Бородін Олександр Порфирович

Олекса́ндр Порфи́рович Бороді́н (рос. Алекса́ндр Порфи́рьевич Бороди́н; нар. 31 жовтня (12 листопада) 1833(18331112), Санкт-Петербург — пом. 15 (27) лютого 1887, Санкт-Петербург) — російський композитор (член «Могутньої купки») і вчений-хімік.

Олександр Бородін
рос. Александр Порфирьевич Бородин
Основна інформація
Повне ім'я Олександр Порфирович Бородін
Дата народження 12 листопада 1833(1833-11-12)
Місце народження Санкт-Петербург, Російська імперія
Дата смерті 27 лютого 1887(1887-02-27) (53 роки)
Місце смерті Санкт-Петербург, Російська імперія
Причина смерті інфаркт міокарда
Поховання Тихвінське кладовищеd
Роки активності 18471887
Громадянство Російська імперія
Національність росіянин
Професії композитор класичної музики, хімік, піаніст, флейтист, віолончеліст, лікар, оперний композитор, композитор
Освіта Санкт-Петербурзький державний університет, Медико-хірургічна академіяd (1856)[1] і Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Вчителі Зінін Микола Миколайович[2]
Інструменти флейта, віолончель, піаніно
Жанр опера, симфонія, класична музика, романс і камерна музика
Заклад Санкт-Петербурзький державний медичний університет
Нагороди
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

CMNS: Файли у Вікісховищі
Бородін Олександр Порфирович

Біографія, творчість ред.

Позашлюбний син грузинського князя Л. С. Гедіанова (Лука Гедеванішвілі). При народженні записаний як син кріпосного слуги князя — Порфирія Бородіна. В 1856 закінчив Медико-хірургічну академію; з 1858 — доктор медицини. В 1860-і рр. в Петербурзі займався науковою, педагогічною й громадською діяльністю. З 1862 — ад'юнкт-професор, з 1864 — ординарний професор, з 1877 — академік; з 1874 — керівник хімічної лабораторії Медико-хірургічної академії. Був одним з організаторів і педагогів (1872–1887) вищого навчального закладу для жінок — Жіночих лікарських курсів.

В 1850-і почав писати романси, фортепіанні п'єси, камерно-інструментальні ансамблі. В 1862 познайомився з М. А. Балакірєвим, увійшов у Балакірєвський гурток («Могутню купку»). Під впливом Балакірєва, В. В. Стасова й інших «купкістів» остаточно сформувались музичнно-естетичні погляди Бородіна як послідовника М. Глінки, прихильника російської національної школи в музиці, визначився самостійний зрілий стиль композитора.

Творча спадщина Бородіна порівняно невелика за обсягом. У своїх творах Бородін часто звертається до теми величі російського народу, любові до батьківщини, волелюбності. Музика його вирізняється епічною широтою, мужністю, у той же час глибоким ліризмом.

Найвизначніший твір Бородіна — опера «Князь Ігор», що є зразком національного героїчного епосу в музиці. Через велику завантаженість науковою й педагогічною роботою Бородін писав повільно. Опера створювалася протягом 18 років, не була закінчена (після смерті Бородіна оперу дописали й дооркестрували за матеріалами автора М. Римський-Корсаков і Олександр Глазунов; поставлена в 1890 р., Маріїнський театр, Петербург). Опера відзначається монументальною цілісністю образів, потужністю й розмахом народних хорових сцен, яскравістю національного колориту. «Князь Ігор» розвиває традиції епічної опери Глинки «Руслан і Людмила».

Бородін — один із творців російських класичних симфонії та квартета. Його 1-а симфонія (1867), що з'явилася одночасно з першими зразками цього жанру у Римського-Корсакова і П. І. Чайковського, започаткувала героїко-епічний напрямок російського симфонізму. Вершиною російського й світового епічного симфонізму є його 2-а («Богатирська») симфонія (1876). До числа визначних зразків камерно-інструментального жанру належать квартети Бородіна (1-й — 1879, 2-й — 1881).

 
Бюст Бородіна на його могилі у Санкт-Петербурзі

Композитор — тонкий майстер камерно-вокальної музики. Зразок його вокальної лірики — елегія «Для берегов отчизны дальней» на слова О. Пушкіна. Бородін уперше ввів у романс образи російського богатирського епосу, а з ними — визвольні ідеї 1860-х рр. («Спящая княжна», «Песня тёмного леса» й ін.). Писав також сатиричні, гумористичні пісні («Пиха» й ін.). Для творів Бородіна характерно глибоке проникнення в лад російської народної пісні, а також музики народів Сходу (в «Князі Ігорі», симфоніях, симфонічній картині «У Середній Азії»).

Яскрава, самобутня творчість Бородіна вплинула на російських і закордонних композиторів. Традиції Бородіна продовжили радянські композитори (Сергій Прокоф'єв, Ю. А. Шапорін, Георгій Свірідов, Арам Хачатурян та інші). Велике значення цих традицій для розвитку національних музичних культур народів Закавказзя й Середньої Азії.

Бородін — автор більш ніж 40 робіт з хімії. Учень М. Зініна. Докторську дисертацію написав на тему: «Про аналогії фосфорної і миш'якової кислоти в хімічних і токсикологічних відносинах». Розробив оригінальний спосіб одержання бромозамінних жирних кислот дією брома на срібні солі кислот; одержав перше фторорганічне з'єднання — фтористий бензоїл (1862); досліджував ацетальдегід, описав альдоль і реакцію альдольної конденсації.

Ім'ям Бородіна названий Російський Державний квартет імені О. П. Бородіна. До кінця 1970-х років ім'ям Бородіна називалась одна з вулиць в Києві, однак після реконструкції ця вулиця зникла[3]. Також на його честь названий астероїд 6780 Бородін[4].

Список творів ред.

Опери ред.

  • Богатирі (1868)
  • Млада (спільно з іншими композиторами, 1872)
  • Князь Ігор (1869–1887)
  • Царська наречена (1867–1868, начерки, втрачені)

Твори для оркестру ред.

  • Симфонія № 1 Es-dur (1866)
  • Симфонія № 2 h-moll «Богатирська» (1876)
  • Симфонія № 3 a-moll (1887, закінчена та оркестрована Глазуновим)
  • Симфонічна картина «У Середній Азії» (1880)

Камерно-інструментальні ансамблі ред.

  • струнне тріо на тему пісні «Чим тебе я засмутила» (g-moll, 1854-55)
  • струнне тріо (Велике, G-dur, до 1862)
  • фортепіанне тріо (D-dur, до 1862)
  • струнний квінтет (f-moll, до 1862)
  • струнний секстет (d-moll, 1860-61)
  • фортепіанний квінтет (c-moll, 1862)
  • 2 струнних квартети (A-dur, 1879; D-dur, 1881)
  • Серенада в іспанському роді з квартету B-la-f (колективний твір, 1886)

Твори для фортепіано ред.

у дві руки
  • Патетичне адажіо (As-dur, 1849)
  • Маленька сюїта (1885)
  • Скерцо (As-dur, 1885)
у три руки
  • Полька, Мазурка, Похоронний марш і Реквієм з Парафраз на незмінну тему (колективне твір Бородіна, М. А. Римського-Корсакова, Ц. А. Кюї, А. К. Лядова, 1878) і це все за допомогою Бородіна
у чотири руки
  • Скерцо (E-dur, 1861)
  • Тарантела (D-dur, 1862)

Твори для голосу та фортепіано ред.

На власні слова ред.

  • Морська царівна (1868)
  • Спящая княжна (1867)
  • Фальшивая нота. Романс (1868)
  • Песня тёмного леса[5], (1868)
  • Море. Балада (1870)
  • Арабська мелодія (1881)
  • чоловічий вокальний квартет без супроводу — Серенада четырёх кавалеров одной даме (слова Бородина, 1868-72)[5]

Перекладені українською ред.

Примітки ред.

  1. Н. Грушке Бородин, Александр Порфирьевич // Русский биографический словарьСПб: 1908. — Т. 3. — С. 266–272.
  2. В. Як. Зинин, Николай Николаевич // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1894. — Т. XIIа. — С. 593–594.
  3. Див. www-енциклопедію Києва [Архівовано 4 січня 2007 у Wayback Machine.]
  4. Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
  5. а б в Перекладена українською
  6. Бородін. А. Пісня темного лісу /Укр. пер. Б.Тена. — К.: ДВОММЛ, 1962. — 4 с.
  7. Серенада: Квартет /Укр. пер. В.Сосюри. — К.: Держ. вид-во України, [Б.р.]. −5с.- Літ. текст: укр., рос.
  8. Юрій Отрошенко. П'єси і переклади співаної поезії — К. : «Арт Економі» — 2012 — 388 с.

Література ред.

  • Александр Порфирьевич Бородин. Его жизнь, переписка и музыкальные статьи (с предисл. и биографич. очерком В. В. Стасова), СПБ. 1889.
  • Хубов Г., А. П. Бородин, М., 1933.
  • Фигуровский Н. А., Соловьев Ю. И. Александр Порфирьевич Бородин. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950. — 212 с.
  • Ильин М., Сегал Е., Александр Порфирьевич Бородин, М., 1953.
  • Дианин С.. Бородин: Жизнеописание, материалы и документы, 2 изд., М., 1960.
  • Сохор А. Н. Александр Порфирьевич Бородин: Жизнь, деятельность, муз. творчество. М.-Л.: Музыка, 1965. — 826 с.
  • Зорина А. Г. Александр Порфирьевич Бородин. (1833–1887). — М., Музыка, 1987. — 192 с., вкл. (Русские и советские композиторы).
  • Kuhn E. (Hrsg.): Alexander Borodin. Sein Leben, seine Musik, seine Schriften. — Berlin: Verlag Ernst Kuhn, 1992. ISBN 3-928864-03-3

Див. також ред.

Джерела ред.

Посилання ред.