Леонард Марконі

польський скульптор

Леонард Марконі
Leonard Marconi
Народився6 жовтня 1835(1835-10-06)
Варшава
Помер1 квітня 1899(1899-04-01) (63 роки)
Львів
ПохованняЛичаківський цвинтар[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаКоролівство Польське
 Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
Національністьіталієць
Діяльністьскульптор Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materШкола красних мистецтв у Варшавіd і Академія Святого Луки Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніПетро-Віталіс Гарасимович Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовпольська Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusПам'ятник Александрові Фредру у Вроцлаві Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоFerrante Marconid Редагувати інформацію у Вікіданих

Леона́рд Марко́ні (італ. Leonard Marconi; 6 жовтня 1835, Варшава — 1 квітня 1899, Львів) — львівський скульптор, педагог італійського походження. Майстер архітектурної пластики доби історизму. Тесть скульптора Антонія Попеля.

Біографія

ред.

Леонард Марконі народився 6 жовтня 1835 у Варшаві. Походив із династії архітекторів, скульпторів і живописців вихідців із Мантуї. Батько — скульптор Ферранте Марконі приїхав до Варшави 1828 року на запрошення свого брата Генрика — відомого архітектора у Польщі того часу. Леонард був одним із сімох дітей Ферранте. Перші уроки скульптури отримав у майстерні батька. Потім навчався у Варшавській школі мистецтв (18561857) у Константина Гейдля і у Римській академії св. Луки (18591861) у Адамо Тадоліні. Навчаючись у Римі, здобув відзнаку найкращого учня, а також золоту і дві срібні медалі академії. Деякий час працював разом із батьком. Потім 12 років у майстерні спільно зі шваґром Анджеєм Прушинським (чоловіком сестри Аделаїди). Варшавська спадщина Марконі майже цілком загинула у Другій світовій війні. Остання масштабна споруда, оздоблена Марконі — палац Кронеберга, була знищена 1963 року для будівництва готелю «Вікторія». У варшавському періоді творчості відчутний сильний вплив італійського класицизму.

1873 року призначений на посаду «професора надзвичайного» на відділ скульптури та орнаментального рисунку Цісарсько-королівської технічної академії у Львові, від 1893 року — на посаді «професора звичайного»[2]. Остаточно оселився у Львові у січні 1874 року. У 1875—1876 роках Марконі намагався вдосконалити технологію своїх монументальних скульптур, створюючи власну суміш гідравлічного вапна та романцементу виробництва невеликої фабрики у селі Велдіж (нинішнє село Шевченкове, Калуський район)[3]. Член Політехнічного товариства у Львові у 18771883 та 1899 роках[4]. 1879 року в селі Берездівці на Львівщині заснував майстерню по виготовленню виробів із алебастру. 1885 року Марконі обраний почесним членом Папської академії образотворчих мистецтв у Римі[3]. У 1892 році обіймав посаду декана архітектурного факультету. Брав участь у конкурсі на найкращий проєкт Художньо-промислового музею із власним проєктом. Однак для реалізації на конкурсі був обраний проєкт Юзефа Каетана Яновського, в якому Марконі був автором скульптурного оздоблення. У 18761878 роках відновлював оздоблення замкової каплиці у Бережанах на замовлення графа Станіслава Потоцького. У 1877 році виставляв свої роботи на Рільничо-промисловій виставці у Львові. 18801890 роки займається скульптурним оздобленням львівських кам'яниць. Основним матеріалом для його робіт була суміш цементу і гідравлічного вапна. На початку Львівського періоду своєї діяльності активно вивчав породи пісковиків і вапняків Східної Галичини. Результати його досліджень у грудні 1877 року були надруковані у львівському часописі «Dziennik Polski» у циклі статей «Спорудження будинку Сейму». Марконі мав особливу пристрасть до архітектури. Креслить цілі фасади і бере участь майже в усіх архітектурних конкурсах у Львові та інших містах Польщі. Попри те, часто співавторами його проєктів були архітектори. Під кінець львівського періоду творчості у стилістиці схиляється до необароко.

Від січня 1874 року мешкав на вулиці Зиґмунтовській, 10 (нинішня вулиця Гоголя). Спорудив власний будинок на вулиці Вишневецьких, 11 (нинішня вулиця Русових), де мешкав разом із родиною від грудня 1878 року. Мав п'ять доньок та двох синів. Його співробітником на кафедрі та зятем був Антоній Попель (чоловік доньки Марії Ципріани[5]).

В останні роки життя Марконі натикався на усе більшу ворожість зі сторони мистецьких критиків та колег по цеху. Відомо про особливо велику неприязнь скульптора Тадея Баронча, котрий на шпальтах газети «Kurjer Lwowski» роздмухував конфлікт довкола пам'ятника Янові Собеському. Затягувалася судова справа у суперечці з Юзефом Каєтаном Яновським щодо авторства проєкту Художньо-промислового музею. Тяжким ударом стала смерть Юліана Захаревича — «приятеля артистичного» як його називав Марконі. Ініціатива видобутку алебастру в Берездівцях виявилася неуспішною і скульптор потрапив у серйозні борги. Наприкінці 1899 року почала загострюватися давня проблема здоров'я Марконі — туберкульоз.

Помер уночі з 1 на 2 квітня 1899 року у власному будинку при нинішній вулиці Русових. Похований у Львові на Личаківському цвинтарі, поле № 57[6][7] неподалік Юліана Захаревича. По смерті Марконі, очолювану ним кафедру було розформовано. Підприємство з видобутку алебастру в Берездівцях занепало. Судовий позов проти Юзефа Каетана Яновського було програно (від імені Марконі виступила його вдова).

Майстерня

ред.

Ательє Леонарда Марконі у Львівській Політехніці стало чимось на зразок артистичної школи. У різний час на роботах були задіяні пізніше відомі діячі образотворчого мистецтва. Такими зокрема були: Міхал Адам Созанський, Гаврило Красуцький, Петро Війтович, Пйотр Гарасимович, І. Вдовіцький. Разом із Марконі у 1874 році з Варшави до Львова прибули декілька його друзів та асистентів. Зокрема, Міхал Корпаль, Кароль Клос, також можливо й Анджей Прушинський. Завдяки протекції зятя, Антона Попеля, на роботу було взято Теобальда Оркасевича[8].

Творчість

ред.

Варшава

ред.

Львів

ред.

Інші населені пункти

ред.

Роботи, що приписуються

ред.
  • Скульптури палацу Лянцкоронських у Старому Роздолі (нині селище Розділ, Стрийського району). Авторство ймовірно Леонарда Марконі. Ймовірно перші роботи львівського періоду.
  • Оздоблення будинку № 10 на вулиці Зиґмунтовській (нинішня вулиця Гоголя). На такі припущення наштовхує зокрема і той факт, що скульптор мешкав деякий час у цьому будинку.
  • Статуя «Меркурій» на ризаліті другої будівлі дирекції львівської залізниці на сучасній вулиці Огієнка (1897)[18].
  • Оздоблення філії Австро-угорського банку на вулиці Третього Травня, 9 (вул. Січових Стрільців).

Примітки

ред.
  1. Криса Л. Личаківський некрополь — 2006. — С. 319. — ISBN 978-966-8955-00-6
  2. Львівська скульптура, 2008, с. 258.
  3. а б в г д е Львівська скульптура, 2008, с. 259.
  4. Towarzystwo Politechniczne we Lwowie 1877—1902. Pamiętnik jubileuszowy / pod red. E. Grzębskiego. — Lwów, 1902. — S. 91. (пол.)
  5. Błoński P. Popiel (Sulima Popiel) Antoni (19865-1910) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/3, zeszyt 114. — S. 553. (пол.)
  6. а б Вітер в долонях, 2017, с. 237.
  7. Личаківський некрополь, 2006, с. 320.
  8. Biriulow J. Rzeźba lwowska…. — S. 242.
  9. а б Бірюльов Ю. О. І руки музику ліпили // Галицька брама. — 1994. — № 1. — С. 8, 9.
  10. Львівська скульптура, 2008, с. 243.
  11. Львівський Новий Світ, 2009, с. 181.
  12. а б в Львівська скульптура, 2008, с. 262.
  13. а б в г д е ж Львівська скульптура, 2008, с. 261.
  14. Львівська скульптура, 2008, с. 158.
  15. Архітектура Львова, 2008, с. 271.
  16. а б Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. Część I, tom 12. Materiały do Dziejów Sztuki Sakralnej / Praca zbiorowa; red. nauk. Jan K. Ostrowski. — Kraków: Międzynarodowy Centrum Kultury, 2004. — S. 77—101. — ISBN 83-89273-17-9. (пол.)
  17. а б в г д е ж и к л м Львівська скульптура, 2008, с. 263.
  18. а б Сьомочкін І. В., Ґранкін П. Три будівлі дирекції львівської залізниці // Галицька брама. — 1996. — № 14. — С. 6.
  19. У Львові відреставрували скульптуру Меркурія. city-adm.lviv.ua. Львівська міська рада. 13 листопада 2012. Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 7 червня 2025.
  20. Драган М. Вистава образів українських плястиків // Діло. — 1931, 1 листопада. — № 246. — С. 2.
  21. Драган М. VIII Вистава А.Н.У.М. // Діло. — 1936, 28 листопада. — № 269. — С. 5.
  22. а б Львівська скульптура, 2008, с. 264.
  23. Бірюльов Ю. О. 100-ліття архітектурного спектаклю // Галицька брама. — 1994. — № 2. — С. 8.
  24. Львівська скульптура, 2008, с. 251.
  25. Сьомочкін І. В. У традиціях львівських амбіцій, або у глибині навколотворчих конфліктів кінця XIX ст. // Галицька брама. — 1996. — № 11. — С. 15.
  26. а б в Львівська скульптура, 2008, с. 265.
  27. Львівська скульптура, 2008, с. 247.
  28. Львівська скульптура, 2008, с. 266.

Джерела

ред.
  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 248, 274, 291, 294, 303, 313, 319, 339, 366, 441, 463. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Ю. Бірюльов. Львівська скульптура. — Львів : Апріорі, 2008. — 528 с. — 1500 прим. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Загайська Р. Вітер в долонях: Книга проходів Личаківським цвинтарем. — Львів : Апріорі, 2017. — С. 236—237. — ISBN 978-617-629-367-5.
  • Криса Л., Фіголь Р. Личаківський некрополь. — Львів, 2006. — С. 320—321. — ISBN 966-8955-00-5.
  • Мельник І. Львівський Новий Світ та південні околиці королівського столичного міста Галичини від Святого Юра до Наварії. — Львів : Центр Європи, 2009. — 288 с. — 1000 прим. — ISBN 978-966-7022-82-2.
  • Сьомочкін І. В. Будинок Художньо-промислового музею у Львові (до питання про авторство проєкту) // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація. — 1995. — № 3. — С. 30—33.
  • Сьомочкін І. В. Леонард Марконі // Галицька брама. — 1999. — № 11-12 (59-60). — С. 6, 7.
  • Сьомочкін І., Ягніщак В. De alabastro Dnystriense laborandum est // Будуємо інакше. — 1999. — № 5. — С. 13—20.
  • Biriulow J. Rzeźba lwowska od połowy XVIII wieku do 1939 roku: Od zapowiedzi klasycyzmu do awangardy. — Warszawa: Neriton, 2007. — S. 152—161. — ISBN 978-83-7543-009-7. (пол.)
  • Łoza S. Marconi Leonard // Słownik architektów i budowniczych polaków oraz cudzoziemców w Polsce pracujących. — Wyd. II, uzupełnione. — Warszawa: Wydawnictwo im. Mianowskiego, Instytutu popierania nauki, 1931. — S. 212. — 494 s. (пол.)