Вікіпедія

Мі-24

радянський бойовий гелікоптер
Версія від 21:52, 14 листопада 2014, створена Katz (обговорення | внесок)

Мі-24 (рос. Миль Ми-24; Кодове ім'я НАТО — Hind) — радянський вертоліт підтримки піхоти (ударний вертоліт). Був основним штурмовим вертольотом країн соцтабору. Концепція Мі-24 передбачала тісну взаємодію з бронетанковими та піхотними частинами під час широкомасштабного воєнного конфлікту другої половини XX століття. Став одним із символів Війни в Афганістані. Сьогодні стоїть на озброєнні ряду країн, в тому числі й України.

Мі-24
Мі-24П ВПС України
ТипУдарний вертоліт
РозробникМосковський вертолітний завод імені М. Л. Міля
ВиробникМосковський вертолітний завод імені М. Л. Міля
Головний конструкторМіль Михайло Леонтійович
Перший політ19 серпня 1969
Початок експлуатації1969
Статусексплуатується
Основні експлуатантиСРСР СРСР (до 1991 року)
див. нижче
Роки виробництваз 1969 
Виготовлено2300
CMNS: Мі-24 у Вікісховищі

Історія

Досвід ведення війни у В'єтнамі показав необхідність у спеціалізованих ударних вертольотах, які могли б знищувати як піхоту і бронетехніку, так і вражати слабоукріплені споруди. Розробка таких вертольотів почалася у США, що тоді були передовою державою світу у вертолітобудуванні. В свою чергу СРСР, який тоді активно змагався із Штатами у галузі озброєння, доручив КБ Міля розробити власний ударний вертоліт, за розробку якого тоді взявся особисто генеральний конструктор Михайло Міль.

За основу було взято вже перевірений серійний багатоцільовий Мі-8. Радянські конструктори зменшили цей вертоліт у розмірах, змінили кабіну пілота та пристосували його до нанесення штурмових ударів по наземним, значно пізніше — повітряним, цілям.

Мі-24 став першим радянським вертольотом, спеціально розробленим для забезпечення вогневої підтримки сухопутних військ і запущеним в серійне виробництво. Приймаючи на борт вісім чоловік десанту, цей вертоліт вийшов набагато громіздкішим, ніж американські аналоги. Більше того, у перших промислових серіях екіпаж розташовувався в кабіні поруч, а не тандемом. Бойовий досвід показав необхідність корінної зміни конструкції кабіни екіпажа, що дозволило краще використовувати потенціал вертольота. Вертоліт Мі-24Д (позначення НАТО Hind-D), що з'явився в 1976 році, мав роздільні, розташовані тандемом кабіни льотчика і оператора озброєння, але як і раніше зберігав кабіну для транспортування десанту і додаткове місце для бортмеханіка. Потім з'явилися інші модифікації, що відрізняються встановлюваним озброєнням і деякими конструктивними особливостями, зокрема вузько спеціалізовані для артилерійського спостереження і радіаційної, хімічної і бактеріологічної розвідки, що не мають озброєння; основною модифікацією, яка промислово випускалася, був Мі-24Д. Всього за період з 1970 по 1989 рік було випущено більше 2300 Мі-24 різних модифікацій. Основне озброєння Мі-24Д складається з чотирьохствольного 12,7-мм кулемета, встановленого знизу носової частини, і ПТКРів АТ-2 «Скорпіон» (Swagger), що входять до складу системи «Фаланга-В». В наш час[коли?] на озброєнні армій країн — членів СНД стоїть близько 1250 вертольотів Мі-24.

