Відкрити головне меню

Індонезія — азійська країна, що знаходиться на островах південно-східної частини континенту . Загальна площа країни 1 904 569 км² (15-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 1 811 569 км², а на поверхню внутрішніх вод — 93 тис. км²[1]. Площа країни більш ніж у 3 рази перевищує площу України.

Географія Індонезії Picto infobox map.png
Географічне положення Індонезії
Географічне положення Індонезії
Континент Азія
Регіон Південно-Східна Азія
Координати 5°00′ пд. ш. 120°00′ сх. д. / 5.000° пд. ш. 120.000° сх. д. / -5.000; 120.000
Площа 1 904 569 км² (15-те)
 • суходіл 95,2 %
 • води 4,8 %
Морське узбережжя 54,7 тис. км
Державний кордон 2958 км
Тип рівнинний, гористий
Найвища точка гора Пунчак-Джая (4884 м)
Найнижча точка Індійський океан (0 м)
Тип екваторіальний
Найдовша річка [[_]] ( км)
Найбільше озеро [[_]] ( км²)
Природні ресурси вуглеводні, руди кольорових металів, деревина, боксити, родючі ґрунти, кам'яне вугілля, золото, срібло
Стихійні лиха повіді, посухи, цунамі, землетруси, активний вулканізм, лісові пожежі
Екологічні проблеми знеліснення, забруднення вод, задимлення

НазваРедагувати

Офіційна назва — Республіка Індонезія, Індонезія (індонез. Republik Indonesia, Indonesia)[2]. Назва країни походить від конструкту XVIII століття з двох грецьких слів: «індо» — індійський та «несос» — острови, тобто Індійські острови, що їх утворювали на позначення груп нововідкритих островів (Макаронезія, Полінезія тощо)[3]. У 18001949 роках голландська колонія носила назву Нідерландська Ост-Індія (нід. Nederlands-Indië)[3].

Історія дослідження територіїРедагувати

Географічне положенняРедагувати

 
Карта Індонезії від ООН (англ.)
 
Порівняння розмірів території Індонезії та США

Індонезія — південносхідноазійська країна, що межує з трьома іншими країнами: на острові Тимор зі Східним Тимором (спільний кордон — 253 км), на острові Калімантан — з Малайзією (1881 км), на острові Нова Гвінея — з Папуа — Новою Гвінеєю (824 км). Загальна довжина державного кордону — 2958 км[1]. Крайні західну і східну точки країни розділяють приблизно 5150 км, а крайній північну і південну — 1800 км. Індонезія на півночі омивається водами морів Тихого, на півдні — Індійського океанів[4]. Індонезія Малаккською протокою відділена від Західної Малайзії і Сингапуру, морями Сулу і Сулавесі від Філіппін, Тиморським і Арафурським морями від Австралії[4]. Загальна довжина морського узбережжя 54,7 тис. км[1].

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км) від прямих ліній визначених архіпелажних вод[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя[5][1].

Крайні пунктиРедагувати

ЧасРедагувати

Докладніше: Час в Індонезії

Час в Індонезії: UTC+7 (+5 годин різниці часу з Києвом)[6]. Індонезія лежить у 3 годинних поясах: UTC+7, UTC+8, UTC+9.

ГеологіяРедагувати

Корисні копалиниРедагувати

Надра Індонезії багаті на ряд корисних копалин: нафту, олово, природний газ, нікель, боксити, мідь, кам'яне вугілля, золото, срібло[7].

СейсмічністьРедагувати

ВулканізмРедагувати

Від Суматри до острова Хальмахера розташовано до 400 вулканів, в тому числі 76 вулканів, що вивергались в історичну епоху, Керінчі (3805 м), Ринджані (3726 м), Семеру (3676 м) та ін. Найбільше їх знаходиться на островах Ява, Суматра, Хальмахера, Сулавесі, на Малих Зондських островах. Вулкан Мерапі (2968 м), Агунг, Аву, Карангетанг, Кракатау, Макіан, Раунг, Тамбора.

Найбільш відомий вулкан Кракатау в Зондській протоці, внаслідок виверження якого в серпні 1883 був зруйнований острів і загинуло понад 36 тис. чоловік. Викид в атмосферу великої кількості вулканічного попелу істотно вплинув на клімат. Середня температура земної поверхні знизилася на декілька градусів. Впродовж 1927—1929 років внаслідок вулканічних вивержень в цьому районі утворився новий острів Анак-Кракатау («Син Кракатау») висотою близько 200 м. Найсильнішим на землі за останні 500 років вважається виверження вулкана Тамбора 1815 року на острові Сумбава, розташованому на схід від острова Ява. Кількість викидів в атмосферу була так велика, що значно скоротилося надходження сонячного проміння на земну поверхню, сталося похолодання клімату: сезонний сніг в Північній півкулі зійшов лише в червні, а вже в серпні почалися приморозки. 2017 року сталося виверження вулкану Агунг під час якого було евакуйовано близько 100 000 людей.

Вулкан Мерапі був включений у 1990-х роках до «Десятиліття вулканів», міжнародної дослідницької програми впливу вулканічної діяльності на людство Міжнародної асоціації вулканології і хімії надр Землі (IAVCEI), як частини програми ООН зі зменшення небезпеки від стихійних лих[1].

РельєфРедагувати

Докладніше: Рельєф Індонезії

Середні висоти — 367 м; найнижча точка — рівень вод Індійського океану (0 м); найвища точка — гора Пунчак-Джая (4884 м). Рівнини і гори займають приблизно однакові площі. Гори складчасті і вулканічні, з глибоко і різко розчленованим рельєфом (вис. до 5029 м). Східна частина Суматри зайнята заболоченою алювіальною рівниною протяжністю бл. 1500 км і шириною до 250 км. На острові Калімантан древні гори займають центральну і північну частини острова. Це переважне плато, складені пісковиками і туфами. Найбільш високі гори — на північному сході острова (найвища точка — гора Кінабалу, 4100 м). Південна частина острова зайнята заболоченою низовиною.

УзбережжяРедагувати

ОстровиРедагувати

Докладніше: Острови Індонезії

Індонезія займає найбільший у світі Малайський архіпелаг, що складається з понад 13,6 тис. гористих островів.

КліматРедагувати

Докладніше: Клімат Індонезії

Територія Індонезії лежить у екваторіальному кліматичному поясі, окрім південного ланцюгу найбільш населених островів (Ява, Сумба, Сумбава, Флорес, Тимор), які лежать у субекваторіальному[8]. Цілий рік панують екваторіальні повітряні маси[9]. Цілий рік спекотно, сезонні коливання температури незначні, значно менші за добові[9]. превалюють слабкі вітри, цілий рік надмірне зволоження, майже щодня по обіді йдуть дощі, часто зливи з грозами[9]. На півдні влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період не набагато прохолодніший за літній[9]. Зволоження достатнє, у літнє-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні циклони[9].

На більшості території Індонезії впродовж року випадає дуже багато опадів, найбільше — в період з січня по березень. На території від центральної Яви до Австралії існує також посушливий сезон (з червня по жовтень), впродовж якого на островах Тимор і Сумба випадає дуже мало опадів. Найбільше опадів випадає в гористих районах Суматри, Калімантану, Сулавесі та Папуа (близько 2000 мм). На східній частині Яви, Балі, південного та центрального Сулавесі й Тимору від 1500 до 2000 мм, у той час як на Малих Зондських островах кількість опадів не перевищує 1500 мм.

