Хан (тюрк. кан; монг. каанвластитель, монарх) — азійський властитель[1], тюрко-монгольський титул[2], так само носій цього титулу[3]. Назва вождя, правителя і керівника в мовах степових племен Великого Степу, який згадується в найдавніших пам'ятках писемності, що належать до цих земель, і який у деяких народів вживається й понині.

Опис

ред.

У староруські часи хану відповідав титул князя, у козаків — отамана. Серед степових ханів, так само як серед князів і отаманів, були виборні, призначені й ті, хто здобув владу у спадок.

Від титулу хан походять титули каган, хантайджі, хан ханів та інші, які відповідають титулам великий князь, гетьман, верховний або військовий отаман тощо.

Серед носіїв титулів хан і каган — Аттіла, князь Святослав Ігоревич, князь Володимир Великий, князь Ярослав Мудрий, Чингізхан Завойовник, Батий та багато інших керівників народів і суспільств Великого Степу різних епох.

Значного поширення титул набув у часи Великого Війська Степового, в якому вживався як один з основних, що, можливо, спричинило його викорінення з ділової і побутової мови надалі (так само як, наприклад, козацький титул «отаман» у радянському суспільстві XX ст.).

Титул хана мали вожді гунів, аварів, хазарів, монголів, кримських татар, інших народів. У деяких державах Сходу — назва правителя області або титул військово-феодальної знаті.

Титул хана часто пов'язують з титулом «каган» (за деякими даними також ка-хан, га-хан). У деяких джерелах князі Святослав Хоробрий і Володимир Великий називаються каганами (ханами) русів.

Примітки

ред.
  1. Хан // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)
  2. Хан // Советская историческая энциклопедия : у 16 т. / под ред. Е. М. Жукова. — М. : Советская энциклопедия, 1974. — Т. 15. — 1006 ствп.(рос.)
  3. Словник іншомовних слів / Уклад.: С. М. Морозов, Л. М. Шкарапута. — К.: Наукова думка, 2000. — 680с. — (Словники України). ISBN 966-00-0439-7

Література

ред.

Див. також

ред.

Посилання

ред.