Гаджі Зейналабдін Тагієв

|віросповідування=

Гаджі Зейналабдін Тагієв
азерб. Hacı Zeynalabdin Tağıyev
Гаджі Зейналабдін Тагієв
Ім'я при народженні	Hacı Zeynalabdın Tağıyev
Народився	25 січня 1823 Баку, Російська імперія
Помер	1 вересня 1924 Мардакан, Азербайджанська РСР, Закавказька РФСР, СРСР ·запалення легенів
Поховання	Мардакян
Громадянство	Російська імперія Азербайджанська Демократична Республіка  Закавказька СФРР
Національність	азербайджанець
Діяльність	підприємництво, благодійність
Галузь	промисловість і меценатство
Знання мов	азербайджанська
Суспільний стан	купецтво
Титул	дійсний статський радник IV ступеня
Конфесія	іслам
Родичі	батько — Тагі, мати — Уммі
У шлюбі з	1. Зейнаб 2. Сона Араблінська
Діти	Від першого шлюбу сини: Ісмаїл, Садиг дочка: Ханим Від другого шлюбу сини: Мамед і Ільяс дочки: Лейла, Сара і Сурая
Автограф
Нагороди	орден Святого Станіслава ІІ і ІІІ ступенів, три перські ордени Лева й Сонця, бухарський золотий орден «Висхідна зірка» І ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Гаджí Зейналабдíн Тагíєв (азерб. Hacı Zeynalabdın Tağıyev), * 25 січня 1823, Баку — 1 вересня 1924, Мардакан біля Баку) — азербайджанський підприємець і філантроп.

Біографія

Гаджі Зейналабдін Тагієв народився в сім'ї бідного шевця Тагі й Уммі-ханум у старій частині Баку — Ічері Шехер. Дата народження спірна, у різних джерелах фігурують 1821, 1823 і 1838 роки. Після смерти матері й повторного батькового одруження Зейналабдін у десятилітньому віці йде в науку до муляра. Спершу він обтісував камінь, а в п'ятнадцять років почав працювати мулярем. По трьох роках Тагієв став будівельним підрядником. Також торгував мануфактурою. Почавши переганяти нафту, в 1870 році він уже мав невеликий гасовий завод. Розвинув виробництво й поширив діяльність на текстильну промисловість, транспорт і рибну промисловість. Розбагатівши, став щедрим благодійником.

Тагієв був двічі одружений, мав восьмеро дітей. Помер на дачі в Мардакані.

Підприємницька діяльність

Нафтова промисловість і транспорт

Маючи малопотужний нафтопереробний завод з двома котлами, Тагієв створив компанію «Г. З. А. Тагієв». 1873 року він разом із двома компаньйонами купив земельну ділянку поблизу Баку, в Бібі-Ейбаті, сподіваючись, що вона нафтоносна. Тривалий час нафти не було, ділянка завдавала збитків. Зневірившись, партнери продали Зейналабдіну свої паї, а в 1877 році виявилося, що це дуже багате родовище. Тагієв розумів, що для збільшення доходів треба вкладати інвестиції і в інші галузі. Розбагатівши, Тагієв насамперед прокладає шосейну дорогу з міста до свого промислу, що знаходився в Бібі-Ейбат, а потім подовжує її до Бібі-Ейбатської мечеті. На початку 80-х років XIX століття тагієвській фірмі належали 30 десятин (близько 33 гектарів) нафтоносної землі в селищах Балахани і Бібі-Ейбат, дві шхуни для перевезення нафтопродуктів, склади в Царицині, Нижньому Новгороді та Москві, два заводи: гасовий і з випуску мастильних масел. У зв'язку зі створенням фірми «Мазут» - торговельного підприємства ротшильдівської Каспійсько-Чорноморської спілки - з поради Гаджі Зейналабдіна місцеві капіталісти на чолі з Чолаг Агабалою Гудієвим заснували акціонерне товариство «Нафтопровід Баку — Батумі». Нафтопровід мав пролягти від Баку на 800 кілометрів - через Куринську низовину, схили Малого Кавказу, підніжжя Сурамської фортеці й Ріонську низовину - й з'єднати побережжя Каспійського та Чорного морів. З введенням в дію цієї магістралі бакинська нафта відкривала собі широку дорогу на міжнародні нафтові базари. Будівництво нафтопроводу почалося в 1897-му й тривало до 1907 року. На початку листопада 1887 року Тагієв разом з п'ятьма іншими капіталовласниками створив акціонерну спілку кінних залізниць. У місті почалося спорудження конки. Дорога вступила в дію в 1889 році й здійснила справжній переворот у міському транспорті.

