Відкрити головне меню

Список почесних громадян Загреба

стаття-список у проекті Вікімедіа
Coat of arms of Zagreb.svg

Почесний громадянин Загреба (хорв. Počasni građanin Grada Zagreba) — почесне звання, що надається Міською скупщиною столиці Хорватії Загреба особам, які зробили суттєвий внесок до розвитку демократичного суспільства, історичних подій та традицій хорватського народу, позитивно вплинули на статус і репутацію міста чи його відносини з іншими містами як у Хорватії, так і за її межами, зробили внесок до розвитку міста, а також державним діячам і чиновникам іноземних держав, членам іноземних і міжнародних організацій, що були визнані найбільш гідними й такими, що зробили найбільший внесок до забезпечення суверенітету, незалежності та самовизначення Хорватії та Загреба на базі загальновизнаних принципів сучасного світу[1].

Зміст

СписокРедагувати

У списку наведено всіх, кому було присвоєно звання почесного громадянина Загреба — 51 особа. Знаком † позначено тих, кому звання було присвоєно посмертно. З усіх почесних громадян Загреба станом на липень 2014 року живими є двоє: Хав'єр Перес де Куельяр та Яніца Костеліч.

Австро-Угорщина (1850–1918)Редагувати

Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
1 1853 Александр фон Бах   Австрійський юрист, політик, міністр юстиції (1848–1849), міністр внутрішніх справ (1848–1849)[2][3]. Сприяв зміцненню централізованої влади, зменшенню свободи преси, однак розширив економічну свободу — за Баха було скасовано внутрішні митні збори.
2 1853 Максиміліан О'Доннел   Австрійський офіцер, граф, який став знаменитим після того, як урятував імператора Франца Йосипа під час замаху 18 лютого 1853 року[4]. Був нагороджений кількома європейськими орденами й окрім Загреба був почесним громадянином Відня, Праги, Пешта, Любляни[5].
3 1854 Йосип Єлачич   Австрійський полководець хорватського походження, бан Хорватії у 1848–1859 роках, активний учасник придушення Угорської революції 1848–1849 років; скасував у Хорватії кріпосне право[6].
4 1854 Йосип Буневац Великий ішпан[7].
5 1854 Бенедикт Лентулай Великий ішпан[7].
6 1854 Йосип Флук Радник міністра[7]
7 1854 Йосип Боуффлер Архітектор[7]
8 1854 Сіма Маноїлович Інформації про його діяльність в архівах не збереглось[8].
9 1861 Вук Караджич   Сербський філолог, реформатор сербської та кириличної абетки[9], автор сербської граматики, один з провідних діячів сербського Національного відродження. Мова та письмо, кодифіковані Караджичем, стали основними у Сербії, Воєводині, Боснії і Герцеговині, Чорногорії. У правописі було запроваджено фонетичний принцип — «як чую, так і пишу»[10]. У подорожах Караджич зібрав значний історичний та етнографічний матеріал, оприлюднив твори сербської усної культури[11].
10 1869 Євген Кватерник   Хорватський політичний діяч і письменник[12], один із засновників Хорватської партії права, депутат Сабору, прибічник незалежності Хорватії, один з організаторів повстання у Раковице (Кордун)[13].
11 1880 Ладіслав Пеячевич   Хорватський аристократ[14], політик і громадський діяч, депутат Сабору, бан Хорватії у 1880–1883 роках[15]. За Пеячевіча були ліквідовані хорватська та славонська країни, останні дві частини колишнього Військової границі, на території яких відновлювалась влада Хорватії.
12 1880 Іван Зайц   Хорватський композитор[7], диригент, педагог. Писав, в основному, оперети. Займав пости директора та головного диригента Загребської опери й директора Хорватського інституту музики. Заклав основу хорватського музичного відродження початку XX століття.
13 1881 Август Шеноа   Письменник[16], автор історичних романів, написав популярну патріотичну пісню «Živila Hrvatska». Вважається «Батьком хорватського роману».
14 1885 Євген Кумічич   Хорватський письменник, романи якого «Пані Сабіна» й «Сирота» сприяли переходу хорватської літератури від романтизму до реалізму. Окрім літератури займався політикою, був депутатом Сабору[17].
15 1886† Джуро Данічич   Сербський філолог[7], перекладач, лексикограф. Укладач «Словника хорватської або сербської мови». Учень і послідовник Вука Караджича, за прикладом якого намагався реформувати хорватську абетку, замінивши діграфи Dj/dj, Lj/lj, Nj/nj, Dž/dž на графеми Đ/đ, Ļ/ļ, Ń/ń, Ģ/ģ, з яких у вжиток увійшла тільки перша.
16 1890 Іван Бенкович Художник[7], ілюстратор, гравер, карикатурист[18].
17 1895 Карой Куен-Гедерварі   Угорський політичний діяч, бан Хорватії у 1883–1903 роках[19]. Проводив жорстку політику мадяризації країни. Був відправлений у відставку з посту бана після низки бунтів, що спалахнули проти нього. У подальшому — прем'єр-міністр Угорщини.
18 1895 Деже Банфі   Угорський барон, політик, поміркований ліберал. У 1892–1895 роках очолював Палату депутатів угорського парламенту, у 1895–1899 роках — прем'єр-міністр Угорщини. Провів закон про цивільний шлюб[20][21].
19 1900 Тадія Смічиклас   Історик, перший[22] почесний професор Загребського університету[23]. Його двотомна «Історія Хорватії» та інші праці заклали основу наукової історіографії Хорватії та сприяли зміцненню ідей неперервності хорватської державності[24]. Член Сабору, голова Матиці хорватської[25].
20 1903 Іван Трнський   Хорватський письменник[7], перекладач, винахідник головоломок. Організатор і голова Товариства хорватських письменників.
21 1906 Джуро Дежелич   Письменник[7]. Був редактором газет «Narodne novive» й «Danika», першим редактором журналів «Domobran» і «Vienac». Писав історичні та філософські есе, політичні статті, вірші, оповідання, романи, біографії відомих хорватів, літературу про подорожі. Був членом міської ради Загреба, заступником мера столиці. 1868 року заснував пожежну службу.
22 1908 Юрай Посилович Священик, архієпископ Загреба[7]. Виступав за розвиток загальної культури і науки в Хорватії. Був редактором католицької газети, одним із засновників хорватського літературного товариства святого Ієроніма, професором і першим деканом богословського факультету в Загребі. Під патронажем Посиловіча було відновлено Загребський собор, збудовано монастир і церкву єзуїтів у Загребі. Серед його особливих заслуг — зусилля зі збереження глаголиці.
23 1910† Йосип Юрай Штросмаєр   Хорватський католицький єпископ німецького походження, теолог і меценат, політичний і громадський діяч. Хорватським народом шанується як «батько батьківщини». Виступав за максимальну автономію Хорватії, але, при цьому, зближення південнослов'янських народів; слов'янське богослужіння у Хорватії, вивчення глаголиці у семінаріях Далмації[26][27].
24 1916 Светозар Бороєвич фон Бойна   Військовик, генерал-фельдмаршал Австро-Угорщини, учасник Першої світової війни. Був противником вступу Хорватії до складу Королівства сербів, хорватів і словенців, наполягаючи на повній незалежності хорватської держави[28].
25 1916 Степан Саркотич   Австро-угорський військовий та політичний діяч, генерал-полковник, командувач низки успішних операцій проти сербських і чорногорських військ. Виступав проти створення Королівства сербів, хорватів і словенців, але за об'єднання Королівства Хорватія і Славонія з Боснією[28].
26 1918 Шиме Маззура Юрист[7]

