Відкрити головне меню

Голубєв Степан Тимофійович

Степан Тимофійович Голубєв (рос. Степан Тимофеевич Голубев, Стефан Тимофеевич Голубев, 6 листопада 1848, с. Ардатовка, Російська імперія — 22 листопада 1920) — російський церковний історик, професор Київської духовної академії та Київського університету[1]. Батько монархічного діяча Володимира Голубєва і архієпископа Гермогена (Олексія Голубєва).

Степан Тимофійович Голубєв
портрет 1910-х років
портрет 1910-х років
Народився 25 жовтня (6 листопада) 1848
Ардатовка
Помер 22 листопада 1920(1920-11-22) (72 роки)
Київ
Поховання Флорівський монастир
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність історик
Alma mater Київська духовна академія
Сфера інтересів історія християнства
Заклад Київська духовна академія, Київський університет
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор наук, член-кореспондент Імператорської академії наук
Член Петербурзька академія наук
У шлюбі з Терновська Олена Пилипівна
Діти Володимир Голубєв, Олексій Голубєв
Нагороди

лауреат Євгенієво-Румянцевської, Макарівської і Уваровської премій;

Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня

ЖиттєписРедагувати

Народився в селі Ардатовка Нижньоломовського повіту Пензенської губернії (Туймазинський район Башкортостану РФ). Його батьком був протоієрей Тимофій Голубєв.

У 1858—1894 рр. він навчався в Нижьоломовському духовному училищі.

У 1864—1870 р. — в Пензенській духовній семінарії.

У 1870—1874 рр. освіту здобув у Київській духовній академії[2].

Друкувати свої твори почав з 1872 р., опублікував свою роботу «Опис і тлумачення дворянських гербів південноросійських прізвищ в творах духовних письменників XVII ст.» в працях Київської духовної академії (рос. Описание и истолкование дворянских гербов южнорусских фамилий в произведениях духовных писателей XVII в., Труды КДА), і отримав за неї Євгенієво-Румянцевську премію. 24 травня 1874 р. він був затверджений у ступені кандидата богослов'я з правом отримання магістерського ступеня без нового усного випробування за успіхи в навчанні та за працю «Петро Могила і Ісайя Копинський: Вступ Петра Могили на Київську митрополію та його відношення до Ісаї Копинського» (рос. Пётр Могила и Исайя Копинский: Вступление Петра Могилы на Киевскую митрополию и его отношения к Исайи Копинскому).

27 вересня 1874 р. став приват-доцентом на кафедрі російської церковної історії Київської духовної академії.

15 вересня 1883 р. отримав ступінь магістра богослов'я за працю: «Київський митрополит Петро Могила і його сподвижники» (рос. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, К., 1883 р.). Ця робота була високо оцінена, і за неї він отримав половинну Уваровської і Макарівської премії Священного Синоду РПЦ МП.

З 15 лютого 1884 р. перебував штатним доцентом на кафедрі історії та викриття російського розколу.

5 березня 1885 р. його було обрано приват-доцентом Київського університету Святого Володимира на кафедру церковної історії.

У 1887 р. одружився на дочці професора П. Терновського Олені Пилипівні Терновській.

З 1891 р. був виконуючим обов'язки екстраординарного професора Київського університету і був затверджений на цій посаді 8 жовтня 1899 р..

У 1898 році вийшов його другий том праці «Київський митрополит Петро Могила і його сподвижники», тоді ж удостоєний Уваровської і Макарівської премій.

17 березня 1899 р. удостоєний ступеня доктора церковної історії за клопотанням Ради Казанської духовної академії. Від 1899 р. був ординарним професором Київської духовної академії, з 1900 року — заслуженим ординарним професором, від того ж року також ординарним професором Київського університету. Публікував багато робіт з історії малоросійської і західноросійської церкви, рецензії на праці інших досліджень у різних наукових виданнях.

У 1906 р. брав участь в засіданнях «Передсоборної присутності», де виступав за відновлення патріаршества.

29 грудня 1908 р. був обраний членом-кореспондентом Російської академії наук на відділенні російської мови та словесності. З того ж 1908 р. — дійсний статський радник.

Автор досліджень з історії Київської духовної академії, церковного і культурного життя України XVI—XVIII ст.[1].

Професор Голубєв був затятим противником українства. Як розповів у спогадах Олександр Лотоцький, професор Голубєв надіслав до Синоду заяву про «неблагонадійність» Василя Біднова і на доказ цього — написаний Василем Олексійовичем лист українською мовою. Лист не містив нічого «крамольного», «злочином» була його мова [3].

Після Жовтневого перевороту 1917 р. брав участь в обговоренні проектів з розвитку богословської освіти.

Помер у м. Києві 22 листопада 1920 р. і похований у Києві на верхньому кладовищі Флорівського монастиря на Замковій горі.

Був членом

та інших наукових товариств, також був членом Київського клубу російських націоналістів[4].

НагородиРедагувати

ПраціРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Звід пам'яток історії та культури України: Енцикл. вид.: У 28 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська Енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. — Кн. 1. –Ч. 1. — Київ. — А — Л. — 608 с.
  2. Голубев, Степан Тимофеевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. — Т. IX. — С. 113 (Т.Ia С.593). (рос.)
  3. Лотоцький Олександр. Сторінки минулого. — Варшава, 1932. — T. l. — C. 127.
  4. Кальченко Т., «Киевский клуб русских националистов Архівовано 4 березень 2016 у Wayback Machine.», «Большая энциклопедия русского народа». (рос.)

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати