ж року в країні було відзначено свято 8 березня, міжнародний жіночий день.

Жінка вільна у виборі державної посади, хоча такі жінки на високих постах поки відсутні[уточнити]. Зайнятість серед жінок становить 36 %-42 %[74][75].

ТунісРедагувати

Туніс, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає за правами жінок серед арабських країн 6 місце з 22[26]. На міжнародному рівні займає за статевою рівністю 46 місце зі 148 країн[39]. Коли Туніс був французькою колонією, жінки в цій країні були завуальованими, неосвіченими і займалися домашнім господарством.

 
Вуличний костюм туніської жінки в 1902 році

Під час руху за незалежність стала просуватися й ідея рівності статей, на початку XX століття[76] багато дівчаток з ініціативи батьків стали здобувати освіту. 1956 року в країні було прийнято кодекс про особистий статус, який забороняв багатоженство і давав право жінці вирішувати, чи хоче вона вийти заміж чи ні, а також право на розлучення. 1957 року жінки отримали право на голос, а 1959 року — право балотуватися. Нова конституція Тунісу дала жінкам нові права, що дозволяють їм працювати в нетрадиційних секторах, таких як, наприклад, медицина, армія, машинобудування, а також можливість відкривати банківські рахунки і вести бізнес. 1962 року жінки отримали право вибирати, скільки вони хочуть мати дітей, а 1965 року було легалізовано аборти, які можна проводити до терміну 3 місяців[77]. 1993 року під тиском феміністичних організацій було внесено зміни до «кодексу про особистий статус», згідно з яким жінка більше не повинна коритися чоловікові, якщо покладає на себе частку фінансового тягаря сім'ї, проте в кодексі залишилася невідповідність, оскільки в ньому йдеться, що жінка повинна жити з чоловіком у відповідності з традиціями, що означає підпорядкування жінки чоловіку[78]. 1980 року Туніс підписав Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, але із застереженнями, осільки деякі моменти, на думку влади, суперечили ісламському кодексу[79][80].

2007 року, на честь 50-річчя від дня реалізації кодексу про особистий статус, було створено 2 нові законопроекти: перший збільшив житлові права жінок, другий встановив мінімальний вік 18 років для шлюбу чоловіка і жінки, не зважаючи на те, що до цього часу середній вік жінки для вступу в шлюб становив уже 25 років, а для чоловіків — 30.

В країні жінкам присвячено 2 свята: 8 березня, Міжнародний жіночий день[81], і 12 серпня, дата реалізації кодексу про особистий статус, яка позначається тепер як Національний жіночий день[82].

У Тунісі діє феміністична політика, головним чином щоб підтримувати хороший імідж у Європі[83]. І така пропаганда в місцевих ЗМІ приносила свої плоди. Однак на ділі права жінок не особливо вирізняються на тлі сусідніх країн, таких як Марокко. Зокрема в країні все ще зберігається патріархальне пригнічення жінок[82], а також різні обмеження, що накладаються на жіночі університети[84]. 1994 року в прокат вийшов фільм «Мовчання Палацу[en]», що демонструє реалії так званого фемінізму в Тунісі, про жінку, яка зовні вільна у виборі, але стикається з нескінченними культурними перешкодами, що не дозволяють їй дійти до своєї мети. Фільм зазнав значної критики на батьківщині, але був тепло прийнятий французькими глядачами[85].

 
Працівниці фабрики TexTunis, 2005 рік

Рівень неписьменності серед дівчаток становив 96 % 1956 року, 58,1 % 1984 року, 42,3 % 1993 року і 31 % 2004 року. 91 % дівчат від 15 до 24 років грамотні[86]. Серед студентів вищих навчальних закладів жінки становлять 59,5 %. Однак більшість жінок по закінченні навчання не йдуть на роботу[87].

До 2011 року в країні проводилася антіхіджабна політика, починаючи від 1981 року, коли було ратифіковано закон № 108, що забороняє жінкам носити хустку в державних установах[88][89]. 1985 року ця заборона поширилася на всі навчальні заклади. Президент Тунісу Хабіб Бурґіба назвав хіджаб «одіозною ганчіркою»[90]. Ці закони не були тепло прийняті жінками, 98 % з яких були мусульманками. Як наслідок, до шкіл, університетів і робочих місць приставлялась поліція, яка не пускала жінок, доки ті не знімали свої хіджаби, жінок змушували часом робити це на вулиці[91]. Під час Туніського міжнародного книжкового ярмарку був інцидент, коли покритих жінок насильно доставляли в поліційні дільниці, змушуючи підписувати зобов'язання про припинення носіння хіджабу, а жінки, які чинили опір, зазнавали нападу з боку поліції.

2002 року жінка отримала право приймати громадянство чоловіка-іноземця і дітей. До 2009 року жінки не-мусульманки не мали права успадковувати майно чоловіка-мусульманина.

2004 року жінки складали 26,6 % від робочої сили Тунісу, тоді як 1966 року їх було тільки 5,5 %. Жінки значно обмежені в робочих можливостях рамками «соціально-прийнятної поведінки»: наприклад, жінка не повинна працювати далеко від сім'ї — робота означає тимчасовий відхід з дому, що вже є «соціально неприйнятним». Деякі закони країни обмежують тип роботи для жінок, кількість робочих годин[87]. Дослідження Світового банку показало, що багато жінок бояться працювати через сексуальні домагання чоловіків-співробітників. Як правило, насильство в сім'ї і згвалтування розглядається як особиста ганьба жінки, постраждала жінка все одно залишається винною і носить ганьбу все життя. Також для жінок, які працюють у приватному секторі, декрет за вагітністю дається лише на 30 днів. За сучасними даними, найбільш жіноча галузь у Тунісі — фармацевтика (72 %), далі йдуть медицина (42 %), викладання (40 %), адвокати (31 %) і судді (27 %), хоча до цього дня більшість жінок залишаються безробітними[92]. 26,7 % парламенту складають жінки.

Після подій революції 2011 року було скасовано закон про статеву рівність, оскільки тепер серед представників влади переважають релігійні консерватори[93]. Вони значно урізали права жінок у країні і обмежили вплив феміністок. Є побоювання, що в майбутньому жінки втратять свій голос і можливість брати участь у публічній сфері через встановлення в країні законів шаріату[94].

АлжирРедагувати

Алжир, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 7 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. На міжнародному рівні за статевою рівністю займає 74 місце з 148 країн[39]. Жінки становлять 31,6 % парламенту країни. Мінімальний вік для вступу в шлюб становить 18 років для жінок і 21 рік для чоловіків[95]. Крайній вік незаміжньої жінки становить 29,5 років. 16 % жінок працюють.

 
Алжирські жінки в національних костюмах, 1980 рік

Алжир вважається доволі ліберальною країною для жінок, а самі жінки є достатньо емансипованими. Ключову роль у цьому зіграла війна за незалежність 1962 року, в боях якої брали участь і жінки[96]. За приблизними даними, у війні брали участь 11000 жінок, хоча ці дані можуть бути навмисно занижені[97], жінки часто виконували роль шпигунок, медсестер і кухарок[98], вони брали активну участь у забезпеченні бойових дій[99], а часом навіть безпосередньо у бойових діях[100].

Рівноправність статей закріплено законами країни, жінки можуть голосувати і займатися політикою[96][101].

До незалежності країни практично всі жінки були безграмотними внаслідок французької політики, за якою все місцеве населення позбавлялося права здобувати освіту. В країні донині рівень грамотності серед жінок старших від 40 років залишається низьким[101]. Сучасні жінки користуються значно вищими правами, ніж у сусідніх країнах. Вони мають право успадковувати майно, на розлучення, зберігати опіку над дітьми, здобути освіту і роботу в багатьох секторах суспільства. Жінки становлять 70 % юристів Алжиру і 60 % суддів. Вони також домінують в галузях медицини, охорони здоров'я і науки. Станом на 2007 рік 65 % студентів університетів складають жінки, і 80 % з них влаштовуються на роботу. Також алжирські жінки стали першими в арабському світі, які отримали право працювати водіями таксі та автобусів. Вони грають все більшу роль у поліції і секторі безпеки.

Однак у країні залишаються істотні проблеми в галузі жіночих прав, що робить її далеко не найліберальнішою арабською країною для жінок, зокрема, тільки в 2012 році вперше в історії країни набув сили вирок чоловікові за сексуальні домагання. Подружнє згвалтування не розглядається алжирським законодавством. Дуже важливу роль у нехтуванні жіночих прав відіграє висока корупція в країні.

МароккоРедагувати

За даними медіакомпанії Thomson Reuters на 2013 рік, Марокко серед арабських країн займає 8 місце з 22 щодо прав жінок[26]. До проголошення незалежності всі жінки були прив'язані до своїх сімей або до гаремів; для того, щоб вийти на вулицю, вони повинні були отримати дозвіл від чоловіка-опікуна. У заміжньої жінки був вищий статус, при цьому з віком він ставав ще вищим. Основною діяльністю жінок була робота по дому, вишивання, створення прикрас. Жінки мали можливість відвідувати школи з читання Корану, а також зазвичай відвідували громадські жіночі лазні-хамам. Існування гаремів зійшло практично нанівець після здобуття незалежності Марокко від Франції 1956 року[102]. Після цього жінкам було дано право отримувати освіту, окрім ісламознавства, в галузі науки. 2004 року жінки отримали право на розлучення, опіку над дітьми і успадкування майна. Жінки становлять 17 % парламенту.

90 % дівчат виходять заміж до 18-ти років. Закон країни передбачає покарання за приховування жінки, яка втекла від чоловіка. 66 % жінок у віці від 15 до 49 років неписьменні. 2008 року за 3 місяці було зареєстровано 17 000 випадків зґвалтування, 78,8 % з яких було скоєно чоловіками в сім'ї. Під час статевого контакту жінки можуть використовувати контрацепцію тільки з дозволу чоловіка.

ЛівіяРедагувати

Лівія, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає серед арабських країн 9 місце з 22 щодо прав жінок[26]. Серед 200 представників генерального національного конгресу 33 є жінками. 28 % жінок працюють. Починаючи з 2013 року, жінок позбавлено права виходити заміж за іноземця. Мінімальний вік жінки для вступу в шлюб становить 20 років, якщо вона не отримала дозволу від батька або чоловіка-родича. Багато жінок стають жертвами насильства з боку чоловіка. До 99 % жертв зґвалтування, які подають до суду, пізніше знімають звинувачення на вимогу лівійських чиновників.

 
Лівійська дівчина, 2011 рік

Історично лівійські жінки, відповідно до племінних та ісламських законів, були значно обмежені в правах. Їх роль зводилася до домогосподарства і догляду за дітьми, а останній лівійський король Ідрис I публічно засуджував жіночу освіту[103].

Ситуація кардинально змінилася після революції в 1969 році[ru]: новий уряд вжив реформи, які наділяли жінок широкими правами, оскільки був зацікавлений в залученні нової робочої сили, якої катастрофічно не вистачало в країні. Вступили в силу нові закони, що забороняють дівчині виходити заміж до 18 років[104]. 1973 року жінка отримала юридичне право на розлучення[105]. Реформи призвели до жіночої емансипації, яка яскраво відбивалася на поколіннях: якщо літні жінки вважали за краще повністю закриту чадру, то міські жінки до 30 років одягалися більш відкрито, надаючи перевагу національним костюмам перед західним одягом[прояснити]. У наш час[коли?] міська жінка в вуалі — вкрай рідкісне явище[106]. Незважаючи на це, до кінця 1980-х років жінки були відсутні на високих державних постах. 1980 року зайнятість серед жінок становила 7 % від робочого населення, в сільській місцевості ця частка сягала 46 % (в галузі сільського господарства). Найпрестижнішою роботою вважалася професія лікаря. Незважаючи на державну підтримку, жінкам було вкрай складно знайти офісну роботу через культурні переконання, що жінки і чоловіки не повинні працювати разом. Новий урядом розробив закони, що заохочують жінку до вступу в шлюб і продовження роду: зокрема, жінка отримувала грошову премію на кожну новонароджену дитину, а також могла безкоштовно віддавати її в дитячий садок. При досягненні 50-річного віку жінка могла йти на пенсію. За даними на початок 2000-х років, зайнятість серед жінок становила 20 %[107], а в 2006 році — 27 %[108]. Якщо серед осіб з вищою освітою 1966 року частка жінок становила лише 8 %, то до 1996 року вона збільшилася до 43 %[103].

ОАЕРедагувати

Об'єднані Арабські Емірати, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займають за правами жінок серед арабських країн 10 місце з 22[26]. На міжнародному рівні — 109 місце з 148 країн за статевою рівністю[39]. Якщо в питаннях зайнятості та освіти жінки мають найширші можливості, то особисте життя і сексуальне насильство залишаються актуальною проблемою.

До 1960 року жінки не мали можливості зайнятися чим-небудь за межами дому та сім'ї. Ситуація почала змінюватися після виявлення в країні великих запасів нафти. Перший президент Заїд бін Султан Аль Нахайян вперше дав можливість жінкам працювати і відкрив початкові школи для дівчаток. Важливу роль у просуванні жіночих прав зіграла дружина президента — Фатіма, яка очолювала жіночу федерацію і сприяла тому, щоб все більше жінок і дівчат могли здобувати освіту. 1988 року жінки становили 6,2 % робочої сили країни, більшість з яких працювало в галузі освіти та охорони здоров'я.

 
Еміратські бізнесвумен

Починаючи з 1960-х років, внаслідок заохочення жіночої освіти в сім'ях, тільки в період від 1990 до 2004 року кількість випускниць вищих навчальних закладів подвоїлася. 2007 року грамотність серед жінок досягла 90 %. Після закінчення середньої школи 77 % дівчат вступають до закладів вищої освіти і становлять 75 % від загального числа студентів національного університету Аль-Айн. 60 % випускниць вищої школи йдуть працювати за професією[109]. Жінки займають 1-2 % керівних посад, 20 % адміністративних посад, 35 % від національної робочої сили і 80 % у сфері домашнього господарства. Також у країні найвищий рівень жіночої зайнятості — 59 % (14 % від усього робочого населення). На фондовій біржі Абу-Дабі 43 % інвесторів становлять жінки, а до асоціації еміратських бізнесвумен міста входять 14 000 жінок. 2006 року жінки становили понад 22 % від Федеральної національної ради. 2008 року їм було дозволено ставати суддями. Станом на 2013 рік, в країні було 2 жінки-судді. Жінки, на відміну від більшості арабських країн, можуть вільно вступати до урядових відомств, зокрема й до поліції (і водити поліційнкі машини)[110].

Найзначнішим досягненням статевої рівності в ОАЕ і навіть у регіоні є безпосередня присутність жінок у збройних силах, які брали участь у війні в Перській затоці 1991 року.

Однією з головних проблем країни в галузі жіночих прав залишається сексуальне насильство, заклопотаність яким висловлюють багато правозахисних організацій[111]. Немає чітких законів, які захищали б жінку від сексуального насильства, оскільки нерідко жертва може сама бути покараною судом за перелюб. Лише кожна друга жінка через страх покарання повідомляє в поліцію про зґвалтування. Зокрема 2008 року австралійку, яка працює в ОАЕ і стала жертвою ґвалтівника, було ув'язнено на 8 місяців за «позашлюбний секс»[112]. А місцева жінка відмовилася від свого твердження, що була згвалтована 6 чоловіками, під загрозою бути побитою за перелюб[113]. Надя Халіда, представниця організації Human Rights Watch, стверджує, що замість того, щоб розслідувати акти зґвалтування, поліція вважає за краще карати і переслідувати жертву[114][115]. Еміратській жінці заборонено виходити заміж за не-мусульманина. Жінку, що народила позашлюбну дитину, можуть заарештувати, посадити у в'язницю і навіть депортувати. Жінки, які надають послуги домробітниць, мають високий шанс стати жертвою сексуального рабства.

МавританіяРедагувати

Мавританія, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 11 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. За статевою нерівністю з 248 країн посідає 139 місце[39].

 
Мавританські жінки

До 1980 року жінки Мавританії жили за суворими законами шаріату; під впливом реформ у країнах Магрибу в країні почався рух з прав жінок у соціальній та економічній галузях[116]. Дівчата переважно навчаються вдома вести домашнє господарство, також існують жіночі школи з навчання Корану і мінімальним навичкам письма.

У всіх списках серед кандидатів на вибори жінки мають квоту 20 %. 29 % робочого населення становлять жінки. 69 % жінок — обрізані. За традицією дівчата піддаються обрізанню в місячному віці. Культурною особливістю Мавританії є те, що чим гладша жінка, тим вона красивіша. Повнота історично була ознакою престижу і багатства. Товста дівчина має вищий шанс вийти заміж за чоловіка з заможної родини, тому нерідко дівчинку з 8 років починають відгодовувати висококалорійною їжею, часом примусово. Останнім часом все більшою популярністю користуються гормональні таблетки, які сприяють додатковому накопиченню жиру. Однак наслідки від них можуть залишатися вкрай важкими: від серцевої недостатності до інфаркту або божевілля[117]. Жінки з чорних громад не дотримуються строгого ісламського дрес-коду, їх костюми можуть бути яскравими, з золотими, срібними та бурштиновими прикрасами[118]. Одяг жінки може говорити про її соціальне становище, під час свят жінка може по кілька разів змінювати свій костюм.