Силова установка Мі-24, починаючи з 1972 року випуску, складається з двох турбовальних двигунів ТВ3-117 конструкції Ізотова. Двигуни ТВ3-117ВМ, якими обладнані вертольоти модифікації Мі-24В (Hind-E) мають потужність по 1659 кіловат кожен. Саме на Мі-24В вперше була встановлена протитанкова система «Штурм-В» з електронно-оптичним прицілом в носовій частині і ПТКРами АТ-6 «Кокон» (Spiral), підвішеними до кінців крил з невеликим розмахом і на двох з чотирьох пілонів (як правило, вісім ракет, але при необхідності дванадцять). У числі решти озброєння Мі-24В — контейнери з пусковими напрямними реактивних снарядів і гарматами, ракети класу «повітря-повітря» «Стріла», «Ігла» або Р-60 (Aphid), а також зброя з касетними боєголовками — загальна вага озброєння до 1200 кг. Мі-24ВП (Hind-E) обладнаний 23-мм автоматичною гарматою, встановленою замість чотирьохствольного кулемета. Експортний варіант Мі-24Д, призначений для постачання в країни, що розвиваються, отримав позначення Мі-25; Мі-35/Мі-35П — це позначення експортних варіантів модифікацій Мі-24В і Мі-24П. Нещодавно опублікована програма модернізації вертольотів Hind до нового стандарту Мі-24ВМ (експортний варіант Мі-35М): суттєвому удосконаленню піддадуться системи озброєння для боротьби з броньованими цілями і радіоелектронне обладнання.

Бойове застосування

Вірмено-азербайджанська війна

Азербайджан

На момент розпаду СРСР в Азербайджані базувалися 9 Мі-24 845-ї окремої вертолітної ескадрильї. Передавати ці вертольоти ніхто не поспішав, тому націоналісти попросту різними способами спробували захопити їх. На початку 1992 р вирішили діяти азербайджанці. Їм вдалося залучити на свою сторону двох офіцерів вже неіснуючого підрозділу - майора Сергія Туваева і старшого лейтенанта Рафаеля Ширинова, які в 28 січня 1992 перегнали один вертоліт на аеродром Забрат, де базувалися цивільні машини колишнього азербайджанського управління ГА СРСР. Враховуючи обставини угону, цей Мі-24 не мав боєкомплекту і був абсолютно «беззубим», за що і отримав назву «голуб миру».

Другий і третій вертольоти 3 лютого переганяли також льотчики ескадрильї: майор Олексій Шварев (летів без оператора), капітан Євген Карлов і все той же Ширинов. Командування ЗакВО намагалося якось перешкоджати такій «ініціативи», і з аеродрому ППО Насосний була піднята чергова пара МіГ-25. Однак льотчики або не змогли, або не захотіли перехопити «дезертирів».

Чергові п'ять машин переганялись 12 лютого вже пілотами цивільної авіації, які перейшли на військову службу: Явер Алієвим, Закіров Юсіфова, Ханлар Саттарова, Едісона Гасанова і Мірмагомед Агаєвим. У підсумку на аеродромі залишився тільки один несправний вертоліт - один з офіцерів ескадрильї з найкращих спонукань (а будь-якому було ясно, що захоплення такої кількості авіатехніки призведе тільки до ескалації конфлікту в Карабаху) підпалив його в самій середині стоянки, щоб при вибуху були якщо не знищені, то хоча б пошкоджені всі інші машини. Проте пожежа була згашена і тільки один вертоліт був пошкоджений. Проте пошкодження були мінімальні, і 14 лютого нашвидку відремонтований Мі-24 перегнав Ширинов.

Таким чином, до кінця лютого азербайджанці мали дев'ять бойових вертольотів Мі-24 і всього три підготовлені екіпажи з шести чоловік, які перейшли до Азербайджанської армію (Сенюшкина С., Тува С., Шварев А., Карлов Є.,Ширинов Р. - льотчики вісімсот сорок третього ескадрильї, Джалалов С. - командир комендатури). Троє були «афганцями», решта колишніх цивільні льотчики вимагали додаткової підготовки, оскільки раніше вони пілотували тільки Мі-8. Новостворену ескадрилью азербайджанських ВПС очолив Явер Алієв. Багато в чому завдяки йому і вдалося зберегти з такими труднощами «придбану» техніку. Справа в тому, що вже наступного дня «зверху» зателефонували і «попросили» повернути техніку російської армії. На що Явер відповів коротко: «Ці вертольоти потрібні моєму народу, для захисту Азербайджану, жоден вертоліт не буде повернений». Він же дав вказівку, щоб вночі зняли акумулятори. Тому коли на ранок прибули бронетранспортери з десантниками і льотчиками, щоб забрати вертольоти, жоден з них підняти в повітря не вдалося.

Тим часом обстановка в Карабасі загострювалася, вірмени, скориставшись прорахунками азербайджанського командування, перейшли в наступ. Тому навчання азербайджанських вертолітників пройшло по-фронтовому швидко, і незабаром Сергій Сенюшкина, як найдосвідченіший, почав підготовку льотчиків.

Спочатку обмежувалися прикриттям цивільних «бортів». Так, екіпаж Сенюшкина - Алієв за два тижні скоїв, принаймні, два вильоту в район конфлікту - в Ходжавенд, де вертоліт був обстріляний із землі, а Сергій отримав поранення, - і в Ходжали для прикриття цивільних вертольотів. Однак вже 29 лютого 1992 той же екіпаж, виконуючи навчальне завдання, розбився. Сталося це над озером недалеко від Баку. Мабуть, саме через нестачу досвіду і сталася ця трагедія, що коштувала життя трьом членам екіпажу. Що саме трапилося, невідомо досі, так як тіла витягли, а ось вертоліт досі перебуває на місці катастрофи. уламки не змогли витягнути навіть з залученням Мі-26, що належав «ВВС СНД».

Практично весь березень і до 11 квітня 1992 на бойові завдання в Карабах літали тільки військові льотчики: Сергій Тува, Олексій Шварев, Євген Карлов і Рафаель Ширинов. Весь цей час прийшли з АЗАЛа льотчики проходили підготовку.

Перша бойова втрата азербайджанської вертолітної ескадрильї сталася 11 квітня, коли свій перший бойовий виліт скоїли колишні цивільні пілоти. В якості ведучого летів досвідчений Карлов. «Молодь» повернулася без втрат, але от ведучого збили під містом Физули, недалеко від селища Юхари Вейссаллі. Разом з Е.Карловим загинули старший лейтенант Ф.Мусаев і два бортстрелка: Г. Гасанов і Т. Фараджев.

Тим часом, в кінці травня 1992 азербайджанська ескадрилья Мі-24 перебазувалася з аеродрому Забрат на аеродром Кала, який в той період був переданий Азербайджану. 15 травня 1992 азербайджанська авіація втратила ще один вертоліт - в районі селища Гюльабли, Агдамського району був збитий Мі-24, пілотований майором Олексієм Шваревим, оператором у нього був Рафаель Ширинов. Завдяки щасливому випадку обидва пілоти залишилися живі - спустилися на парашутах. Шварев потрапив в полон, але незабаром був відбитий в результаті контратаки на цьому напрямку. Льотчик був поранений і негайно відправлений у госпіталь. Тим часом війна в Карабасі набирала обертів. Наявність бойових вертольотів на тій чи іншій ділянці фронту часто сприяло наступальним діям азербайджанської армії. Наприклад, так сталося в серпні, коли, саме завдяки масованим ударам азербайджанської вертолітної ескадрильї, на Кельбаджарський напрямку вірменські формування були витіснені вглиб Карабаху.

До цього часу азербайджанські вертолітники накопичили вже певний бойовий досвід - на бойове завдання вилітали, як правило, трьома машинами: один Мі-24 відпрацьовує по цілі, пара прикриває. Але й карабахці набули безцінного досвіду боротьби з «крокодилами», що не могло не позначитися на втратах. Так, 6 серпня 1992 був збитий вертоліт капітана Закира Меджідова. Разом з ним загинули оператор старший лейтенант Руслан Половинко і стрілок рядовий Джаваншира Рагімов.

Наступна втрата азербайджанської ескадрильї відзначена 11 жовтня, коли над селом Сефян (Губадли) був збитий черговий Мі-24. І знову екіпажу не вдалося врятуватися - в уламках вертольота знайшли свою смерть майор Закира Юсифов, старший лейтенант Рауф Кулієв і стрілок Тахир Багіров (посмертно удостоєні звання «Національний Герой Азербайджану»).

А 23 листопада азербайджанці поповнили свій парк трофейним Мі-24П. Сталося це ось як: того дня, ближче до вечора, під час групового нальоту на південний захід від Кубатли вогнем із землі був збитий один вірменський вертоліт, який згорів. Другий вертоліт, намагаючись приземлитися, щоб забрати екіпаж, був пошкоджений пострілом з гранатомета - граната потрапила в радіовідсіку в районі гідросистеми. Вірменські льотчики змогли посадити машину, благо висота була невеликою. Третій вертоліт зміг приземлитися і забрав обидва екіпажі. Рано вранці наступного дня до місця посадки вертольота на Мі-2 був доставлений майор С. Джалалов, який повинен був оцінити характер пошкоджень і по можливості ввести машину в стрій. Працювати йому довелося під вогнем вірмен, які прагнули відбити місце аварії. Проте, до вечора С. Джалалов зміг привести вертоліт в порядок. Відремонтувавши вертоліт, льотчик підняв його в повітря і перелетів на територію, контрольовану азербайджанцями.

