Йоган-Георг Пінзель
Частина інформації в цій статті застаріла.(січень 2020) |
Йоган-Георг Пінзель[2], або Йоган Ґеорґ Пінзель[3][4], Йоган Георг Пінзель, Іоа́н Гео́ргій Пі́нзель[5], майстер Пінзель[6] (нім. Johann Georg Pinsel, лат. Ioannes Georgius Pinsel, пол. Jan Jerzy Pinzel, бл. 1707[7] або бл. 1720[8] — між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762[2], ймовірно, Бучач) — галицький скульптор середини XVIII століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів. Для його творів характерна велика емоційність і динаміка, надання створеним формам життєвих рис.
Йоган-Георг Пінзель | |
---|---|
Псевдо | Йоган Ґеорґ Пінзель, Йоган Георг Пінзель, майстер Пінзель, Майстер Пінцле, Іоан-Георг Пінзель |
Народився | ~ 1706 або ~ 1720 |
Помер | між 16.9.1761 і 24.10.1762 ймовірно, Бучач, Подільське воєводство ·невідома, ймовірно старість |
Громадянство | Річ Посполита |
Національність | невідома |
Місце проживання | Бучач |
Діяльність | скульптор |
Суспільний стан | шляхтич[1] |
Конфесія | римо-католик |
Родичі | Бернард Меретин (кум) |
У шлюбі з | Маріанна Ельжбета Кейтова (з дому Маєвська) |
Діти | Бернард, Антон |
|
Життєпис
ред.Біографічні відомості про майстра майже відсутні. Його етнічне походження, місце і час народження, також обставини появи в Галичині та смерті наразі невідомі[9]. Є ймовірність, що він народився в Італії, оскільки його роботи нагадують твори Мікеланджело і є теорія, що він сам походив з Італії. Ім'я вказує на його приналежність до християнської релігії.
Збігнев Горнунг свого часу стверджував, що Пінзель походив із Чехії, про що, на його думку, свідчила схожість робіт майстра з творами празької школи[10]. Микола Голубець називав його «шлеським різьбярем»[11][12].
Пінзель прибув до Польщі наприкінці 1740-х років на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбярських робіт у проєктованих архітектором будівлях на замовлення Миколи Василя Потоцького.[10] За іншими даними — з'явився в середині 1740 років при дворі магната М. В. Потоцького, який став його головним замовником і патроном.
Протягом 1750–1760-х років (переважно спільно з архітектором Бернардом Меретином[13]) працював у Львові, Ходовичах (нині Львівська область), Городенці, Гвіздці (нині Івано-Франківська область), Монастириськах[14], Бучачі (обидва — сучасна Тернопільська область).
Перед квітнем 1756 року разом з Йоганом Георгом Гертнером почали працювати[15] над вівтарями двох Патріархів (інші дані — святих Фелікса Валуа та Яна де Мата[15]) у Львівському костелі Тринітаріїв, які не збереглися. Роботи закінчили у квітні 1757 року.[15] Кошти за виконані роботи (990 злотих) отримав у 1757 році. Додатково зробив для цих вівтарів невеликі статуї святих Яна Непомуцького та Якима.[16]
Наприкінці 1750-х років Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт у костелі в Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці — спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759–1761 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав величезну тоді суму — близько 36 896 злотих. Перед смертю Меретин доручив йому виконання двох балконових консолей з чоловічими торсами для кам'яниці № 40 на площі Ринок у Львові, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Лева Шептицького, яка 1761 року вже була накрита дахом.[17]
1761 року Микола Василь Потоцький офірував 100 000 золотих для виконання різьбарських робіт у новому домініканському костелі Львова і зобов'язав Пінзеля виконати роботи. Вони передбачали виконання двох бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Йосифа (?), Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком у кляшторному ораторіумі за великим вівтарем. З весни 1764 року тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.[17]
1761 року завершив свої роботи з оздоблення собору святого Юра[18]. 16 вересня 1761 року отримав кошти за роботи, виконані в костелі у Монастириськах, що вважається найпізнішим фактом з життя майстра.[19]
Помер між 16 вересня 1761 і 24 жовтня 1762 року[20] ймовірно в Бучачі.[21]
Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаса Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Георга Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спрямувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Майстерня Пінзеля, яка провадилася, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяла появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінґера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.[22]
Сім'я
ред.13 травня 1751 року одружився в Бучачі з удовою Маріанною Єлизаветою Кейтовою з родини Маєвських[23]. Від цього шлюбу мав двох синів — Бернарда[24] (нар. 1752) і Антона (нар. 1759[25]).
