Зенон (грец. Ζήνων, лат. Zeno; близько 425 р. — 9 квітня 491 р.) — імператор Візантії з 29 січня 474 по 9 квітня 491 року з 20 місячною перервою у 475/476 роках. Під час його правління офіційно закінчила своє існування Західна Римська імперія.

Зенон
Zeno
Зенон
Треміссіс Флавія Зенона
Імператор Східної Римської імперії
29 січня 474 — 9 квітня 491
Попередник: Лев II
Наступник: Василіск, Анастасій I
 
Народження: близько 425
Зенополіс у Ісаврії
Смерть: 9 квітня 491(0491-04-09)
Константинополь
Похований: Церква Дванадцяти апостолів
Громадянство: Візантійська імперія
Віросповідання: християнство
Батько: Кодісса
Мати: Лалліс
У шлюбі з: Аріадна
Діти: Зенон, Лев II

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Ранні рокиРедагувати

Тарассікодісса (Tarasicodissa) чи Траскаллісеус, як його називали до початку його правління, походив із ісаврів — народу з південно-західної Анатолії. Римляни на них дивилися як на дикий народ, хоча ісаури вже 200 років були римськими громадянами.

Лев I Макелла помітив Тарассікодісса у 466 році, коли той представив докази зради сина magister militum Аспара. Два роки пізніше він уже в оточенні імператора і належав до його талановитих полководців. У 468 році він повернувся переможно з Фракії, в той час як його конкуренти в оточенні Лева I майже втратили флот у боротьбі із вандалами у 468 році. У 471 Лев I стратив Аспара, та надав Тарассікодіссу ранг magister militum. Тепер уже Зенон (Тарассікодісс прийняв це ім'я офіційно), одружився із дочкою імператора — Аріадною. Їхній син Лев ІІ став незабаром (474) наступником Лева І на троні.

Зенон став успішним командиром і вигнав вандалів, а потім й гунів та гепідів, з півдня Дунаю. Через 11 днів після смерті Лева І короновано Зенона на Авґуста разом із його сином на співімператора. Лев ІІ швидко помер у листопаді 474 і Зенон залишився одноосібним імператором.

ПравлінняРедагувати

 
Князь Кий на прийомі у імператора Візантії Зенона. 484 рік

Зенона не зовсім добре приймав народ та еліта. Почалися повстання. Навіть його теща — Веріна склала план зведення на престол свого брата Василіска. Під тиском цих інтриг дійшло до військових сутичок. Зенон у 475 був змушений тікати з Константинополя в Ісаврію, при цьому його переслідували війська Василіска. Залишки армії Зенона зазнали поразки, і він був змушений сховатися в одному з укріплених місць Ісаврії, разом з Аріадною.

За часів правління Зенона почалася Акакіанська схизма — розкол між Східною і Західною християнськими церквами, що тривав тридцять п'ять років, з 484 по 519 рр.

Василіск, отримавши владу, повів себе ще гірше Зенона, який частково зброєю, а частково інтригами у 477 знову домігся престолу. Василіск був засланий у Фригію і там скоро помер.

У цей час в імперію з усіх боків вторгалися варвари, але часті змови і внутрішні чвари не давали Зенону можливості повернути проти них військо. Щоб позбутися остготів, які поселилися в Мезії, він дозволив Теодоріху зайняти Італію і позбавити престолу Одоакра, наслідком чого стало заснування Остготської імперії в Італії.

Помер від дизентерії 9 квітня 491 року.[1] Після смерті Зенона, Аріадна одружилася з Анастасієм, коронованим у тому ж 491 році.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Malalas, 391. 1–4. Cited in Whitby, ibidem.

ПосиланняРедагувати