Галшка Гулевичівна

Українська громадяська та політична діячка

Єлизавета (також Галшка, Гальшка, Гельжбета від пол. Halszka, Halżbieta) Василівна Гулевич (відома як Галшка Гулевичівна) (бл. 1575 або 1577 — 1642, Луцьк) — представниця старовинного українського шляхетського роду Гулевичів[k 1], меценатка, фундаторка Київського Братського Богоявленського монастиря та Київської братської школи, від якої веде історію Києво-Могилянська академія. Заповідала також гроші Луцькому братству. Опікувалась розвитком духовності та освіти.

Галшка Гулевичівна
Stamp of Ukraine s286.jpg
Ім'я при народженні Єлизавета Василівна Гулевич
Народилася невідомо
невідоме
Померла 1642(1642)
Луцьк
Поховання Луцьк
Громадянство
(підданство)
Chorągiew królewska króla Zygmunta III Wazy.svg Річ Посполита
Відома завдяки одна із засновниць Київського братства, монастиря і школи при ньому
Рід Гулевичі (рід)
Батько Василь Федорович Гулевич
Родичі Гулевичі
У шлюбі з 1) Криштоф Потій, 2) Стефан Лозка
Діти Катерина Потій (від 1-го шлюбу), Михайло Лозка (від 2-го шлюбу)
Герб

ЖиттєписРедагувати

До 1615 рокуРедагувати

Походила зі впливового шляхетського роду Гулевичів, відомого з XV століття, представники якого посідали різні уряди на Волині та інших землях Речі Посполитої, досягали високих церковних посад, володіли населеними пунктами. Ймовірно походили з Галичини [1].

Дід Галшки Гулевичівни Федір (Феодосій) Гулевич був волинським зем’янином, пізніше висвячений на православного Луцького й Острозького єпископа [1], мав п'ять синів. Батько Галшки Василь був володимирським підстаростою та волинським войським. Від трьох його жінок, окрім Галшки, у нього були сини Андрій, Михайло, Василь і Бенедикт, доньки: Марія і Ганна. Галшка народилася, ймовірно, у його селі Затурці на Волині у 70-х роках XVI століття[2][3].

У 1594 році Галшка одружилася з Криштофом Потієм, сином Іпатія Потія — берестейського земського судді (1580-1588) і каштеляна (1588-1593), православного єпископа Володимирського і Берестейського (з 1593), одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом унійного митрополита Київського і Галицького. Після ранньої смерті чоловіка, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину, 1615 року віддала заміж за оршанського хорунжого Миколу Млечка[2].

У 1601/1602 році, коли їй було близько тридцяти років, одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, мозирським маршалком. Галшці на той момент було близько 30 років, Стефану — 60. Мали сина Михайла, мешкали у родинній садибі у Києві на Подолі, неподалік міської ратуші[2].

ДарчаРедагувати

Наприкінці XVI — початку XVII століть на українських землях виникають друкарні та школи. На їх підтримку розгортається благодійництво, до якого, як вважається[4][5], долучилась і Галшка.

14 жовтня 1615 року склала й підписала дарчу (фундуш), яку 15 жовтня її було внесено до київських гродських книг. Таким чином дарча набула юридичної сили. У дарчій вона відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей всіх станів. У дарчій зазначалось[6]:

« Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, маршалка Мозирського, за згодою його милості на все нижче викладене, будучи здорова тілом і розумом, явно добровільно усвідомлюю цим моїм добровільним листом, що я, живучи постійно у давній святій православ­ній вірі Східної Церкви і побожною ревністю палаючи до неї, з любові й приязні до братів моїх — народу руського і для спасіння душі своєї з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити <...> Даю, дарую і записую правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах Київського, Волинського і Брацлавського станом духовним і світським: інокам, священникам і дияконам чину чернечого і чину мирського, сіятельним княжатам, вельмож­ним панам, шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським... »

Як і належало, в дарчій зазначалися межі дарованої маєтності, що була розташована недалеко від Контрактової площі. У дарчій Галшка обумовлювала призначення фундушу;

« Все сіє — на монастир став­ропігійський спільного життя по чину Василя Великого, такожі на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським, і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би <...> слугував вихо­ванню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського, а при цьому й на гостинницю странників духовних <...> з тим, щоб монастир, і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви Грецького обряду. »

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісая Копинський, ім'я якого згадує Галшка у своїй дарчій. Школа могла розміститися у будинку Галшки Гулевичівни та Стефана Лозки, проте у самій дарчій про будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна зробила можливим відкриття Київської братської школи, якій після реформи Петра Могили довелося відіграти важливу роль в історії української освіти та культури[2].