20 % жінок є «заручницями» в своїх сім'ях. Практично всі шлюби відбуваються за договором між сім'ями, заміжня жінка потрапляє у володіння сім'ї чоловіка[118]. Широко розповсюджене багатоженство і жіноче невільництво. Дуже часто шлюби відбуваються всередині кланів, навіть між родичами, двоюрідними братами/сестрами за умови, що їх не вигодовувала молоком одна і та сама жінка. Згідно із законом жінка може вийти заміж тільки за чоловіка-мусульманина. У Мавританії частіше, ніж в інших арабських країнах, розлучаються подружжя, а жінка може бути зганьблена, якщо її засудила сім'я . Якщо жінка вступає в повторний шлюб, то вона позбавляється права опіки дітей від першого чоловіка. Згідно із законом жінка може укладати максимум 3 шлюби.

Покази в суді жінки важать в два рази менше, ніж чоловіка, також жінка отримує вдвічі менший спадок, ніж чоловік-родич. Нерідко жінка і зовсім позбавляється права на спадщину, коли починає жити в родині чоловіка, і сама може «передаватися у спадок» родичам чоловіка-опікуна, наприклад, чоловік може отримати дружину покійного брата, яка належатиме йому, незалежно від вибору жінки[118].

БахрейнРедагувати

Бахрейн, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 12 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26] і 45 місце серед 148 країн світу за статевою нерівністю[39]. Держава Бахрейну офіційно заперечує наявність законів, що ущімлюють жіночі права у сферах політики, успадкування, громадянства, свободи і сімейного життя. В сучасному суспільстві жінки широко представлені в різних професіях і місцях роботи[119].

 
Бахрейнська жінка в традиційному весільному костюмі

До 1960-х років країна жила за суворим законом шаріату, основна діяльність жінок зводилася до домашнього господарства і догляду за дітьми, жінки нерідко могли допомагати в роботі чоловікам; жінки з багатих сімей звільнялися від подібних зобов'язань, за них роботу виконували служниці, або невільниці[120]. Бахрейнські жінки славляться своєю традиційною вишивкою по тканині[121]. Першу світську школа для жінок було відкрито 1928 року, вона стала найпершою серед країн Перської затоки. У 1950-х роках ряд бахрейнських жінок вирушили вчитися в Єгипет, Бейрут і Ліван, щоб стати вчительками. 1959 року в Бахрейні було відкрито перший жіночий медичний коледж. Бахрейн став першою країною Перської затоки, яка має свою жіночу організацію. Жінки отримали право на голосування 2002 року[122].

За останні 30 років[уточнити] можливості жінок у сфері роботи, медицини, освіти значно розширилися[120]. За даними на 2013 рік, 40 % жінок працюють, що становить 19 % від загального числа робочого населення.

Більшість жінок Бахрейну носять чорний, вільний одяг — чадру, яка називається «джеллабія»[119]. Консервативніші мусульманки, а також жінки, від яких цього вимагає чоловік, можуть надягати нікаб, що покриває все обличчя, крім очей, або зовсім повністю приховувати обличчя. Більш світські жінки випускають з-під хіджабу волосся. Хоча фарбувати нігті і користуватися косметикою вважається неприйнятним з точки зору етики, жіноча косметика набирає все більшої популярності в Бахрейні[120].

Мінімальний вік жінки для вступу в шлюб становить 15 років. Згідно з ісламськими приписами, голос жінки в суді має вдвічі меншу цінність, ніж чоловіка. 30 % жінок зазнають домашнього насильства з боку чоловіка. У країні відсутній закон про особистий статус жінки і сімейне право, як наслідок, жінки в Бахрейні фактично позбавлені офіційно права на спадщину, опіку та розлучення. Такими справами, як правило, займаються шаріатські суди[ru], які орієнтуються на ісламські приписи, однак вони можуть їх по-різному інтерпретувати і, як правило, стають на бік чоловіка. З цією проблемою активно бореться «верховна рада у справах жінок», організовуючи жіночі мітинги[123][124][125][126], проте їм активно перешкоджає консервативне ісламське духовенство країни, яке не зацікавлене в наданні нових прав жінкам, стверджуючи, що створення жіночого кодексу буде суперечити ісламським і культурним цінностям країни[127][128].

ДжибутіРедагувати

Джибуті, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає серед арабських країн 13 місце з 22 щодо прав жінок[26]. Вперше жінку було допущено до парламенту 2003 року. 2013 року жінки становили 11 % від Національної Асамблеї, вони також становлять 38 % від робочої сили населення. Хоча за законом дівчина може виходити заміж не раніше 18 років, ранні шлюби практикуються в країні повсюдно. В Джибуті відсутні закони, що карають чоловіків за сексуальне насильство, а повсюдне насильство і пригнічення жінок є частиною культури сучасного суспільства. Вплив жінок у політиці, роботі та бізнесі залишається вкрай низьким. У країні за межами столиці практично неможливо дістати протизаплідні засоби. 93 % жінок є обрізаними, вони також схильні до підвищеної смертності, особливо в регіонах, де відсутня медицина. Багато жінок залишаються господинями в своїх сім'ях, оскільки багато чоловіків працюють за кордоном або виїжджають туди жити[129].

СомаліРедагувати

Сомалі, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає за правами жінок 14 місце з 22 серед арабських країн[26]. Серед представників федерального парламенту жінки становлять 14 %.

Понад 45 % жінок було видано заміж до 18 років. На територіях, непідконтрольних терористам, жіноча зайнятість становить 39 %, тоді як в захоплених ісламістами (Харакат аш-Шабааб) регіонах жінки не мають права працювати. Компенсація за вбиту жінку становить вдвічі менше, ніж за чоловіка. Жіноча смертність під час пологів становить 1200 осіб зі 100 000 (кожна 83-тя), таким чином, Сомалі займає перше місце з пологової смертності. В країні широко практикується викрадення жінок з таборів біженців всередині країни. Тільки 2012 року було зареєстровано близько 1700 подібних випадків. У житті жінки ключову роль як і раніше займає клан, а шлюби здійснюються в рамках ендогамних звичаїв, тобто всередині клану. Дослідження показали, що кожен другий шлюб відбувається всередині клану[130]. 1975 року в Сомалі було введено нові закони, що дають жінці право на рівний поділ майна, розлучення і виняткове право на володіння своєю власністю[131][132].

Традиційним одягом сомалійських жінок є гунтіїно, довга смуга яскравої, прикрашеної кольоровими і золотими нитками, тканини, яка обгортається навколо тіла. Також жінки традиційно прикрашали себе срібними та золотими браслетами. Заміжні жінки одягали яскраві головні убори — шаш і надягали на верхню частину тіла шаль, відому, як гарбасаар. В останні десятиліття з ростом ісламського фундаменталізму жінки стали надавати перевагу скромній арабській чадрі, яка покриває «мішком» все тіло жінки, крім обличчя[133].

Палестинські територіїРедагувати

 
Палестинська жінка — арабка-християнка в традиційному костюмі з Рамли, 1920-ті роки

Палестина, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 15 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. Жінки отримали право голосувати 1996 року . Серед жінок зайнятість становить 17 %, і лише 7,4 % з них є неписьменними. Мінімальний вік для вступу в шлюб становить 15 років, у Газі — 17 років. Головна роль жінок зводиться до домашнього господарства і догляду за дітьми, в суспільстві домінують чоловіки, а жінки мають нижчий соціальний статус[134]. Народження хлопчика є значно радіснішою подією в сім'ї і основним пріоритетом жінки.

З середини 70-х років деякі жінки почали отримувати вищу освіту, зважаючи на попит на ринку праці. Освічена жінка має більше шансів вийти заміж за заможного чоловіка, а також може фінансово забезпечувати себе за відсутності чоловіка/родича[134]. Палестинські жінки відомі створенням численних національних і феміністських організацій, які створювалися спочатку для боротьби проти експансії Ізраїлю. Організації розташовані також в Йорданії, Сирії та Лівані.[135]

Палестинські жінки залишаються найбезправнішим класом палестинського суспільства через нестабільність у регіоні і культурні та релігійні особливості палестинських арабів[136]. Зокрема, серед чоловіків широко практикується вбивство жінок в ім'я честі, при цьому жіноча дискримінація є безпосередньою частиною сучасного палестинського суспільства, а будь-які спроби нав'язати права жінок йдуть врозріз з його цінностями. Кожна друга заміжня жінка, за даними на 2011 рік, зазнає насильства в сім'ї. 76,4 % жінок зазнають морального приниження з боку чоловіків, 78,9 % — соціального насильства, 34,8 % — побиття і 14,9 % сексуального насильства. Насильство проти жінок особливо поширене в секторі Гази, підконтрольної ісламістам, чоловіки можуть бити дружин за дрібні проступки або погрожувати вбивством за спробу скарги. 66 % жінок, над якими знущаються чоловіки, продовжують мовчати, 37,7 % втікають до родичів, і лише 0,7 % звертаються до жіночих правозахисних організацій. Амаль Сіам, представниця жіночої організації, пояснює це тим, що палестинське суспільство категорично засуджує жінок, які скаржаться на чоловіків, вважаючи це грубим і непристойним вчинком. Поліція може розслідувати випадок насильства, якщо жінка надасть медичну довідку про побої з боку чоловіка[137].

