Сухомлинський Василь Олександрович

Васи́ль Олекса́ндрович Сухомли́нський (28 вересня 1918, с. Василівка[1] — 2 вересня 1970, с. Павлиш,Українська РСР, СРСР (нині с. Павлиш Кіровоградської області, Україна) — видатний український радянський педагог, публіцист, письменник, поет. Заслужений вчитель УРСР. Кандидат педагогічних наук (1955). Член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957); член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968).

Василь Олександрович Сухомли́нський
Сухомлинський В.jpg
Народився 28 вересня 1918(1918-09-28)
с. Василівка, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Українська Держава
Помер 2 вересня 1970(1970-09-02) (51 рік)
с. Павлиш, Онуфріївський район, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР
Країна Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Діяльність педагог, письменник, журналіст
Alma mater Полтавський педагогічний інститут
Галузь педагогіка
Посада Директор школи
Звання член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР (1957), член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР (1968)
Ступінь кандидат педагогічних наук (1955)
Відомий завдяки: педагог, публіцист, письменник
У шлюбі з Ганна Іванівна Сухомлинська
Діти Сухомлинська Ольга Василівна
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден ЛенінаОрден ЛенінаОрден Червоної Зірки
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За трудову відзнаку»
Державна премія УРСР у галузі науки і техніки — 1974
Заслужений вчитель УРСР

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

ЖиттєписРедагувати

Дитинтво й навчанняРедагувати

Василь Сухомлинський народився 28 вересня 1918 року в селі Василівці Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (нині Онуфріївський район Кіровоградської області) у незаможній селянській родині.

Упродовж 1926―1933 рр. навчався у місцейвій Василівській семирічці. Влітку 1933 року мати відрядила молодшого сина Василя на навчання до Кременчука.

Спочатку вступив у Кременчуцький медичний технікум, але невдовзі покинув цей заклад. 1934 року Василь Сухомлинський вступає на підготовчі курси учительського інституту в Кременчуці, а потім навчається в ньому на факультеті української мови і літератури.

Від 1935 року розпочалася його педагогічна діяльність. У 17 років Василь Сухомлинський влаштувався вчителем заочної школи недалеко від Василівки. Він перевівся на заочне відділення Полтавського педагогічного інституту, який закінчив у 1938 році. Працював вчителем у сільських школах рідного району. Після закінчення інституту продовжує працював викладачем української мови та літератури й стає завучем у районному центрі Онуфріївці.

Німецько-радянська війнаРедагувати

1941 року під час Другої світової війни Василь Сухомлинський добровольцем пішов на фронт. У січні 1942 молодший політрук Сухомлинський був важко поранений у битві під Ржевом. Осколок снаряду залишився в його грудях назавжди. Після довгого лікування у шпиталі селища Ува, що в Удмуртії, Василь Олександрович просився на фронт, проте комісія не визнала його навіть умовно здоровим для військової служби. У червні 1942 року Василя Сухомлинського призначили директором сільської середньої школи, де він пропрацював до березня 1944 року. 9 лютого 1943 року вступ до ВКП(б)[2]. Після визволення України від фашистів повернувся в рідні краї. Василь Олександрович дізнався, що його дружину й маленького сина закатували в гестапо.

Радянський періодРедагувати

З 1944 до 1948 рр. Василь Сухомлинський працює завідувачем Онуфріївського районного відділу народної освіти, де займався організаційними питаннями.

Від 1948 року й до кінця життя працював директором Павлиської середньої школи. У 1948 році цей учбовий заклад був звичайною, пересічною школою. 23 роки стали найпліднішим періодом його науково — практичної і літературно-публіцистичної діяльності. Звичайну сільську школу Василь Сухомлинський перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості.

У 1955 році захистив кандидатську дисертацію на тему «Директор школи — керівник навчально-виховного процесу».

Від 1957 року — член-кореспондент Академії педагогічних наук РРФСР.

1958 року — заслужений вчитель УРСР.

У 1968 році — нагороджений званням Героя Соціалістичної Праці. Цього ж року обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР.

Ставив і розв'язував проблему формування в молоді національного й естетичного світогляду. Про один із шляхів успішного розв'язання цієї проблеми він писав, що у душі дітей мають увійти найкращі народні традиції та стати святим законом, бо не можна уявити народ без імені, без пам'яті, без історії. В дусі українських культурно-історичних традицій вчитель констатував, що мудрість є найважливішою прикметою людини. У його працях часто знаходимо вислови «мудра людська любов», «мудрість жити», «гідність — це мудрість тримати себе в руках». Педагог цілеспрямовано формував у кожного вихованця вміння бути маленьким філософом, осмислювати світ через красу природи.

Для нього формування естетичного почуття дитини, її емоційної культури — було основним завданням гуманістичного виховання. А сприйняття й осмислення прекрасного — основа естетичної культури, без якої почуття лишаються глухими до всього високого й благородного.

Книга «Серце віддаю дітям» мала привселюдне зізнання і підтверджене трудами та щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».

Василь Олександрович Сухомлинський помер 2 вересня 1970 року в с. Павлиш Онуфріївського району Кіровоградської області.

Вплив на творчістьРедагувати

На Василя Олександровича значний вплив мали погляди Льва Толстого і Януша Корчака, яких він часто цитував у своїх працях.

Творча діяльністьРедагувати

Василь Олександрович Сухомлинський написав 48 монографій, понад 600 статей, 1500 оповідань і казок для дітей.

У квітні 1970 року він закінчив працю «Проблеми виховання всебічно розвинутої особистості» — доповідь до захисту докторської дисертації за сукупністю робіт, яку він не встиг захистити через смерть. Творчий доробок Василя Сухомлинського переконливо доводить про багатогранність його педагогічних поглядів і про загальну цілісність його педагогічного мислення.

Твори В. Сухомлинського видані 53-а мовами світу, загальним тиражем майже 15 млн примірників. Книга «Серце віддаю дітям» перекладена на 30 мов світу і витримала 54 видання. У період з 1945 по 1970 роки надруковано 463 статті; у 1971—1986 рр. — 105 статей.[3]

 
Пам'ятник Сухомлинському в Олександрії на подвір'ї педагогічного коледжу імені Сухомлинського

Країни, де видавали твори В. Сухомлинського: Азербайджан, Вірменія, Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Молдова, Таджикистан, Татарстан, Узбекистан, Чувашія. А також: Англія, Болгарія, Іспанія, Китай, Монголія, Німеччина, Польща, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехословаччина, Югославія, Японія.

МетодикаРедагувати

Його книги присвячені головним чином вихованню і навчанню молоді, педагогізації батьків, методиці викладання мови і літератури в середніх школах тощо. Пропагуючи в засаді виховання колективізму в учнів, Сухомлинський рішуче відкидав принцип виховання індивідуума через колектив як засаду, «яка може завдати духової травми вихованцеві». Віддаючи належне трудовому вихованню в школі, виступав проти ранньої спеціалізації (з 16 років життя), передбаченої «Законом про зміцнення зв'язку школи з життям».

Роботи Василя Сухомлинського — це особливий матеріал в аспекті гармонізації сімейного виховання учнів. Навіть побіжного погляду досить, щоб зрозуміти основну дилему, яку вирішував учитель-патріот у родинах павлиських селян: або подолання анархії в сімейно-шкільному вихованні молоді, або поступовий розпад існуючих соціальних відносин, як мінімум, на рівні селища. Але ж це загроза для держави! Всебічний розвиток особистості можливий лише там, де два вихователя — школа й сім'я — діють одностайно, поділяють одні й ті ж переконання, виходячи з тих самих принципів. При цьому не допускається розходження ні в меті, ні в суті, ні в засобах виховання.

З учителями Павлиської школи Василь Олександрович вибудував таку систему роботи з батьками, яка допомогла їм оволодіти основами батьківської педагогіки, мистецтва виховання. Чи не вперше в державі тут діяла школа для батьків, де проводилися лекції та бесіди з педагогами та психологами, спрямовані на практику виховання.

В. Сухомлинський вважав, що дитячий егоїзм, жорстокість, хамство, невдячність, байдужість, лицемірство породжуються вадами сімейного виховання.

"Моє піклування про успіхи в навчанні, — писав В. Сухомлинський, — починаються з піклування про те, що їсть і як спить дитина, яке її самопочуття, як вона грається, скільки годин протягом дня буває на свіжому повітрі, яку книжку читає і яку казку слухає, що малює і як висловлює в малюнку свої думки й почуття, які почуття пробуджує в її душі музика природи, яка улюблена казка є у дитини, наскільки чутливо сприймає вона радощі й негаразди людей, що вона створила для інших і які почуття пережила у зв'язку з цим".

Педагог вважав, що перед кожною дитиною, навіть найважчою, вчитель повинен відкрити ті сфери, де вона зможе досягти своєї вершини, сформувати свою людську гідність, свою душу. Тому й створив «Азбуку моралі», котра вчила осягати суть добра і зла, честі й безчестя, азбука стала засобом подолання емоційної необхідності відкривати здатність відчувати стан інших, вміння ставити себе на місце іншої людини.