Королівство Югославія (1918–1941)Редагувати

Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
27 1919 Мілан Амруш   Лікар, юрист, політик, мер Загреба у 1890–1892 та 1904–1910 роках[29][30]. За Амруша було завершено електрифікацію Загреба[29]. Було збудовано новий пологовий будинок. На посаді заступника бана з питань релігії та освіти Амруш почав роботу з організації в університетах технічних факультетів[31].
28 1922 Векослав Клаїч   Історик і письменник, член Хорватської академії наук і мистецтв. Прибічник студентських демонстрацій та університетської автономії. Його праці відіграли важливу роль у зміцненні хорватської національної самосвідомості. Окрім історії та літератури займався музикою, був диригентом[32].
29 1926 Фране Булич   Археолог, спеціаліст із римських і середньовічних древностей[33], директор Археологічного музею в Спліті та хранитель палацу імператора Діоклетіана у 1883–1920 роках.
30 1927 Владимир Мажуранич Хорватський письменник[34]. Представник відомої письменницької родини Мажураничів, смн бана Хорватії 1873–1880 років Івана Мажуранича, батько відомої дитячої письменниці Івани Брліч-Мажуранич[35].
31 1927 Ксавер Шандор Джальський   Хорватський письменник[36]. Був противником австро-угорського засилля у Хорватії. В літературі розробляв тему національної боротьби, старовинні роди, що вимирали, зображував носіями хорватського національного духу й лицарських традицій[37]. Великий жупан Загребської жупанії[38].
32 1927 Драгутин Горянович-Крамбергер   Хорватський геолог, археолог, палеонтолог[39]. 1899 року виявив стоянку неандертальців у Крапині[40], у зв'язку з чим опублікував 53 праці. Знахідка дозволила виокремити підвид Homo Krapiniensis. Горянович-Крамбергер — член Югославської академії наук і мистецтв. Окрім Загреба є почесним громадянином Крапини та Карловаца.
33 1929 Анте Бауер Хорватський священик[34], архієпископ Загреба. Відомий різкими антисербськими та антиправославними висловлюваннями, зокрема під час Першої світової війни[41].
34 1934 Теодор Вікергаузер Лікар, професор хірургії[34], засновник хірургічного відділення у лікарні Загреба[42].

Соціалістична Федеративна Республіка ЮгославіяРедагувати

Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
35 1945 Йосип Броз Тіто   Югославський військовий, державний та партійний діяч, лідер Югославії у 1945—1980 роках (з 1953 — президент), маршал[43]. Один із організаторів та головнокомандувач Народно-визвольної армії Югославії, Народний герой Югославії[44].
36 1950 Володимир Бакаріч   Політик, учасник Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], один із найближчих соратників Тіто, член Президії СКЮ, віце-президент СФРЮ[45]. Доктор права[46]
37 1960 Мирослав Крлежа   Хорватський письменник[47]: поет, прозаїк, драматург, есеїст. Один з найвідоміших представників модернізму в балканській літературі. Віце-президент Академії наук і мистецтв, глава Хорватського інституту лексикографії[48], у 1958—1961 роках керував Союзом письменників Югославії.
38 1980 Анка Берус Югославська партизанка, учасниця Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], професор. Після війни займала різні високі пости у керівництві Соціалістичній Республіці Хорватія[49].
39 1980 Павле Грегорич Учасник Жовтневого перевороту й Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44]. Після війни займав різні високі пости у керівництві Хорватії та Югославії, в тому числі був членом ЦК Союзу комуністів Югославії.
40 1980 Іван Краячич Югославський військовик (генерал-лейтенант) та політик. Учасник громадянської війни в Іспанії та Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], у 1963—1967 роках — голова Сабору Хорватії.
41 1980 Карло Мразович Югославський військовик (генерал-лейтенант) і політик. Учасник Угорської революції 1919 року, громадянської війни в Іспанії, Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], у 1949—1952 роках — голова президії Хорватського Сабору
42 1980 Міка Шпіляк Югославський революціонер, учасник Народно-визвольної боротьби, Народний герой Югославії[44], мер Загреба у 1949—50 роках[30], голова Ради Союзу профспілок Югославії, голова Президії СФРЮ. У 1984—1986 роках — секретар ЦК Союзу комуністів Хорватії
43 1985 Форбс Бернем   Політик, прем'єр-міністр і президент Гаяни[50]. За роки його правління Гаяна остаточно позбавилась колоніального статусу, однак мало місце зростання авторитаризму. Політичний курс зазнав зсуву до лівацької ідеології; відбулось зближення країни з Кубою та СРСР.
44 1987 Хав'єр Перес де Куельяр   Перуанський дипломат. З 1940 року працював у Міністерстві міжнародних відносин Перу, працював у посольствах Перу в різних країнах, у 1971—1982 роках очолював перуанську делегацію в ООН. У 1982—1991 роках був Генеральним секретарем ООН[51].

Незалежна ХорватіяРедагувати

Рік присвоєння Ім’я Портрет Коментар
45 1990† Мати Тереза   Католицька черниця, засновниця жіночої чернечої конгрегації «Сестри Місіонерки Любові», що займалась служінням біднякам і хворим. Лауреат Нобелівської премії миру. Долучена Католицькою церквою до лику блаженних[52].
46 1992 Франьо Туджман   Хорватський військовик (маршал), політик, перший президент незалежної Хорватії (1990–1999). Брав участь у Народно-визвольній боротьбі, у подальшому зробив військову кар'єру, ставши наймолодшим югославським генералом армії. З 1960-х років зайняв ревізіоністську націоналістичну антисербську й антикомуністичну позицію, за що був виключений з лав партії та двічі був засуджений. 1990 року створив партію ХДС, що прийшла до влади[53]. На роки правління Туджмана припала громадянська війна у Хорватії (1991–1995), що була частиною серії військових конфліктів, що супроводжували розпад Югославії у 90-х роках XX століття[54][55].
47 1998 Маргарет Тетчер   Британська політична діячка[47], лідер Консервативної партії, 71-й прем'єр-міністр Великої Британії (1979–1990), перша жінка на цій посаді та єдиний глава уряду, хто за попередні понад 150 років обіймав цю посаду такий тривалий час[56].
48 2000 Драгутін Тадіянович   Хорватський поет[57]. Був редактором газети «Narodne novine» (1935–1940), викладав у Загребській академії мистецтв (1939–1945). Був членом Хорватської академії науки та мистецтв, Літературного інституту, директором якого був з 1953 до 1973 року. У 1964–1965 був головою Спілки хорватських письменників.
49 2005 Яниця Костелич   Хорватська гірськолижниця[57], чотириразова олімпійська чемпіонка, п'ятиразова чемпіонка світу. Єдина гірськолижниця, яка чотири рази перемагала на Олімпіадах та єдина, хто завоював три золота на одних Іграх (2002). Триразова володарка кубку світу (2001, 2003, 2006)[58]. На Олімпійських іграх 2002 року завоювала перші олімпійські медалі Хорватії.
50 2008† Вечеслав Холевац   Югославський військовий та політичний діяч. Один із організаторів партизанського руху на території Хорватії під час Народно-визвольної боротьби. Народний герой Югославії[44]. У 1952–1963 роках займав пост мера Загреба[30]. За Холеваца в Загребі було збудовано значну кількість важливих споруд, в тому числі міст через Саву[59].
51 2010† Едо Муртич Хорватський художник і гравер, представник ліричного абстракціонізму та абстрактного експресіонізму. Працював у різних напрямках: олія, гуаш, графіка, кераміка, мозаїка, фрески й театральна сценографія. Брав участь у понад 150 персональних і 300 спільних виставках[60].
52 2015 Младен Маркач Хорватський генерал, командувач спецпідрозділів хорватської поліції в ході операції «Буря» під час війни за незалежність Хорватії[61]
53 2015 Анте Готовіна   Хорватський генерал-лейтенант, один із чільних учасників війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині 1991-1995 років, один з керівників операції «Буря» наприкінці хорватської війни за незалежність[61]
54 2016† Рудольф Перешін Хорватський військовий льотчик Югославської народної армії, який 1991 року під час розвідувального польоту втік на своєму винищувачі МіГ-21 до Клагенфурта (Австрія), бажаючи допомогти своїй батьківщині в її боротьбі за незалежність. 1995 року його літак був збитий зенітною артилерією Сербської Країни, в результаті чого пілот загинув[62]
55 2017 Алоїс Мок   Австрійський державний і політичний діяч, міністр освіти, віце-канцлер і міністр закордонних справ Австрійської Республіки. Під час перебування на чолі зовнішньополітичного відомства домігся прийняття Австрії до Європейського Союзу[63]
56 2017† Ганс-Дітріх Геншер   Німецький державний діяч і дипломат, міністр закордонних справ і заступник федерального канцлера Німеччини 1974-1992 років[64]
57 2017 Гельмут Коль   Німецький дипломат, державний і політичний діяч, канцлер ФРН у 1982-1998 роках[64]
58 2017 Еміліо Марін Хорватський науковець, проректор Хорватського католицького університету з міжнародних відносин[65]

ПриміткиРедагувати

  1. Počasni građanin Grada Zagreba. Javna priznanja (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  2. Alexander, baron von Bach. Encyclopædia Britannica (en). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  3. Bach, Alexander Freiherr von (de). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  4. O'Donell von Tyrconell, R. Egger (нім.)
  5. O’Domhnaill Abu // O’Donnell Clan Newsletter. — 1987. — Вип. 7. — ISSN 0790-7389.
  6. Josip Jelačić (hr). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  7. а б в г д е ж и к л м 1850. - 1918. (Austro Ugarska monarhija). Počasni građanin Grada Zagreba (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2014-07-05. 
  8. Damir Tučkar (23 января 2008). Počasni građani grada Zagreba (hr). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  9. ВРЕ
  10. Анна Травкіна. Вук Караджич — класик сучасної сербської мови (ru). Serbia.ru. Процитовано 2014-07-05. 
  11. Караджич (Караџић) Вук Стефан (1787 — 1864) (ru). kamsha.ru. Процитовано 2014-07-05. 
  12. Kvaternik Eugen, Šeper (нім.)
  13. Eugen Kvaternik (hr). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-05. 
  14. Ivan Balta. Vlastelinska porodica Pejačević. — Split, 1985.
  15. Neda Engelsfeld. Povijest hrvatske države i prava: razdoblje od 18. do 20. stoljeća. — Pravni fakultet. — Zagreb, 2002. — ISBN 953-6714-41-8.
  16. August Šenoa: Zlatarovo zlato. — Zagreb : Školska knjiga, 2001. — С. 427. — ISBN 9530603770.
  17. ВРЕ
  18. Сучасний хорватський живопис (hr). Hrvatska pošta. Архів оригіналу за 2012-04-28. Процитовано 2014-07-07. 
  19. Khuen-Héderváry Károly Graf (нім.)
  20. Банфі // Малий енциклопедичний словник. — 1907. — Т. 1 вип. 1.
  21. Bánffy Desider Baron (нім.)
  22. Звання надано 1913 року, вперше з 1669, коли його було започатковано.
  23. Tade Smičiklas (hr). Сайт Загребського університету. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-07. 
  24. Miroslav Kurelac (2001) «Tadija Smičiklas as Historian and his Scholarly Conceptions» in Papers and Proceedings of the Department of Historical Research of the Institute of Historical and Social Research of Croatian Academy of Sciences and Arts, Vol. 18
  25. ВРЕ
  26. Vasilije Đ. Krestić. Biskup Štrosmajer u svetlu novih izvora. — Zagreb, 2002.
  27. ВРЕ
  28. а б Залеський К.:Хто був хто у ПСВ}}
  29. а б Звонімір Мілчец. Zagrebački gradonačelnici. Офіційний сайт Загреба (hr). Zagreb.hr. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-07. 
  30. а б в Список мерів Загреба (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-07. 
  31. Josip Šarčević (2006-03-22). Milan Emil Amruš. Poznati Vinkovčani - Biomedicinari (hr). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-07. 
  32. Vjekoslav Klaić (hr). Сайт Загребського університету. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-07. 
  33. ВРЕ
  34. а б в 1918. - 1941. (Kraljevina Jugoslavija). Počasni građanin Grada Zagreba (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  35. Брліч-Мажураніч (Brlić Mažuranić) Івана (ru). Philatelia.ru. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  36. Branka Palme. Ksaver Šandor Gjalski. Zum Problem des psychologischen Realismus in der kroatischen Literatur. — Wien, 1970.