ЛіванРедагувати

Ліван, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), посідає 16 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26] і 78 місце з 148 країн за рівністю статей[39].

 
Жінка із знатної сім'ї, 1955 рік.

За даними на 2013 рік у країні є 3 жінки-міністри, перша з яких вступила на свою посаду 2004 року. Серед жінок зайнятість становить 54 %. Жінки офіційно мають право голосувати, працювати та отримувати освіту[138]. У Лівані проживає значна кількість християн, і закони, приписані жінці, можуть залежати від її релігії[139]. Зокрема, якщо жінка з мусульманської родини, вона отримує вдвічі меншу спадщину, а чоловік-мусульманин може за законом мати кілька дружин, однак це практикується досить рідко, оскільки є соціальним клеймом мусульманської спільноти. Мінімальний вік для вступу в шлюб становить 12,5 років. Оскільки кожній релігії надаються власні суди, православні жінки мають вищий шанс розлучитися, мусульманським жінкам зробити це значно складніше, але найгіршим залишається становище жінок-мароніток.

В християнських і мусульманських спільнотах панівне становище займає чоловік, він же є беззаперечним головою сім'ї і законним опікуном дітей і дружини. Закони країни не передбачають кримінальної відповідальності за насильство в сім'ї та за сексуальне домагання на робочому місці, а державна політика не вживає серйозних заходів з поліпшення жіночих прав. Після війни в Сирії багато біженців перебралися до Лівану, а сирійські жінки стали масово зазнавати згвалтувань через своє найбільш уразливе становище, оскільки не мали дому і перебували у пошуку засобів існування[140]. Становище жінок значно краще в Бейруті та інших великих містах країни.

Жінка не має права приймати громадянство чоловіка-іноземця[141]. Аборти заборонені, за винятком ситуації, коли є загроза життю матері. За аборт жінка ризикує потрапити на 7 років до в'язниці. В іншій ситуації ґвалтівник може одружитися з жертвою і таким чином звільняється від судового переслідування. Великою перешкодою для жінок, що бажають займатися політикою, є повсюдна корупція в країні і практика панібратства серед політиків-чоловіків.

Ліван є однією з небагатьох арабських країн, де дозволена пластична хірургія для жінок, що робить цей бізнес в країні дуже прибутковим. Щороку в країні з населенням 4,2 мільйона осіб проводиться 1,5 мільйонів пластичних операцій, більшість жінок-клієнтів прибувають з інших арабських країн. Також виникають численні суперечки щодо ліванських косметичних товарів і хірургічних інструментів, які закуповуються в Ізраїлі, на тлі того, що більшість арабів (зокрема жінок) з етичних та релігійних міркувань бойкотують ізраїльські товари[142].

СуданРедагувати

Судан, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 17 місце з 22 щодо прав жінок серед арабських країн[26]. Серед представників національної асамблеї країни 25 % становлять жінки. Займає 129 місце зі 148 країн за ознакою рівності статей[143]. Згідно із законом, жінок, які погано покривають своє тіло, можуть заарештувати і відшмагати. 38 % жінок неписьменні, і 12,1 мільйонів — обрізані.

 
Суданська дівчина, 2005 рік

Права жінок Південного Судану, де переважають християнство і місцеві релігії, теж незадовільні, але значно вищі, порівняно з Суданом[144]. Судан є однією з кількох країн, яка не підписала конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, мотивуючи тим, що це суперечить ісламським цінностям і приписам[145].

Деякі спроби щодо поліпшення становища жінки робили в 70-ті роки, коли проводилися програми поліпшення добробуту жінок[146]. 1983 року в країні з'явився перший союз домогосподарок, мета яких є полегшення доступу до споживчих товарів для жінок за нижчою ціною.

Суданське суспільство продовжує жити за консервативним культурними і релігійними законами[147]. Важливу роль у цьому відіграли численні конфлікти і зіткнення в країні, які відбуваються вже з середини XX століття. Це призвело до радикалізації ісламського населення[148], серед якого стали розвиватися ідеї ісламського фундаменталізму — «повернення до справжньої культури» та викорінення всіх традицій, що суперечать ісламським приписам, які «послаблюють мораль жінки», а саме: максимальне обмеження участі жінок у суспільному житті, пропаганда ролі жінки як домогосподарки. Дівчинці дозволено вступати в шлюб вже 10 років. 32 % дівчат були видані заміж у віці 18 років. Вдова може повторно вийти заміж, за умови, що відмовиться від своїх дітей, залишивши їх під опікою родичів покійного чоловіка. В країні практикується безліч ритуалів, не пов'язаних з ісламом, які жінки повинні проводити під час пологів, весілля, смерті близького, щодня, навіть під час роботи[149]. Наприклад, на весіллі під час святкування жінка повністю присвячує час численним ритуалам.

 
Суданська жінка в чадрі, 2009 рік

Якість освіти залишається для дівчаток дуже низькою і зводиться до простих навичок письма, читання й іноді арифметики[150]. Більшість дівчаток залишають школи при настанні перехідного віку[147]. Кількість дівчат, які отримали середню освіту, становить 12,8 %, однак ця цифра не може вважатися достовірною, оскільки якість середньої освіти для жінок залишається вкрай низькою[151]. Жінка отримує менш якісні медичні послуги, ніж чоловік, під час пологів смертність становить 720 на 100,000 пологів. Жінки працюють переважно в галузі сільського господарства, 78 % -90 % жінок працюють у традиційному секторі, отримуючи гроші на прожитковий мінімум. Вони відіграють дуже важливу роль у сільській економіці країни[149]. Однак під час модернізації сільського господарства вважається небажаним залучати в цю модернізацію жінок[152], а держава намагається переконати сільських дівчат, що їх діяльність не є роботою. Лише 10 % працюючих жінок користуються сучасною технікою[153]. На одному заводі 1981 року жінки-працівниці отримували близько 70 % від чоловічої заробітної плати.

У північних регіонах широко практикується жіноче обрізання, оскільки необрізана жінка вважається «нечистою» і схильною до перелюбу[154]. Також широко практикується зашивання статевих органів жінки, які після одруження розрізаються[155]. Обрізання на півдні серед немусульман не практикується. Хоча іслам не пропонує жінкам обрізатися, в Судані це повсюдно практикується, особливо під тиском жінок старшого покоління[156].

За доповідями ООН, 2005 року в регіоні Дарфур, де практикувалося повсюдно сексуальне і фізичне насильство над жінками, працювали недержавні організації, які прагнули допомогти жінкам, що стали жертвами[157]. Однак вони були практично всі розпущені під тиском уряду, який характеризував діяльність організацій як незаконну і таку, що підриває культурні цінності мусульманського суспільства.

ЄменРедагувати

Ємен, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає серед арабських країн 18 місце з 22 щодо прав жінок[26] і останнє місце в світі за ознакою рівності[39]. Хоча спроби надати нові повноваження жінкам робилися в Ємені поряд з Оманом, ОАЕ, Бахрейном і Катаром ще в 1960-ті роки, вони не увінчалися успіхом через слабкість і нестабільність економіки країни, яка залишилася єдиною злиденною і нерозвиненою країною на Аравійському півострові[158].

 
Єменські жінки в Сані, 2011 рік

В сучасному єменському суспільстві жінки продовжують жити за суворими племінними культурними і релігійними звичаями. Переважна більшість жінок залишаються неписьменними[158].

Від 1990 року конституція Ємену передбачає, що всі громадяни вважаються рівними перед законом і що «Кожен громадянин має право на участь у політичному, економічному, соціальному та культурному житті країни»[159]. Проте стаття 31 передбачає, що «у жінок є права і обов'язки, які повинні виконуватися згідно з законом шаріату». Цей закон зводить рівність жінок до нуля, оскільки закони шаріату можуть інтерпретуватися по-різному і бути базою для безлічі дискримінаційних обмежень для жінок[160]. Жінки значно обмежені і в сімейному праві, зокрема, вони не можуть вийти заміж за іноземця без дозволу родини і держави[158]. Також, якщо жінка має дитину від іноземця, але розлучена з ним, дитина отримує громадянство після досягнення 19-літнього віку. Якщо чоловік може в будь-який момент розлучитися без виправдання, жінка для цього має пройти процес судового розгляду, при цьому її голос оцінюється в 2 рази нижче, ніж чоловічий. Також жінці заборонено давати свідчення у справах про перелюб, наклеп, крадіжку або содомію. Лише 36 % породіль отримують послуги акушера.