Кабінет Тагієва.

Тагієв у своєму кабінеті.

Текстильна промисловість

На початку століття запрацювала бавовняна фабрика Гаджі Зеналабдіна Тагієва. Господар побудував для робітників мечеть, а для їхніх дітей - школу, з різних місць запросив учителів, дав їм відповідну платню, організував для робітників вечірні курси самоосвіти, відкрив аптеку та медпункт, побудував млин. Було дуже важко домогтися дозволу на будівництво фабрики. Зав'язалася запекла боротьба з 28 найбільшими фабрикантами на чолі з «королем російського текстилю» Савою Морозовим. Їх непокоїло те, що до Баку близько доправляти бавовну з плантацій, а отже, собівартість продукції буде набагато нижча. Вони побоювалися випустити з рук ринки збуту в Ірані та Туреччині, в російському Туркестані. Та й у самому Закавказзі неминуче впала б ціна бязі. Та ж сама загроза нависла над ринками збуту на Близькому Сході і в Середньої Азії, в усьому мусульманському світі. Отожемір Бухари запропонував Тагієву побудувати фабрику або в самій Бухарі, або в Самарканді, або в Хіві і пообіцяюв, що забезпечить виробництво дешевою і добротною сировиною. Тагієв відхилив пропозицію, відповівши, що фабрика потрібна в Баку. Варто зазначити, що наприкінці XIX століття, перш ніж будувати фабрику, Гаджі Зейналабдін придбав в Джеванширському повіті 26 тисяч десятин території, званої «Ельдар мюлькю» - «Ельдарів наділ». Першого ж року він розширив посіви бавовнику від 40 до 250 десятин, урожайність цієї культури зросла в шість разів. Дістати дозвіл на будівництво фабрики допоміг петербурзькийвисокопоставлений чиновник на прізвище Єрмолов, тож її спорудили й пустили в хід. Конкуренти влаштували вночі підпал на цьому підприємстві. Робітники самотужки загасили пожежу. Збитки були великі. Згоріли склади з готовою продукцією, вийшла з ладу частина обладнання. Ця фабрика була оснащена модерною на той час технікою: дві з половиною тисячі різних механізмів, виготовлених в європейських країнах, зокрема ткацькі верстати англійського виробництва. Щороку на підприємстві мали виробляти тридцять мільйонів аршинів бязі. На ті часи це означало мільйон 700 тисяч рублів золотом. Бакинська текстильна фабрика, двадцять дев'ята з ліку в Росії, стала новою галуззю виробництва в Азербайджані. Вона була першим і єдиним підприємством подібного роду на всьому Кавказі. Цій фабриці дозволили випускати лише бязь. Фабриканти центру Росії перешкодили випуску на цій фабриці ситцю та інших тканин. Продукція фабрики на перших порах продавалася в Закавказзі, Туркестані та Персії. Через кілька років бязь із тагієвської фабрики пішла в усі мусульманські країни. Її купували для поховання небіжчиків, з неї робили покаянну одежу ті, хто здійснював паломництво до святих місць - в Мекку, Кербелу, Хорасан. Адже ця бязь була виткана на фабриці мусульманина руками правовірних робітників і майстрів. Пустивши в хід фабрику, Тагієв вирішив розширити ткацьку справу в Закавказзі і відправив в Тифліс Алескер-бека Махмудбекова, доручивши йому орендувати землю. Незабаром на вулиці Михайлівській виріс будинок ще однієї тагіевской фабрики, яка випускає бязь. Сировиною її постачали західні райони Азербайджану, що займаються бавовництва. Транспортні витрати були мінімальними, а собівартість продукцій низькою.

Рибна промисловість

Тагієву належали майже всі рибні промисли вздовж західного берега Каспію — від Махачкали й на 300 кілометрів у південному напрямку — до Дербента. У Дагестані, в основному, займалися ловом оселедця, а на куринських рибних промислах відловлювали лосося, осетра, білугу, севрюгу і пр. Рибні промисли на березі Кури Тагієв орендував у держави. Тагієв мав завод з виробництва ікри. Вся продукція відправлялася в Росію та Європи.

Обладая громадными капиталами, Тагиев реорганизовал промысла в Дагестане, построил бондарный завод. В порту построил специальные пристани для приемки рыбы. Ни одна селедка не могла попасть на рынок без марки Тагиева. Цены на рыбные товары поднялись сразу на 50%. И чтобы рыба не уплывала на частный рынок, Тагиев повысил на 50% оплату рыбакам-красноловцам.

Развитию рыбной промышленности способствовал и построенный Тагиевым в Порт-Петровске холодильник. Построил к нему железнодорожный подъездной путь. Стало возможным экспортировать рыбу в Россию в вагонах-рефрижираторах. Для реализации продукции рыбной промышленности Тагиев максимально использовал и возможности железной дороги, которая соединила Азербайджан и Дагестан с Россией.

Рыбные промысла на берегу Куры Тагиев арендовал у государства.

Рухома і нерухома власність

Кам'яниця Тагієва в Баку (нині історичний музей.

Файл:Tagiyevhome.jpg

Бюст Тагієва на стіні його кам'яниці в Баку.

У 1895-1897 роках, за три роки, Гаджі Зейналабдін вибудував у центрі Баку великий палац. Всі чотири стіни цього величного особняка і гігантські купола на даху здалеку привертають увагу. Одна сторона будівлі дивилася на Барятинський, друга - на Стару Поліцейську, третя виходила на Меркур'євську, четверта на Горчаковську вулиці. Автор проекту, архітектор Гославський, використав при будівництві палацу європейський стиль «ордер», хоча деякі елементи композиції, інтер'єри залів навіяні традиціями азербайджанського зодчества (нині тут міститься Музей історії Азербайджану). Ефектність і виразність зовнішнього вигляду, витонченість архітектурних деталей відрізняють цю будівлю - одне з найкрасивіших в Баку. У центрі Москви, недалеко від Рум'янцевського музею, Тагієв збудував чотириповерховий дім, де зупинявся, коли приїжджав до Москви. На кожному з чотирьох кутів і біля головного входу горів величезний газовий ліхтар, заливаючи весь квартал яскравим світлом. Тагієв був власником млина, великим рибопромисловцем, торговцем і власником вантажних суден. Йому належали також ліси в Губі, Євлаху, Атлихані. У мальовничих околицях Ензелі та Решта розкинулися густі ліси, також належали Гаджі Зейналабдіну, який відбудував тут гарне маєток, мав свою ділову контору. Подібні ж представництва у Гаджі були в багатьох містах. В Ірані йому належало кілька каравансараїв, в Москві Тагієв побудував чотириповерховий палац. У цих лісах полював Великий князь Михайло Олександрович, брат Миколи II і в подяку передав бакинському мільйонерові золоту чарку, прикрашену коштовностями. Від азербайджанського берега Каспію і до Махачкали, протягом 300 км розкинулися рибні промисли Тагієва. Тут, в основному, займалися ловом оселедця. А на Куринський рибних промислах відловлювали лосося, осетра, білугу, севрюгу і пр. Тагієв містив завод з виробництва ікри. Вся продукція відправлялася в Росію та Європи. Рибні промислу на березі Кури Тагієв орендував у держави. Тагієв сам мав торгові, вантажні і пасажирські судна.

