Відкрити головне меню

{{#switch: 5

|0= Якопо делла Кверча.

031 le vite, jacopo dalla quercia.jpg

Майбутній скульптор походив з провінції. Тому ніхто не поклопотався про створення його життєпису за життя. Практично нічого не відомо про ранні роки Якопо: невідомі ні день і місце його народження, ні рік. За рік народження умовно прийнято дату 1374, хоча він швидше народився між 1371 та 1374 рр.

Якопо делла Кверча — прізвисько, за яким він і увійшов у історію мистецтва (його справжнє ім'я — Якопо ді П'єтро д'Аньоло ді Гварнері).

Лише в середині 16 століття Джорджо Вазарі створив спробу відтворити життєпис Якопо делла Кверча. За звістками Вазарі, Якопо народився в місті Кверчегросса, що неподалік від міста Сієна. Якщо це так, то зрозуміло, відкіля прізвисько Кверча (хоча це може бути черговою вигадкою самого Вазарі).

Батько, П'єтро д'Аньоло з родини Гварнері — мав відношення до ювелірства і різав з дерева. Тому перші художні навички Якопо отримав від батька. У 1386 році сина перевезли в місто Лукка, куди перебралася родина. В місті працював скульптор Антоніо Пардіні, за припущеннями, молодий Якопо міг навчатися в його майстерні. У 1394 р. Якопо втік з Лукки, аби уникнути переслідувань, бо скоїв бійку з громадянином міста.

Докладніше

|1=

Георг Доннер

Походив з ремісників, його батько був тесляр. Починав як учень ювеліра. У 1707 році перейшов до майстерні скульптора Джованні Джуліані ( 1664—1744 ), венеціанця, що працював в Австрії. Праця з Джуліані дала можливість знайомства з художнім зібранням князя Ліхтенштейна. Все це мало значний вплив на художню свідомість молодого скульптора. Пізніше його успіхи дивували знавців, бо ті знали, що Доннер не навчався в Італії. У 1710 р. він перебував в місті Мюнхен, де вивчав ливарну справу, таку необхідну для створення скульптур з металів.

До ранішніх творів майстра відносять «Меркурія» і «Амура» (свинець, музей монастиря Клостернойбург), де вбачають впливи фламандця Франсуа Дюкенуа чи Адріана де Вріса, твір якого молодий скульптор міг бачити в Дрездені під час візиту до скульптора Пермозера. Деякий час працював в палаці Мірабель в місті Зальцбург (скульптурні оздоби парадних сходинок палацу). :::::::::::::::: Докладніше

|2=

Ск. Андреас Шлютер. Маскарон з обличчям помираючого вояка, Арсенал, Берлін

Андре́ас Шлю́тер (нім. Andreas Schlüter; *1662?, Гданськ — †4 липня 1714, Петербург) — майстер Північного бароко, німець за походженням, архітектор, дизайнер інтер'єрів. Більше відомий як скульптор, автор монументів і меморіальної пластики (надгробків). У 1702-1704 рр. був директором Берлінської академії мистецтв.:::::::::::::::: Докладніше

|3=

Скульптура Герхарда Губерта

Герхард Губерт ' також Роберт, Гюбрехт Губерт (бл. 1545 — бл. 1618/1620) — німецький скульптор доби маньєризма і раннього бароко, фламандець за походженням.

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Не збережено відомостей про ранні роки, місяць і рік народження. Рік народження зазвичай традиційно розміщають між 1540—1550 роками. Ще більше розбіжностей з містом народженя — або Гертогенбосх, або Амстердам. Два його родича були теж скульпторами — Хендрік Геррітс та Жерар Хендрікс (? — 1615).