За даними на 2003 рік, 30 % жіночого населення були письменними[161]. За повідомленням Freedom House, у сільських районах до початкової школи було зараховано 73 % хлопчиків і лише 30 % дівчаток[158], з них лише 53 % закінчують початкову школу. Це пов'язано з тим, що батьки дівчаток не вважають важливим для майбутньої домогосподарки мати освіту. Хоча трудовий закон забороняє дискримінацію за ознакою статі, жінки повсюдно стикаються з обмеженнями і приниженнями на робочих місцях.

 
Єменська лікарка, 2006 рік

В країні посади політиків займають 5 жінок[коли?]. Єменські жінки брали участь у парламентських виборах як виборців, а також кандидати[коли?][158]. Однак з 1993 по 2003 рік кількість жінок у парламенті впала з 11 до 1. Єдина жінка-міністр Сулеймані стверджує, що зазнає принижень з боку політиків-консерваторів, які висловлюють відкрите невдоволення наявністю жінки в політиці і грубо натякають, що її місце вдома на кухні[162]. Консервативні політики-мусульмани є головною причиною сучасної ситуації в країні, оскільки запобігають будь-яким спробам реформ щодо захисту прав жінок, стверджуючи, що вони йдуть врозріз з ісламськими цінностями.

Немає законів, які дають можливість жінці розпоряджатися своєю долею і свободою вибору. Тому всі жінки прив'язані до сімей, кланів і чоловіків[158]. Також широко практикується жіноче обрізання, хоча воно заборонене законодавством країни. Немає також вікового обмеження для вступу дівчат у шлюб, в середньому дівчинку видають заміж вже в 15 років. У країні широко практикуються фіктивні шлюби неповнолітніх за гроші[163]. Дуже часто дівчинку у віці 10/11 років проти волі віддають заміж, і за традицією на наступний день відбувається перша шлюбна ніч, після якої в дівчинки може початися внутрішня кровотеча через статеву незрілість; це часто призводить до летальних наслідків. Дуже часто дівчата народжують вже у віці 14/15 років, і багато з них помирають під час пологів[162].

Також практикуються близькоспоріднені шлюби, наприклад з двоюрідною сестрою, почесним вважається отримати племінницю, дочку рідного брата[164]. Нерідко дівчинка вступає в примусовий статевий контакт ще до статевого дозрівання[165]. У ході таких контактів дівчата серйозно ушкоджують статеві органи і в результаті потрапляють в лікарні. Такі події не висвітлюються в місцевих ЗМІ. У країні була спроба ввести мінімальний вік одруження для дівчат 17 років, але вона зустріла широке невдоволення єменської громадськості та деяких консервативних жінок-мусульманок[166].

Після смерті чоловіка дружина може отримати 1/8 частину його майна[164]. А мати отримує 1/6 спадщини. Жінка успадковує від батьків половину частки брата, і може отримати половину майна лише в тому випадку, якщо не мала братів і сестер.

Під час заворушень 2011 року тисячі жінок під проводом Тавакуль Карман вийшли на мітинги з вимогою демократизації держави і статевого рівноправ'я[167]. На одній з демонстрацій жінки влаштували масове спалення паранджею, в яких вони змушені ходити за чинного режиму[168].

Історично в різних регіонах жінки носили різні національні костюми і хустки. Проте останні десятиліття зі зростанням ідей ісламського фундаменталізму і радикалізму, жінки все більше надають перевагу чорній вуалі, яку носять повсюдно у великих містах. Практично всі жінки закривають обличчя, дуже рідко жінка залишається з відкритим обличчям. Багато жінок закривають обличчя, оскільки це знижує небезпеку стати жертвою сексуальних домагань на вулиці, або на вимогу сім'ї або чоловіка[169]. Незважаючи на це, 98,9 % жінок хоч раз вже зазнавали сексуальних домагань на вулиці.

В сільській місцевості літні жінки не так суворо дотримуються ісламського дрес-коду, надаючи перевагу традиційному вбранню[170].

ЄгипетРедагувати

Традиційно жінки в Єгипті носили вуаль, а гендерна сегрегація була звичним явищем у школах, на роботі та в місцях відпочинку[171]. Чоловіки нижчого класу часто воліли одружитися з жінкою, яка не працювала і не здобула освіти.

 
Єгипетські жінки під час єгипетського референдуму

Становище жінок істотно покращилося під час правління Абделя Ґамаля, зокрема, жінки отримали право голосувати, а в конституції Єгипту 1956 року з'явилася графа, що забороняє дискримінацію за ознакою статі. Згідно з новим трудовим законодавством, жінки могли вільно працювати й отримували юридичний захист[171]. Політику лібералізації продовжив Анвар Садат, однак вона зазнала краху і призвела до зростання ісламістських настроїв у Єгипті. При цьому можливості жінки стали більш обмеженими, закони стали заохочувати звільнення жінкою робочого місця або роботу з неповним робочим днем.

У роки правління Мубарака роль жінок у суспільстві стала поступово погіршуватися, новий закон 1987 року значно обмежував їх політичні права, нові закони також створювали додаткові труднощі для розлучення за бажанням жінки[171].

Єгипет, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає останнє і 24 місце з прав жінок серед арабських країн[26]. Арабська весна призвела до посилення ісламістських настроїв і нової хвилі зґвалтувань, також новою державою було прийнято низку дискримінаційних законів[38]. Все це призвело до того, що Єгипет став найбільш несприятливою країною арабського світу для жінок. Жінка не має права виходити заміж за не-мусульманина, в іншому випадку вона буде звинувачена у віровідступництві, а дитину від такого шлюбу буде взято під опіку чоловіка-мусульманина. 37 % жінок неписьменні, і 91 % — обрізані. За даними опитування на 2010 рік, 45 % чоловіків і 76 % жінок згодні з тим, що в країні має бути гендерна рівність. 11 % чоловіків і 36 % жінок вважають, що жінка має право працювати поза домом[172][173]. Якщо до революції важливу роль у протестах грали жінки, то після воцаріння ісламістів їх активність зійшла нанівець, оскільки серед ісламістів стали соціально прийнятними повсякденні сексуальні домагання незалежно від віку і статусу жінки, або навіть якщо жінка повністю покриває тіло і обличчя[174]. За даними на 2013 рік, 99,3 % жінок і дівчаток країни вже зазнавали на собі сексуального насильства. Під час опитування ~75 % чоловіків визнали, що практикували вуличні сексуальні домагання[175][176]. Також після революції різко збільшилася кількість примусових шлюбів та торгівля жінками. На околицях Каїра основна економічна діяльність села знову стала будуватися на торгівлі дівчатами через примусовий шлюб.

СиріяРедагувати

Сирія, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 19 місце з 22 щодо прав жінок серед арабських країн[26]. На світовому рівні — 133 зі 136 країн за ознакою рівності статей[39]. За даними на 2012 рік, серед суддів 13 % становили жінки. Після початку сирійського конфлікту їх кількість значно знизилося.

За законом мінімальний вік для вступу дівчинки в шлюб становить 17 років, однак серед населення практикуються повсюдно дитячі шлюби, аж до 12 років. До сирійського конфлікту зайнятість серед жінок становила 16 %, зараз дані невідомі. Багато жінок у Сирії використовуються як зброя у війні, їх також масово викрадають різні угруповання. Дитина жінки, чий батько є іноземцем, може отримати сирійське громадянство. До початку конфлікту, багато жінок, особливо в Дамаску могли носити європейський закритий одяг зі «спортивною» мусульманською хусткою[177].

Саудівська АравіяРедагувати

Саудівська Аравія, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 20 місце з 22 щодо прав жінок серед арабських країн[26].

Жінки не мають права голосувати на виборах і живуть на правах неповнолітніх. Їхня свобода обмежена наставництвом чоловіка або родича, без дозволу якого жінці офіційно не можна подорожувати, вступати в шлюб, отримувати медичні послуги та здобувати освіту. Жінкам заборонено водити машину (заборону знято в червні 2018 року на підставі указу короля держави). Спілкування з незнайомим чоловіком розцінюється для жінки як перелюб і підлягає покаранню[178].

Жінці дозволено носити тільки чорний одяг «мішком» з товстої тканини, яка повинна покривати все, крім обличчя і рук, а також не підкреслювати форми тіла; у деяких регіонах жінок примушують закривати все обличчя, крім очей[179]. Від 2012 року жінки отримали право працювати на спеціальних «жіночих роботах».

Якщо жінка стала жертвою зґвалтування, вона може подати до суду тільки за наявності мінімум чотирьох чоловіків-свідків. Найчастіше жінка, навпаки, сама несе покарання за перелюб.

У країні намічаються позитивні тенденції щодо лібералізації становища жінок, які, однак, зустрічають активний опір з боку ісламського духовенства. Тому зміни незначні[180][181][182]. 2013 року сталася низка важливих реформ на користь жіночих прав: жінкам було дозволено кататися на велосипедах у парках та інших зонах відпочинку[183], в приватних школах для дівчаток було санкціоновано спортивні заняття[184], жінкам було дозволено працювати адвокатами[185], у законі з'явилася стаття, що визначає побутове насильство з боку чоловіка в сім'ї як кримінальний злочин[186].

ІракРедагувати

Ірак, за даними медіакомпанії Thomson Reuters (2013), займає 21 місце з 22 за правами жінок серед арабських країн[26]. На міжнародному рівні за ознакою рівності статей із 148 країн займає 120 місце[187].

Серед політиків та губернаторів відсутні жінки. Зайнятість серед жінок становить 14,5 %. Понад 72,4 % жінок у сільській місцевості і 64,1 % в місті перед тим, як отримати медичну допомогу, повинні отримати дозвіл від чоловіка-опікуна. Закон країни встановлює, що чоловік, який убив підопічну в ім'я честі, отримує менший тюремний термін порівняно з простим убивством. Починаючи від 2003 року, після повалення Саддама Хусейна і введення американських військ, у країні відбувався регрес в галузі прав жінок. Насильство в сім'ї зросло, і за останні 10 років неписьменність серед жінок зросла на 10 %. Для іракських жінок є високий ризик бути викраденими для торгівлі або зґвалтованими[26]. Фізичне насильство над жінками та їх психічне пригнічення стало безпосередньою частиною сучасного іракського суспільства, при цьому немає законів, які могли б захистити жінку в такій ситуації. Тільки 2006 року в іракському місті Басра 133 жінок було вбито за порушення ісламських приписів, і 47 — вбиті чоловіками/родичами «в ім'я честі»[188].

