Монофізи́тство (від грец. μόνος — «єдиний» + грец. φύσις — «природа, єство») — одна з течій християнства, основою віровчення якої є догма про єдину (божественну) природу Ісуса Христа, а не подвійну — божественну і людську (діофізитство).

Монофізитський толк християнства започаткований у V ст. константинопольським архімандритом Євтихієм під час боротьби проти несторіанства.

Ефеський собор 431 року визнав правовірними 12 анафематизмів, але Євтихій і Діоскор відстоювали, що Ефеський собор визнав монофізитство правовірним. На Соборі були присутні 200 єпископів. Собор, засудивши вчення Несторія (несторіанство , тобто несторіанство — християнська конфесія й однойменне христологічне вчення, засуджене як єресь на Ефеському соборі 431 року, яке приписують Несторію, архієпископу Константинополя (428431). Несторій визнавав Марію не Богородицею (грец. Θεοτόκος), а Христородицею (грец. Χριστοτόκος} або людинородицею (грец. ανθρωποτόκος)) як єресь, ухвалив визнавати в Ісусі Христі з часу його втілення (Різдва) єдність двох природ: божественної і людської, а отже, сповідувати Ісуса Христа як істинного Бога та істинну Людину ( Бога во плоті, Богодюдини Ісуса Христа). Собор проголосив визнання Пресвятої Діви Марії Богородицею. Було остаточно затверджено текст Нікео-Константинопольського Символу віри і категорично заборонено вносити до нього будь-які зміни і доповнення. Патріарха Несторія відправили в заслання. Халкідонський собор 451 року проголосив його єрессю, внаслідок чого християнство поділилося на халкідонські й нехалкідонські (монофізитські) церкви. Засідання Халкедонського собору відбувалися в храмі великомучениці Євфимії, яка постраждала близько 304 року. На ньому було присутні 630 отців церкви. Собор було відкрито 8 жовтня 451 року і закрито 1 листопада; проведено 17 пленарних засідань. Стосовно вчення Євтихія собор прийняв компромісне рішення: «Христос — Бог, але він і людина, перебуває в двох єствах, незмінно і нероздільно». Монофізити не визнали цього рішення. За ними пішли Коптська (єгипетська), Ефіопська та Вірменська григоріанська церкви.

Монофізитство найбільш поширилося у східних провінціях Візантії в VVI ст. і стало релігійно-політичною основою сепаратистських тенденцій, релігійною формою протесту народних мас проти гніту Римської імперії й офіційної християнської церкви.

Монофізитство втратило політичне значення після завоювання в VII ст. у східних провінцій Візантії арабами.

Монофізитсво або міафізитство й досі сповідується у деяких православних церквах, які не визнали Халкедонського собору.

Див. такожРедагувати

ДжерелоРедагувати

ПосиланняРедагувати