Яновський Юрій Іванович

український письменник, журналіст
(Перенаправлено з Яновський Юрій)

Ю́рій Іва́нович Яно́вський (14 (27) серпня 1902(19020827), Маєрове — 25 лютого 1954, Київ) — український письменник та поет. Один із романтиків в українській літературі першої половини XX століття. Редактор журналу «Українська література», військовий журналіст.

Юрій Яновський
ПсевдонімГеоргій Ней, Юрій Юрченко
Народився14 (27) серпня 1902[1]
хутір Маєрове, Єлизаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер25 лютого 1954(1954-02-25)[1] (51 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР[1]
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоРосійська імперія, УНР, СРСР
Національністьукраїнець
Діяльністьпрозаїк, поет
Сфера роботилітература[2][3], драма[2] і редагування[2]
Alma materЄлисаветградське земське реальне училище
Мова творівукраїнська
Роки активності19221954
Напрямокнеоромантизм, соціалістичний реалізм
Жанрновела, роман, оповідання, повість, вірш
Magnum opus«Вершники»
ЧленствоСП СРСР
У шлюбі зЖевченко-Яновська Тамара Юріївна
Автограф
НагородиОрден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія

CMNS: Яновський Юрій Іванович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис

ред.

Походження

ред.

Народився 27 серпня 1902 року в селі Майєрове (тепер село Нечаївка Компаніївського району Кіровоградської області) в родині заможного землевласника (за життя Юрій Яновський вказував, що народився в місті Єлисаветград у родині службовця[4]) Івана Миколайовича Яновського та його дружини Марії Мусіївни, до шлюбу Здольник. Рід Яновських сягає XVI ст. та одного походження з дворянським родом Гоголів-Яновських[5][6]: Опанас Гоголь-Яновський (дід Миколи Гоголя) був старшим братом Кирила Яновського — прапрапрадіда Юрія Яновського. Згідно з дослідженнями Сергія Плачинди, опублікованими в біографічному романі «Юрій Яновський», Микола Яновський (дід Юрія Яновського) належав до козацької старшини і після скасування Війська Запорозького отримав дворянський титул. Однак після чергового перепису він не був затверджений, і Микола Максимович був записаний у менш престижний стан — «єлисаветградського міщанина»[7].

Освіта

ред.

У 1919 році Юрій Яновський на відмінно закінчив Єлисаветградське земське реальне училище, працював у адміністративному відділі повітового виконкому, у повітовому статистичному бюро і водночас навчався в механічному технікумі. Історик Ярослав Тинченко так змальовує середовище, в якому виховувався Яновський: вчився в Київському політехнічному інституті на перших двох курсах 1922—1923 років. Вчився разом з майбутнім конструктором ракет Сергієм Корольовим.

Ранній період творчості

ред.
 
Юрій Яновський, 1920-ті роки
 
Юрій Яновський на Одеській кінофабриці, 1926 р.

У 1925—1926 роках працював на Одеській кінофабриці художнім редактором. Літературознавець Володимир Панченко пише про отримання цієї посади: «Нині це важко собі уявити: „зеленого“ літератора, якому не виповнилося й двадцять чотири роки, призначають художнім редактором однієї з найбільших у країні кінофабрик. А в житті Юрія Яновського (…) саме так і було. Навесні 1926-го він з'явився в Одесі у несподіваній для себе ролі „кіноначальника“»[8]. Своїй роботі на кінофабриці, творчій співпраці з режисерами та сценаристами, зокрема з Олександром Довженком, Яновський присвятив збірку нарисів та сценаріїв «Голівуд на березі Чорного моря» (1930).

 
«Голівуд на березі Чорного моря» 1930

З 1927 року проживав у Харкові, з 1939 року — в Києві.

Перший вірш «Море» надрукував російською мовою (1922), уперше виступив з віршами українською мовою в 1924 році (збірка «Прекрасна Ут», 1928), далі перейшов на прозу.

Романтичні новели раннього періоду творчості Яновського зібрані в збірці «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927). Яновський, разом з Миколою Хвильовим — один з найвизначніших романтиків в українській літературі першої половини XX століття, зокрема співець морської романтики, найяскравіше представленої в першому його романі «Майстер корабля». Новела «Поворот» (1927—1928), після якої з'явився гостро критикований і довгий час заборонений роман «Чотири шаблі» (1930), в якому знайшов романтичне зображення стихійний народний рух відроджуваної України за доби відбудови державності. До тієї самої теми революції в Україні, але під тиском критики вже з офіційної позиції, Яновський повернувся в майстерно збудованому романі в новелах «Вершники» (1935), одна з новел якого, «Подвійне коло», зображує трагедію братовбивчих конфліктів за доби революції.