 
Реверс ювілейної монети «Галшка Гулевичівна» від Нацбанку, 2015 рік

Оригінал дарчого документу історикам невідомий, так само не виявлено копії Галшчиної дарчої XVII століття. Найдавніший документ — це рукописна копія з копіарія Києво-Братського монастиря другої половини XVIII століття, що зберігається у Центральному державному історичному архіві. Його у 1774 році київський митрополит Гавриїл передав Святійшему Синоду разом з копіями інших документів, що зберігалися в Києво-Могилянській академії. З цих копій київський митрополит Євгеній склав збірник, який до початку ХХ століття зберігався у бібліотеці Київської духовної академії[7]. Список з дарчої вперше було опубліковано у 1846 році[6]. Пізніше він неодноразово передруковувася та аналізувався істориками (наприклад, у працях Віктора Аскоченського[8],  Михайла Мухіна[9], Степана Голубєва[10], Федора Титова[11]).

Дослідник Максим Яременко зауважив, що до середини XVIII століття заснування академії пов'язували не з нею, а з митрополитом Петром Могилою та гетьманом Петром Сагайдачним. Про Галшку вперше «згадали» у середині 1760-х років, коли професори академії зіткнулись з проблемою — прагненням козацької старшинської еліти кардинально реформувати академію, перетворивши її на університет. Своє втручання у справи закладу, що перебував у церковній юрисдикції, козаки пояснювали тим, що його заснував Сагайдачний. Це змусило могилянців вдатись до глибших пошуків свого коріння, одним із результатів цього і стала поява в історії Київської академії постаті Галшки, як фундаторки школи. Історія з дарчою могла допомогти довести, що академія була заснована не гетьманом, що її фундаторами були не козаки, а шляхетна пані. Яременко також звернув уваги на те, що немає жодних свідчень, окрім запевнення професорів, що оригінальна дарча фігурувала у якихось справах, що вимагали залучення документів Академії та Братського монастиря [12].

Повернення до ЛуцькаРедагувати

Після смерті другого чоловіка, у 1618 році, Галшка Гулевичівна стала опікуном свого сина. Михайло став власником батьківського Рожева після 1628 року[13]. Залишивши всі маєтки своєму синові, Галшка Гулевічівна повернулася до Луцька, де пройшли останні роки її життя. Збереглися документи про судово-земельні справи Галшки, про маєтності, про те, що син Михайло перейшов у католицтво. У Луцьку Галшка Гулевичівна брала активну участь в житті Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1641 році — незадовго до смерті — склала заповіт, в якому заповідала майже всі свої кошти та ті, що їй заборгували, на потреби Луцького братського монастиря та його церкви[14].

Галшка Гулевичівна померла в 1642 році. Похована у церкві Луцької братської школи, що не збереглась[2].

Будинок Галшки у КиєвіРедагувати

 
Східна сторона будинку Галшки у Києві

На думку дослідниці Зої Хижняк, школа, яку фундувала Галшка Гулевичівна, могла розміститися безпосередньо у будинку, який належав Галшці. Дослідники Юрій Лосицький та Лариса Толочко локалізують «Кам'яницю» Галшки Гулевичівни на місці Благовіщенської церкви та поварні Братського монастиря, які з подальшими перебудовами зберігались до наших днів, розташований на Подолі на території Національного університету «Києво-Могилянська академія» за адресою вул. Григорія Сковороди, 2 [15][16]. На думку дослідників будинок є типовим зразком української архітектури XVI ст. – будинком «на дві половини». Споруда – цегляна, тинькована, зі склепінчастим підвалом, прямокутна у плані. Однак археологічне вивчення «поварні» не виявило будівельних матеріалів, давніших за межу XVIІ- XVIІІ століть, її фундаменти і стіни викладені з однакової червоної цегли [17].


ВшануванняРедагувати

 
Барельєф Галшки Гулевичівни на Хрестовоздвиженській церкві у Луцьку
У літературі
  • 1968 рік — вийшла книга Сергія Плачинди «Неопалима купина», де також художньо осмислюється постать Галшки Гулевичівни.
  • 1992 рік — вийшов роман української письменниці Олександри Богданової «Возлюбленная патриарха», де Галшка є ліричною героїнею[28].

