Житомирське Полісся

Жито́мирське Полі́сся — фізико-географічна (природна) область Поліської провінції у межах Житомирської та Рівненської областей.

   Житомирське Полісся як фізико-географічна область Українського Полісся.

Житомирське Полісся вирізняється від інших природних областей Українського Полісся більш вищим гіпсометричним положенням, великим впливом кристалічних порід докембрійського фундаменту на формування рельєфу, значним розвитком вузьких та відносно глибоких річкових долин, наявністю великих лесових островів і незначною заболоченістю території.

Географічне положенняРедагувати

Житомирське Полісся охоплює східну частину Рівненської області та більшу частину Житомирської області. Західна межа проходить по лінії Клесів — Соснове — Корець — Шепетівка, а східна — по лінії Народичі — Малин — Радомишль — Корнин. На заході має сусідство із Волинським Поліссям, а на сході — із Київським Поліссям.

Геологічна і тектонічна будоваРедагувати

Житомирське Полісся розташоване в межах Українського щита, який, в основному, зумовив виокремлення даної природної області. Завдяки виходу на поверхню порід Українського кристалічного щита поверхня має зачну розчленованість. Середні висоти Житомирського Полісся становлять 180—200 м.

На формування сучасної природи Житомирського Полісся вплинули палеогеографічні умови антропогенового періоду. У західній частині природної області відсутня морена, оскільки дана територія не була вкрита льодовиком. А на схід від лінії Словечно — Старі Веледники — Лугини — Кривотин — Житомир — Івниця моренні відклади виявлені. Вони є причиною виникнення льодовикового типу рельєфу, який представляють моренні горби, ками, ози.

Водно-льодовикові піски мають потужність 4—6 м і залягають на гранітах, гнейсах або продуктах їх вивітрювання. Місцями зустрічаються піщані вали і горби еолового походження, а в зниженнях — невеликі болота та заболочені землі. Найбільше ці місцевості поширені на північному заході в районі Ракитного, Городниці, Емільчина.

У районі Коростеня поширені водно-льодовикові піски малопотужні або відсутні взагалі, зустрічаються елювіально-делювіальні відклади.

Річкові долини глибоко врізані в докембрійські кристалічні породи. Круті скелясті схили має річка Тетерів (поблизу села Денишів, міст Коростишів, Житомир). Такі ділянки зустрічаються у долинах річок Уж, Случ, Уборть, Ірша, Кам'янка. У межах Словечансько-Овруцького кряжу поширені водно-ерозійні форми рельєфу — яри, балки. Глибина ярів 20-30 м, а довжина до 3- 3,5 км. Це пов'язано із поширенням лесових порід.

За геолого-геоморфологічними особливостями у межах Житомирського Полісся виділяють дві підобласті — Західно-Житомирську безморенну та Східно-Житомирську моренну. У їхніх межах — 11 фізико-географічних районів.

КліматРедагувати

Територія Житомирського Полісся розташована у вологій, помірно теплій зоні помірного кліматичного поясу. Це область помірно континентального типу клімату. Протягом року сумарна сонячна радіація надходить у кількості від 3600 до 4000 МДж/м2. Середня температура січня -5,7 °C, липня — +18,9 °C. Протягом холодного періоду року переважають вітри західного напрямку, а протягом теплого — північно-західного напрямку. Кількість опадів 625 мм/рік. Клімат Житомирського Полісся не є таким вологим, як у Волинському Поліссі, і не таким сухим, як у природних областях, що розташовані далі на схід.

Внутрішні водиРедагувати

Річки мають швидку течію. На них зустрічаються перекати і пороги. Рівень підняття води в період повеней та паводків значно вищий, ніж в інших природних областях. Усі річки належать до басейну Дніпра.

Заболоченість становить 2,9 %. Це найменш заболочена природна область. У межах Олевська, Перги, р. Болотниця поширені верхові й перехідні болота, площа яких становить понад 1000 га, шар торфу — до 4—5 м. Найбільші болота — Озерянське і Гвоздь. У зниженнях і долинах утворилися осоково-гіпнові болота.

ҐрунтиРедагувати

Територія природної області належить до до Поліської (дерново-підзолистих типових та оглеєних ґрунтів) зони, у складі якої Центральнополіська правобережна (переважно дерново-підзолистих оглеєних ґрунтів). Ґрунти області бідні, піщані, у долині річок — лучні, лучно-болотні та торфово-болотні. У межах Словечансько-Овруцького кряжа поширені сірі лісові ґрунти, площа яких незначна.

Рослинний покривРедагувати

Природна рослинність збереглася на незначній території, оскільки природна область характеризується розораністю від 15 — 30 % (північний захід) до 50 % (схід, центр). Найбільше боліт зустрічається на північному заході й півночі Житомирського Полісся.

На території Словечансько-Овруцького кряжа збереглися невеликі ділянки дубових і грабових лісів. Тут збереглися залишки пралісів із дуба скельного. Подекуди підлісок сформований рододендроном жовтим.

Найбільшу площу займають ліси із сосни звичайної, берези бородавчастої, дуба звичайного.

До Червоної книги України занесені билинець, зозулинці, лілія лісова, росички, цибуля ведмежа тощо.

ЛандшафтиРедагувати

Ландшафти представлені місцевостями:

  • рівнинно-зандрові на кристалічних породах з переважанням дерново-слабопідзолистих ґрунтів під борами і суборами (площа понад 3,6 тис.км2);
  • долинно-зандрові частково заболочені на кристалічних, крейдових і палеогенових відкладах, з переважанням дерново-слабопідзолистих глеюватих ґрунтів (близько 3,5 тис. км2) під боровими лісами межах Олевська, Перги, р. Болотниця;
  • моренно-зандрові та моренно-горбисті з дерново-підзолистими ґрунтами на сході поблизу Потієвки, Горбулева, Модилева, Дівочок, Торчина тощо;
  • денудаційні хвилясто-рівнинні на кристалічних породах з дерново-слабопідзолистими щебенюватими ґрунтами під дуже зведеними суборами й сугрудками на межиріччях з високим заляганням докембрійських порід у межах м. Коростеня, поблизу сіл Краєвщини, Топорищ, Пекерщина;
  • долинно-терасні піщано-хвилясті;
  • заплавні лучно-болотні;
  • давньодолинно-лучні та давньоозерні з чорноземнолучними ґрунтами, частково зайняті луками та розорані;
  • лесові острови з сірими лісовими ґрунтами, майже повністю розорані, в минулому — під грабово-дубовими лісами. Ці місцевості мають риси лісостепових ландшафтів. Вони зустрічаються На Словечансько-Овруцькому кряжі, у районі міст Новограда-Волинського, Житомира, Коростишева зустрічаються місцевості, що нагадують лісостепові.

ПриродокористуванняРедагувати

У межах Житомирського Полісся переважають сільськогосподарське, лісогосподарське, гірничовидобувне використання природи.

Екологічна ситуаціяРедагувати

Стан довкілля погіршився у зв'язку зі значним впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Значного забруднення радіонуклідами зазнали Народицький, Коростенський та Овруцький адміністративні райони Житомирської області. Зазнали змін ландшафти внаслідок вирубки лісів, розорювання земель, осушувальної меліорації, видобування корисних копалин (гранітів, лабрадоритів, кварцитів, бурого вугілля, ільменіту тощо).

Природоохоронні територіїРедагувати

Поліський природний заповідникРедагувати

Городницький ботанічний заказникРедагувати

Ландшафтний заказник ПлотницяРедагувати

Гідрологічний заказник Дідове озероРедагувати

Лісовий заказник ПоясковськийРедагувати

  • Лісовий заказник Поясковський (113 га) в Олевському районі з дубово-грабовими лісами засновано в 1926 р. Тут збереглися дуби-велетні віком 300—400 років.

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Географічна енциклопедія України: В 3-х т./ Редкол.: О. М. Маринич (відповід. ред.) та ін. — К.: «Українська Радянська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1989. — Т. 1: А — Ж. — 416 с.
  • Заповідники України / В. Гетьман. — К.: Шк. світ, 2009. — 128 с.