Чингісхан, найвідоміший каган у всесвітній історії

Кага́н (від жуж. qaγan, «хан ханів; цар царів»), або Великий хан — титул правителя в монгольських та тюркських кочових народів середньовіччя: жужанів, аварів, тюрків, болгар, хозар, монголів. Відповідає титулам великого царя, великого князя, імператора. У Х—ХІ ст., під впливом кочових сусідів, титул кагана використовували правителі русів та київські князі. Політично-суспільна організація або держава, якою керує каган називається каганатом.

ЕтимологіяРедагувати

«Каган» вперше згадується як кехан в китайських писемних джерелах кінця ІІІ ст. (кит. 可寒) на адресу голів протомонгольського племені сяньбійців. Як офіційний титул вперше вжитий Шелунем, правителем жужанів в 402 році. Його спадкоємці так само титулувалися каганами. Після жужанів каганами іменувалися володарі Аварського каганату (567—804). Від аварів, що вдерлися до Європи, слово потрапило до європейських мов: гаган (лат. gaganus, в «Historia Francorum»), каган (cagan, в «Annales Fuldenses») і какан (cacano, в «Historia Langobardorum»). Згодом титул каганів використовували тюрки, болгари, хозари, монголи. Зокрема, в Таємній історії монголів каганами названо Чингісхана та його правлячих нащадків.

Згідно етнічної релігії русинів, слово "каган" має і русинське значення "світило". Відповідно слово "світильник" в русинській мові мало значння "каганок", "каганець" або "каганчик". Титул "каган" - "духовний лідер", міг бути лише успадкованим, а обраний лідер носив назву "тудун". Відповідно, титул "каган", котрий носили лідери Київської Русі, вказує на їх походження від болгарських, або аварських(варязьких) каганів.

В інших мовах:

ІсторіяРедагувати

Докладніше: Каганат

БолгаріяРедагувати

  • У Дуклянському літописі та «Тлумаченні Даниїла», пам'ятці болгарської апокрифічної літератури, болгарський цар Борис І (852—889) називається каганом[1].
  • У хроніці Скилиці й Кедрина цар Симеон I (893—927) зветься «хаганом».
  • У болгарському апокрифічному літописі середини ХІ ст. під іменем «Гаган» згадується цар Петро II Делян (1040—1041)[2]:
    И след това излезе друг цар на име Гаган, а прозвището му бе Оделян, много красив. И този прие българското и гръцкото царство...[3]

РусьРедагувати

Докладніше: Руський каганат

У Х ст. руси називали свого правителя каганом. Про це повідомляє мусульманський географ Ібн-Русте між 903 і 913 роками.

Слово про закон і благодатьРедагувати

Київський митрополит Іларіон у своєму «Слові про закон і благодать» ХІ століття, найдавнішій писемній давньоукраїнській пам'ятці, називає каганами руських князів Володимира і його сина Ярослава (Георгія)[4]. Зокрема:

  • ...и похвала кагану нашему Влодимеру, от него же крещени быхомъ, и молитва къ богу от всеа земля нашеа.[4]
  • ...нашего учителя и наставника, великааго кагана нашеа земли Володимера, вънука старааго Игоря, сына же славнааго Святослава.[4]
  • Сіи славныи от славныихъ рожься, благороден от благородныих, каганъ нашь Влодимеръ...[4]
  • CъвлЂче же ся убо каганъ нашь и съ ризами ветъхааго человЂка, съложи тлЂньнаа, оттрясе прахъ невЂріа и вълЂзе въ святую купЂль.[4]
  • Паче же помолися о сынЂ твоемь, благовЂрнЂмь каганЂ нашемь Георгіи...[4]
  • Быша же си въ лЂто s̃ ф̃ н̃ θ̃ (6559 [1051]), владычествующу благовЂрьному кагану Ярославу, сыну Владимирю.[4]

ПриміткиРедагувати

  1. Тъпкова-Заимова 1996.
  2. Тъпкова-Заимова 1996:. 192-206
  3. Българска апокрифна летопис от XI в.[1]
  4. а б в г д е ж Слово о законе и благодати митрополита Илариона... 1997. С. 26—61.

БібліографіяРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Розов Н. Н. Синодальный список сочинений Илариона — русского писателя XI в. // Slavia, časopis pro slovanskou filologii. Praha, 1963. Roč. XXXII. Seš. 2, s. 141—175.
  • Слово о законе и благодати митрополита Илариона / Подг. текста А. М. Молдована // Библиотека литературы Древней Руси. Т. 1. Санкт-Петербург, 1997. С. 26—61.

СтаттіРедагувати

  • Тъпкова-Заимова, Василка и др. Дуклянския летопис и «Тълкувание Данилово». // Историко-апокалиптичната книжнина във Византия и в средновековна България. София, Университетско издателство, 1996.

ДовідникиРедагувати

ПосиланняРедагувати