Див. такожРедагувати

КоментаріРедагувати

  1. Не плутати з Ганною Гулевичівною, племінницею Галшки, яка була одружена з рідним братом Степана Лозки і жила також на Київщині.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Тесленко І. А. Гулевичі // Енциклопедія історії України. — 2004. — № том 2. — С. 249-250.
  2. а б в г д Києво-Могилянська академія в іменах. XVII—XVIII ст. Видавничій дім «КМ Академія». 2001. с. 159–160. 
  3. Лозко, Галина (2015.). Лозки та Гулевичі в XV-XVII ст. : історичний нарис. Тернопіль: Мандрівець. с. 14. 
  4. Галшка Гулевичівна: до меценатства – через боротьбу. Повага (uk). 2016-06-24. Процитовано 2020-03-07. 
  5. Ільченко О. Біля витоків благодійності: діяльність Галшки Острозької і Галшки Гулевичівни в розбудові освітньої галузі України. Педагогічні науки. 2010. Вип. 2. С. 130—138.
  6. а б Дарча Галшки Гулевичівни // Памятники, изданніе временной Комиссиею для разбора древних актов.— К., 1846.— Т. 2.— С. 1-29.
  7. Люта Т. Дарча Галшки Гулевичівни Київському братству: джерела, інтерпретації, актори. Київська Академія. 2008. Вип. 5. С. 6.
  8. Аскоченський В. (1856). Киев с древнейшим его училищем Академиею. Київ. 
  9. Мухин Н. (1893). Кієво-братскій училищный монастырь: историческій очеркь (писано на Евгеніе-Румянцевскую премію). Типографія Г.Т. Корчакь-Новицкаго. 
  10. Голубєв, Степан (1886). К биографии Елизаветы Васильевны Гулевичивны. Труды Киевской духовной академии. с. 233–254. 
  11. Тітов, Хв. (1924). Стара вища освіта в Київській Україні 16-поч.19 в.. К.: Друкарня Української академії наук. 
  12. Яременко, Максим (2009). Пам’ять про Галшку Гулевичівну в Києво-Могилянській академії у XVIII столітті: пригадування чи вигадування?. Київська Академія 7: 18–44. 
  13. Літвін, 2016, с. 266
  14. Постаті: Галшка Гулевичівна: ПОРТАЛ Hetman.tv : Журнал Гетьман про історію та козацтво, Ігор Кравчук. www.hetman.tv. Процитовано 2019-10-06. 
  15. Лосицький, Юрій (1982). Памятник каменного зодчества. Строительство и архитектура 1: 25. 
  16. Лосицький, Юрій (2014). Поварня Братського монастиря : питання атрибуції. Пам'ятки України 197: 50–57. 
  17. Попельницька О. Історична топографія київського Подолу XVII – початку XIX ст. – К.: Стилос, 2003. – С. 101.
  18. Трускавецький курінь ім "Єлисавети Гулевичівни" (uk). Процитовано 2020-03-04. 
  19. Меморіальна дошка Галшці Гулевичівні. КИЇВФОТО (ru-RU). 2017-05-03. Процитовано 2020-03-15. 
  20. Галшка Гулевичівна: портрети та образи. Віртуальний музей НаУКМА. Процитовано 3-03-2020. 
  21. Штанко Алексей - Сайт художника - Работа ""Галшка Гулевичевна", почтовая марка из серии "Выдающиеся женщины Украины" ". shtankoalexei.arts.in.ua. Процитовано 2020-03-04. 
  22. Бондаренко Г. В. (2013). Луцьк у пам’ятниках і пам’ятних знаках. Історичні події та постаті. Луцьк: Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки; Відділення інституту Дослідів Волині у Вінніпезі при СНУ; Волинська обласна редакційна колегія тому "Зводу пам’яток історії та культури Волинської області". с. 24. 
  23. У Луцьку перейменували 5 вулиць: Кузнєцова на Шухевича, Червоноармійську - на УПА. www.unian.ua (uk). Процитовано 2020-03-15. 
  24. Про введення в обіг пам’ятної монети "Галшка Гулевичівна”. Вісник Національного банку України 7 (3): 42. 2015. 
  25. Введення в обіг поштового блоку «Національний університет «Києво-Могилянська академія». 400 років»»| УКРПОШТА. ukrposhta.ua (uk-UA). Процитовано 2020-03-03. 
  26. Історія академії: КМА - 400 років. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (uk). Процитовано 2020-03-07. 
  27. Хроніка становлення та відродження. Національний університет «Києво-Могилянська академія» (uk). Процитовано 2020-03-07. 
  28. Богданова А. Возлюбленная патриарха: істор. роман. – Симферополь: МП «Дар», 1992 – 311 с.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати