Вулиця Листопадового чину

Ву́лиця Листопа́дового Чи́ну — вулиця у Галицькому районі міста Львова, неподалік від історичного центру. Починається від площі Григоренка та прямує до площі Святого Юра.

Вулиця Листопадового Чину
Львів
Вигляд з площі святого Юра
Вигляд з площі святого Юра
Місцевість Історичний центр Львова
Район Галицький
Назва на честь Листопадового чину
Колишні назви
Святоюрська дорога, Цісарська, Святого Юра, Міцкевича, Паркштрассе, Міцкевича
польського періоду (польською) Świętojurska droga, Cesarska, St. Georg Gasse, Mickiewicza
радянського періоду (українською) Міцкевича
радянського періоду (російською) Мицкевича
Загальні відомості
Протяжність 736 м
Координати початку 49°50′28″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8413583° пн. ш. 24.0223333° сх. д. / 49.8413583; 24.0223333Координати: 49°50′28″ пн. ш. 24°01′20″ сх. д. / 49.8413583° пн. ш. 24.0223333° сх. д. / 49.8413583; 24.0223333
Координати кінця 49°50′15″ пн. ш. 24°00′53″ сх. д. / 49.8375806° пн. ш. 24.0148694° сх. д. / 49.8375806; 24.0148694
поштові індекси 79007[1]
Транспорт
Автобуси № 2А, 2Н[2]
Тролейбуси № 22, 29, 32[2]
Маршрутні таксі № 33, 38[2]
Зупинки громадського транспорту «вул. Листопадового Чину»[2]
Рух односторонній
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки № 3/5, 4, 6, 7, 8, 10, 11, 12, 14, 26[3]
Пам'ятники пам’ятник героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії
Навчальні заклади механіко-математичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 25
Заклади культури художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької, художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського
Поштові відділення ВПЗ № 7 (вул. Гребінки, 6)[1]
Забудова класицизм, історизм[4]
Організації благодійний фонд «Карітас — Львів УГКЦ»
Парки імені Івана Франка
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap r2636318
Мапа
Мапа
CMNS: Вулиця Листопадового чину у Вікісховищі

Прилучаються вулиці Університетська, Лепкого, Огієнка, Гоголя, Матейка та Новаківського.

Назва ред.

  • кінець XVII століття — кінець XVIII століття — Святоюрська дорога, оскільки вулиця виникла на місці дороги, що вела від середмістя до собору святого Юра.
  • кінець XVIII століття — 1825 року — Цісарська.
  • 1825 — 1871 роки — Святого Юра.
  • 1871 — 1941 роки — Міцкевича, на честь польського поета, засновника романтизму у польській літературі, діяча національно-визвольного руху Адама Міцкевича.
  • листопад 1941 — липень 1944 років — на часі німецької окупації Львова — Паркштрассе, бо прокладена попри парк імені Тадеуша Костюшка (нині парк імені Івана Франка).
  • липень 1944 — 1993 роки — Міцкевича, повернена передвоєнна назва.
  • від 1993 року — сучасна назва, вулиця Листопадового Чину, пам'ять про події, що відбувалися у Львові в ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 року та увійшли в історію під назвою Листопадовий чин[5].

Забудова ред.

В архітектурному ансамблі вулиці Листопадового Чину переважають історизм та класицизм[4]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення[3].

№ 2 — у міжвоєнний період в будинку містилася кав'ярня «Варшавська»[6].

№ 3/5 — чиншові зблоковані кам'яниці споруджені у 18961897 роках за проєктом архітектора Юліана Цибульського у стилі пізнього історизму на замовлення Кароля Зеновича (власник будинку № 5)[7] та відомого львівського адвоката Тадеуша Соловія (власник будинку № 3)[8]. В інтер'єрі будинків примітний неоренесансний скульптурний декор, автором якого був скульптор Антон Попель[9].

1901 року Зенович провів у власному будинку під № 5 реконструкцію офіцини за проєктом архітектора Зиґмунта Кендзерського: стайня перероблено на пральню, возівню — на сторожівку. По смерті Зеновича у 1902 році, кам'яницю успадкували вдова та діти, які 1908 року продають її Марії Криґовській, а та, своєю чергою, 1910 року перепродує його подружжю Герману та Йоанні Датнерам. У міжвоєнний період колишня кам'яниця Зеновича переходить у власність університету Яна-Казимира, а нині використовується як навчальний корпус механіко-математичного факультету ЛНУ імені Івана Франка[7]. На фасаді будинку у 1994 році встановлено пам'ятну таблицю на пошану угорського математика, одного з творців неевклідової геометрії Яноша Бояї, що мешкав та працював у Львові у 1831—1832 роках (скульптор Д. Гаті). Таблицю виготовлено за кошти Міністерства культури та освіти Угорської республіки[10].

Відомий львівський адвокат Тадеуш Соловій був власником будинку № 3 до 10 березня 1908 року. За контрактом купівлі-продажу, укладеним того дня, кам'яниця перейшла у власність Крайового виділу — виконавчого органу при Галицькому сеймі, який передав об'єкт Крайовому банку. По закінченню війни кам'яниця разом з іншим майном Крайового банку перейшла у власність банку крайового господарства Польщі. У міжвоєнний період було проведено дві реконструкції будинку. Так, 1929 року за проектом будівничого Анджея Шиманського проведено реконструкцію помешкань її другого та третього поверхів, на партері облаштовано гараж, а подвір'я розділено муром навпіл (до того будинки № 3 і № 5 мали спільне внутрішнє подвір'я). У 19311932 роках — з метою перепланування помешкань та заміни дерев'яних міжповерхових перекриттів на залізобетонні, за проектом будівничого Антона Мокшицького. Нині будинок є житловим, а приміщення на першому поверсі орендують банківська установа та крамничка-бутік. Декілька офісів обладнано в офіцині, з боку подвір'я[8]. Кам'яниці-«близнюки» внесені до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 643-м[3].

№ 4 — триповерховий житловий будинок, власником якого у 1910-х роках був граф Станіслав Мицельський[11]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 993-м[3].

№ 6 — попередній будинок на цьому місці був зведений 1879 року за проєктом Войцеха Гаара[12][13]. Тут від 1896 року діяла адвокатська контора Євгена Петрушевича[14]. У 18971898 роках тут споруджено Національне казино[15] (від 1948 року — «Будинок вчених»)[16]. Проєкт Германа Гельмера і Фердинанда Фельнера[17]. Також в будинку діяла крайова спілка машиністів залізниці[18] 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[19]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 181-м[3].

№ 7 — в будинку у 1928 року містилася редакція часопису «Вікна» — друкованого органу літературного об'єднання західноукраїнських письменників «Горно». За радянських часів була встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщала про це[20]. Тут упродовж 19381967 років мешкала Олена Кульчицька[21]. 21 квітня 1971 року тут відкрився художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької. В експозиції, що розташована у чотирьох кімнатах помешкання Олени Кульчицької, представлено понад 80 картин, бібліотека, килими, зіткані за її проєктами, меблі та кераміка, створені за ескізами мисткині[22]. 23 вересня 2008 року будинок внесено до переліку памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[19]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 182-м[3].

№ 8 — будинок споруджено за проєктом архітекторів Едмунд Жихович та Міхал Лужецький у 19121913 роках для львівської філії «Австро-Угорського банку»[23], згодом тут містився «Польський банк»[24][25]. За часів СРСР — залізничне відділення «Держбанку»[26]. Уздовж фасадів над першим поверхом встановлена серія горельєфних композицій з алегоріями Ощадності, Праці, Торгівлі, Гірництва, Техніки, Рільництва та Промисловості авторства Юліуша Белтовського[27]. За часів незалежності тут містилося відділення «Промінвестбанку», від 2016 року приміщення банку перебувало на реконструкції. 8 червня 2018 року у відреставрованій будівлі відкрився новий п'ятизірковий «Банк Готель», головним інвестором та власником котрого є Вячеслав Юткін. Реконструкція будівлі обійшлася його власнику майже 20 мільйонів доларів. На нижніх поверхах облаштовано рецепцію, ресторан та конференц-хол на 300 осіб, а на верхніх — сто номерів. Серед інших п'ятизіркових готелів Львова, «Банк Готель», у першу чергу, орієнтуватиметься на бізнес-клієнтів, проведення конференцій та ділових заходів[28]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 582-м спільно з будинком на вулиці Богдана Лепкого, 17, з яким творить спільний ансамбль[3].

№ 10 — наріжна кам'яниця споруджена у 18911892 роках у стилі історизму, за проєктом архітектора Йоганна Шульца для графині Марії Дрогойовської. Фасад будинку прикрашений скульптурами Марса та Венери роботи Петра Віталіса Гарасимовича. До 1939 року тут містилося почесне консульство Голландії. Під час німецької окупації в цьому будинку перебував Український центральний комітет — допомогова організація, що діяла під керівництвом професора Володимира Кубійовича. 1993 року на фасаді будинку встановлена меморіальна таблиця, яка сповіщає, що тут у 19411944 роках працював видатний український історик, географ, громадсько-політичний діяч Володимир Кубійович (скульптор Ярослав Скакун, архітектори Олег Чамара і Василь Каменщик)[29]. З повоєнних часів тут міститься з'єднання залізничних військ[30][26], нині — 1-й об'єднаний загін Державної спеціальної служби транспорту (в/ч Т0110). Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 644-м[3].

№ 11 — житловий будинок, споруджений за проєктом Юліана Захаревича у 18891890 роках як вілла художника Яна Стики[31][32]. Будівля складається з двох частин, що мають різні входи та функціонують окремо. Перша частина — триповерхове житлове приміщення при вул. Новаківського, 2, нині звичайні приватні помешкання львів'ян. Друга частина — колишнє приміщення власного мистецького ательє Олекси Новаківського при вул. Листопадового Чину, 11. У 1900 році Ян Стика переїхав у Францію, а будинок 15 лютого 1907 року придбав митрополит Андрей Шептицький і 29 грудня 1908 року подарував її Церковному музеєві у Львові (нині — Національний музей у Львові)[33]. Нині тут розташовані виставкові зали художньо-меморіального музею Олекси Новаківського. 1972 року на фасаді будинку встановлено меморіальну таблицю на честь Олекси Новаківського, авторства Еммануїла Миська[34], відлиту на Львівській кераміко-скульптурній фабриці[35]. 23 вересня 2008 року будинок внесений до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації[19]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 183-м[3].

№ 12 — будинок споруджено 1874 року за проєктом Войцеха Гаара і перебудовано 1892 року[13]. До першої світової війни тут містилася дирекція поліції[26]. Начальником поліції на той час був правник, кавалер перського ордену Лева і Сонця IV ступеня доктор Юзеф Райнлендер[36]. Під час листопадових подій 1918 року Райнлендеру запропонували виконувати свої обов'язки від імені української влади, але той відмовився. Відтак 2 листопада 1918 року його інтернували у власній квартирі, а його обов'язки обійняв Степан Баран[37]. У міжвоєнний період в будинку працював ординаторський лікарський пункт 39-го району м. Львова[38], від 12 листопада 1998 року тут працює обласна благодійна організація «Карітас — Львів УГКЦ»[39]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 184-м[3]. 2015 року проведено реставрацію балконів будинку та скульптурних груп атлантів і каріатид під керівництвом скульптора Андрія Федоришина[40].

№ 14 — житловий будинок у стилі історизму, споруджений 1880 року за проєктом Владислава Галицького. Скульптурне оздоблення Леонарда Марконі[41], зокрема погруддя Адама Міцкевича, розташоване над вікном другого поверху[29]. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення № 1633-м[3]. В будинку у 18971919 роках мешкав польський лікар, хірург, професор, доктор медицини, керівник кафедри хірургії, декан медичного факультету, ректор Львівського університету, засновник Львівської хірургічної школи Людвік Ридигер[42], а власником будинку у 1910-х роках був граф Зигмунт Лось[43].

№ 16 (колишня адреса — вул. Святого Юра)[44] — палац, споруджений посеред великого парку у 18621865 роках за проєктом архітектора Карла Омана у стилі італійського неоренесансу. Власником палацу був Аґенор Голуховський, котрий неодноразово очолював Галицьке намісництво у другій половині XIX століття[45]. Нині у колишньому палаці Голуховських міститься діагностичний центр лікарні Львівської залізниці[46].

№ 20 (нині — вул. Гоголя, 1) — будівля Дирекція державних залізниць (до 1939 року), від радянських часів й донині — управління Львівської залізниці[47]. 2008 року на фасаді від вулиці Листопадового Чину встановлена меморіальна таблиця Георгію Кірпі (архітектор — Андрій Дорош, скульптор — Роман Патик). Планувалося також встановлення пам'ятника Г. Кірпі у парку імені Івана Франка, за 40—50 метрів нижче будівлі управління Львівської залізниці[48].

№ 22 — інженерний корпус управління Львівської залізниці, споруджений у 1978 року за проєктом Романа Сивенького[49]. Нині тут містяться Львівська дирекція залізничних перевезень та об'єднана профспілкова Львівської дирекції залізничних перевезень.

№ 24 — в будинку до 1913 року мешкав доктор обох прав, Ц. к. урядник, суддя, таємний радник, придворний камергер, президент (голова) Апеляційного суду у Львові, президент юридичного товариства, кавалер орденів Залізної Корони І ступеня і Леопольда та Великого хреста ордену Франца Йосифа Александер Мнішек-Тхожницький[pl][50].

№ 26 — наприкінці 1830-х років власниця парцелі (ділянки) під конскрипційним № 653 2/4 Мар'яна Чехунська планувала збудувати двоповерховий будинок з офіциною. За нез'ясованих обставин будинок так і не був зведений, натомість був збудований лише видовжений одноповерховий будинок у глибині ділянки, на межі з ділянкою з конскрипційним № 641 2/4 (нинішня вул. Листопадового чину, 24). У 1840-х роках постали будинки на сусідніх парцелях при вул. Міцкевича. 1859 року за проєктом архітектора Вінцента Равського одноповерховий будинок розширили завдяки прибудові однієї кімнати. 1877 року за проєктом, розробленим архітектором Людвіком Радванським, споруджено двоповерховий будинок із сутеренами у неоренесансному стилі, добудувавши його спереду старого одноповерхового будинку. На той час новою власницею ділянки була Софія з Вендриховських Шидловська. Новий будинок складався з сіней, 2 кухонь і 9 кімнат на першому поверсі та 2 кухонь і 10 кімнат — на другому. 1883 року одноповерхову будівлю пристосували під возівню, сторожівку, ванну та пральню за окремо розробленим проєктом архітектора Мауса[51].

Наприкінці XIX століття власником будинку став відомий львівський підприємець Юліуш Міколяш та вирішив його реконструювати, для чого запросив архітектора Яна Шульца. За проєктом Яна Шульца у 1893 році частина одноповерхового будинку переобладнана на кухню із ванною, а 1896 року проведена реконструкція самого будинку, в результаті був надбудований третій поверх, проведена реконструкція фасаду у неоренесансному стилі, та розбудовані дві симетричні триповерхові житлові офіцини. У листопаді 1897 році будинок введений в експлуатацію. 1905 року за проєктом Яна Шульца до будинку добудували два крила чотириповерхових офіцин зі стайнями, возівнями і пральнею на першому поверсі. 1932 року в будинку влаштували каналізацію та під'єднали її до міської системи за проєктом інженера-архітектора Тадеуша Срочинського[51]. До 1939 року в будинку мешкав[52] один з керівників Малопольського мисливського товариства граф Юліуш Бєльський[53].

У глибині ділянки був сад, який у радянські часи відокремили від внутрішнього двору мурованою стіною з проходом[51], нині він використовується як дитячий майданчик розташованого в будинку закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 25 Львівської міської ради[54]. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під № 645-м[3].

№ 28 — житловий будинок у стилі ампір, споруджений у 18351838 роках архітектором Вільгельмом Шмідом для Владислава Єльського. На фасаді знаходилась статуя Матері Божої, виконана Йоаном Шімзером або Павлом Евтельє[55]. Нова власниця будинку, Генріка Зигмунтовська, у 1851 році заснувала тут невеликий шпиталь для хворих вбогих дітей. Її добродійну акцію підтримала родина Сапігів. Князь Леон Сапіга був також патроном товариства католицької ремісничої молоді «Скала». У 1860 році за його сприяння шпиталь було перенесено в інше приміщення, а будинок перейшов у власність товариства католицької ремісничої молоді «Скала». На подвір'ї було влаштовано гімнастичні знаряддя, збудовано зал для гри у кеглі та літню сцену. Одним із кураторів «Скали», яке функціонувало до початку другої світової війни, був митрополит Андрей Шептицький[56]. За радянських часів будинок став ключовим елементом системи веж-«глушилок» іноземних радіостанцій, які ще донедавна розташовувалися у Митрополичих садах — тут розміщувалося їхнє керуюче обладнання. Досі цей об'єкт знаний як «П'ята станція» державного концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, і відтоді вхід сюди закритий[57].

Пам'ятники, меморіальні таблиці ред.

У межах вшанування 100-ліття з дня створення Західноукраїнської Народної Республіки, 1 листопада 2018 року, на розі вулиць Листопадового Чину та Огієнка відкрили пам’ятник героям Західноукраїнської Народної Республіки та Української Галицької Армії[58].

Примітки ред.