Італійський періодРедагувати

Збережені відомсті, що перебував у Італії, у місті Венеція та у Флоренції. У Флоренції роками працював Джованні да Болонья, уславлений скульптор, нідерландець за походженням. Джованні да Болонья мав у Флоренції майстерню з помічниками, гідну виконати скульптури з бронзи чи з мармуру. Швидше за все він опановував ремесло скульптора у Нідерландах, а удосконалював майстерність під керівництвом або під впливом творів Джованні да Болонья, у котрого працював і скульптор П'єтро Франкавілла, франкомовний фламандець.:::::::::::::::: Докладніше


|4= Іван Георгій Пінзель

Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі. В середині 1740-х років він з'явився при дворі магната Миколи Василя Потоцького, який став його головним замовником і патроном. 13 травня 1751 року одружився у Бучачі із вдовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських'«13 травня 1751 року у Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, і Маріанною Елізабетою Кейтовою, удовою, дівоче прізвище по першому шлюбі Маєвська» (запис у виявлених 1995 року в Варшаві церковних книгах із Бучача). Від цього шлюбу мав двох синів — БернардаНазваний на честь хрещеного батька — Бернарда Меретина.

Протягом 1750-60-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином Митці близько товаришували і, можливо, були знайомі до приїзду в Україну. Працював у Львові, Ходовичах (тепер Львівська область), Городенці, Гвіздці (нині Івано-Франківська область), Монастириську (костел Успіння Пречистої Діви Марії, також Антон Штиль, Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область). Для творів Й.-Ґ.Пінзеля характерна велика емоційність та динаміка, надання створеним формам життєвих рис.:::::::::::::::: Докладніше

|5= Коломієць Інна Антонівна

В дитинстві на світогляд Інни Коломієць великий вплив мали педагоги, у яких вона вчилась — заслужені діячі мистецтв України Л. Муравіна, І. Ф. Кричевський, професори М. Гельман, К. Єлев та М. Шаронов. Тоді вона мріяла про те, що стане художником, а її родина, особливо батько — Антон Семенович Коломієць, директор одного з київських заводів — буде пишатись нею.

Велике значення в житті Інни Коломієць відіграли навчання в аспірантурі Академії архітектури УРСР, спілкування з провідними архітекторами республіки — В. Заболотним, В. Єлізаровим, Е. Катоніним, Ю. Асєєвим, вивчення народної архітектури та зв'язаного з нею народного мистецтва, знайомство з народними митцями, що працювали в експериментальній майстерні Академії архітектури, — В. Федоровою, П. Власенко, О. Желєзняком.

«Перша літера»Редагувати

Прийшовши у мистецтво у повоєнний час Інна Коломієць, яка дісталася «тропою війни» самого Берліна та могла б захопитись у своїй творчості темою, яку добре знала — «війна та перемога», повністю та на довгі роки присвятить себе тематиці «миру».

 
«Перша літера»

Перша популярність до Інни Коломієць прийшла зі статуеткою, переповненою глибокого змісту, «Перша літера» (1953 рік), яка була випущена мільонними тиражами[1].

Докладніше

|6=


Бенвенуто Челліні (італ. Benvenuto Cellini, 15001571) — італійський скульптор, ювелір, живописець, воїн та музикант епохи Ренесансу. Звертався до медальєрного мистецтва.

БіографіяРедагувати

Юнацькі рокиРедагувати

Бенвенуто Челліні, син архітектора та музики Джованні Челліні та його дружини, пані Марії Елізабетти ді Стефано Граначчі, народився 3 листопада 1500 року на 21 році їхнього подружнього життя.

Його батько працював на Медичі та у власній майстерні виготовляв музичні інструменти. По волі батька Бенвенуто мав також стати музикою, але вже у 14 років наважився піти проти волі батька та присвятити себе та своє життя ювелірній справі.

Великих зусиль коштувало Бенвенуто, щоб батько дав згоду та віддав його на навчання до майстерні Мікеланджело да Вівіано. Сплинуло дуже мало часу, коли батько змінив своє рішення та забрав його з майстерні, після чого він втік до майстерні Антоні оді Сандро, де відразу хлопець зробив великий ривок у навчанні та вдалий початок своєї творчості. У 1516 році Челліні мусив покинути Флоренцію на півроку через участь у бійці, котру він сам влаштував у Маестро Франческо Касторо у Сієні. За помилуванням Джуліо де Медичі (котрий пізніше став Папою Клементом VII) йому було дозволено повернутися до Флоренції. Трохи пізніше Челліні працював у Болоньї у Маестро Ерколє, потім у майстра мініатюр Сципіо Кавалетті. Після цього він повернувся до рідної Флоренції, яку згодом знов покинув через сварку з братом та поїхав у Пізу, де цілий рік працював над золотими та срібними виробами, під керівництвом майстра Уллівьєрі делла Кйостра. Здобувши цей неоціненний досвід у мандрах, Челліні знов повернувся до Флоренції.