Благодійність

Гаджі Зейналабдін Тагієв був щедрий меценат. Зокрема, на будову приміщення мусульманського благодійного товариства в Петербурзі він пожертвував 11 000 рублів, для жіночої російської школи «Свята Ніна» - 5000 рублів, на ремонт мечетей Кавказу і Дагестану - 5000 рублів, на впорядкування бакинського кладовища - 5000 рублів, на ремонт мечеті в Астрахані - 5000 рублів, на спорудження медресе в Тегерані - 55 000 рублів, на допомогу школі «Саадат» - 5000 рублів, на допомогу сиротам, хворим і вдовам - 8500 рублів, на комерційне училище та навчання мусульманських дітей - 50 000 рублів. Мусульманське, російське, вірменське та єврейське благодійні товариства в Баку обрали Тагієва почесним головою. Він посилав талановиту молодь здобувати вищу освіту у навчальних закладах Москви, Казані, Петербурга та зарубіжних європейських міст. Завдяки йому вивчилися, зокрема, Азіз Алієв, Мамед Саїд Ордубаді й Наріман Наріманов, якого Тагієв матеріально підтримував, незважаючи на те, що не поділяв його поглядів на соціалізм.

1883 року Гаджі Зейналабдін фінансує будівництво драматичного театру, а в 1893 значно розширює площу цього закладу. В 1909 реакціонери підпалили театр, але Тагієв відбудував його заново. 1910 року святкували тридцятиріччя першої театральної постановки в Баку. У зв'язку з цією подією Узеїр Гаджибеков скомпонував урочистий марш. Коли Гаджі Зейналабдін з'явився в театрі, його вітали дуже шанобливо: оркестр заграв марш, артисти з повагою розступилися, а весь зал, стоячи, аплодував щедрому меценату.

У ті часи тюрма була на острові Наргін. Родичі в'язнів з великими труднощами добиралися туди і назад. Коли до Гаджі Зейналабдіна звернулися з проханням допомогти в цій справі, він віддав під в'язницю п'ятиповерхову будівлю млина, яку звів між Куба-мейдани (нині площа Фізулі) і Кемюр-мейдани. Борошномельне обладнання, виписане з-за кордону, він розмістив у нових виробничих приміщеннях, що недалеко від текстильної фабрики. Тут же, біля фабрики, Тагієв поставив будинок для себе і своєї сім'ї.

Меморіальна дошка на будівлі, яку спорудив Тагієв.

Тагієв мав заслуги у сфері видання книг. Цікава історія перекладу Корану азербайджанською мовою. Реакційне духовенство чинило опір цьому перекладу, доводячи, що вислови в Корані божественного походження, тож ніхто не має права їх переінакшувати. Тагієв послав казі Мірмагомеда Керіма до Багдада, звідки той привозить офіційний дозвіл на переклад. Відтак Гаджі замовляє в Лейпцигу арабський шрифт і друкує переклад. Перекладачем був сам казі Мірмагомед Керім. На кошти Тагієва друкуються книжки Сеїда Азіма Ширвані, Мухаммеда Хаді, Нарімана Наріманова («Надир-шах афшар»), Солтана Меджида Ганізаде, видаються газети - зокрема, «Хаят» («Життя»), «Фуюзат» («Достаток») азербайджанською мовою і «Каспий» російською.

Г. З. Тагієв, його дружина Сона-ханум, Гасан-бек Зардабі з дружиною Ганіфою-ханум Меліковою і Алімардан-бек Топчибашев з ученицями Бакинської мусульманської жіночої школи.

Великим досягненням Тагієва стала жіноча мусульманська школа, яку спорудили в Баку на Миколаївській (нині Істіглал) вулиці. На будівництво, яке провадив інженер Юзеф Гославський, Гаджі Зейналабдін затратив 184 000 рублів. Дозвіл на будівництво школи було отримано від дружини царя Миколи II Олександри Федорівни, після того як Зейналабдін відправив їй листа з проханням дозволити назвати школу її іменем і подарував цариці дуже цінний подарунок. Довгоочікуваний відповідь була отримана в 1896 р. Про споруду тодішня бакинська преса відгукнулася так: «Будучи на одній з найкращих вулиць міста Баку, училище прикрасить собою місто як один із найгарніших за архітектурою будинків, у якому зайві викрутаси дуже вигідно заміщено вишуканою простотою та гармонійністю всіх його частин». У цьому ж приміщенні в 1918 - 1920 працював парламент Азербайджанської Демократичної Республіки, а згодом тут розмістили Інститут рукописів Академії наук Азербайджану. Першим директором школи була Ганіфа-ханум Мелікова, дружина Гасан-бека Зардабі).