Початок 1993 був відзначен боями на Кельбаджарський напрямку. Застосування вертольотів в цих боях було самим інтенсивним за всю війну. Зрозуміло, що ППО вірмен значно посилилася, тому вже 23 березня південніше населеного пункту Кельбаджар ракетою ПЗРК був збитий черговий азербайджанський Мі-24 під керуванням Ігоря Костюка. Екіпаж зміг посадити пошкоджену машину, і незабаром прибув Мі-2 евакуював пілотів.

Ще один Мі-24 пропав безвісти 30 серпня 1993 в районі населеного пункту Кубатли. Екіпаж у складі командира вертольота капітана Фейруза Джалілова, оператора Олександра Мізяка і стрілка Аріфа Міраліева досі вважається зниклим безвісти, оскільки залишається неясним - збитий вертоліт або зазнав аварії.

10 січня 1994 під час виконання бойового завдання в поганих метеоумовах збився з курсу і врізався в гору Мі-24 під керуванням капітана Адил Ісмайлова. Разом з ним загинули оператор старший лейтенант Зульгайда Зульгайдаев і стрілок Махир Гусейнов.

Таким чином, загальні втрати азербайджанських вертолітників на Мі-24 в бойових вильотах і катастрофах за час війни склали 22 людини льотно-підйомного складу, дев'ять з яких посмертно отримали звання «Національний Герой». Основні втрати припадають на 1992, що було наслідком насамперед відсутність бойового досвіду [1]

Конфлікт у Македонії (2001)

З початком громадянської війни уряд Македонії почало орієнтуватися на поставку озброєння з України, причому важливу роль в умовах розгортається конфлікту зіграв той факт, що Київ зобов'язався не тільки оперативно поставити техніку, а й «сприяти» швидкому введенню вертольотів і штурмовиків в бій.

Уже 23 березня українські екіпажі перегнали в Македонію пару бойових Мі-24В (орієнтовна вартість однієї машини склала 800 тис. дол.). Про те, яке значення македонське керівництво надавало новій техніці, говорить той факт, що в аеропорту вертольоти зустрічав прем'єр-міністр країни Любчо Георгієвський. Закуплені Мі-24 отримали номери VAM-201 і VAM-202. Ці вертольоти склали основу 201 POHE (Protiv oklopna helikopterska eskadrila - протитанкова вертолітна ескадрилья). Практично відразу машини були кинуті в бій. Уже 25 березня розпочалося рішучий наступ на позиції бойовиків на горі Шар Планіна. Дорогу піхоті і спецназівцям розчищав масований артилерійський вогонь, а з неба по албанцям «працювали» вертольоти. Поява Мі-24 стало неприємним сюрпризом для бойовиків НОА (Народно-визвольна армія Албанії), яким довелося відступити з району Тетово. Але від своїх планів албанські польові командири не відмовилися і зайнялися перегрупуванням сил.

Однак вже після перших боїв македонцям стало ясно: двох машин явно мало для того щоб переломити ситуацію, і співпраця з Україною продовжилося. 15 квітня ескадрилью поповнили ще пара Мі-24В (VAM-203 і VAM-204). Поповнення прибуло саме вчасно, оскільки затишшя тривало всього місяць. Уже в квітні НОА відкрило новий фронт, тепер в районі Куманово, також населеному албанцями. Звідси бойовики вже могли безпосередньо загрожувати столиці республіки - Скоп'є. Скоро бої йшли в селі Арачиново, а це всього в п'яти кілометрах від столичного аеропорту (він же основна авіабаза) Петровець.