БібліографіяРедагувати

  • «Воспитание коллективизма у школьников» (1956);
  • «Трудовое воспитание в сельской школе» (1957);
  • «Педагогический коллектив средней школы» (1958);
  • «Виховання в учнів любові і готовності до праці» (1959);
  • «Воспитание коммунистического отношения к труду» (1959);
  • «Воспитание советского патриотизма у школьников» (1959);
  • «Система роботи директора школи» (1959);
  • «Верьте в человека» (1960);
  • «Як ми виховали мужнє покоління» (1960);
  • «Виховання моральних стимулів до праці у молодого покоління» (1961);
  • «Духовный мир школьника» (1961);
  • «Формирование коммунистических убеждений молодого поколения» (1961);
  • «Людина неповторна» (1962);
  • «Праця і моральне виховання» (1962);
  • «Дума о человеке» (1963);
  • «Нравственньй идеал молодого поколения» (1963);
  • «Шлях до серця дитини» (1963);
  • «Воспитание личности в советской школе» (1965);
  • «Щоб у серці жила Батьківщина» (1965);
  • «Моральні заповіді дитинства і юності» (1966);
  • «Трудные судьбы» (1967);
  • «Павлышская» (1969);
  • «Сердце отдаю детям» (1969); за цю працю 1974 року Василь Сухомлинський був удостоєний Державної премії УРСР;
  • «Народження громадянина» (1970);
  • «Методика виховання колективу» (1971);
  • «Разговор с молодым директором школы» (1973);
  • «Как воспитать несовершеннолетнего человека» (1975);
  • «Мудрая власть коллектива» (1975) і багато інших.
  • У 1976 р. видано вибрані твори В. Сухомлинського у 5-ти томах.

Наукова методична спадщинаРедагувати

Зростання кількості публікацій, пов'язаних з життям і діяльністю В. О. Сухомлинського, їх багатоплановість, а також видання творів різними мовами зумовлюють потребу систематичного аналізу й упорядкування. Тому природно, що дослідники із середини 90-х років, історики педагогіки запропонували вживати узагальнювальний термін «Сухомлиністика». Зараз його широко використовують дисертанти, викладачі вузів, бібліотекарі.

За десять років сухомлиністика набула стабільності, масштабності й різноплановості. За ініціативою Української асоціації Василя Сухомлинського з 1993 року проводяться щорічні Всеукраїнські педагогічні читання «В. О. Сухомлинський у діалозі з сучасністю». 25 вересня 2003 року відбулися урочисті збори в Київському міському будинку вчителя, присвячені 85-річчю від дня народження великого педагога-гуманіста В. О. Сухомлинського та другі Міжнародні і десяті Всеукраїнські педагогічні читання «Василь Сухомлинський у діалозі із сучасністю: особистість учителя».

Важливим засобом поширення ідей В. Сухомлинського є проведення Всеукраїнських конкурсів студентських робіт за його спадщиною. Спадщина вченого є об'єктом наукового дослідження докторських і кандидатських дисертацій, виконаних у різних країнах.

Ідеї Сухомлинського активно впроваджують в життя:

Нагороди та відзнакиРедагувати

 
Пам'ятник на могилі Василя Сухомлинського, кладовище селища Павлиш

За свою педагогічну працю його нагородили:

УшануванняРедагувати

У 1989 році послідовники створили Міжнародну асоціацію прихильників Сухомлинського (Марбург), а в 1990 р. — Українську асоціацію Василя Сухомлинського, яка систематично проводить Всеукраїнські педагогічні читання, присвячені вивченню і впровадженню у широку педагогічну практику творчої спадщини видатного педагога. З плином часу інтерес учених і вчителів до життя і творчості В. О. Сухомлинського зростає, поширюється в Україні й світі. Без його творчості не можна уявити сучасної гуманної педагогіки.

Ураховуючи визначний внесок В. О. Сухомлинського у вітчизняну і світову педагогічну науку, Верховна Рада України постановила: оголосити 2003–2004-й навчальний рік в Україні роком Василя Олександровича Сухомлинського.

У 2004 році ім'я Василя Сухомлинського присвоєно Кіровоградському обласному інституту післядипломної педагогічної освіти

У 2011 році на честь Василя Сухомлинського названа вулиця в Києві.[4]

У 2015 році одну з вулиць Дніпра перейменували на вулицю Василя Сухомлинського[5].

У лютому 2016 в Олександрії на честь Василя Сухомлинського було названо вулицю в мікрорайоні Перемога[6].

Ім'ям Сухомлинського назвали відомчу відзнаку Міністерства освіти і науки України.

На честь Василя Сухомлинського 2003 року в Україні випустили ювілейну монету.

Деякі твориРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати