Карикатура
Карикату́ра (італ. caricatura, від caricare — перевантажувати, перебільшувати) — навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи. Комічного ефекту в карикатурі досягають за допомогою перебільшення найбільш характерних рис образу коштом другорядних. Майстер, який створює карикатури, називається карикатуристом.
Зміст
Особливості термінологіїРедагувати
Є певні розходження між тим, як розуміють слово карикатура в англомовному світі та в Україні. Слово caricature означає глузливий або смішний малюнок з перебільшеними рисами зовнішності,[1] шарж.[2]
Інше значення має слово cartoon. Це мальована пародія, жарт («смішні картинки»).[3] Преса української діаспори його передавала англіцизмом картун.[4][5]
Термін картун пов'язаний з мистецтвознавчим терміном картон, що має значення картини, фрески, гобелена (декоративної тканини) або вітражу. Вживатися для позначення гумористичних ілюстрацій в журналах і газетах це поняття почало у XIX столітті. Вперше це зробив британський журнал гумору і сатири «Панч» у 1843 році, коли використав гумористичний термін на позначення сатиричних малюнків, особливо тих, автором яких був Джон Ліч. Починаючи з XX століття, слово картун також стало означати комічні серії (comic strips) та анімаційні фільми.
Політичні карикатуриРедагувати
Політична карикатура – малюнок який зазвичай містить текстовий коментар, сюжет якого, як правило, пов'язаний з поточними, в основному політичними подіями або особистостями. Художня майстерність у таких зображеннях поєднується з гіперболою і сатирою, щоб висміяти і привернути увагу влади та суспільства до корупції та інших соціальних проблем.
Першими зразками політичної карикатури є мальовничі сатири Вільяма Хогарта. Його картини поєднували критику негативних соціальних явищ з послідовними художніми сценами. Часто його мішенню ставала корупція в британській політиці на початку XVIII століття. Однією з перших карикатур-гравюр була його робота під назвою «бульбашка Південних морів» про крах фондового ринку в 1720 році.
Свого бурхливого розвитку політична карикатура зазнала в другій половині XVIII століття – особливо в період Великої Французької революції – силами англійських художників, такими як Джеймс Гілрей та Томас Роулендсон. Об’єктом їх критики стала правляча верхівка країни, а пізніше діячів Французької революції та Наполеона.
Мистецтво політичної карикатури отримало подальший розвиток після початку в 1841 році публікації журналу «Панч», заснованого Генрі Мейхью.
До середини XIX століття політичні карикатури, які виражали думки видавців з тих чи інших політичних питань, стали характерним атрибутом більшості великих газет.
Політичні карикатури зустрічаються в інформаційних виданнях та на інформаційних сайтах. Незважаючи на те, що в карикатурах цього типу також присутні елементи гумору, вони є більш серйозними; у них зустрічаються іронія та сатира. Мистецтво виступає ніби метафорою, яка дає пояснення багатьом соціальним та/або політичним темам. До політичних карикатуристів належать Херблок, Девід Лоу, Джеф Макнелі, Майк Пітерс і Джеральд Скарф.
ІсторіяРедагувати
Однією з найдавніших карикатур вважається зображення на давньоєгипетському папірусі тварин, які займаються різними справами, що притаманні людині. Можливо, це є алегорією на держави, які входили до складу Єгипту. Також елементи карикатури були присутні у вазописі Стародавньої Греції, фресках античного Риму та на східних мініатюрах.
Див. такожРедагувати
- Графіка
- Зінгеріс (кумедні тварини)
- Мистецтвознавство
ПриміткиРедагувати
- ↑ Caricature. Free Merriam-Webster Dictionary (англ.). Процитовано 2 квітня 2015..
- ↑ Українсько-англійський словник / Укл. К. Андрусишин, Я. Крет. — Видавництво Торонтського унівеситету, 1981.
- ↑ Наталія Зикун. Карикатура в сучасних українських ЗМІ і традиції української сатиричної журналістики // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. — 2013. — Вип. 38. — С. 26-32.
- ↑ Заповідають Фінляндії долю Польщі // Свобода. Український щоденник. — 1939. — Ч. 268. — С. 1.
- ↑ Іван Смолій. Makhno mania // Студент. — 1988. — Т. 21. — №. 103. — С. 12.
- ↑ Железнов, Алексей. Самые опасные карикатуры. fakeoff.org (ru). Процитовано 2019-05-04.
ДжерелаРедагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
- Українська загальна енцикльопедія: т. 2 / Укл. Іван Раковський. — Львів — Станиславів — Коломия, 1935.
- Українська мала енциклопедія: кн. V / Укл. Євген Онацький. — Буенос-Айрес, 1959.
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
ПосиланняРедагувати
- Карикатура // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3 : Книжка V: К-Ком. — С. 604-605. — 567-692 с. — 1000 екз.