Кризова ситуація зажадала прийняття термінових заходів щодо посилення ВВС, оскільки було ясно, що повітряна підтримка - ключ до перемоги. 15 червня у Македонію прибули ще чотири Мі-24В (VAM-205, -206, -207, -208). Тепер 201 POHE налічувала вісім «крокодилів», які разом з Мі-8МТ зі 301 TRHE. склали основу авіаційної угруповання в районі бойових дій.

З раннього ранку 22 червня по позиціям НОА навколо Арачиново почали працювати «крокодили». Удари з повітря, що перемежовувалися з артилерійськими обстрілами, продовжилися 24 червня, після чого македонські сили оволоділи висотами навколо Арачиново, усунувши таким чином загрозу обстрілу Скоп'є і повністю блокувавши боевіков.В ході боїв всім стало ясно, що «бліцкриг» НОА провалився, а македонська армія сповнена рішучості довести справу до логічного кінця, тобто до повного знищення терористів. Але тут, вперше з початку конфлікту, на сцену вийшли міжнародні «миротворці», які закликали почати мирні переговори.

Свою діяльність «миротворці» почали з того, що звинуватили македонців же в «непропорційному застосуванні сили» проти албанців. Під натовським натиском з НОА було укладено перемир'я. 13 серпня в столиці республіки було підписано угоду, якою передбачалося припинення вогню, добровільне роззброєння албанських бойовиків з одночасною їх амністією.

Однак перед цим НОА спробувала «грюкнути дверима». У ніч на 9 серпня, близько тисячі бойовиків, які просочилися з Косова, раптової атакою змогли захопити село привітність і армійський блокпост на захід від Скоп'є. Македонці відреагували негайно. З ранку в повітря були підняті всі чотири Су-25 за підтримки восьми Мі-24 і чотирьох Мі-8МТ. За офіційними даними Міністерства оборони Македонії, втрати бойовиків отвоздушних нальотів склали не менше 400 чоловік убитими і пораненими. Після настільки масштабних втрат албанці вже і не помишляли про настання, тепер їх головна задача була просто накивати п'ятами.

Варто відзначити, що противник відзначив присутність в районі боїв достатньо підготовлених екіпажів, так що гроза взяти Скоп'є албанська вожак Ахметі посилав загрози в адресу українських пілотів. албанці, придбавши в Боснії ПЗРК «Стріла-2», розраховували збити так мучив їх «крокодилів», але не врахували багатий досвід пілотів.

Так, в американських ЗМІ був описаний випадок, коли по одному з вертольотів моджахедами була випущена ракета ПЗРК, але екіпаж зумів ухилитися від неї, виконавши вельми складний маневр. Це й не дивно, так як у всіх українських «інструкторів» був багатий афганський досвід.

Як відзначали українські льотчики, практично в кожному вильоті по штурмовикам і вертольотам вівся сильний вогонь з землі, причому це було не тільки стрілецьку зброю калібру 7,62 мм, а й великокаліберні кулемети (12,7 мм) і ЗУ калібрів 20, 23 і 30 мм. Не дивно, що практично кожен вертоліт мав бойові ушкодження. На деяких українські ж механіки налічували по кілька десятків пробоїн. 4 вересня македонці отримали ще двох «крокодилів» Мі-24В (VAM-209 і VAM-210), а 28 грудня парк вертольотів поповнився парою розвідувально-коректувальних Мі-24К (тактичні номера VAM-211 і VAM-212)[2]

Тактико-технічні характеристики

ТТХ гелікоптеру Мі-24 В:

  • Польотна маса: 11 100 кг.
  • Екіпаж: 2 особи.
  • Десант: 8 осіб.
  • Максимальна швидкість: 320 км/год.
  • Максимальна висота польоту: 4500 м.
  • Дальність польоту: 750 км.
  • Озброєння: 12,7-мм чотириствольний кулемет, «ПТУРС», «НУРС».
  • витрати палива: година польоту — 800 л. палива.

Модифікації

Всього серія ударних вертольотів Мі-24 налічує більше 20 модифікацій.

Ось деякі з цього переліку:

  • В-24

Експериментальна несерійна модифікація. Майже повністю дублював схему Мі-8, окрім кабіни пілотів, схеми розміщення десанту, розмірів та не мав заднього вантажного люку.

  • Мі-24А

Перша серійна модифікація. Не мав стрілецько-гарматного озброєння. Обладнувався антеною УКВ радіостанції Р-860. Всього випущено 240 вертольотів такої модифікації. Виробництво тривало до 1974 року.

