Громадська лазня — Хасекі Хюррем Султан хамам,
побудована в Стамбулі за наказом Роксолани, 2007

Хама́м, хамма́м або ама́м (араб. حمّام‎) — назва громадських лазень у Туреччині і на Сході.

Hamam в перекладі з турецької  означає ванна кімната або місце для купання .Але не можна називати турків родоначальниками хамамів. Вважається що римські терми були попередниками східних (арабських) купалень, а грецькі лаконикумы (το λουτρό) - попередниками римських. У доісламський період араби купалися лише в проточній воді. Вони вважали  миття у басейнах або ваннах - купанням у своєму ж бруді [1]

Хоча археологічні знахідки в Харазме, наприклад, показують існування підвалів під будинками, які охолоджувалися водними басейнами, в яких могли купатися жителі [2]

Із зверненням в іслам ритуальна чистота, за допомогою обмивання тіла, стала вимогою релігійного життя

Перші згадки про хамам : близько 970 року місцевий будівельник Сагль, син Ахмада, Дагуни-Бухари збудував в Іскаджкате хамам [3]

В 3-м / 9-м столітті Багдад мав 5000 хамамів, 100 років по тому  - 10 000, але в 6-12 столітті він мав тільки 2000 . Проте, в цих цифрах можлива похибка  [4]

Часто саме приміщення хамаму було нижче рівня землі, щоб зберігати тепло взимку або холод влітку. Його дах був навіть в рівень землі [5]

Мандрівник Ібн Багуна 1326 дає детальний опис хамаму у Багдаді, але він не згадує ніяких прикрас. Проте він прихильно відгукується про дану послугу: "Я ніколи не бачив такої розробки, як усе це, ні в одному місті, окрім Багдада" [6]

Мароканскі хамами. Можна сказати що типові східні купальні збереглися в Марокко

Оскільки Марокко (на відміну від Єгипту або Сирії) ніколи не перебувало під владою Османської імперії, його хамами не є технічно турецькими, хоча в путівниках їх так називають. Це помилка може бути викликана частково арабським вживанням слова hammam, яке може використовуватися для позначення всіх купалень, в тому числі в турецькому і римському дизайні.

Турецькій хамам.

Церемонія в хамамі очищає розум і тіло. Відвідувачі проходять через кімнати з різними температурами. Це важливо, щоб тіло могло поступово звикати до ще вищих температур і вологості. Інтер'єр парний зазвичай виконаний з мармуру, кераміки, мозаїки або каменю.

Різні архітектурні особливості турецького хамаму, але як і його попередник – римський, він складається з трьох основних взаємозв'язаних кімнат : sıcaklık (чи hararet- по-латині caldarium) який є гарячою кімнатою, з боків якої можуть розташовуватися мийні кімнати halvet; тепла кімната lliklik ( tepidarium ), яка є проміжною кімнатою; і soğukluk, який є прохолодною кімнатою ( frigidarium ).[7]

У деяких джерелах складові частини хамаму називаються по іншому:

Перша кімната, в яку ви входите, називається «Маслах» і являє собою кімнату відпочинку.

Після цього ви потрапляєте в «Согуклук». Тут температура вже становить від 30 ° C до 45 ° C.

Сама парна знаходиться в сусідній кімнаті «Халвет» з кімнатною температурою від 50 ° С до 60 ° С і відносною вологістю від 50% до 65%.

Умивальники висять на стіні хамама, щоб змити тепло або холод.

В середині кімнати знаходиться зона з підігрівом Гебек таши, також звана пупком

Існували домові (палацові), ритуальні лікувальні й громадські хамами, які крім гігієнічного призначення слугували для здійснення ритуальних обмивань, були своєрідним клубом для спілкування. Поряд із службовим блоком — цистерни для води, топкової камери, складу палива, приміщення опалювача — громадські хамами включали власне лазні, що поділялись на одинарні та подвійні (з двома відділеннями). Останні складалися з низки розташованих один за одним приміщень: роздягальні (джамкена), передбанника (согуклика), гарячого залу (харарета) і парильні (сикалика), до яких прилягали максури.

Подібні громадські лазні зводились у Боснії та Македонії після турецького завоювання.

Хамам Аль-Баша в Акко (Галілея), побудований за наказом паші Аль-Джаззара, 2010

ДжерелаРедагувати

  • Хаммам // Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: ІПСМ АМУ; Головкиївархітектура, 2002. — ISBN 966-96284-0-7 — 472 с.
  • http://www.iranicaonline.org/articles/bathhouses
  • Schwarz, Iran. Spuler, Iran. S. Ṭāhbāz, Yūš, Tehran, 1342 Š./1963 p. 286
  • Мухамад Наршахи,История Бухары, стоp. 21
  • Mostawfī, Šarḥ-e zendagānī. A. Mez,  Відродження ісламу, Гейдельберг, 1922 рік
  • The Travels of Ebn Battutta, tr. H. Gibb, [Cambridge 1962], pp. 329-30

Див. такожРедагувати

  1. W. Kleiss, W. Floor (1988-12-15). BATHHOUSES (ḥammām, garmāba) – Encyclopaedia Iranica. www.iranicaonline.org (Англійскою). Процитовано 2020-02-24. 
  2. Schwarz, Iran. Spuler, Iran. S. Ṭāhbāz, Yūš, Tehran, 1342 Š./1963 p. 286. 
  3. Мухамад Наршахи, Історія Бухари, стоp. 21. 
  4. Mostawfī, Šarḥ- e zendagānī. A. Mez, Відродження ісламу, Гейдельберг, 1922 рік. 
  5. http://www.iranicaonline.org/articles/bathhouses (Англійська). 15.12.1988. Процитовано 24.02.2020. 
  6. The Travels of Ebn Battutta, tr. H. Gibb [Cambridge 1962], pp. 329-30. 
  7. hamam. https://islamansiklopedisi.org.tr/hamam. Процитовано 25.02.2020.