 
Юрій Яновський (сидить перший праворуч) серед українських письменників. 1920-ті роки.

«Майстер корабля»

ред.
Докладніше: Майстер корабля

«Майстер корабля» — перший роман Юрія Яновського, написаний упродовж 1927—1928 років. Твір стилізовано як кіномемуари, в його основу покладено досвід роботи автора на Одеській кіностудії і його співпрацю із Василем КричевськимПавлом НечесоюОлександром Довженком та Ітою Пензо, які згодом стали прототипами головних героїв. Сюжет є нетиповим для тогочасної літератури, описується процес зйомок фільму та будування справжнього вітрильника для декорацій. Крім того, в текст органічно вплітаються спогади головного героя То-Ма-Кі про минуле, записи синів та коханої Тайях, дивовижні пригодницькі історії моряків і власні міркування. Головний герой є образом Олександра Довженка.

Роман вирізняється з-поміж інших праць Юрія Яновського зосередженістю на мистецькій проблематиці та максимальною увагою до самого творчого процесу. Роман насичений роздумами творця про сенс людського життя, старість і молодість, таємниці людської душі, пошуки гармонії, краси, а також про мету цілого мистецького покоління: «І як було всім зрозуміти, що в мене одна наречена, наречена з колиски, про яку я думав, мабуть, і тоді, коли не вмів ще говорити. Наречена, що для неї я жив ціле життя, їй присвятив сталеву шпагу й за неї підставляв під мечі важкий щит. Сімдесят років стою я на землі, пройшли переді мною покоління чужих і рідних людей, і всім я з гордістю дивився в вічі, боронячи життя й честь моєї нареченої, її коси, як струмені, розлились по землі, її руки, як благословення, лягли на поля, її серце палає, як серце землі, посилаючи жагучу кров на нові й нові шляхи. Для неї я був сміливий і впертий, заради неї я хотів бути в першій лаві бійців — бійців за її розквітання. Для неї я полюбив море, поставив на гербі якір, залізний важкий якір, що його приймають усі моря світу, і колишеться над ним могутній корабель. Культура нації — звуть її».[9]

У романі утверджуються рукотворні цінності та рукотворна краса. Не даремно Юрій Яновський зосереджує свою увагу на мистецтві, пов'язаному з технікою та ремеслом. Письменник возвеличує професію майстра, проспівуючи гімн рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму.»[9] Кораблебудування та кінозйомка вимагають не лише творчого підходу та натхнення, а й чіткого розрахунку та клопіткої праці, відповідно і мрії тоді набувають цінності, коли вони стають часткою речового світу людини.

Однією із найважливіших рис роману є спроба уникнути цензури мовлення, що насичене екзотичними назвами, тропами, порівняннями. Юрій Яновський сміливо використовує нестандартні для української традиції імена, описує різноманітні тропічні місця. Процес написання тексту наче відбувається на очах у читача, таким чином автор руйнує сюжетну послідовність твору. Усе реальне та дійсне — це лише матеріал для твору, в основі якого покладений принцип гри — різні погляди на зображуване.

«Чотири шаблі»

ред.

«Вершники»

ред.

Інші твори

ред.

До німецько-радянської війни Яновський написав кілька сценаріїв («Гамбурґ», «Фата морґана», «Серця двох» та інші), п'єси «Завойовники» (1931), «Дума про Британку» (1937), «Потомки» (1940) і видав збірку почасти дуже дотепних, пройнятих живим гумором оповідань «Короткі історії» (1940).

Друга світова війна і повоєнний період

ред.
 
Військовий кореспондент 2-го Українського фронту Юрій Яновський (зліва) і командувач 2-ї повітряної армії, генерал-лейтенант авіації Степан Красовський на командному пункті Букринського плацдарму; село Ходорів Ржищівського району Київської області, 21 жовтня 1943 року

За війни Яновський був редактором журналу «Українська література» і військовим кореспондентом.

Разом з письменниками Максимом Рильським, Іваном Кочергою, Петром Панчем, Натаном Рибаком брав активну участь в організації видання творів українських письменників в серії «Фронт і тил», у випуску літературних газет та журналів українською мовою[10].

У 1945 — працював кореспондентом на Нюрнберзькому процесі. Найвизначнішим твором Яновського повоєнного часу став роман «Жива вода» (1947), в якому письменник втілив ідею невмирущості нації, відроджуваної після воєнної катастрофи. Гостро критикований за націоналізм, Яновський змушений був переробити цей роман згідно з принципами соцреалізму й перевидати його в далеко слабшому варіанті під іншою назвою «Мир» (1956).

Останні роки життя

ред.

Бувши слабкого здоров'я, Яновський, проте, довго витримував тиск безнастанних репресій і капітулював щойно під кінець життя збіркою з мистецького погляду анемічних «Київських оповідань» (1948). Помер Юрій 25 лютого 1954 року. Попри це, твори Яновського нарівні з творчістю таких визначних майстрів слова, як Павло Тичина, Микола Хвильовий, Микола Зеров, Максим Рильський, Євген Плужник, увійшли в класичний фонд літератури українського відродження першої половини XX століття.

Твори Яновського, окрім багатьох поодиноких видань, кілька разів були видані збірками «Вибране»: «Збірка творів», І—IV (19311932); «Вибране» (1949); «Твори», І—II (1954); «Твори», І—V (19581959).

У Києві мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі (ділянка № 2; надгробок — бронза, граніт; скульптор Іван Макогон, архітектор Петро Костирко; встановлений в 1961 році)[11].

Лауреат Сталінської премії (1949).

Особисте життя

ред.

Дружина письменника — Тамара Жевченко-Яновська (1908—1958), акторка «Березоля», Театру імені Івана Франка, Харківського театру революції, Київського театру юного глядача, донька акторки Ольги Горської. Тамара дуже сподобалася Юрію і у них зав'язалися стосунки. Через рік від зустрічі пара побралася. Своє кохання вони зберегли на все життя.[12]

Пам'ять

ред.
 
Відкриття меморіальної дошки на будинку № 68 на вулиці Леніна, в якому жив Юрій Яновський. Київ, серпень 1958 року

У рідному селі письменника Нечаївка створено музей його імені. Іменем Юрія Яновського в Києві в 1955 році була названа вулиця (Печерський район, Звіринець).

На будинку Роліту в Києві, де з 1939-го по 1954 рік жив і працював письменник у 1958 році встановлена меморіальна дошка (граніт, бронза; барельєф, скульптор Андрій Німенко).

Його ім'ям названі вулиці в Одесі, Краматорську, Кривому Розі, Кропивницькому, Львові, Баштанці, Миколаєві.

Бібліографія

ред.

Прозові твори

ред.
  • Мамунтові бивні (збірка оповідань) (1925) [1]
  • Кров землі (збірка оповідань) (1927)
  • Байгород (повість) (1927)
  • Майстер корабля (роман) (1928)
  • Голівуд на березі Чорного моря (збірка нарисів та сценарій) (1930)
  • Чотири Шаблі (роман) (1930)
  • Вершники (роман у новелах) (1935)
  • Короткі історії (збірка оповідань) (1940)
  • Земля батьків (збірка оповідань) (1944)
  • Жива вода /Мир (роман)(1947, 1956)
  • Київські оповідання (1948)

Поетичні твори

ред.
  • Прекрасна УТ (1927)

Драматичні твори

ред.
  • Завойовники (1931)
  • Дума про Британку (1937)
  • Потомки (1939)
  • Син династії (1942)
  • Райський табір (1952)
  • Дочка прокурора (1954)

Окремі видання

ред.

Примітки

ред.
  1. а б в Яновский Юрий Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б в Чеська національна авторитетна база даних
  3. а б в Яновский, Юрий Иванович // Малая советская энциклопедия / под ред. Н. Л. Мещеряков — 2 — Советская энциклопедия, 1936.
  4. УРЕ // Яновський Юрій Іванович
  5. Юрій Яновський: життя і творчість: книга для вчителя
  6. Матівос Ю. Микола Гоголь і Юрій Яновський — родичі // Голос України. — 2002. — 31 жовт. (No201). — С. 18-19.
  7. Маловідомі факти про рід і дитинство Юрія Яновського. Архів оригіналу за 17 жовтня 2017. Процитовано 17 жовтня 2017.
  8. Панченко, В. Є. Диптих про втрачену свободу. // Наукові записки НаУКМА. — 2013. — Т. 150 : Філологічні науки. — С. 60. Архів оригіналу за 28 жовтня 2016. Процитовано 28 жовтня 2016. [Архівовано 2016-10-28 у Wayback Machine.]
  9. а б Майстер корабля — Юрій Яновський [Архівовано 11 грудня 2014 у Wayback Machine.]
  10. Побратимы // Узиков Ю. Уфимских улиц имена. — Уфа: Уфимский полиграф комбинат, 2007.- С.222 — 223. Архів оригіналу за 26 червня 2015. Процитовано 5 червня 2015.
  11. geo.ladimir.kiev.ua(рос.)
  12. Романтик української літератури – Юрій Яновський - kropyvnytskyi.one (укр.). 21 жовтня 2022. Процитовано 21 жовтня 2022.

Посилання

ред.

Джерела

ред.