На клімат в Індонезії впливають структури островів та близькість екватору, що створює рівні високі температури. Найвищі температури вздовж узбережжя від 23 до 31 °C впродовж року, та помірні на висоті близько 600 метрів. Є тільки одна вершина в Індонезії висока настільки, щоб пішов сніг — це гора Маоке на Папуа. Денна відмінність температур в Джакарті щонайменше в п'ять разів більша ніж різниця між найвищими температурами січня і липня. Найвища зареєстрована в Джакарті температура 37 °C, найнижча — 19 °C.

Індонезія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою[10].

Внутрішні водиРедагувати

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 2019 км³[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 67220 км² зрошуваних земель[1].

РічкиРедагувати

Докладніше: Річки Індонезії

Річки країни переважно належать басейну Тихого океану; невелика частина річок на південь від головного вододілу Великих і Малих Зондських островів та на півночі Суматри належить басейну Індійського океану. Найдовшою річкою Індонезії є Капуас, її довжина — 1040 км (за іншими даними — 1143 км). Друга за довжиною (880 км) — Баріто.

ОзераРедагувати

Докладніше: Озера Індонезії

В Індонезії 521 озеро і понад 100 водосховищ. Озера Матано, Тоба, Посо належать до двадцятки найглибших озер світу. Озеро Тоба найбільше у країні за площею (1130 км²) та об'ємом (240 км³ води).

БолотаРедагувати

Докладніше: Болота Індонезії

ЛьодовикиРедагувати

Ґрунтові водиРедагувати

ҐрунтиРедагувати

Докладніше: Ґрунти Індонезії

РослинністьРедагувати

Докладніше: Флора Індонезії

Земельні ресурси Індонезії (оцінка 2011 року):

  • придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 31,2 %,
    • орні землі — 13 %,
    • багаторічні насадження — 12,1 %,
    • землі, що постійно використовуються під пасовища — 6,1 %;
  • землі, зайняті лісами і чагарниками — 51,7 %;
  • інше — 17,1 %[1].
Див. також: Ліси Індонезії

Тваринний світРедагувати

Докладніше: Фауна Індонезії

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до двох областей, розділених відомою лінією Воллеса. На захід від неї лежать Зондська та Сулавеська провінції Малайської підобласті Індо-малайської області, на схід — Папуаська підобласть Австралійської області[9].

Охорона природиРедагувати

Індонезія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища[1]:

1983 і 1994 років,

Урядом країни підписані, але не ратифіковані міжнародні угоди щодо: Конвенції з охорони морських живих ресурсів[1].

Стихійні лиха та екологічні проблемиРедагувати

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха: нечасті повіді; сильні посухи; цунамі; землетруси; активний вулканізм, в країні налічується 76 активних в історичну епоху вулканів, найбільш активний з яких вулкан Мерапі (2968 м), який востаннє вивергався 2010 року; лісові пожежі[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

Фізико-географічне районуванняРедагувати

У фізико-географічному відношенні територію Індонезії можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е ж и к л м Indonesia, Geography. Factbook
  2. Котляков В. М., 2006
  3. а б Поспелов Е. М., 2005
  4. а б Атлас світу, 2005
  5. а б Part II : [англ.] // United Nations Convention on the Law of the Sea. — New York : United Nations. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.
  6. Time zone converter : [англ.] // Калькулятор різниці в часі між двома пунктами. — The Time Now, 2017. — 13 September. — Дата звернення: 21 грудня 2017 року.
  7. Індонезія // Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
  8. Атлас. Географія материків і океанів, 2014
  9. а б в г д е ФГАМ, 1964
  10. Members : [англ.] // World Meteorological Organization (WMO). — Дата звернення: 22 лютого 2017 року.
  11. Ramsar Sites Information Service : [арх. 8 березня 2019 року] : [англ.] // rsis.ramsar.org. — Convention on Wetlands. — Дата звернення: 8 березня 2019 року.

ЛітератураРедагувати

УкраїнськоюРедагувати

АнглійськоюРедагувати

РосійськоюРедагувати

ПосиланняРедагувати