  1. а б Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 27 листопада 2021. 
  2. а б в г Маршрути громадського транспорту м. Львова. eway.in.ua. EasyWay. Архів оригіналу за 23 березня 2023. Процитовано 21 вересня 2020. 
  3. а б в г д е ж и к л м н Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 21 вересня 2020. 
  4. а б 1243 вулиці Львова, 2009, с. 98.
  5. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 35.
  6. Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 14.
  7. а б Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Листопадового чину, 05 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 21 вересня 2020. 
  8. а б Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Листопадового чину, 03 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 21 вересня 2020. 
  9. Архітектура Львова, 2008, с. 418.
  10. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 261.
  11. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa…1913… — S. 294.
  12. Архітектура Львова, 2008, с. 339.
  13. а б Енциклопедія Львова_1, 2007, с. 448.
  14. Павлишин, 2015, с. 94.
  15. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 633.
  16. Львов: справочник, 1949, с. 126.
  17. Архітектура Львова, 2008, с. 313.
  18. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 637.
  19. а б в Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації від 23 вересня 2008 року № № 574-VI із змінами. zakon.rada.gov.ua. Верховна рада України. Архів оригіналу за 6 грудня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  20. Драк, 1977, с. 45.
  21. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 260.
  22. З калейдоскопу подій // Жовтень. — 1971. — № 8. — С. 159.
  23. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa…1916… — S. 365.
  24. Львівські вулиці і кам'яниці, 2008, с. 271.
  25. Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Листопадового Чину, 08 — готель. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 13 липня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  26. а б в 1243 вулиці Львова, 2009, с. 97.
  27. Енциклопедія Львова_1, 2007, с. 205.
  28. У Львові колишній працівник спецслужб та банкір відкрив преміум-готель. Фото. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». 8 червня 2018. Архів оригіналу за 24 грудня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  29. а б Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 259.
  30. Романюк, 2015, с. 260.
  31. Архітектура Львова, 2008, с. 346.
  32. Małaczyński A. Jan Styka (szkic biograficzny) // Odbitka z «Księgi Pamiątkowej» II Gimnazjum im. Szajnochy we Lwowie / Aleksander Małaczyński. — Lwów: Drukarnia Uniwersytecka, 1930. — S. 22. (пол.)
  33. Ігор Федик (8 травня 2019). «Кораблик» українського мистецтва. Частина I. forpost.lviv.ua. Форпост. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 13 січня 2021. 
  34. Зустріч зі Львовом, 1987, с. 150.
  35. ЛКСФ, 1980, с. 27.
  36. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 349, 624—625.
  37. Нова влада. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. 1 листопада 2018. Архів оригіналу за 15 жовтня 2020. Процитовано 11 жовтня 2020. 
  38. Ilustrowany informator miasta Lwowa… — S. 20.
  39. Благодійний фонд «Карітас — Львів УГКЦ». inteldisabilities-coalition.kiev.ua. Архів оригіналу за 26 січня 2021. Процитовано 22 вересня 2020. 
  40. Марія Чабада (13 листопада 2015). На вул. Листопадового Чину, 12 реставрують балкони та скульптурну групу. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  41. Бірюльов Ю. О. Галицький Владислав // Енциклопедія Львова. — Т. 1. — С. 474.
  42. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 364, 564.
  43. Księga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa…1916… — S. 196.
  44. Палац графів Голуховських. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  45. Архітектура Львова, 2008, с. 359—360.
  46. Юзеф Едер (1860—1870). Проєкт «Міський медіаархів»: діагностичний центр лікарні Львівської залізниці. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  47. Архітектура Львова, 2008, с. 501.
  48. Пам'ятники та меморіальні таблиці міста Львова, 2012, с. 260—261.
  49. Архітектура Львова, 2008, с. 636.
  50. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 425.
  51. а б в Оксана Бойко. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Листопадового чину, 26 — житловий будинок. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  52. Księga adresowa Król. Stoł. Miasta Lwowa…1913… — S. 31.
  53. Проців О. Р. Діяльність Малопольського мисливського товариства (1920-1939 рр.) // Народознавчі зошити. — 2017. — №  5 (137). — С. 1134-1140. — ISSN 1028-5091.
  54. Офіційна сторінка ЗДО № 25. lviv25.lvivedu.com. Архів оригіналу за 7 травня 2020. Процитовано 22 вересня 2020. 
  55. Rzeźba lwowska… — S. 27.
  56. Історія однієї вулиці: вулиця Листопадового Чину. touristinfo.sitegist.net. Центр туристичної інформації. Архів оригіналу за 12 жовтня 2019. Процитовано 3 березня 2022. . — Львів. — С. 5.
  57. Нетуристичний Львів: палац-«глушилка», арсенал зі стайнею та незбудований театр. tvoemisto.tv. Медіа-хаб «Твоє Місто». Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 
  58. До 100-річчя Листопадового Чину у Львові відкрили пам'ятник героям ЗУНР та УГА. galinfo.com.ua. Агенція інформації та аналітики «ГалІнфо». 1 листопада 2018. Архів оригіналу за 18 серпня 2023. Процитовано 22 вересня 2020. 

Джерела ред.

Посилання ред.