Тагієв вніс величезний вклад у розвиток освіти, відкривши першу в Баку мусульманську школу для дівчат. Духовенство знову стало на шляху у Тагієва. Противники відкриття школи кривдили прихильників Тагієва: будинок казі Мірмагомеда мало не спалили, а ворота Ахунда Абутураба вимазали нечистотами. Тагієв посилає муллу Мірзу Мухаммеда до святих місць по дозвіл від найшанованіших мужтахідів. В 1901 рік у вклавши 300 000 рублів, Тагієв відкриває першу в Баку жіночу школу. Це була єдина школа європейського типу не тільки в Баку і Азербайджані а й в усьому мусульманському світі. Школа знаходилася на Миколаївській вулиці. Будівля школи займало місце в 864 квадратних метрів. Своєю красою, лаконічністю і суворим витонченістю воно вписало нову блискучу сторінку в архітектуру Миколаївській вулиці. Першим директором школи була Ганіфа Мелікова (дружина Гасан-бека Зардабі). До школи взяли 58 дівчат, 35 з них були з бідних родин. Їх звільнили від плати за навчання. Витрати на харчування та одяг взявся відшкодовувати Тагієв. Школа представляла собою закритий пансіон.

У Баку до 1915 року було вже 5 жіночих шкіл. Одна з них - в робочому районі міста - Балаханах. Тагієв мав чималі заслуги і перед Російською імперією: своїми благодійними справами він сприяв розвитку освіти і культури, сприяв втіленню в життя багатьох корисних починань. Тому за височайшим указом йому присвоєно звання дійсного статського радника четвертого класу.

Він також пропонував матеріальну допомогу уряду Азербайджанської Демократичної Республіки. Гаджі Зейналабдін Тагієв посилає грошові кошти в Іран прихильникам революційного руху Саттар-хана і що треба прийняти відповідні міри запобіжного заходу. У жовтні того ж року градоначальство отримало ще одне розпорядження від начальника Канцелярії намісника. Градоначальник запросив до себе Тагієва і Мухтарова, нагадав їм про те, що Російська імперія пов'язана узами дружби з перським монархом. Не слід допомагати іранським баламутам і тим викликати законне невдоволення шаха. Це може кинути тінь на стосунки двох держав. Тагієв відповів градоначальнику:

Ми не надаємо ніякої підтримки революціонерам. У результаті зіткнень і міжусобиць загинуло багато людей. Залишилися сироти, вдови, старики. Вони гинуть від голоду, хвороб. Ми допомагаємо нещасним. По шаріат у, борг кожного правовірного мусульманин а - підтримувати знедолених. Інакше нас назвуть окупантами.

1895 року Гаджі Зейналабдін Тагієв заснував в приміському селищі Мардакян школу садівників і квіткарів, заклав в піщанику дослідну гай, намагаючись вирішити проблему озеленення Баку. Треба сказати, що випускники школи через кілька років сформувалися в загін кваліфікованих фахівців, які принесли чимало користі рідному місту. В 1892 трапилася посуха і недорід, ціни ячменю та пшениці підскочили в десять разів. Почалася епідемія холери. Гаджі Зейналабдін спорудив чотири дерев'яні комори, засипав їх ячменем, рисом, пшеницею і борошном, а тоді весь вміст комор роздав біднякам.

В 1899 Гаджі Зейналабдін Тагієв уклав з іноземною фірмою договір на 25 тисяч рублів, запросив з Франкфурта-на-Майні відомого інженера Вільяма Ліндлі, який мав досвід прокладки водогонів в містах Європи. Він доручає Ліндлі провести дослідницькі роботи і доводить до відома міської управи, що водопровід буде проведено в будь-якому випадку - з допомогою державної скарбниці або за його власний рахунок. Ліндлі знаходить в околицях Куби, в 190 кілометрах від Баку, шолларську воду. За його розрахунками, цієї води цілком достатньо для водопостачання міста. Члени міської управи з недовірою поставилися до цієї знахідки і постаралися поховати проект заживо. Але Тагієв встав на захист проекту і водопровід був проведений.

Азербайджанське населення міста Шуша посилало відчайдушні телеграми Гаджі Зейналабдіну Тагієву. Той, як дійсний статський радник, використовуючи право, дане йому законом, телеграфує Воронцову-Дашкову, мовляв, я послав у Шушу верблюжим караваном і фургонами продовольство для надання допомоги голодуючому населенню міста; прошу вас забезпечити безпеку людей і вантажу. Намісник переадресував депешу своєму заступнику з військових справ - Гренєву. Той дозволив відправку продовольства і приставив до каравану загін солдатів. Таким чином народ був позбавлений від голоду.

В останні роки перед [[Жовтневий переворот 1917|Жовтневим переворотом 1917 року]] капітал Гаджі Зейналабдіна становив п'ять-шість мільйонів рублів. Наріман Наріманов пише у виданій 1900 року брошурі про життя Тагієва, що «доблесний Гаджі витратив на благо нації і свого народу більш ніж мільйон рублів». У перерахунку на курс валют на 2007 рік це майже сто мільйонів доларів.

Нагороди та титули

За сумлінне і чітке виконання робіт в галузі військово-інженерного відомства з 1868 по 1871 роки нагороджений срібною медаллю з написом «За старанність», за влаштування своїм коштом водопроводу в Баку нагороджений тієї ж медаллю, був також почесним попечителем Бакинської Маріїнської жіночої гімназії, почесним куратором Тифліського мусульманського училища, піклувальником і засновником сільськогосподарської школи садівництва в селищі Мардакян Бакинського повіту, почесним членом благодійного товариства судового відомства. Мав орден Святого Станіслава другого і третього ступенів, три золоті медалі, три срібні, з іноземних орденів - три перські ордени Лева й Сонця і бухарський золотий орден «Висхідна зірка» першого ступеня. 17 серпня 1905 був наданий почесним титулом радника комерції за корисну діяльність у галузі вітчизняної торгівлі та промисловості, а 25 січня 1907 рік а в дійсні статські радники четвертого класу. Тагієва записано в Золоту книгу двора його імператорської величности, створену до 300-ліття дому Романових.

Родина Тагієва.

Сім'я

Першою дружиною Тагієва була його двоюрідна сестра Зейнаб, з якою він мав синів Ісмаїла (1865), Садига (1868) i дочку Ханим (1871). Овдовівши, 1896 року оженився з Соною (1881—1932), наймолодшою дочкою генерал-лейтенанта Балакіші Араблінського (1828—1902), а з найстаршою генераловою дочкою Нурджахан був жонатий Садиг Тагієв — син Зейналабдіна.

Діти Зейналабдіна і Сони — це дочки Лейла (вийшла заміж за сина Шамсі Асадуллаєва), Сара і Сурая. Сини — Мамед і Ільяс. Захотівши, щоб Лейла і Сара вчились у Смольному інституті благородних дівиць, батько послав запит до Петербурга. Звідти прийшла відмова, мотивована тим, що Тагієв не належить до аристократичного стану, а в інституті навчаються лише діти графів, князів, ханів, беків та емірів. Тоді Сона-ханум подала офіційні документи про те, що її батько — генерал російської армії, якого цар нагородив золотою зброєю. Отже, Лейла і Сара, як внучки генерала, мають право на привілеї. На цій підставі їх прийняли в Смольний інститут.

Мамед, будучи офіцером «Дикої дивізії», загинув від російської рулетки, а Ільяс вмер від хвороби у в'язниці. Після чоловікової смерти Сона-ханум стала бездомною жебрачкою і взимку 1932 року померла на вулиці в Баку. Лежала із затиснутим у кулаці шматком хліба, поблизу колишнього дому Тагієвих.

