Відкрити головне меню

Мики́ша Миха́йло Венеди́ктович (6 червня 1885, Миргород — 20 листопада 1971, Київ) — український співак (тенор) та педагог. Соліст Київського, Харківського театрів опери та балету, Большого театру в Москві. Професор Київської консерваторії. Народний артист УРСР (1971). Батько Тараса Михайловича Микиші, українського піаніста та композитора.

Микиша Михайло Венедиктович
Зображення
Михайло Микиша (справа) зі своїм учителем — Олександром Мишугою
Основна інформація
Дата народження 6 червня 1885(1885-06-06)
Місце народження м. Миргород
Дата смерті 20 листопада 1971(1971-11-20) (86 років)
Місце смерті Київ
Поховання Байкове кладовище
Професії співак
Співацький голос тенор
Жанри драматичний тенор
Звання Народний артист України

ЖиттєписРедагувати

Микиша Михайло Венедиктович народився 6 червня 1885 року (за старим стилем — 25 травня) у місті Миргороді. Спочатку навчався в Миргородській художньо-промисловій школі ім. М. Гоголя, у 19041910 — у Київській музично-драматичній школі М. Лисенка (в класі співу Олександра Пилиповича Мишуги).

Співав у театрі Миколи Садовського (19101914), Київській міській опері (19141922), Большому театрі (Москва, 19221931), Харківському (19311942) і Київському (19421944) театрах опери та балету. З 1919 року — керівник новоствореного українського театру «Музична драма».

З 1937 викладав у Харківській консерваторії. 1941 року репресований, висланий до Сибіру.

З 1944 року викладав у Київській консерваторії. У 1946 році отримав звання професора. У 1971 році було видано його книгу «Практичні основи вокального мистецтва».

Помер у Києві 20 листопада 1971 року, похований на Байковому кладовищі. У Миргороді його ім'ям названо вулицю. На будинку по Паньківській вулиці у Києві, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

ТворчістьРедагувати

 
Меморіальна дошка у Києві

Михайло Микиша мав сильний, виразний, широкого діапазону голос, здобув славу виконавця гостродраматичних ролей. Велике місце у репертуарі співака займали твори М. Лисенка, а партнерами по співу були Марія Литвиненко-Вольгемут, Федір Шаляпін і ін.

РепертуарРедагувати

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.227