Александрійська православна церква

Друга в диптиху автокефальна церква східного православного християнства
(Перенаправлено з Александрійський патріархат)

Грецька православна церква Александрії, або Патріархат Александрійський і всієї Африки — один з найдавніших патріархатів християнської церкви східного обряду, свого часу як основна одиниця устрою Церкви — посідав 2-ге місце після Риму. Довший час, другим після Риму було місто Александрія, як в плані населення і економіки, так і в плані церковного життя. Осередки християнства тут з'явилися рано, а про роль Александрійської богословської школи добре описано багатьма істориками церкви (Саврей В. Я., Дулуман Є. К., В. В. Кондзьолка та ін.)

Александрійська православна церква

Greek Orthodox Patriarchate of Alexandria and All Africa.png
Емблема Александрійської патріархії
Засновники Святий Марко
Дата заснування 42
Самостійність проголошена 42
Самостійність визнана 451
Чинний предстоятель Федір ІІ (Хорефтакіс)
Центр Александрія і Каїр, Єгипет
Основна юрисдикція Африка
Літургічна мова Грецька, арабська, суахілі, англійська, французька, місцеві африканські мови
Церковний календар Новоюліанський
Парафій близько 1000[джерело?]
Офіційний сайт www.patriarchateofalexandria.com

Александрійські патріархи певний час навіть претендували носити титул папи. На I Нікейському соборі Александрійська кафедра визнавалась «другою після Римської». Після I Константинопольського собору, позиції Александрії в області авторитету та церковної влади дещо похитнулись і це було пов'язано не з теологією, а з політикою — Константинопольський єпископ одержав перевагу честі після Римського єпископа, а до цього другим після Риму містом була Александрія.

На відміну від Риму, авторитет Александрії в політичному і головне, економічному (поставки хлібу) плані не занепадав, а в плані релігійному в  IV — першій половині V ст. александрійці були найактивнішими борцями з аріанською та несторіанською єресями.

Після Халкідонського собору 451 року, який офіційно засудив монофізитизм як єресь та визнав, що Господь Ісус Христос має дві неподільні та незмішувані між собою природи — Божественну та людську, християни Єгипту вже не були об'єднані в одну структуру. Назва походить від назви головного місця розташування — Александрії. Суперечка, що виникла після Халкідона у зв'язку з христологічним вченням, спричинилася до розколу на більшість, яка відмовилася від рішень собору, і меншість, переважно грецьку, яка підтримала його. Спочатку обидва угруповання відправляли давню александрійську літургію, проте в грецькій церкві її поступово замінили візантійською.

642 року Єгипет захопили араби, греки почали зазнавати гонінь за зв'язок з Візантією. Після захоплення Єгипту турками в 1517 році грец. патріарх Александрії переїхав до Константинополя (Стамбула), значною мірою був залежним від Константинопольського (Вселенського) патріарха. Тільки 1846 року, після обрання патріархом Єрофея I патріархат вернувся до Александрії. Втручання Вселенського патріарха припинилося зі смертю Єрофея I в 1858 році. Патріарх Мелетій II (1926—1935) запровадив правила самоуправління патріархату, що укріпило його незалежність. Було засновано Свято-Афанасіївську семінарію, впроваджено церковні суди і поширено юрисдикцію Александрійського патріархату на всю Африку. 1930 в Уганді під керівництвом колишнього англіканина Рейбена Спартса виник рух африканців за сповідування православ'я. У листопаді 1994 року Священний синод патріархії встановив тут єпархію, обравши першим митрополитом Феодора Нагьяма. Александрійський патріархат провадить активну екуменічну політику. Діє синодальна система управління, патріарха обирають миряни і клірики. Відкрито семінарію в Найробі (Кенія).

З Україною Александрійський патріархат був пов'язаний через подорожі його патріархів до Російської держави. 1593 року Львівське братство надрукувало полемічний трактат патріарха Мелетія Пігаса, в якому той закликав братчиків до заснування вищої школи і водночас виявив обережне ставлення до заснування Московського патріархату, яке відбулося без собору всіх патріархів. На Берестейському соборі патріарха представляв Кирило Лукаріс, який підтримував тих русинів, що відмовилися від унії з Римом.

Митрополії та єпархіїРедагувати

 
Єпархії та архієпархії Грецької православної церкви Александрії та всієї Африки (на 2018 рік)

Станом на січень 2019 року в складі церкви 28 митрополій і 11 єпархій.

Митрополії:

  1. Аккрська (кафедра — Аккра)
  2. Аксумська (Аддис-Абеба)
  3. Антананаріву і Північного Мадагаскару (Антананаріву)
  4. Ботсванська (Габороне)
  5. Браззавільська і Габонська (Пуент-Нуар)
  6. Бурундійська і Руандійська (Бужумбура)
  7. Гвінейська (Конакрі)
  8. Гермополіська (Танта)
  9. Доброї Надії (Кейптаун)
  10. Замбійська (Лусака)
  11. Зімбабвійська і Ангольська (Хараре)
  12. Іоаннопольська і Преторійська (Йоганнесбург)
  13. Іринопольська (Дар-ес-Салам)
  14. Камерунська (Яунде)
  15. Кампальська (Кампала)
  16. Кананзька (Кананга)
  17. Карфагенська (Туніс)
  18. Катанзька (Лубумбаші)
  19. Кіншаська (Кіншаса)
  20. Леонтопольська (Ісмаїлія)
  21. Мванзинська (Мванза)
  22. Мемфіська (Каїр)
  23. Найробська (Найробі)
  24. Нігерійська (Лагос)
  25. Нубійська (Хартум)
  26. Пілусійська (Порт-Саїд)
  27. Птолемаїдська (Ель-Мінья)
  28. Триполійська (Триполі)

Єпархії:

  1. Аруші і Центральної Танзанії (Аруша)
  2. Букобська (Букоба)
  3. Гомська (Гома)
  4. Гулу і Східної Уганди (Гулу)
  5. Ельдоретська (Ельдорет)
  6. Кісанганійська (Кісангані)
  7. Кісуму і Західної Кенії (Кісуму)
  8. Малавійська (Блантайр)
  9. Мозамбіцька (Мапуту)
  10. Ньєрі і гори Кенія (Ньєрі)
  11. Туліари і Південного Мадагаскару (Туліара)

Видатні постатіРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Малышевский И. И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах Русской Церкви, т. 1—2. К., 1872
  • Runciman S. The Great Church in Captivity: A Study of the Patriarchate of Constantinople from the Eve of the Turkish Conquest to the Greek War of Independence. London, 1968
  • Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000.
  • Сарвей В. Александрийская школа в истории философско-богословской мысли. Вид. 3 — М: КомКнига, 2011.
  • Дулуман Є. К. Александрийская и Антиохийская богословские школы: их влияние на становление средневековых философии и богословия — Московская духовная академия, 1950
  • Кондзьолка В. Історія середньовічної філософії. — Львів. Видавництво «Світ», 2002.
  • Карташев А. «Вселенские соборы»- Москва: Республика, 1994.
  • Болотов В. Лекции по истории древней церкви. — Петроград: Третья Государственная Типография, 1918. — Т. 4.
  • Дворкин А. Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Курс лекций. — Нижний Новгород: Издательство братства имя св. князя Александра Невского, 2003. — 340 с.

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Александрійська православна церква

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Александрійська_православна_церква&oldid=31115434