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б 'Challenging Inequality: Obstacles and Opportunities Towards Women's Rights in the Middle East and North Africa'
  2. а б Turner, Brian S. Islam (ISBN 0-415-12347-X). Routledge: 2003, p77-78.
  3. Beck, Lois and Keddic, Nikki. «Women in the Muslim world», Harvard University Press, London, 1978, p. 37.
  4. Hammond, Andrew; Sara Ledwith (2008-04-30). Saudi scholar finds ancient women's rights. Thomson Reuters. Архів оригіналу за 2011-05-29. Процитовано 2011-05-29. 
  5. al-Fassi, Hatoon[en]. Women in Pre-Islamic Arabia: Nabataea : []. — British Archaeological Reports[en], 2007. — С. 129. — (British Archaeological Reports International Series). — ISBN 978-1-4073-0095-5.
  6. Unni Wikan, review of Modernizing Women: Gender and Social Change in the Middle East, American Ethnologist, Vol. 22, No. 4 (Nov., 1995), pp. 1078—1079
  7. Valentine M. Moghadam. Modernizing Women: Gender and Social Change in the Middle East. (Lynne Rienner Publishers, USA, 1993) p. 5
  8. 'The Status of Women in Islam'. Архів оригіналу за 2016-02-05. Процитовано 2014-01-19. 
  9. Коран, 4:19
  10. Engineer, Asgar Ali, «the Rights of Women in Islam», C. Hurst and company, London, 1992, p.21.
  11. Maan, Bashir and Alastair McIntosh. «'The whole house of Islam, and we Christians with them…': An interview with 'the Last Orientalist' — the Rev Prof William Montgomery Watt.» Internet version from www.alastairmcintosh.com. Also published in The Coracle, the Iona Community, summer 2000, issue 3:51, pp. 8-11.
  12. 10 сексуальных традиций древности, которые вас шокируют
  13. From article on Women and Islam in Oxford Islamic Studies Online
  14. Коран 3:195
  15. Коран 16:58-59
  16. See Sunan Abi da'ud, «Kitab al Adab, bab fadl man ala yatama»
  17. Сахих аль-Бухари, «kitab al-Adab, bab rahmat al-walad wa taqbilihi»
  18. Interview with Prof William Montgomery Watt
  19. Esposito (2005) p. 79
  20. Jones, Lindsay. p. 6224
  21. [1] Oxford Islamic Studies Online]
  22. Khadduri (1978)
  23. Esposito (2004), p. 339
  24. Schimmel (1992), p. 65
  25. Coughlin, Kathryn. Muslim cultures today: a reference guide : []. — 2006. — С. 165. — ISBN 978-0-313-32386-7.
  26. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я POLL: Women's rights in the Arab world
  27. Arab Culture Values
  28. United Kingdom: 'Honour' crimes and namus. Women Living Under Muslim Laws. 2009-12-18. Процитовано 2010-09-19. 
  29. Семья и женщина в Арабских Эмиратах
  30. Muslim Rape, Feminist Silence
  31. Rape culture attempts to silence Egyptian women
  32. Exploiting Egypt's Rape Culture for Political Gain
  33. Rape Culture is a Worldwide Problem and These Organizations Are Solving It[недоступне посилання з червня 2018]
  34. Насилие над женщинами: скрытая пандемия
  35. A Country Study: Comoros
  36. Ten reasons why Comoros may be best Arab state for women
  37. Comoros
  38. а б POLL-Egypt is worst Arab state for women, Comoros best
  39. а б в г д е ж и к л The Global Gender Gap Report 2013. World Economic Forum. с. 12—13. 
  40. а б в г Chatty, Dawn. «Women Working in Oman: Individual Choice and Cultural Constraints.» International Journal of Middle East Studies 32.2 (2000): 241-54
  41. «Oman — Leadership.» Encyclopedia of the Nations. Web. 1 May 2012. http://www.nationsencyclopedia.com/World-Leaders-2003/Oman-LEADERSHIP.html
  42. Yusuf Issan, Salha. «Preparing for the Women of the Future: Literacy and Development in the Sultanate of Oman.» Hawwa (Leiden) 8.2 (2010): 120-53
  43. а б Aslam, Neelufer, and Srilekha Goveas. «A Role and Contributions of Women in the Sultanate of Oman.» International Journal of Business and Management 6.3 (2011): 232-39
  44. Al-Lamki, Salma M. «Higher Education in the Sultanate of Oman: The Challenge of Access, Equity and Privatization.» Journal of Higher Education Policy and Management 24.1 (2002): 75-86.
  45. Al Riyami, Asya, and Mustafa Afifi. «Women Empowerment and Marital Fertility in Oman.» The Journal of the Egyptian Public Health Association 78.1, 2 (2003): 55-72.
  46. United Nations. UNESCO. Education as a Motor for Development: Recent Education Reforms in Oman with Particular Reference to the Status of Women and Girls. By Shapour Rassekh. Geneva, Switzerland: International Bureau of Education, 2004.
  47. Wikan, Unni. Behind the Veil in Arabia: Women in Oman. Baltimore: Johns Hopkins UP, 1982.
  48. The Global Gender Gap Report 2013. World Economic Forum. с. 12–13. 
  49. Apollo Rwomire. African Women and Children: Crisis and Response : [англ.]. — 2001. — С. 8.
  50. Kuwaiti women win right to vote, May 2005. BBC News. 2005-05-17. Процитовано 2012-10-10. 
  51. Women's Suffrage. Ipu.org. 1997-05-23. Процитовано 2012-10-10. 
  52. Gender inequality. fanack.com. Архів оригіналу за 2013-12-03. Процитовано 2013-07-28. 
  53. Gender Gap Report 2012 Page 52
  54. Millennium Development Goals Progress Report. scpd.gov.kw. с. 12. Процитовано 2013-07-28. [недоступне посилання з червня 2018]
  55. Kuwait: Selected Issues and Statistical Appendix. International Monetary Fund. 2012. с. 43. 
  56. Kuwait Guide: Working Women, What is working in Kuwait like?. Justlanded.com. Процитовано 2012-10-10. 
  57. Kuwaiti women married to non-Kuwaitis given the right to sponsor their children and their husbands. Habibtoumi.com. 2010-07-15. Архів оригіналу за 2012-03-05. Процитовано 2012-10-10. 
  58. Women's Suffrage: A Chronology of the Recognition of Women's Rights to Vote and Stand for Election. Women in Politics. N.p., n.d. Web. 16 Apr. 2012.
  59. а б The Economic Advancement of Women in Jordan: A Country Gender Assessment. World Bank, May 2005. PDF file. Page 40
  60. Sonbol, Amira El-Azhary. Women of Jordan: Islam, Labor, & the Law. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2003. Print. Page 3
  61. Sonbol, Amira El-Azhary. Women of Jordan: Islam, Labor, & the Law. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2003. Print. Page 87
  62. Sonbol, Amira El-Azhary. Women of Jordan: Islam, Labor, & the Law. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2003. Print. Page 15
  63. The Economic Advancement of Women in Jordan: A Country Gender Assessment. World Bank, May 2005. PDF file. Page 22
  64. Sonbol, Amira El-Azhary. Women, the Family, and Divorce Laws in Islamic History. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 1996. Print. Page 10
  65. а б Alami, Mona. «Women Make Progress But Honour Killings Persist.» IPS. N.p., 22 Apr. 2010. Web. 15 Apr. 2012. <Архивированная копия. Архів оригіналу за 2011-10-05. Процитовано 2012-05-04. >
  66. Sonbol, Amira El-Azhary. Women, the Family, and Divorce Laws in Islamic History. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 1996. Print. Page 220
  67. Sonbol, Amira El-Azhary. Women of Jordan: Islam, Labor, & the Law. Syracuse, NY: Syracuse University Press, 2003. Print. Page 16
  68. Mayell, Hillary. Thousands of Women Killed for Family «Honor.» N.p.: National Geographic Society, February 12, 2002. National Geographic Society. Web. 17 Apr. 2012. Page 1. <http://news.nationalgeographic.com/news/pf/15061734.html>
  69. Ruane, Rachel A. Murder in the Name of Honor: Violence against Women in Jordan and Pakistan. 14 Emory International Law Review (2000). Page 1529. http://heinonline.org/HOL/Page?handle=hein.journals/emint14&div=43&g_sent=1&collection=journals
  70. King, Courtney. For Qatari Women, Change Slow in Coming
  71. The Culture of Qatar
  72. Lambert, Jennifer. Political Reform in Qatar: Participation, Legitimacy and Security. — Middle East Policy Council, 2011. — Vol. 19, no. 1.
  73. Miles, Hugh. Al-Jazeera : []. — 2005.
  74. Toumi, Habib. Qatari women moving forward with more rights, expert says, December 22, 2011
  75. freedomhouse.org
  76. Salem Name, Lilia Ben. Women's Rights in the Middle East and North Africa: Tunisia. Процитовано 2011-04-05. 
  77. Beardsley Name, Eleanor. In Tunisia, Women Play Equal Role in Revolution. Процитовано 2011-04-05. 
  78. Mashhour Name, Amira. Islamic Law and Gender Equality--Could There be a Common Ground?: A Study of Divorce and Polygamy in Sharia Law and Contemporary Legislation in Tunisia and Egypt. Процитовано 2011-04-05. 
  79. Organisation des Nations unies, Traités multilatéraux déposés auprès du Secrétaire général, éd. United Nations Publications, New York, 2004, p. 246 ISBN 92-1-233390-7
  80. " La Tunisie va adhérer au protocole additionnel de la convention de l'ONU «, Agence France-Presse, 8 mars 2008
  81. Monique Pontault [sous la dir. de], Femmes en francophonie, coll. Les Cahiers de la Francophonie, n°8, éd. L'Harmattan, Paris, 2000, p. 207 ISBN 2-7384-8789-0
  82. а б Sophie Bessis, » Le féminisme institutionnel en Tunisie: Ben Ali et la question féminine ", CLIO HFS, n°9/1999, 22 mai 2006
  83. Michel Camau et Vincent Geisser, Habib Bourguiba. La trace et l'héritage, éd. Karthala, Paris, 2004, p. 108 ISBN 2-84586-506-6
  84. Tunisie: une ONG féminine dénonce des " entraves asphyxiantes " "[недоступне посилання з червня 2018], Le Nouvel Observateur, 9 mars 2010
  85. Bernard Génin, Télérama, 1995
  86. U.S. Population Reference Bureau Name. Tunisia. Процитовано 2011-04-05. [недоступне посилання з червня 2018]
  87. а б Office of the Chief Economist and MNSED, The World Bank. Middle East & North Africa Region: Bridging the Gap, Improving the capabilities and Expanding Opportunities for Women in the Middle East and North Africa. Процитовано 2011-04-05. [недоступне посилання з червня 2018]
  88. http://www.ohchr.org/Documents/Publications/laws_that_discriminate_against_women.pdf
  89. Sports Talk: A problem wherever she goes | Al Bawaba. 
  90. Headscarf torn between faith and politics | The National. Архів оригіналу за 2011-03-10. 
  91. Tunisia — Amnesty International Report 2008 | Amnesty International. Архів оригіналу за 2013-02-23. 
  92. Tunisie on the Website of the International Labour Organization
  93. Caroline Fourest, parity-tunisienne_1511532_3232.html «Gender Tunisian»,the World, April 22, 2011
  94. Lichter, Ida (2011-01-28). Jasmine Revolt Must not Fail Feminism. Процитовано 2011-04-05. 
  95. а б Lowe, Christian (2009-08-06). Algeria's women police defy danger and stereotypes. Reuters. Процитовано 2012-01-29. 
  96. De Groot, Gerard, Peniston-Bird, Corinna. A Soldier and a Woman: Sexual integration in the Military. New York: Longman, 2000 p. 247
