Вікіпедія

Сингеніт

Сингеніт — рідкісний мінерал, водний сульфат калію й кальцію острівної будови.

Сингеніт
Загальні відомості
Статус IMAчинний (успадкований, G)[d][1]
АбревіатураSgn[2]
Хімічна формулаK₂Ca(SO₄)₂·H₂O
Клас мінералусульфати
Nickel-Strunz 107.CD.35
Dana 829.3.1.1
Ідентифікація
Колірбезбарвний, молочно-білий, слабо-жовтий за рахунок включень[3]
Форма кристалівпризматичні, сплюснуті, пластинчасті агрегати[3]
Сингоніямоноклінна сингонія
Просторова групаP21/m[3]
Спайністьдосконала вздовж {110} і {100}, ясна вздовж {010}[3]
Твердість2,5[3]
Блискскляний[3]
Прозорістьпрозорий до напівпрозорого[3]
Колір рисибілий
Густина2,579–2,603 г/см3 (експериментальна), 2,575 г/см3 (теоретична)[3]
Розчинністьу воді — часткова
Оптичні властивості кристалів
Показник заломлення

nα = 1,501
nβ = 1,517

nγ = 1,518[3]
Кут/Дисперсія оптичних осейсильна[3]
Інші характеристики
Подібні мінералиполігаліт
Названо на честьвідношення (давньогрецька мова)
CMNS: Сингеніт у Вікісховищі

Назва

ред.

Сингеніт був відкритий у 1871—1872 роках у Прикарпатті, яке на той момент входило до складу Австро-Угорської імперії. Асистент (а згодом і професор) університету в Празі К. Врба отримав зразки кристалів солей із Калуша для колекції музею університету. У 1872 році мінералог і кристалограф В. Зефарович описав ці зразки як новий мінеральний вид під назвою сингеніт (від грец. συγγευής, сингенез — подібний). Назва була дана через подібність мінералу за хімічним складом та іншими ознаками до полігаліту — водного сульфату калію, кальцію і магнію[4].

Майже в той самий час, у 1871—1872 роках, професор геометрії Віденського технічного університету Р. Нємчик передав для дослідження декілька зразків кристалів солей з Калуша мінералогу кристалографу Я. Румфу, який їх описав як новий мінеральний вид під назвою калушит[5] теж у 1872 році. Різниця в часі досліджень мінералу і публікацій про нього в декілька місяців визначила пріоритет назви сингеніт[4].

Опис

ред.

Хімічна формула: K2Ca(SO4)2∙H2O. Містить (%): K2O — 28,6; CaO — 17,1; SO3 — 48,8; H2O — 5,5.

Сингонія моноклінна. Призматичний вид. Утворює призматичні, сплюснуті кристали, кристалічні кірочки і пластинчасті агрегати. Двійники зростаюься по {100}. Спайність по {110} і {100} досконала, по {010} ясна. Мінерал безбарвний, злегка жовтуватий, молочно-білий; прозорий до напівпрозорого. Блиск скляний. Злом раковистий. Частково розчиняється у воді.

Утворюється переважно в умовах невисоких температур (40°С — 70°С) як вторинний мінерал в результаті дії розчинів, збагачених KCl i K2SO4, на ангідритові й галітові солі[4]. Сингеніт можна штучно отримати шляхом дії розчину K2SO4 на гіпс[6]. Він також міститься у затверділому цементі, який має відносно значну кількість калію[7].

У структурі сингеніту, ланцюжки, сформовані поліедрами кальцію, зшиваються тетраедрами сульфатних груп у листи паралельні [100]. У просторі між листами розміщені катіони калію[8].

 
Структура сингеніту. Атоми гідрогену — білі, оксигену — червоні, сульфуру — жовті (тетраедри), калію — сірі, кальцію — фіолетові (поліедри). Червоні лінії — межі елементарної кристалічної комірки.

Розповсюдження

ред.

Сингеніт є досить рідкісним мінералом. Існують окремі рудопрояви є у Німеччині (Тюрингія), Італії, Франції, Австралії, Ботсвані, Китаї (провінція Хубей)[3] проте в прикарпатських соляних покладах (Калуш, Моршин, Стебник) він зустрічається відносно часто, де його знаходячись в асоціації з іншими мінералами — галітом, сильвіном, мірабілітом і глазеритом та гіпсом. Кристали сингеніту в прикарпатських родовищах досягають 3-5 см, а іноді 14 см завдовжки[4].

Зустрічається як продукт вулканічної діяльності у вигляді нальотів на лаві в кратері Халеахала (Гавайські острови), в порожнинах порід, утворених під час виверження Везувію в 1906 році, на Камчатці[3].

Також зустрічається в евапоритових відкладах як діагенетична фаза. Може асоціюватися і з біфосфамітом, афтиталітом, монетитом, вітлокітом●, урицитом[en], брушитом[3].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Нікель Е. Г., Nichols M. C. IMA/CNMNC List of Mineral Names (March 2007) — 2007.
  2. ↑ Warr L. N. IMA–CNMNC approved mineral symbols // Mineralogical Magazine — Cambridge University Press, 2021. — Vol. 85. — P. 291–320. — ISSN 0026-461X; 1471-8022 — doi:10.1180/MGM.2021.43
  3. ↑ а б в г д е ж и к л м н п Syngenite on Handbook of mineralogy (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 10 грудня 2020.
  4. ↑ а б в г Мінерали України у дзеркалі філателії // Світогляд. — 2011. — Т. 6, вип. 3. — С. 76-79. Архівовано з джерела 24 лютого 2022. Процитовано 10 грудня 2020.
  5. ↑ Г. Кульчицька, Д. Черниш, Л. Сєтая. Українська номенклатура мінералів / відп. ред. О. Пономаренко. — К. : Академперіодика, 2022. — С. 158. — ISBN 978-966-360-463-3.
  6. ↑ Comparative study of K2SO4 production by wet conversion from phosphogypsum and synthetic gypsum. Journal of Materials Research and Technology (англ.). Т. 8, № 3. 1 травня 2019. с. 2586—2596. doi:10.1016/j.jmrt.2019.02.013. ISSN 2238-7854. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 9 грудня 2020.
  7. ↑ Barnes, P.; Bensted, J. (1 листопада 2002). Structure and Performance of Cements, Second Edition (англ.). CRC Press. ISBN 978-0-203-47778-6.
  8. ↑ Hawthorne, Frank C.; Krivovichev, Sergey V.; Burns, Peter C. (1 січня 2000). The Crystal Chemistry of Sulfate Minerals. Reviews in Mineralogy and Geochemistry (англ.). Т. 40, № 1. с. 1—112. doi:10.2138/rmg.2000.40.1. ISSN 1529-6466. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 9 грудня 2020.

Література

ред.

Посилання

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сингеніт&oldid=43856270