  • Мі-24Б

Основна відмінність від Мі-24А полягала у встановленні 12,7 мм гармати ЯкБ-12,7, покращенні систем наведення і керуванням озброєнням та усуненням інших недоліків, що виявилися в ході експлуатації попередніх версій гелікоптера.

  • Мі-24У

Навчально-тренувальна модифікація Мі-24А. Не мав протитанкового озброєння та випускався обмеженою партією.

  • Мі-24П

Варіант вертольота Мі-24В, але з закріпленою нерухомою гарматою ГШ-30-2. Серійно випускається з 1981 року. Всього збудовано близько 620 одиниць.[3]

  • Мі-35

Експортний варіант Мі-24, який був розроблений вже в сучасній Росії. Постачався на озброєння в Венесуелу та М'янму.

  • Mi-35M

Шасі у Мі-35М не забираються, що на відміну від Мі-24 забезпечує енергопоглинання при падінні. Встановлено ОПС-24Н з гіростабілізованої оптико-електронної станцією ГОЕС-​​324 і лазерний далекомір. Поставлено новий автомат перекосу. Втулка і лопаті несучого гвинта, Х-подібний рульовий гвинт поставлені від Мі-28Н, ГЛОНАСС супутникова навігація. Вертоліт також відрізняється укороченим крилом (4 точки підвіски) і висотними двигунами «Клімов» ВК-2500-02 виробництва «Мотор Січ».

  • Мі-24 Super Hind

Глибока модернізація вертольота південноафриканською компанією Advanced Technologies and Engineering (ATE). Одна з останніх серійних модернізацій цієї машини. Було прийнято на озброєння в Азербайджані та Алжирі.

       
Мі-24А в Державному музеї авіації України, Київ.
Мі-24П
Мі-35
Мі-24 Super Hind

Оператори

 
Країни, в яких модифікації Мі-24 стоять на озброєнні

Стоїть на озброєнні

 
Мі-24 на параді в Туркменістані
 
Кабіна болгарського Мі-24
 
Іракський вертоліт Мі-24, захоплений під час ірано-іракської війни і виставлений у якості трофея в Військовому музеї в Тегерані
 
Мі-24 Української армії
 
Мі-35П
 
Мі-35М ВПС РФ

Бойове застосування

Для навчання:

  •   США — після розпаду Варшавського блоку США отримали з Німеччини від 3 до 6 гелікоптерів, які використовуються для тренування відбиття вертолітних ударів з допомогою ПЗРК.

Стояли на озброєнні

  •   СРСР — до 1991 року
  •   Болгарія — 18 Мі-24, станом на 2010 рік[70]. В кінці 1970-х років почалось озброєння ВПС НРБ штурмовими гелікоптерами. В 1979 знову сформована ескадрилья вогневої підтримки в складі 44-го вертолітного авіаполку отримала перші 4 Мі-24Д. В 1980 році полк бул передислокований з Пловдива на аеродром Крумово, а ескадрилья вогневої підтримки в Стара Загору, де вона стала основою 13-го бойового вертолітного полку. Всього до 1985 року полк отримав 38 Мі-24Д і 6 Мі-24В. В жовтні 2000 року гелікоптери були перебазовані в Крумово, де увійшли в склад 2-ї ескадрильї 24-ї вертолітної бази[71]. Зняті з озброєння
  •   НДР
  •   ФРН
  •   Ірак
  •   Камбоджа
  •   Нікарагуа — в жовтні 1984 року болгарський транспорт «Христо Ботев» вигрузив в нікарагуанському порту Ель Блуф першу четвірку Мі-25. Всього в Нікарагуа було поставлено 18 гелікоптерів, які відразу включились в бойові дії проти контрас, в ході який було втрачено як мінімум два Мі-25[72]
  •   Сербія
  •   Чехословаччина
    •   Словаччина — 16 Мі-24, станом на 2010 рік[73]. Після реорганізації в 1993 році ЗС Чехословаччини у зв'язку з розділом країни, ВПС Словаччини відійшли 8 Мі-24Д, 10 Мі-24В і один Мі-24ДУ, розташовані в Прешові[74]. Зняті з озброєння в 2011 році
  •   Хорватія