  97. Turshen, Meredith. «Algerian Women in the Liberation Struggle and the Civil War: From Active Participants to Passive Victims». Social Research Vol. 69 No. 3 (Fall 2002) p. 889—911, p.890
  98. De Groot, Gerard, Peniston-Bird, Corinna. A Soldier and a Woman: Sexual integration in the Military. New York: Longman, 2000 p. 223
  99. Vince, Natalya «Transgressing Boundaries: Gender, Race, Religion and ‘Françaises Musulmanes’ during Algerian War of Independence». French Historical Studies. Vol. 33 No. 3 (Summer 2010) p. 445—474, p. 445
  100. а б Slackman, Michael (2007-05-26). Algeria's quiet revolution: Gains by women. The New York Times. Процитовано 2012-01-29. 
  101. Women in Morocco. THIRDEYEMOM. Процитовано 2013-11-09. 
  102. а б «The Libyan economy: economic diversification and international repositioning», Waniss A. Otman, Erling Karlberg. Springer, 2007. ISBN 3-540-46460-3, ISBN 978-3-540-46460-0. p. 127
  103. «God has ninety-nine names: reporting from a militant Middle East», Judith Miller. Simon and Schuster, 1997. ISBN 0-684-83228-3, ISBN 978-0-684-83228-9. p. 227
  104. «Libya», Peter Malcolm, Elizabeth Losleben. Marshall Cavendish, 2004. ISBN 0-7614-1702-8, ISBN 978-0-7614-1702-6. p. 73, 76, 78
  105. «Libya», Helen Chapin Metz. Kessinger Publishing, 2004. ISBN 1-4191-3012-9, ISBN 978-1-4191-3012-0. p. 111—115
  106. «Women indebted to Gaddafi for power», The Star. June 9, 2011
  107. «Libya Revolt Sidelines Women, Who Led It», Kareem Fahim. New York Times. May 19, 2011. Accessed June 9, 2011
  108. «Dubai Women Storm World of Work». BBC News (August 2005).
  109. Bugatti Veyron as a police car? Sure, in Dubai | The Weekly Driver. 
  110. The Associated Press (2013-07-22). Dubai Pardons Woman at Center of Rape Dispute. New York Times. Процитовано 2013-07-22. 
  111. «Brisbane rape victim sues UAE luxury hotel.» ABC.net.au (March 2011).
  112. «Abu Dhabi Rape Case Twist as Victim Recants Allegations» ABCnews (May 2011).
  113. «UK couple charged with illegal sex released in Dubai.» BBC News (January 2010).
  114. «Dubai's Shameful Record on Rape.» Human Rights Watch (January 2010).
  115. [This article incorporates public domain material from websites or documents of the Library of Congress Country Studies. (Данные на 1988 год.)]
  116. Force fed to find a husband: How Mauritanian women are fattened up 'like foie gras geese' and take dangerous animal growth hormones to satisfy men's love for larger lady
  117. а б в Mauritania
  118. а б Women in Bahrain. Архів оригіналу за 2011-05-26. Процитовано 2011-05-29. 
  119. а б в McCarthy, Julanne. Bahrain (Al-Bahrayn). Архів оригіналу за 2011-05-24. Процитовано 2011-05-29. 
  120. Workshop: Nasaej (Traditional Embroidery), Workshop Owner: Bahrain Young Ladies Association. Архів оригіналу за 2011-06-15. Процитовано 2011-05-29. 
  121. "History" and "Bahrain, officially Kingdom of Bahrain". Процитовано 2011-05-29. 
  122. Supreme Council for Women | Structure. Архів оригіналу за 2013-12-17. 
  123. Ghada Jamsheer, Time magazine, May 14, 2006
  124. Activist on Forbes list, Gulf Daily News, 15th May 2006
  125. Women in Bahrain and the Struggle Against Artificial Reforms, Ghada Jamsheer, 18 December 2006
  126. Letter to the King of Bahrain Concerning Failures of the Supreme Council for Women, Women's Petition Committee, 2 May 2007
  127. Law rivals in show of strength
  128. Djibouti, everyculture
  129. Ioan M. Lewis, Blood and Bone: The Call of Kinship in Somali Society, (Red Sea Press: 1994), p.51
  130. Pg.115 — Women in Muslim family law by John L. Esposito, Natana J. DeLong-Bas
  131. Pg.75 — Generating employment and incomes in Somalia: report of an inter-disciplinary employment and project-identification mission to Somalia financed by the United Nations Development Programme and executed by ILO/JASPA
  132. Culture and Customs of Somalia
  133. а б Manasra, Najah. Palestinian Women: Between Tradition and Revolution
  134. Hasso, Frances S. Resistance, Repression, and Gender Politics in Occupied Palestine and Jordan (Syracuse University Press 2005).
  135. Palestinian women 'suffer doubly', BBC News, March 31, 2005
  136. Domestic Violence Against Palestinian Women on Rise in Gaza
  137. Culture of Lebanon
  138. https://www.jstor.org/discover/10.2307/3012648?uid=3738032&uid=2129&uid=2&uid=70&uid=4&sid=56016570863
  139. Syrian women in Lebanon being sexually targeted: HRW
  140. The Daily Star | News | Politics | Hariri vows support for women's rights
  141. Скандал в арабском мире. Арабские женщины предпочитают сионистскую косметику.
  142. Human Development Report. The Rise of the South: Human Progress in a Diverse World // United Nations Development Programme : journal. — 2012.
  143. Freedom in the World 2013: Democratic Breakthroughs in the Balance. Freedom House. с. 17. Процитовано 2013-04-13. 
  144. CEDAW. Convention on the Elimination of All Forms of Discrimination. United Nations. 
  145. Shami, Seteney. Women in Arab Society: Work Patterns and Gender Relations in Egypt, Jordan and Sudan : [англ.]. — Providence : Berg Publishers Limited, 1990. — ISBN 0854967249.
  146. а б Ismail-Schmidt, Ellen. Dr : []. — Germany : Hundt Druck, 1990. — ISBN 3980125912.
  147. Hale, Sondra. Gender Politics in Sudan: Islamism, Socialism, and the State : [англ.]. — Boulder : Westview Press[en], 1996. — ISBN 0813324319.
  148. а б Afshar, Haleh. Women, Work, and Ideology in the Third World : [англ.]. — London : Tavistock Publications, 1985. — ISBN 0422797103.
  149. Klasen, Stephen; Lamanna, Francesca. The Impact of Gender Inequality in Education and Employment on Economic Growth // Feminist Economics : journal. — 2009. — Vol. 15, no. 3. — P. 91—132. — DOI:10.1080/13545700902893106.
  150. United Nations. Human Development Reports. 
  151. Behrman, Julia. The Gender Implications of Large-Scale Land Deals // Journal of Peasant Studies[en] : journal. — 2012. — Vol. 39, no. 1. — P. 49—79.
  152. Karshenas, Massoud. Agriculture and Economic Development in sub-Saharan Africa and Asia // Cambridge Journal of Economics[en] : journal. — 2001. — Vol. 25, no. 3. — P. 315—342. — DOI:10.1093/cje/25.3.315.
  153. Abusharaf, Rogaia. Transforming Displaced Women in Sudan: Politics and the Body in a Squatter Settlement : [англ.]. — Chicago : The University of Chicago Press[en], 2009. — ISBN 0226002004.
  154. Momoh, Comfort. Female Genital Mutilation // Radcliffe Publishing. — 2005.
  155. Berggren, Almoroth. Reinfibulation among Women in a Rural Area in Central Sudan // World Health Organization : journal. — 2001.
  156. Bureau of Democracy, Human Rights, and Labor. 2009 Human Rights Report: Sudan. U.S. Department of State. 
  157. а б в г д е Basha, Amal. «Yemen.» In Women's Rights in the Middle East and North Africa: Citizenship and Justice, edited by Sameena Nazir and Leigh Tomppert. Oxford: Freedom House, 2005.
  158. Constitution of the Republic of Yemen, 1994. アーカイブされたコピー. Архів оригіналу за 2008-02-28. Процитовано 2008-02-14. , June 23, 2007.
  159. Antelava, Natalia. «Yemen protests: Women take centre stage.» BBC. http://www.bbc.co.uk/news/world-middle-east-13140438, April 21, 2011.
  160. Yemen: The World Factbook. Central Intelligence Agency. https://www.cia.gov/library/publications/the-world-factbook/geos/ym.html.
  161. а б Yemen's women struggle to reap benefits of Arab Spring
  162. Broadwin, Liz (2010-04-16). The Syrian Women Observatory Stands in solidarity with "Illham al Assi", a Victim of Child Rape Condoned Under the Guise of Marriage. Syrian Women Observatory. Архів оригіналу за 2010-06-20. Процитовано 2010-06-13. 
  163. а б http://www.everyculture.com/To-Z/Yemen.html Yemen
  164. al Qadhi, Mohammed (2010-04-09). Dead Yemeni bride, 13, ‘a victim of childhood abuse’. The National. Архів оригіналу за 2014-02-01. 
  165. Yemeni child bride dies of bleeding after intercourse. AFP. 2010-04-08. Процитовано 2010-06-13. 
  166. Nasser, Afrah. «Yemen Is Experiencing Two Revolution.» CNN. http://www.cnn.com/2011/11/17/opinion/yemen-revolution-afrah-nasser/index.html?iref=allsearch, November 17, 2011.
  167. Hundreds of women burn their coverings in street protest against brutal Yemeni regime
  168. Yemeni Dress: Photographing the Culture and Customs. Архів оригіналу за 2014-02-03. Процитовано 2014-01-28. 
  169. YEMEN COSTUMES AND ARTS AND CRAFTS
  170. а б в «Economic and Political Liberalization in Egypt and the Demise of State Feminism». International Journal of Middle Eastern Studies.
  171. Gender Equality Universally Embraced, but Inequalities Acknowledged. Pew Research Center. 2010-07-01. Архів оригіналу за 2016-03-04. Процитовано 2014-01-24. 
  172. Muslim Publics Divided on Hamas and Hezbollah. Pew Research Center. 2010-12-02. Архів оригіналу за 2013-05-13. 
  173. Egypt's sexual harassment of women 'epidemic'. BBC News. 2012-09-03. 
  174. Estrin, Daniel (2011-02-17). Sexual harassment in Egypt. TheWorld.org. Архів оригіналу за 2012-01-09. 
  175. Rogers, Mary (2011-02-17). Egypt's harassed women need their own revolution. CNN. 
  176. The Status of Women in Syria — A debate, April 25, 2009
  177. Schuon, Frithjof. Understanding Islam : []. — World Wisdom[en], 1998. — С. 18. — ISBN 978-0-941532-24-2.
  178. Conditions of Muslim woman's hijaab. Islam Q&A. 2008-10-03. Процитовано 2008-06-02. 
  179. Stork, Joe; Christoph Wilcke (2010-07-01). Saudi Reforms Five Years On: Looser Rein, Slight Gain. The Huffington Post. Процитовано 2010-09-23. 
  180. Tran, Mark (2009-06-08). Female Saudi Arabian minister's TV stance confounds rights advocates. The Guardian (London). 
  181. Wagner, Rob L. (2011-09-09). Saudi Arabia's Municipal Elections: Tough Lessons Learned from Islamic Conservatives. Eurasia Review. Архів оригіналу за 2011-04-02. Процитовано 2011-09-25. 
  182. Ramdani, Nabila (2013-04-03). Saudi women are allowed to cycle – but only around in circles | Life and style. The Guardian. Процитовано 2013-08-30. 
  183. Christa Case Bryant (2013-05-05). Saudi Arabia sanctions sports for girls for the first time. CSMonitor.com. Процитовано 2013-08-30. 
  184. Женщинам Саудовской Аравии впервые разрешено работать адвокатами. mir24. 2013-10-07. Архів оригіналу за 2014-02-02. 
  185. Usher, Sebastian (2013-08-28). Saudi Arabia cabinet approves domestic abuse ban. BBC News. 
  186. Human Development Report 2013
  187. Arwa Damon (2008-02-08). Violations of 'Islamic teachings' take deadly toll on Iraqi women. CNN. Процитовано 2008-02-08.