  37. Ксав’єр Шандор Джальський (ru). Сайт Андрія Рубцова. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  38. Ксавер Шандор Ђалски (sr). Српска академија наука и уметности. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  39. Народна енциклопедија. — Загреб : Ст. Станојевић, 1925—1929.
  40. Неандертальські таємниці Хорватії (ru). 30 квітня 2010. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  41. Анна Філімонова (31 серпня 2005). Поняття «Велика Сербія» у політиці хорватських і словенських католицьких діячів (1914—1918) (ru). Православие.Ru. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  42. Historical review. Acta clin Croat. 2000. том 30, випуск 2. стор. 135—136}}
  43. Josip Broz Tito. Encyclopædia Britannica (en). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-08. 
  44. а б в г д е ж и Народни хероји Југославије. — Београд : Младост, 1975.
  45. Залеський К. О. Хто був хто. Союзники СРСР. — М. : АСТ, 2004.
  46. Ivan Supek. Krunski svjedok protiv Hebranga. — Markanton Press. — Chicago, 1983. — С. 237.
  47. а б 1945. - 1990. (SFR Jugoslavija). Počasni građanin Grada Zagreba (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2011-08-24. Процитовано 2014-07-08. 
  48. ВРЕ
  49. Енциклопедија Југославије. — 2-е. — Загреб : Југославенски лексикографски завод, 1980. — Т. 1.
  50. Burnham, Forbes // Encyclopedia of Latin America / Thomas M. Leonard. — New York : Facts On File, Inc. — Т. 4. — ISBN 978-0-8160-7359-7.
  51. Хав’єр Перес де Куельяр (ru). Офіційний сайт ООН. Процитовано 2014-07-08. 
  52. Ж.-М. ді Фалько. Мати Тереза. Віра творить чудеса. — М. : Текст, 2004.
  53. Франьо Туджман, перший президент Республіки Хорватія. Відокремлення Хорватії (ru). coldwar.ru. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  54. Громадянська війна в Хорватії 1991—1995 (ru). Newsru.com. 6 березня 2006. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  55. Війна в Хорватії 1991—1992 рр. (ru). ХРОНОС. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  56. Margaret Thatcher (en). Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  57. а б Od 1990. godine (Republika Hrvatska). Počasni građanin Grada Zagreba (hr). Офіційний сайт Загреба. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  58. Гірські лижі // Спорт-Экспресс : газета. — 20 квітня 2007.
  59. Većeslav Holjevac — počasni građanin Grada Zagreba (hr). Офіційний сайт Загреба. 18 лютого 2009. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  60. Artist Edo Murtić (hr). Zagreb: Gallery Kula. Архів оригіналу за 2012-02-13. Процитовано 2014-07-09. 
  61. а б Гаазький трибунал звільнив двох хорватських генералів. Радіо Свобода. 16 листопада 2012. Архів оригіналу за 2018-11-25. Процитовано 2018-11-25. 
  62. Aerodrom ŽELJAVA. Архів оригіналу за 2018-04-07. Процитовано 2018-11-25. 
  63. Dr. Alois Mock. Архів оригіналу за 2018-09-15. Процитовано 2018-11-25. 
  64. а б Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / Л. В. Губерський (голова). — К. : Знання України, 2004. — Т. 1 : А — Л. — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
  65. Professor Emilio Marin, MA, PhD

ПосиланняРедагувати