Українське Полісся

природно-географічний та етнографічний край України

Украї́нське Полі́сся — частина Полісся, яка охоплює зону мішаних лісів і Поліську низовину в межах України[1][2][3]. Під терміном «Українське Полісся» також часто розуміють етнографічний регіон (макрорегіон) України[1].

Українське Полісся

ГеографіяРедагувати

Згідно з чинним адміністративно-територіальним поділом, Українське Полісся на території України охоплює Рівненську, Волинську (за винятком крайніх південних частин двох цих областей), Житомирську (окрім південних районів), північні райони Київської та Хмельницької областей[1][4]. Крім того, якщо розглядати Українське Полісся як український етнографічний регіон, сюди також включають заселені українцями частини Берестейської та Гомельської областей у Білорусі[4]. Інколи Поліссям у державних межах України вважають лише північ Правобережної України[1], водночас Лівобережне Полісся (Чернігівське та Новгород-Сіверське) розглядається окремо від властивого Полісся, оскільки відрізняється від нього як фізіографією, так і історичним минулим — Чернігівщина є окремим історичним краєм[4]. Часто Українським Поліссям називають всю лісову смугу у складі України[5]. Площа властивого Українського Полісся становить близько 100 000 км², з них 27 000 км² на території Білорусі[4].

Місцевість Полісся дуже зволожена і заболочена, з неоднорідними ландшафтами[2]. Північна та західна частини Полісся заболочені більше, ніж південно-східна[3]. Належить до зони мішаних лісів[2]. На території Полісся були проведені значні меліоративні роботи та створено водосховища, внаслідок цих та інших втручань людини вигляд Полісся сильно змінився[2].

ПоділРедагувати

 
Фізико-географічні області Українського Полісся (у державних межах України).

У державних межах України за особливостями природних умов виділяють 6 фізико-географічних областей Полісся[6][2]:

За іншим поділом Українське Полісся поділяється на три складові частини: Східне (Лівобережне), Середнє (Правобережне) і Західне[7]. Кожній з частин відповідає свій говір української мови: східнополіський, середньополіський та західнополіський[7].

Водні об'єктиРедагувати

Найбільшими озерами на Українському Поліссі є Світязь (27,5 км², глибина 58 м) і Вигонівське (26,5 км², глибина 2,7 м)[8].

ФлораРедагувати

За даними на 1955 рік, флору Українського Полісся становили 1532 види, об'єднані в 560 родів і 110 родин[9]. Найбільші за кількістю видів роди: складноцвіті (158 видів), злакові (115 видів), осокові (94 види), хрестоцвіті (82 види), розоцвіті (76 види)[10]. Найпоширенішими видами флори є сосна звичайна, дуб звичайний та верес звичайний[11].

НаселенняРедагувати

 
Фрагмент з етнографічної мапи Олександра Ріттіха, на якому зображені північно-західні межі українців, 1875 рік.

Українське Полісся територіально збігається з ареалом північного наріччя української мови[12]. Північна українська (українсько-білоруська) етнографічна межа починається на захід від Страблі над Нарвою, де сходиться з польською, далі йде Нарвою вгору аж до джерел цієї річки, проходячи Біловезькою Пущею, переходить в південно-східнім напрямі європейський вододіл і йде далі від Пружан річкою Ясельдою, проходячи до Берези, далі на захід від Огинського каналу звертає на північ, доходить в околиці Вигонівського озера, звідси звертає на схід до річки Цни та йде Цною до Прип'яті, проходячи поблизу Лунинця, від гирла Цни вздовж Прип'яті прямує на Мозир, звертає нижче Мозиря на південь до річки Словечної й на схід по сучасному кордоні між Україною та Білоруссю до Дніпра, вздовж нього на північ, звідти завершується біля місця впадіння Сожі у Дніпро[13][14][5]. Українсько-білоруський державний кордон не збігаються на заході з етнічною українсько-білоруською межею, оскільки радянська влада включила північно-західну частину українського Полісся (площею близько 27 000 км²) до БССР[5].

Українські поліщуки історично називали білорусів «литвинами» або «лицьвинами», рідше «гедиками» або (зневажливо) «лапацьонами» тощо[15]. Білоруси ж називали українців «хідунами», інколи «гетунами»[15]. За переписом 1897 року пинчуки в Пинському і Мозирському повітах Мінської губернії були зараховані до білорусів попри те, що багато тогочасних дослідників вважали їх етнографічною групою українців (зокрема, Костянтин Михальчук, Юхим Карський, Д. Шендрик, Митрофан Довнар-Запольський, Олександр Ріттіх та інші)[15].

ЕкономікаРедагувати

Українське Полісся має досить вигідне географічне розташування вздовж північного кордону держави. На півдні Полісся межує з Карпатським, Подільським, Центральним та Східним регіонами. Через цей регіон проходять транспортні артерії, що з'єднують Україну з Білоруссю, частково — з Росією та Західною Європою. Отже, Поліський регіон є сполучною ланкою: з одного боку, між Україною та Білоруссю, Польщею, країнами Північної Європи та Балтії, а з іншого, — між Росією та Західною Європою. Стратегічне розташування району дає змогу активно залучати Полісся не тільки до розвитку міжрегіональних внутрішньоукраїнських зв'язків, але й до торговельних та виробничих взаємин України з іншими державами, створення вільних економічних зон, розбудови міжнародної системи торгівлі, транспорту та зв'язку, створення зон міжрегіонального та міждержавного співробітництва.

У Поліссі профільними галузями АПК є м'ясо-молочна, маслосироробна, консервна, борошномельна, цукрова, спиртова, кондитерська, тютюнова. У тому числі експортне, значення мають крохмальна, комбікормова, плодоовочева галузі, виробництво горілчаних, слабоалкогольних (у тому числі пива) та безалкогольних напоїв, мінеральних вод. Випуск продовольчих товарів у регіоні 2002 року становив: борошна — 7,9 % від усього обсягу продукції по Україні, цукру-піску — 14,6 %, 5,3 % продукції з незбираного молока, 22,1 % масла, 16,3 % жирних сирів та 12,6 % плодоовочевих, м'ясних та молочних консервів.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г Андрощук, 2011
  2. а б в г д Маринич, 1982, с. 476
  3. а б Барбарич, 1955, с. 269
  4. а б в г Кубійович та Сидорук-Паульс, 1955—2003, с. 2162
  5. а б в Кубійович та Сидорук-Паульс, 1955—2003, с. 2161
  6. Маринич, 1993, с. 56
  7. а б Аркушин Г. Л. Українська більшість Берестейщини як сучасна меншість // Волинь-Житомирщина. Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. — 2015. — № 26.
  8. Кубійович та Сидорук-Паульс, 1955—2003, с. 2168
  9. Барбарич, 1955, с. 272
  10. Барбарич, 1955, с. 273
  11. Барбарич, 1955, с. 275
  12. Леонюк, 1996, с. 244-245
  13. Кордуба, 1917, с. 24
  14. Полісся // Українська Загальна Енциклопедія: Книга Знання. В 3-х т / Під гол. ред. І. Раковського. — Львів; Станіславів; Коломия : Рідна школа, 1930—1933. — Т. 2: З – Р. — С. 1096.
  15. а б в Кубійович та Сидорук-Паульс, 1955—2003, с. 2174

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Барбарич А. І. Флора і рослинність Полісся Української РСР // Нариси про природу і сільське господарство Українського Полісся. — К. : Київ. ун-т, 1955. — 531 с.
  • Маринич О. М. Українське Полісся. — К., 1962.
  • Хміль І. Українське Полісся. Етнографічні нариси. — Чікаго : Видавництво Товариств колишніх вояків УПА в ЗСА і Канаді, 1976. — 255 с.