Модернізація Мі-24

Україна

Українське військо має досить велику кількість вертольотів Мі-24, які перейшли у спадок від радянської армії. Тому модернізація цих машин є одним з найважливіших питань у вирішенні проблем української штурмової авіації. Саме тому ряд вітчизняних підприємств спільними зусиллями модернізували до якісно нового рівня вертоліт Мі-24П. Основою модернізації стала заміна застарілих радянських двигунів на сучасні газотурбінні силові установки українського виробництва ТВ3-117ВМА-СБМ1В. Виробником цих двигунів є всесвітньо відоме підприємство «Мотор Січ», яке до цього вже постачало двигуни для літаків АНТК ім. Антонова. Також суттєво були допрацьовані та встановлені нові системи керування озброєнням, що в рази підвищило ефективність вертольота в бою. Станом на лютий 2012 року завершено державні випробування модернізованого зразка Мі-24П на базі Державного науково-випробувального центру ЗС України, що в Криму.[75]

25 травня 2012 року на озброєння Збройних сил України, після глибокої модернізації, було прийнято вертоліт Мі-24ПУ1. Відповідний указ підписав Міністр оборони України Дмитро Саламатін.[76].

Македонія

Після закінчення бойових дій обслуговування старіючої (більшість вертольотів були випущені на початку 1980-х років) авіатехніки стало великою проблемою для бюджету Македонії. Тільки чотири останніх отриманих Мі-24 пройшли ремонт на авіаремзаводі «Авіакон» на Україні, в результаті чого термін їх експлуатації до наступного ремонту був продовжений на сім-дев'ять років (процедура продовження ресурсу двигунів була проведена на ремзаводі в Луганську).

Залишилася техніка пройшла лише огляд на місці, який виявив необхідність придбання запчастин. На додаток до цього, в 2003 р стало очевидно, що деякі Мі-24 і, принаймні, два Мі-8 вироблять свій міжремонтний ресурс ще до досягнення терміну планового ремонту. В середині 2005 два Мі-24В були відправлені на український завод «Авіакон» для продовження ресурсу (повернулися до Македонії в жовтні).

Проте керівництву Македонії було ясно, що все це лише напівзаходи. Потрібно було поступово модернізувати парк Мі-24. Після недовгих пошуків вибрали партнера - ним стала ізраїльська компанія Elbit Systems, яка співпрацювала з українським «Авіакон». Саме на Україні були модернізовані два Мі-24В (MAF-201, заводський №20127 і MAF-205, заводський №19977 - обидва 1984 випуску), представлені публіці в день 17-річчя ВПС країни - 14 червня 2009 року.

Програма модернізації отримала кодову назву Alexander. Перш за все, вертольоти отримали можливість застосування вночі. Для цього була встановлена система ANVIS / HUD-24. Крім того, машини оснастили сучасним обладнанням GPS, американськими радіостанціями Rockwell Collins Talon RT-8200, а також пристроями інтеграції з НАТОвськими системами.

Оператор отримав можливість застосовувати бортове озброєння ночью.Еще одним серйозним відмінністю нової техніки стала установка в кабінах двох (15 см x 20 см) кольорових дисплеїв. Льотчик-оператор тепер міг керувати 12,7-мм кулеметом за допомогою нашоломного прицілу. В ході модернізації з вертольотів була знята вся апаратура комплексу ПТУР 9K113 «Штурм».

Мі-24 в культурі

Мі-24 можна побачити у фільмі «Рембо III».