Перше прибуття до РимуРедагувати

Заняття музикою, котрими Челліні займався лише з примусу батька до цієї справи, набридали йому все більше і більше, що привело до величезної сварки із батьком, наслідком якої була втеча Бенвенуто із батьківського дома та Флоренції. Він поїхав у Рим, де влаштувався у майстерню до Фіренцуола ді Ломбардіо. Але за великими проханнями батька він все ж таки повернувся додому через два роки та знов зайнявся музикою. Сварки із колегами ставали все жорстокішими, через що Челліні однієї ночі перевдягнувся у монаха та знов покинув непривітне для нього місто.

Він подався до Риму приблизно у листопаді 1523 році, де на цей час Джуліо де Медичі став Папою Клементом VII.

Челліні було замовлено «велику чашу для води», яку створив у міланській майстерні художник Джанфранческо Пенні для єпископа з міста Саламанка. Але виконанню цієї замови стала у перешкоді зустріч Челліні із батьком, що закінчилась черговою сваркою. Через затягнення закінчення роботи Папа настільки розлютився, що відмовився від сплати гонорару, обговореного із Челліні. Після цього прийшло рішення, що Челліні є власником виконаної ним роботи, яку він мусив захищати зброєю, коли за нею прийшли посланці від Папи. Скандал із самим папою зробив Челліні відомим у римському суспільстві. Замовлення, які стали надходити постійно, дали йому змогу відкрити власну майстерню. Окрім ювелірної справи, він почав виготовляти печатки.

На цей період припадає зустріч Челліні із Порцио Кіджі, якого він дуже поважав та завдяки замовленням якого мав змогу відкрити власну майстерню. У будинку Кіджі (зараз Вілла Фарнезіна) Бенвенуто мав змогу вивчати фрески Рафаеля, які мали могутній вплив на подальший розвиток митця.

Чума, що у 1525 році змушувала мешканців Риму покидати свої домівки, торкнулася і Челліні. Він скуповував за безцінь у працюючих на полях баварців античні медальйони та коштовне каміння, котрі ті знаходили під час праці. Метою купівель була майбутня спекуляція, перепродаж за більшу ціну при поверненні до Риму кардиналам, поціновувачам античного мистецтва.

Облога і руйнація Риму (Sacco di Roma)Редагувати

Під час облоги Риму у 1527 році Челліні, як палкий підданий Медичі, взяв участь у обороні Риму. Добра військова підготовка дала йому змогу проявити себе непоганим вояком, що підняло його авторитет в очах Папи. За наказом Папи і без вагань Челліні знищив (перелив вироби у злитки золота) декілька ювелірних виробів, що разом важили близько 200 фунтів золота, для того, щоб вони не потрапили до рук загарбників. Але вберегти Рим від пограбування і руйнацій не вдалося.

Після закінчення окупації, капітан Челліні повернувся до Флоренції, щоб потім подорожувати до Мантуї та зустрітися там ненадовго із відомим міланським золотих справ майстром Нікколо. Через чотири місяці Челліні повернувся до Флоренції, котра щойно оговталась від чуми. Із родичів живими там лишились лише брат та молодша сестра. Любов до єдиних родичів, яким пощастило вижити, змусила Челліні на деякий час затриматись у місті та зібрати гроші від продажу коштовностей для їх утримання.

На замовлення Джироламо Маццеті він працював над золотим медальйоном, що кріпився до капелюха. На горельєфі медальйона було зображено, як Геркулес голіруч вбиває лева. Ця робота отримала схвальні відгуки геніального Мікеланджело Буонаротті. Завдяки доброму відгуку вже тоді «божественного» скульптора-митця, популярність Челліні надзвичайно зросла та він став отримувати важливі замовлення та братися за найскладніші роботи. Трохи пізніше створений медальйон для Федеріко Джинорі надалі перейшов у володіння Франциска І із Франції і сприяв запрошенню Челліні до французького двору.:::::::::::::::: Докладніше

  1. «Образцы эпохи. Модели Инны Коломиец для фарфора: опыт атрибуции» // журнал «Антиквар» № 7-8, 2011 (рос.)