Колодуб Олександр Олексійович

співак та педагог

Колодуб Олександр Олексійович (26 травня (7 червня) 1900, с. Турівка, нині Згурівський район, Київська обл. — 1 жовтня 1994, Київ) — український оперний співак (тенор), режисер, сценограф, вокальний педагог, професор Київської консерваторії (1964). Чоловік співачки Оксани Володимирівни Колодуб.

Колодуб Олександр Олексійович
Основна інформація
Дата народження 7 червня 1900(1900-06-07)
Місце народження Турівка, Прилуцький повіт, Полтавська губернія, Російська імперія
Дата смерті 1 жовтня 1994(1994-10-01) (94 роки)
Місце смерті Київ, Україна
Громадянство СРСР і Україна
Професії співак, режисер, педагог, диригент, художник
Освіта Київська державна консерваторія (1925)
Співацький голос тенор
Дружина Колодуб Оксана Володимирівна

ТворчістьРедагувати

Народився в селі Турівка (у деяких джерелах[1][2] помилково — с. Турківка, нині Прилуцький район, Чернігівська обл.) Прилуцького повіту Полтавської губернії в багатодітній родині сільського вчителя Олексія Кириловича й Анастасії Іванівни Колодубів. Дівоче прізвище матері — Джигурда, за сімейними переказами, предки її були козаками-запорожцями кримськотатарського походження. Рід Колодубів — також старий козацький рід[3].

У 1918—1920 рр. — співак, диригент хорів товариства «Просвіта»; організовував аматорські музичні театри у м. Прилуки та Прилуцькому повіті.

Вокальну освіту здобув у Київському музично-драматичному інституті імені М. В. Лисенка (1923—1925, клас Е. Гандольфі та М. Чистякова)[4].

У 1925—1928 рр. — соліст Харківського, 1928—1933 рр. — Київського театрів опери та балету. Після втрати голосу перейшов на режисерську роботу (у 1933—1941 рр. — режисер Київського театру опери та балету)[5].

РепертуарРедагувати

Постановки оперРедагувати

Педагогічна діяльністьРедагувати

У 1945—1975 — педагог-режисер (з 1947 р. — декан вокального факультету, з 1949 р. — завідувач кафедри оперної підготовки, з 1964 р. — професор) Київської консерваторії. Багато років присвятив науковому та педагогічному керівництву учбовим підрозділом консерваторії — Оперною студією. 1957 року  поставив оперу В. Кирейка «Лісова пісня», якою відкрилося спеціально збудоване нове приміщення студії на 800 місць[6].

Відомий також як художник, оформив дев'ять вистав, деякі з них («Наталка Полтавка» М. Лисенка, поставлена О. Колодубом 1951 року) до цього часу зберігаються у репертуарі Оперної студії НМАУ ім. П. І. Чайковського[7].

Автор численних спогадів про українських співаків та музичних діячів, зокрема про М. Литвиненко-Вольгемут, М. Донця, О. Петрусенко, І. Паторжинського, Б. Гмирю, М. Микишу, Н. Городовенка та інших.

Серед учнів — народні артисти СРСР Л. Руденко, П. Кармалюк, Д. Гнатюк, Д. Петриненко, М. Кондратюк, А. Кочерга, М. Стеф'юк, С. Данилюк, А. Мокренко, Є. Червонюк; народні артисти України А. Кікоть, В. Зарков, Л. Забіляста та багато інших

ПриміткиРедагувати

  1. Лисенко І. Співаки України: енциклопедичне видання. — Київ : Знання, 2012. — С.268
  2. Бугаєва О. Музичне товариство імені М. Д. Леонтовича (1921—1931): біографічний словник / Олена Бугаєва ; наук. ред. В. І. Попик ; НАНУ, Нац. б-ка ім. В. І. Вернадського. — Київ, 2015. — С. 120.
  3. Колодуб Л. Про нашого Сашка / Левко Колодуб // Олександр Колодуб. Життя, творчість, спогади / авт.-упоряд І. Колодуб. — Київ : Музична Україна, 2006. — С.29—34.
  4. Національній музичній академії України імені П. І. Чайковського 100 років / авт.-упоряд. В. Рожок. — Київ : Музична Україна 2013. — С. 375.
  5. Станішевський Ю. Національний академічний театр опери та балету України імені Тараса Шевченка: історія і сучасність. — Київ : Музична Україна, 2002. — С. 698—701. ISBN 966-95024-4-6
  6. Рожок В. Оперна студія Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського історія, сучасність, погляд у майбутнє / Володимир Рожок // Музика. — 2018. — № 3. — С. 18.
  7. Рожок В. Оперна студія НМАУ ім. П. І. Чайковського: сторінки історії і сучасність / Володимир Рожок // Науковий вісник НМАУ ім. П. І. Чайковського. Вип. 89 : Сучасний оперний театр і проблеми оперознавства: зб. статей. — Київ, 2010. — С. 30.

ДжерелаРедагувати