Джерела

Примітки

  1. ↑ Жирохов М. «Крокодилы» над Карабахом // М-Хобби. – 2010. - № 9 (рос.)
  2. ↑ Жирохов М.Македонский блицкриг Ми-24 // М-Хобби. – 2011. - № 3(рос.)
  3. ↑ (рос.)Многоцелевой ударный вертолет Ми-24П
  4. ↑ The International Institute For Strategic Studies IISS. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9781857435573.
  5. ↑ Order of Battle - Ukraine
  6. ↑ The Military Balance 2010. p.-196
  7. ↑ Order of Battle - Azerbaijan
  8. ↑ The Military Balance 2010. p.-177
  9. ↑ Россия поставила Азербайджану 24 боевых вертолёта Ми-35М — Канал ПИК (рос.)
  10. ↑ Азербайджан приобрел у России 24 вертолёта Ми-35М — 1NEWS.AZ (рос.)
  11. ↑ Названа стоимость закупки Азербайджаном вертолетов Ми-35М — AZE.AZ (рос.)
  12. ↑ Order of Battle - Armenia
  13. ↑ The Military Balance 2010. p.-174
  14. ↑ Order of Battle - Algeria
  15. ↑ Order of Battle - Angola
  16. ↑ The Military Balance 2010. p.-294
  17. ↑ Order of Battle - Afghanistan
  18. ↑ Order of Battle - Belarus
  19. ↑ The Military Balance 2010. p.-178
  20. ↑ Order of Battle - Burkina Faso
  21. ↑ Order of Battle - Hungary
  22. ↑ The Military Balance 2010. p.-140
  23. ↑ Никольский, Михаил. ВВС Венгрии // Авиация и Космонавтика. — 2007. — № 7. — С.46-47. (рос.)
  24. ↑ The Military Balance 2010. p.-434
  25. ↑ Order of Battle - Vietnam
  26. ↑ Order of Battle - Georgia
  27. ↑ Order of Battle - Djibouti
  28. ↑ Order of Battle - Zimbabwe
  29. ↑ Order of Battle - India
  30. ↑ Order of Battle - Indonesia
  31. ↑ Order of Battle - Yemen
  32. ↑ Order of Battle - Kazakhstan
  33. ↑ Order of Battle - Cyprus
  34. ↑ Order of Battle - North Korea
  35. ↑ The Military Balance 2010. p.-413
  36. ↑ Order of Battle - Cuba
  37. ↑ Order of Battle - Lebanon
  38. ↑ Order of Battle - Libya
  39. ↑ Order of Battle - Macedonia
  40. ↑ The Military Balance 2010. p.-187
  41. ↑ Order of Battle - Mali
  42. ↑ Order of Battle - Mongolia
  43. ↑ The Military Balance 2010. p.-419
  44. ↑ Order of Battle - Mozambique
  45. ↑ Order of Battle - Myanmar
  46. ↑ Order of Battle - Namibia
  47. ↑ а б Order of Battle - Nigeria
  48. ↑ The Military Balance 2010. p.-320
  49. ↑ The Military Balance 2010. p.-94
  50. ↑ Перу закупит в РФ вертолёты для борьбы с наркоторговцами и мятежниками 05:56 23/04/2010 РИА Новости
  51. ↑ Order of Battle - Poland
  52. ↑ The Military Balance 2010. p.-153
  53. ↑ Order of Battle - Rwanda
  54. ↑ Order of Battle - Syria
  55. ↑ Order of Battle - Senegal
  56. ↑ Order of Battle - Sudan
  57. ↑ The Military Balance 2010. p.-327
  58. ↑ Order of Battle - Sierra Leone
  59. ↑ Order of Battle - Tajikistan
  60. ↑ Order of Battle - Uganda
  61. ↑ Order of Battle - Uzbekistan
  62. ↑ The Military Balance 2010. p.-373
  63. ↑ Order of Battle - Czech Republic
  64. ↑ а б The Military Balance 2010. p.-126
  65. ↑ Order of Battle - Sri Lanka
  66. ↑ Order of Battle - Equatorial Guinea
  67. ↑ Order of Battle - Eritrea
  68. ↑ Order of Battle - Ethiopia
  69. ↑ The Military Balance 2010. p.-308
  70. ↑ The Military Balance 2010. p.-122
  71. ↑ Никольский, Михаил. Перспективы развития ВВС Болгарии. // Авиация и Космонавтика. — 2006. — № 11. — С.36. (рос.)
  72. ↑ Nicaragua, 1980—1988
  73. ↑ The Military Balance 2010. p.-159
  74. ↑ Никольский, Михаил. ВВС Словакии // Авиация и Космонавтика. — 2007. — № 2. — С.52. (рос.)
  75. ↑ Державні випробування модернізованого ударного вертольоту Мі-24П виходять на фінішну пряму
  76. ↑ Вертоліт вогневої підтримки Мі-24ПУ1 прийнятий на озброєння Збройних Сил України
  Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мі-24&oldid=15138419