Кінець життя

З приходом більшовиків до влади ситуація змінилася. У мільйонерів конфісковано все особисте майно. На прохання мардаканців Наріман Наріманов дав Тагієву право вибору місця проживання. Гаджі вибрав дачу в Мардакані.

Файл:Тагиев в старости.jpg

Гаджі Зейналабдін Тагієв, його дочка Лейла і внуки на дачі в Мардакані. 1923 рік.

Гаджі Зейналабдін Тагієв помер у 1924 році. На похороні була величезна кількість людей. З усіх навколишніх сіл прості люди привозили рис, м'ясо, інші продукти, призначені для поминальних обідів. Завдяки Наріманову з'явився некролог в бакинській газеті «Халг газеті» («Комуніст»). Газета «Бакинский рабочий» помістила таке повідомлення:

Кончина 3. А. Тагієва. 1 вересня помер у Мардакянах від запалення легенів на 105 році життя Зейнал Абдін Тагієв. Покійний був відомий як один із значних промисловців та фінансистів і великий філантроп.

Цікаві факти з життя Тагієва

• На урочистості з нагоди взошествія на престол Олександра III, мусульман Кавказу представляв Гаджи Зейналабдін Тагієв. Він був одягнений в східному стилі. Представляючи його цареві, голова ради міністрів сказав: «Ваша величність, це представник дикого народу». Тагієв відповів: «Ми не дикі, мій народ не дикий, він має багату багатовікову історію!»
  
• Під час візиту Олександра III в Баку Тагієва уповноважили вітати від імені населення міста. Цар невдоволено глянув на папаху Тагієва і запитав: «Ти чий підданий?». - «Підданий вашої величності», - зашепотів Тагієву губернатор. Але Гаджи Зейналабдін відповів по своєму розумінню: «Я підданий Російської імперії».
  
• Коли видатний російський учений-хімік Менделєєв приїжджав у Баку, Гаджі влаштував на його честь урочистий обід в своєму будинку. У кабінеті Тагієва, на столі, стояло пам'ятне фото Менделєєв а з його автографом. В словнику Брокгауза і Ефрона Менделєєв у розділі «Нафта» присвятив Гаджи Зейналабдіну Тагієв теплі рядки, відзначивши його заслуги у справі розвитку бакинської нафтової промисловості.
  
• Ця людина є найбільшим меценатом не тільки в історії рідного краю, а й усієї Російської імперії. Ніхто з купців того часу ніколи не жертвував таку величезну кількість грошей на благодійність, незважаючи на те, що Гаджи Зейналабдін Тагієв був аж ніяк не найбагатшою людиною в Росії
• У Гаджі Зейналабдіна був старовинний сокиру, який служив йому вірою і правдою, коли Тагієв ще працював муляром-будівельником. Він підвісив ця сокира на внутрішній стіні одного зі своїх двох величезних сейфів, напроти дверей, щоб кожного разу, відкриваючи її, бачити сокиру, згадувати про мінливості долі і ніколи не хизуватися нажитим багатством.

Література

• Tadeusz Świętochowski. Historical dictionary of Azerbaijan
• Сумбатзаде А. С. Промышленность Азербайджана в XIX в. — Баку, 1964
• Стригунов И. В. Из истории формирования бакинского пролетариата (70—80-е гг. XIX в.). — Баку, 1960
• Алиева Л. М. Рабочие-текстильщики Баку в начале ХХ в. — Баку, 1969
• Исмайлов М. А. Промышленность Баку в начале XX века. — Баку, 1976
• Сеидзаде Д. Б. Из истории азербайджанской буржуазии в начале XX века. — Баку, 1978
• Ибрагимов М. Дж. Предпринимательская деятельность Г. З. Тагиева. — Баку, 1990
• Манаф Сулейманов. Дни минувшие… — Баку. Азернешр, 1990
• Тагиев Гаджи Зейналабдин Таги оглы (1823—1924)