Відкрити головне меню

Хо́дорів — село в Україні, в Миронівському районі Київської області. Населення становить 155 осіб. Розташоване на березі Дніпра. Відстань до Києва — 90 км.

село Ходорів
Вид на с.Ходорів
Вид на с.Ходорів
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Миронівський район
Рада/громада Грушівська сільська рада
Код КОАТУУ 3222981504
Основні дані
Засноване 1536 рік,
Населення 155
Площа 19,56 км²
Густота населення 7,92 осіб/км²
Поштовий індекс 08813
Телефонний код +380 4574
Географічні дані
Географічні координати 49°55′20″ пн. ш. 31°14′38″ сх. д. / 49.92222° пн. ш. 31.24389° сх. д. / 49.92222; 31.24389Координати: 49°55′20″ пн. ш. 31°14′38″ сх. д. / 49.92222° пн. ш. 31.24389° сх. д. / 49.92222; 31.24389
Середня висота
над рівнем моря
98 м
Місцева влада
Адреса ради с. Грушів, вул. Незалежності, 27
Карта
Ходорів. Карта розташування: Україна
Ходорів
Ходорів
Ходорів. Карта розташування: Київська область
Ходорів
Ходорів
Мапа

ІсторіяРедагувати

Перші згадки датовані 15 століттям. Хоча поселення на місці села існувало вже у 9-10 століттях, від тих часів збереглсоя Ходорівське городище. Назва, ймовірно походить від якогось Ходора (Федора) — ймовірного заснованика чи управителя замку городища.

Ходорів — село Київського повіту Канівського староства в 3 милях від замку. 1536 р. на прохання господарського дворянина Гридка Олексійовича йому надано селище Ходорово з островом і землею Русинівською. Володів киянин Онкович (1552). 1612 р. шляхтич Юзеф Ян Халецький заставив його своїй дружині Єві Хучиковні, він же власник за люстрацією 1616 р.[1]

 
Вид на Дніпро (Канівське водосховище) із пагорба поблизу с. Ходорів

Під час Коліївщини через село проходив повстанський отаман Микита Швачка. У Ходорові до повстанців приєдналися син Федора Дяченка і Петро, пасинок старого Федора Шептухи[2].

У ХІХ столітті було містечком, 1900 року мало 1360 мешканців та 249 дворів, церкву, церковно-парафіяльну школу, цегельний завод, 5 вітряків5 кузень, 2 топчаки, склад лісових матеріалів та 15 лавок.

З 1920 по 1923 рік існувала Ходорівська волость. З 1923 по 1925 роки входило до складу Македонського, а з 1925 — доскладу Ржищівського районів.

Село було окуповане нацистськими військами з 6 серпня 1941 по 12 жовтня 1943 р. Проте вже після визволення села, 14 жовтня 1943 року, німецькі війська засипали село снарядами і було спалено 320 хат — усе село, вціліло лише 4 хати на березі Дніпра. Під час війн до Німеччинип на примусові роботи було вивезено 100 осіб, 8 осіб було вбито нацистами. 92 ходорівці загинули на фронтах війни.

 
Меморіальний комплекс в с. Ходорів

1944 року село було відбудовано, відновилася робота школи. До 1959 року школа була восьмирічною, а з 1959 року стала середньою. Діяла школа до 1972 року. Сільська рада існувала до кінця 1960-х років.

1995 року споруджено великий меморіальний комплекс у пам'ять про загиблих на Букринському плацдармі. Це величезна братська могила, де вічний спочинок знайшли 2181 воїн. 2004 року за селом збудовано пам'ятну капличку.

ЦеркваРедагувати

Першу церкву тут було побудовано 1717 року, але коли берег було підмито, храм зруйнувався. Другу церкву було побудовано 1768 року. Цю церкву було знищено вже у радянський час. Сучасну церкву збудовано впродовж 2005—2007 років.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Різдва Пресвятої Богородиці м-ка Ходорів Канівського пов. Київського нам., з 1797 р. Богуславського, з 1846 р. Канівського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/khod_004.xml

ІнфраструктураРедагувати

  • Оздоровчо-лікувальний пансіонат «Ходорів». Клуб, магазин, ФАП, аптека. У селі існують 8 садово-дачних кооперативів, тому у селі багато новобудов.

Відомі людиРедагувати

НародилисяРедагувати

Світлини селаРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Горбаченко Ю. АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ поділ Канівського полку (1648—1678 рр.) // Козацька скарбниця. Гетьманські читання. Вип. 4. — Чернівці : Видавничий дім «Букрек», 2007. — С. 120—140.
  2. Букет Є. Швачка — фенікс українського духу. — К. : Український пріоритет, 2016. — іл. — С. .

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати