Вікіпедія

Плачинда Сергій Петрович

український письменник
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Плачинда.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Плачинда (значення).

Сергі́й Петро́вич Плачи́нда, літературний псевдонім Сергій Кожухар (*18 червня 1928 — 7 вересня 2013[1]) — український письменник. Прозаїк, публіцист, критик, член Спілки письменників України (1960).

Сергій Петрович Плачинда
ПсевдонімСергій Кожухар
Народився18 червня 1928(1928-06-18)
хутір Шевченко
Помер7 вересня 2013(2013-09-07) (85 років)
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьписьменник
Alma materФілологічний факультет Київського університету[d]
Мова творівукраїнська
ЖанрІсторія, міфологія
Нагороди
орден «За заслуги» III ступеня

Біографія

ред.
 
Меморіальна дошка Сергію Плачинді в Києві

Народився 18 червня 1928 р. на Кіровоградщині (хутір Шевченко) в родині селянина.

Свідок Голодомору[2], пережив німецьку окупацію. Працював токарем у механічних майстернях радгоспу, пізніше — співробітником Кіровоградської районної газети, водночас учився в середній школі.

У 1953 р. закінчив філологічний факультет Київського державного університету, а потім аспірантуру при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де й надалі працював науковим співробітником. Його перу належать літературознавчі монографії «Композиція і характери в новелах Ю. Яновського» (1957), «Майстерність Ю. Яновського» (1969) та перша в постсталінській Україні книга про О. Довженка (1964). С. Плачинда був також першопублікатором доти невідомих «Щоденників» О. Довженка. 1960 р. за ініціативою М. Шамоти звільнений «за український націоналізм».

З 1948 р. співпрацював із республіканськими газетами та журналами, друкуючи нариси й оповідання. У 1959 р. вийшли в світ його книжка оповідань та нарисів «Кам'яна веселка» і повість «Таня Соломаха». Плачинді також належать книжка-нарис «Брати Місяця» (1959) про творчий чин геніального українського конструктора космічних кораблів Ю. Кондратюка-Шаргея.

1968 р. побачила світ книга історичних повістей «Неопалима купина» (художньо осмислюються постаті Роксолани, Галшки Гулевичівни, Артема Веделя, Максима Березовського, Теофана Прокоповича), яка згодом була вилучена з бібліотек і продажу за «націоналістичний ухил».

У 1980 році був редактором відділення публіцистики журналу «Київ». Пропрацював один день.

Брав активну участь у діяльності Народного Руху України. Засновник і перший голова Української селянської демократичної партії.

Працював у редакції «Літературної України», у видавництві «Молодь». В останні роки життя працював старшим науковим співробітником Національного науково-дослідного інституту українознавства та всесвітньої історії. Досліджував праісторію та найдавнішу міфологію України. 17 жовтня 2019 року на будинку по вул. Олеся Гончара, 52, де жив С. П. Плачинда з 1982 по 2013 рр., відкрито меморіальну дошку[3][4].

Творчість

ред.

Автор повістей «Синьоока сестра» (1962), «Де лани широкополі» (1963), «Дума про людину» (1974), «Взяти на себе» (1981), книжок нарисів «Кам'яна веселка» «Степові невгомони» (1962), «Там, де тихая Вись» (1977), «Хліб і совість»; публіцистичних роздумів «Куди йдемо?» (1989); книжки казок для дітей «Мандрівець із Піщаної Галявки» (1967), книги історичних повістей «Київські фрески» (1982), «Козаки в Дюнкерку» (2003), «Козак — душа правдивая» (2004); книжок повістей та документальних оповідань «Ніч перед стартом» (1971); романів «Степова сага» (1977), «Шуга» (1986) і біографічних романів «Олександр Довженко» (1980), «Юрій Яновський» (1986), «Ревучий» (1986), «Балада про степовика» (1987). Упорядник книги «Довженко і світ. Творчість Довженка в контексті світової культури» (1984).

Лауреат літературної премії ім. Івана Кошелівця за 2001 рік.

Твори з давньої міфології та їхня критика

ред.

Також Сергій Плачинда є автором «Словника давньоукраїнської міфології» (1993), книжок «Міфи і легенди Давньої України» (2006), «Лебедія. Як і коли виникла Україна» (2005), «Як українські міфи по світу розійшлися» (2009)[5], згідно з якими історія українського народу починається від часів Мізинської стоянки (20-15 тисяч років до н. е.)), пращурами українців є трипільці та інші ідеї.

Науковці в галузі історії України загалом оцінюють тексти Сергія Плачинди як непрофесійні, аматорські, не засновані на історичних та археологічних дослідженнях.

Кандидат історичних наук Олексій Кузьмук називає Сергія Плачинду «автором міфологічного напряму» через його концепцію давньої історії українців[6]. Історик Сергій Гірік оцінює книжки Плачинди як ненаукові чи псевдонаукові фантазії на тему давньоукраїнських міфів[7]. Доктор історичних наук Наталія Яковенко вважає Плачинду «аматором», а його історичні концепції називає «абсурдними ідеями»[8]. Ідеї Плачинди щодо походження українців від носіїв трипільської культури археолог Наталя Бурдо і доктор історичних наук Сергій Сегеда називають псевдонауковими чи «романтично-казковими»[9][10].

У своїх роботах Сергій Плачинда зневажливо ставився до своїх критиків з числа науковців, називаючи їх «космополітами», «шовіністами», «малоросами»[6].

Сім'я

ред.
  • Батько Плачинда Петро Максимович (1897—1981) — хлібороб, агроном;
  • мати Марія Федосіївна (1905—1956) — селянка;
  • дружина Ганна Василівна (1928—2012) — філолог, коректор;
  • син Плачинда Володимир Сергійович (1955) — кандидат історичних наук, сходознавець, дипломат, тимчасовий повірений у справах України в Саудівській Аравії;
  • дочка Марія Сергіївна (1958—2006) — філолог, кандидат філологічних наук, доцент НТУ «Київський політехнічний інститут»;
  • дочка Галина Сергіївна (1967) — журналістка.
  • брат Плачинда Володимир Петрович (1938—2002) — український мовознавець, історик, шевченкознавець.

Примітки

ред.
  1. ↑ Помер Сергій Плачинда // Укр. Літ. Портал сучасної української літератури. Архів оригіналу за 7 вересня 2013. Процитовано 7 вересня 2013.
  2. ↑ [1] «Із дітей у селі вижили тільки я і Оленка» ("Україна молода")
  3. ↑ Клименко, Олександр (19 жовтня 2019). Неопалима купина Сергія Плачинди. «Голос України». Процитовано 5 серпня 2024.
  4. ↑ У столиці встановили меморіальну дошку письменнику Сергію Плачинді. «Укрінформ». 19 жовтня 2019. Процитовано 5 серпня 2024.
  5. ↑ [2]
  6. ↑ а б Кузьмук О. С. Псевдонаукові теорії етногенезу українців та їх вплив на суспільну свідомість // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 2(11). — С. 110—116 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2016. Процитовано 16 березня 2016.
  7. ↑ Сергій Гірік. Наук-поп як зброя проти псевдонауки. Історична правда, 3 травня 2012
  8. ↑ Півторак, Григорій; Яковенко, Наталя (2008), Витримки з виступів на круглому столі “Міфологізація походження українців”, Новітні міфи та фальшивки про походження українців, Likbez-Абетка, Київ: Темпора
  9. ↑ Бурдо, Наталя (2008), Трипільська культура і Україна, Новітні міфи та фальшивки про походження українців, Likbez-Абетка, Київ: Темпора
  10. ↑ Сегеда, Сергій (2008), Міфологізація походження українців (проблема Трипілля), Новітні міфи та фальшивки про походження українців, Likbez-Абетка, Київ: Темпора

Посилання

ред.
  Це незавершена стаття про українського письменника.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Плачинда_Сергій_Петрович&oldid=43220783