Александрійська православна церква
Грецька православна церква Александрії, або Патріархат Александрійський і всієї Африки — один з найдавніших патріархатів християнської церкви східного обряду, свого часу як основна одиниця устрою Церкви — посідав 2-ге місце після Риму. Довший час, другим після Риму було місто Александрія, як в плані населення і економіки, так і в плані церковного життя. Осередки християнства тут з'явилися рано, а про роль Александрійської богословської школи добре описано багатьма істориками церкви (Саврей В. Я., Дулуман Є. К., В. В. Кондзьолка та ін.)
Александрійська православна церква | ||||
---|---|---|---|---|
Емблема Александрійської патріархії | ||||
Засновники | Святий Марко | |||
Дата заснування | 42 | |||
Самостійність проголошена | 42 | |||
Самостійність визнана | 451 | |||
Чинний предстоятель | Федір ІІ (Хорефтакіс) | |||
Центр | Александрія і Каїр, Єгипет | |||
Основна юрисдикція | Африка | |||
Літургічна мова | Грецька, арабська, суахілі, англійська, французька, місцеві африканські мови | |||
Церковний календар | Новоюліанський | |||
Парафій | близько 1000[джерело?] | |||
Офіційний сайт | www.patriarchateofalexandria.com |
Александрійські патріархи певний час навіть претендували носити титул папи. На I Нікейському соборі Александрійська кафедра визнавалась «другою після Римської». Після I Константинопольського собору, позиції Александрії в області авторитету та церковної влади дещо похитнулись і це було пов'язано не з теологією, а з політикою — Константинопольський єпископ одержав перевагу честі після Римського єпископа, а до цього другим після Риму містом була Александрія.
На відміну від Риму, авторитет Александрії в політичному і головне, економічному (поставки хлібу) плані не занепадав, а в плані релігійному в IV — першій половині V ст. александрійці були найактивнішими борцями з аріанською та несторіанською єресями.
Після Халкідонського собору 451 року, який офіційно засудив монофізитизм як єресь та визнав, що Господь Ісус Христос має дві неподільні та незмішувані між собою природи — Божественну та людську, християни Єгипту вже не були об'єднані в одну структуру. Назва походить від назви головного місця розташування — Александрії. Суперечка, що виникла після Халкідона у зв'язку з христологічним вченням, спричинилася до розколу на більшість, яка відмовилася від рішень собору, і меншість, переважно грецьку, яка підтримала його. Спочатку обидва угруповання відправляли давню александрійську літургію, проте в грецькій церкві її поступово замінили візантійською.
642 року Єгипет захопили араби, греки почали зазнавати гонінь за зв'язок з Візантією. Після захоплення Єгипту турками в 1517 році грец. патріарх Александрії переїхав до Константинополя (Стамбула), значною мірою був залежним від Константинопольського (Вселенського) патріарха. Тільки 1846 року, після обрання патріархом Єрофея I патріархат вернувся до Александрії. Втручання Вселенського патріарха припинилося зі смертю Єрофея I в 1858 році. Патріарх Мелетій II (1926—1935) запровадив правила самоуправління патріархату, що укріпило його незалежність. Було засновано Свято-Афанасіївську семінарію, впроваджено церковні суди і поширено юрисдикцію Александрійського патріархату на всю Африку. 1930 в Уганді під керівництвом колишнього англіканина Рейбена Спартса виник рух африканців за сповідування православ'я. У листопаді 1994 року Священний синод патріархії встановив тут єпархію, обравши першим митрополитом Феодора Нагьяма. Александрійський патріархат провадить активну екуменічну політику. Діє синодальна система управління, патріарха обирають миряни і клірики. Відкрито семінарію в Найробі (Кенія).
З Україною Александрійський патріархат був пов'язаний через подорожі його патріархів до Російської держави. 1593 року Львівське братство надрукувало полемічний трактат патріарха Мелетія Пігаса, в якому той закликав братчиків до заснування вищої школи і водночас виявив обережне ставлення до заснування Московського патріархату, яке відбулося без собору всіх патріархів. На Берестейському соборі патріарха представляв Кирило Лукаріс, який підтримував тих русинів, що відмовилися від унії з Римом.
Митрополії та єпархіїРедагувати
Станом на січень 2019 року в складі церкви 28 митрополій і 11 єпархій.
Митрополії:
- Аккрська (кафедра — Аккра)
- Аксумська (Аддис-Абеба)
- Антананаріву і Північного Мадагаскару (Антананаріву)
- Ботсванська (Габороне)
- Браззавільська і Габонська (Пуент-Нуар)
- Бурундійська і Руандійська (Бужумбура)
- Гвінейська (Конакрі)
- Гермополіська (Танта)
- Доброї Надії (Кейптаун)
- Замбійська (Лусака)
- Зімбабвійська і Ангольська (Хараре)
- Іоаннопольська і Преторійська (Йоганнесбург)
- Іринопольська (Дар-ес-Салам)
- Камерунська (Яунде)
- Кампальська (Кампала)
- Кананзька (Кананга)
- Карфагенська (Туніс)
- Катанзька (Лубумбаші)
- Кіншаська (Кіншаса)
- Леонтопольська (Ісмаїлія)
- Мванзинська (Мванза)
- Мемфіська (Каїр)
- Найробська (Найробі)
- Нігерійська (Лагос)
- Нубійська (Хартум)
- Пілусійська (Порт-Саїд)
- Птолемаїдська (Ель-Мінья)
- Триполійська (Триполі)
Єпархії:
Видатні постатіРедагувати
- єпископ Нектарій Егінський
Див. такожРедагувати
- Александрійські патріархи (дохалкедонські)
- Коптська православна церква
- Халкедонський собор
ЛітератураРедагувати
- Малышевский И. И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах Русской Церкви, т. 1—2. К., 1872
- Runciman S. The Great Church in Captivity: A Study of the Patriarchate of Constantinople from the Eve of the Turkish Conquest to the Greek War of Independence. London, 1968
- Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000.
- Сарвей В. Александрийская школа в истории философско-богословской мысли. Вид. 3 — М: КомКнига, 2011.
- Дулуман Є. К. Александрийская и Антиохийская богословские школы: их влияние на становление средневековых философии и богословия — Московская духовная академия, 1950
- Кондзьолка В. Історія середньовічної філософії. — Львів. Видавництво «Світ», 2002.
- Карташев А. «Вселенские соборы»- Москва: Республика, 1994.
- Болотов В. Лекции по истории древней церкви. — Петроград: Третья Государственная Типография, 1918. — Т. 4.
- Дворкин А. Л. Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Курс лекций. — Нижний Новгород: Издательство братства имя св. князя Александра Невского, 2003. — 340 с.
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Александрійська православна церква
- Александрійська православна церква // ВУЕ
- Александрійська православна церква // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ // Енциклопедія історії України (ЕІУ) на сайті Інституту Історії НАНУ