Згідно тодішніх звичаїв, удова мала принаймні рік перебувати в жалобі за померлим чоловіком.[26] За наявними документами, 24 жовтня 1762 року Єлизавета Пінзелева втретє вийшла заміж за Йогана Беренсдорфа.[27][28] Можна припустити, що третій чоловік Маріанни з Маєвських був челядником Пінзеля, а по його смерті одружився з його вдовою та успадкував його майстерню.[29]
Перелік творів
ред.На своїх роботах не залишав підпису, монограми чи дати.[30]
- Кам'яні монументальні скульптури святого Яна Непомука (збереглися голови, 1750 р.) і Богородиці (1751 р.) у Бучачі
- Самсон роздирає пащу лева (Музей Пінзеля, Львів, початково костел у Годовиці)
- Кам'яні скульптури для парапету Бучацької ратуші (початково 14, вціліли 9[31])
- Скульптури Козака і Невільника, що розриває пута (бучацька ратуша, можна бачити на фото)
- Святий Юрій (на парапеті собору святого Юра у Львові)
- Святі Лев та Атанас (статуї покровителів родини Шептицьких на соборі святого Юра у Львові)
- Святий Вікентій та Франциск Борджа[джерело?]; однак Ян К. Островський вважає їх творами слабшого майстра,[32] припускає, що їх автором може бути майстер, якого він називав «приятель Пінзеля» (Amico di Pinsel),[33] для творів якого характерні, зокрема, суворі обличчя[34]
- Алегорія Звитяги
- Вівтар костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці (з 18 скульптур врятовано 5[35])
- Колона зі статуєю Пречистої Діви Марії у Городенці
- Внутрішнє оздоблення костелів святої Трійці (Устя-Зелене) та бернардинців (Гвіздець)[36]
- Розп'яття у костелах францисканців (1750-ті[37], нині в монастирі францисканців у м. Ясло[38]), святого Мартина у Львові
- Благовіщення, Вознесіння
- Жертвоприношення Авраама (Музей Пінзеля, Львів, початково костел у Годовиці)
- Богородиця зі сцени Розп'яття, Розп'яття (варіанти), Цар Соломон
- Святий Онуфрій (Рукомиш)
- Ймовірно, інтер'єр костелу бернардинців у Бережанах[39]
- Тадеуш Маньковський приписував йому 4 з 6 вівтарних скульптур костелу в Монастириськах[40], натрапивши на архівні записи,[41][42] однак З. Горнунґ[43] вважав їх роботою А. Осінського,[44][45] Ян К. Островський вважає: фігурне оформлення костелу в Монастириську є загалом роботою Пінзеля, а твердження Горнунга про авторство Осінського є хибним, бо не підтверджене ні архівними матеріалами, ні даними порівняльного аналізу.[19]
- два бічні вівтарі домініканського костелу, Золотий Потік (одна з ранніх робіт)[17]
- Пйотр Красний приписує йому авторство рельєфних антепендіїв у костелі домініканців у Богородчанах[46]
Галерея
ред.-
Жертвоприношення Авраама
-
Богомати
-
Самсон, що роздирає пащу лева
-
Свята Анна, Монастириська
-
Святий Йоан
-
Святий Фелікс із дитиною
-
Розп'яття
-
Ангел
-
«Добрий пастир»
-
Сцена «Розп'яття». Мистецький арсенал, 2013
-
«Святий Яким». Мистецький арсенал, 2013
-
«Свята Єлизавета». Мистецький арсенал, 2013
-
Святий Ян Непомук. Бучач
-
Статуя Діви Марії. Бучач-Нагірянка
-
Й.-Г.Пінзель. Статуя Діви Марії (нижня частина)
-
Фасад Бучацької ратуші перед другою світовою
Пластичні ескізи-моделі
ред.Як модель Й.-Ґ. Пінзеля розглядають сумлінно вирізьблену з липового дерева і позолочену групу святого Юрія на коні в битві зі змієм висотою 51 см, яку зберігають у Національному музеї у Львові. Її вважають підготовчою роботою до його кам'яної скульптури на фасаді собору святого Юра у Львові. Авторство Пінзеля щодо цієї «моделі» є безсумнівним, а незвичну для ескізної роботи позолоту могли нанести пізніше, щоб надати їй характеру самостійного твору. Впадають у вічі, проте, значні розходження між «моделлю» та її кам'яним виконанням. Зміни в зображенні гриви та хвоста коня, а також плаща вершника можна було б ще пояснити намаганням сильнішого акцентування контуру з розрахунку на ефектний вид монументальної групи вгорі на фасаді.
Моделлю Пінзеля вважають також статуетку святого Якима з Музею Пінзеля у Львові. За розмірами та характером виконання її можна порівняти з групою святого Юрія. Досі ще не вдалося встановити її зв'язок з відповідною статуєю, виконаною у великих розмірах. Загальний характер і досконале виконання фігури не виказує ознак ескізу. Навпаки, вона справляє враження самостійної завершеної роботи в малому форматі.
Враховуючи те, що пластичні ескізи не лише Пінзеля, а й інших скульпторів Львівської школи не збереглися до нашого часу, особливо важливою і щасливою подією стала поява на баварському мистецькому ринку восени 1999 року шести боцеті, які вважалися «чеськими» за походженням. Всі шість можна віднести до творчості Йогана-Георга Пінзеля.[47][48], їх придбав Баварський національний музей у Мюнхені[49].
Вдова Пінзеля вивезла з собою частину скульптурних робіт майстра (6 боцеті). Робилися як ескізи до великих скульптур. Віднайдені 1999 року на мистецькій ярмарці в Мюнхені. Всі (окрім більшого Святого Йосипа) висотою близько 10 сантиметрів.[47][48]
- Святий Яким, Свята Анна, цар Давид, пророк — ескізи втрачених[50] вівтарних скульптур костелу Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Монастириськах.
- Святий Ієронім — ескіз невідомої скульптури.
- Святий Йосип — найбільший за розміром ескіз знищеної скульптури вівтаря костелу в Городенці.
Місцезнаходження робіт
ред.- Україна (~63 твори: ~40 у Львівській галереї мистецтв/Музеї Пінзеля, 15 — у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, 6 — в Івано-Франківському художньому музеї, 1 («Добрий Пастир») у Національному Музеї Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття [Архівовано 11 лютого 2021 у Wayback Machine.] в Коломиї, 1 статуя біля костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці);
- Польща (Розп'яття із костелу Всіх Святих у Годовиці вивезене під час переселення поляків, тепер у вроцлавському костелі Божого Тіла[51]);
- Німеччина (6 боцеті, Баварський національний музей в Мюнхені).[47][48]
Вшанування пам'яті
ред.Виставки та музей
ред.- З 21 листопада 2012 до 25 лютого 2013 р. у Луврі відбулася виставка робіт Івана Пінзеля.[52][53][54]
- З 28 жовтня 2016 року до 12 лютого 2017 року експресивні барокові роботи — різьблення Йогана Георга Пінзеля та живопис — виставлені на показ у Зимовому палаці принца Євгена Савойського[55] комплексу-паладу Бельведер у Відні.[56] Однак ні на сітілайтах, ні в офіційних прес-релізах палацу не згадують, що колекція із фондів Львівської галереї мистецтв.[55]
Монети та марки
ред.Національний банк України, продовжуючи серію «Видатні особистості України», 29 листопада 2010 року ввів в обіг ювілейну монету «Іоанн Георг Пінзель» номіналом 5 гривень, що виготовлена зі срібла, масою 15,55 г, діаметром 33 мм. Тираж 5000 шт[57][58].
У 2010 році Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»[59][60].
Ювілейна монета «Іоанн Георг Пінзель» та поштові марки
| |||||||||||
Аверс монети | Реверс монети | Зчіпка марок |
Пам'ятник та фестиваль у Бучачі
ред.- 16 листопада 2014 року в Бучачі освячений пам'ятник майстру (скульптор — Роман Вільгушинський, меценат — Василь Бабала)[61].
- 3–5 червня 2016 року відбувся перший мистецький фестиваль «Дні Пінзеля».[62]
У наукових працях
ред.- Борис Возницький. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
- Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-292-334-6.
Пінзель у художній літературі
ред.- Євгенія Кононенко. Жертва забутого майстра. — Київ : Грані-Т, 2007.
- Володимир Єшкілєв. Втеча майстра Пінзеля. — Київ : Грані-Т, 2007.
- Галина Вдовиченко. Пів'яблука. Інші пів'яблука. – Львів : Видавництво Старого Лева, 2019
- Софія Андрухович. Амадока. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2020.
Твори Пінзеля у віртуальній та доданій реальності
ред.- https://pinsel-ar.com [Архівовано 24 березня 2022 у Wayback Machine.]
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ Згідно із записом про одруження.
- ↑ а б Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
- ↑ Лильо О. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 58.
- ↑ Шенгера Б. Львівські скульптори та скульптори Львова у XVIII сторіччі. — Львів, 2019. — С. 4, 45, 47, 148, 150.
- ↑ Інші збережені у архівних документах варіанти — Пілзень, Пілце, Пільце, Пінзе, Пільц, Пільзе, Пільзнов.
- ↑ Саме так він сам підписувався.
- ↑ Згідно з припущенням [Архівовано 8 січня 2010 у Wayback Machine.].
- ↑ Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.]… — S. 364.
- ↑ За однією версією — це Лазар Відман (у чеськомовних джерелах його звуть також Лазар Відеманн (1697—1769) → Publikace «Sochař Lazar Widemann (1697—1769) a jeho dílo v západních Čechách» [Архівовано 6 квітня 2017 у Wayback Machine.]. (чес.); або Лазар Відманн → Barokní sochařství [Архівовано 7 квітня 2017 у Wayback Machine.]. (чес.)), за іншою — Антон Браун, див.: Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 87. — ISBN 978-966-528-279-2.
- ↑ а б Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 343. (пол.)
- ↑ Рококо й клясицизм [Архівовано 9 червня 2021 у Wayback Machine.] // Історія української культури / І. Крипякевич, В. Радзикевич, М. Голубець [та ін.]; під заг. ред. І. Крипякевича. — Львів : Вид. Івана Тиктора, 1937. — Зшиток Х. — іл. — С. 581. — (Історична бібліотека).
- ↑ На сайті «Ізборник» стверджують, що Микола Голубець називав Пінзеля «шльонським різьбарем»; див.: Рококо і класицизм // Мистецтво [Архівовано 26 жовтня 2016 у Wayback Machine.] / Історія української культури.
- ↑ Митці близько товаришували і, можливо, були знайомі до приїзду в Україну.
- ↑ костел Внебовзяття Пресвятої Діви Марії, з ним працював також Антон Штиль, див. → Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Drukarnia narodowa, 1996. — T. 4. — 402 il. — S. 84—94. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-34-3. (пол.)
- ↑ а б в Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 258.
- ↑ Возницький Б. (підготував). Відомості про скульптора // Кононенко Є. Жертва забутого майстра. — К. : Грані-Т, 2007. — С. 171. — ISBN 978-966-2923-41-4.
- ↑ а б в Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 344. (пол.)
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — T. 4. — S. 92. (прим.).
- ↑ а б Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93—94. (пол.)
- ↑ Александрович В. Пінзель Йоган-Георг… — С. 257.
- ↑ Дуда І., Пиндус Б., Стецько В., Удіна Т. Пінзель Іоанн-Георгій… — С. 87.
- ↑ Hornung Z. Pinsel (Pinzel) (zm. ok. 1770)… — S. 345.
- ↑ «13 травня 1751 року у Бучачі укладено шлюб між шляхетним Іоанном Георгом Пінзе, молодшим скульптором, і Маріанною Елізабетою Кейтовою, удовою, дівоче прізвище по першому шлюбі Маєвська» (запис у виявлених у 1995 році у Варшаві костельних книгах із Бучача).
- ↑ Названий на честь хрещеного батька — Бернарда Меретина.
- ↑ Охрещений 3 червня 1759.
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 94 (прим.).
- ↑ Ostrowski J. K. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 28. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 83-85739-09-2. (лат.)
- ↑ отже, Пінзель, імовірно, помер до цієї дати — близько 1761 року, певно, у Бучачі
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1994. — № 1. — S. 87.
- ↑ Wrabec O. Zbigniew Hornung (1903—1981) [Архівовано 28 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — PAN WDN, 2011. — T. XXXVI. — S. 116. (пол.)
- ↑ Тесані з цільного вапняку. Частина загинула під час пожежі 29 липня 1865 р., кілька півфігур-каріатид знищені у 1950-х. Збережені (всі пошкоджені, висота 195 см): Геракл роздирає пащу Немейському левові, Геракл убиває Лернейську гідру, Посейдон, Давид, Козак з люлькою та інші.
- ↑ Jan K. Ostrowski. Kościół parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Buczaczu… — T. 1. — S. 24. (пол.)
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 3 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — Kraków, 1994. — № 1. — S. 85.
- ↑ Ostrowski J. K. Z problematyki warsztatowej i atrybucyjnej rzeźby lwowskiej w. XVIII [Архівовано 18 січня 2017 у Wayback Machine.]… — № 1. — S. 86. (пол.)
- ↑ Решту в радянські часи порізали на дрова.
- ↑ Ostrowski J. К. Wstęp // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : «Antykwa», drukarnia «Skleniarz», 2010. — T. 18. — 508 il. — S. 8. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-79-6. (пол.)
- ↑ Nestorów R. Kościół p.w. Niepolanego Poczęcia Najśw. Panny Marii i klasztor OO. Rranciszkanów (pierwotnie Kapucynów) // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, Antykwa, Pasaż, 2011. — T. 19. — S. 374. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I). — ISBN 978-83-89273-92-5. (пол.)
- ↑ Там само. — Ілюстр. 774.
- ↑ Тихий Б. Монастир бернардинів // Пам'ятки України. — К. — 2013. — № 5 (188) (трав.). — 72 с. — С. 25.
- ↑ статуї св. Анни і одного з пророків у бічному вівтарі він вважав роботою Антона Штиля
- ↑ Пінзель отримав кошти за виконані роботи
- ↑ Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 92—93.
- ↑ спочатку не знав про знахідку Маньковського
- ↑ сума отриманих Пінзелем коштів, на його думку, були замалі за таку роботу; вважав Осінського найкращим представником львівської школи
- ↑ Ostrowski J. K. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najświętszej Panny Marii w Monasterzyskach… — S. 93. (пол.)
- ↑ Бабій Н. П. Культова архітектура в бароковій культурі ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ. Історіографія та джерельна база дослідження [Архівовано 13 січня 2017 у Wayback Machine.]. — С. 3.
- ↑ а б в Peter Volk[de] und Oksana Kozyr. Zur Lemberger Rokokoplastik. Bozzetti von Johann Georg Pinsel (До питання львівської рококової скульптури. Боццетті Іоанна Георгія Пінзеля). — Bayerisches Nationalmuseum München, 2001. — 30 s.
- ↑ а б в Oksana Kozyr. Expressives Rokoko [Архівовано 9 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Боцетті Майстра Пінзеля. Архів оригіналу за 27 березня 2010. Процитовано 5 грудня 2009.
- ↑ Збереглася тільки скульптура Святої Анни.
- ↑ Ostrowski J. K Kościół parafialny p.w. Wszystkich Świętych w Hodowicy // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Secesja, 1993. — T. 1. — S. 37, il. 113. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. I.). — ISBN 83-85739-09-2.
- ↑ Exposition [Архівовано 28 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Johann Georg Pinsel Un sculpteur baroque en Ukraine au XVIIIe siècle]. (фр.)
- ↑ Сьогодні у Луврі відкривають виставку «українського Мікеланджело» (відео)[недоступне посилання]
- ↑ Твори Пінзеля експонують у Луврі, а в будівлі музею скульптора у Львові протікає дах[недоступне посилання]
- ↑ а б Бароковий скульптор Йоган Георг Пінзель — у Бельведері. На афішах нема про Україну [Архівовано 1 листопада 2016 у Wayback Machine.] // zik.ua 27.10.2016
- ↑ Ліщенко О. «Зимовий палац Бельведеру не бачив виставки такого рівня з часів Марії-Терезії…» // Високий замок. — 2016. — № 123 (5523) (1 лист.). — С. 1, 3.
- ↑ Іоанн Георг Пінзель (срібна монета). Архів оригіналу за 8 вересня 2012. Процитовано 11 червня 2012.
- ↑ Иоанн Георг Пинзель (серебряная монета). Архів оригіналу за 7 серпня 2013. Процитовано 11 червня 2012.
- ↑ Зчіпка з двох марок № 1053-1054 «Іоан Георг Пінзель»/2010. Архів оригіналу за 30 квітня 2011. Процитовано 11 червня 2012.
- ↑ Укрпошта випустила в обіг поштові марки «Іоан Георг Пінзель. Богоматір» та «Іоан Георг Пінзель. Ангел»
- ↑ В Бучачі відкрили пам'ятник Пінзелю. Архів оригіналу за 29 листопада 2014. Процитовано 21 листопада 2014.
- ↑ Дні Пінзеля в Бучачі. Архів оригіналу за 25 червня 2016. Процитовано 6 червня 2016.
Джерела
ред.- Александрович Володимир. Пінзель Йоган-Георг [Архівовано 6 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 257—258. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Возницький Борис. Микола Потоцький староста Канівський та його митці архітектор Бернард Меретин і сницар Іоан Георгій Пінзель. — Львів : Центр Європи, 2005. — ISBN 966-7022-50-1.
- Возняк Тарас. Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля (?- 1761) [Архівовано 26 серпня 2009 у Wayback Machine.] // Ї.
- Ґартен Марта. Таємниці нашого «Мікеланджело» [Архівовано 5 червня 2012 у Wayback Machine.] // Поступ. — 2002. — 20—21 квітня. — (Brama).
- Дзік Олена. У Тернополі вперше показали унікальні скульптури Пінзеля. Фото [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.] // Газета по-українськи.
- Іоанн Георг Пінзель. Скульптура. Перетворення. — Київ : Грані-Т, 2007. — ISBN 978-966-2923-34-6.
- Крвавич Дмитро. Скульптор Пінзель — феномен мистецтва XVIII ст. // Українська скульптура періоду рококо / Записки Наукового товариства імені Шевченка. Праці Комісії образотворчого та ужиткового мистецтва. — Львів, 1998. — Т. 236 (CCXXXVI). — С. 135—145. [недоступне посилання]
- Лильо Орест. Львівське середовище скульпторів середини XVIII ст. — С. 52—63.
- Попович Ж. Іоанн Пінзель увічнив себе на плечі «Мужності»? [Архівовано 25 серпня 2013 у Wayback Machine.] // Дзеркало тижня.
- Hornung Zbigniew. Pinsel (Pinzel), imię nieznane (zm. ok. 1770) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — T. XXVI/2, zeszyt 109. — 209—416 s. — S. 343–345. (пол.)
- Ostrowski Jan K. Jan Jerzy Pinsel — zamiast biografii [Архівовано 16 червня 2020 у Wayback Machine.] // Sztuka Kresów Wschodnich: materiały sesji naukowej. — 1996. — № 2. — S. 361—373. (пол.)
- Ostrowski Jan K. W kręgu mistrza Pinsla: W związku z wystawą w Olesku i we Lwowie [Архівовано 5 березня 2017 у Wayback Machine.] // Folia Historiae Artium. — 1990. — № 26. — S. 145—169. (пол.)
- Jan K. Ostrowski, Guilhem Scherf, Claude Michaud, Boris Voznitsky, Oksana Kozyr-Fedotov. Johann Georg Pinsel: Un sculpteur baroque en Ukraine au XVIIIe siècle [Архівовано 27 червня 2019 у Wayback Machine.]; re [Архівовано 3 березня 2021 у Wayback Machine.]. — Snoeck Publishers, France. — 2012. — 176 с. — ISBN 978-94-6161-048-5.
- Ірина Пустиннікова, Пінзель. Фантазія на тему біографії 128 ст, 2023р
Посилання
ред.- Боцетті Майстра Пінзеля [Архівовано 27 березня 2010 у Wayback Machine.].
- Галерея творів Пінзеля [Архівовано 1 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Бучач Пінзеля.
- Тарас Возняк. «Феномен міста». Пропозиції до життєпису та інтелектуальної біографії Майстра Пінзеля [Архівовано 24 січня 2018 у Wayback Machine.] // Бібіліотека «Ї». — 2006, вересень. blog [Архівовано 27 червня 2019 у Wayback Machine.]
- Заник В. Хто ти і звідки, маестро Пінзель? [Архівовано 8 лютого 2017 у Wayback Machine.]
- Іван Георгій Пінзель (? — 1761) [Архівовано 17 листопада 2009 у Wayback Machine.] // Галерея Ї.
- Історична правда з Вахтангом Кіпіані: Таємниці Пінзеля.
- На виставці Пінзеля зібрали сотні експонатів [Архівовано 31 січня 2018 у Wayback Machine.] // Новинний портал «За Збручем».
- Йоган Георгій Пінзель — невідворотна драма буття… [Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Barocco di Ucraina in Louvre Ivan Georg Pinzel (виставка Івана Пінзеля у Луврі) [Архівовано 19 червня 2014 у Wayback Machine.] // youtube.com.
- Oksana Kozyr. Expressives Rokoko [Архівовано 9 серпня 2011 у Wayback Machine.] // Ї. (нім.)