Відкрити головне меню

Косинін Іван Федорович

український художник-ілюстратор

Косинін Іван Федорович (8 листопада 1883, за іншими даними 8 березня 1884 — 2 квітня 1959) — художник, віртуоз-скрипаль, композитор.[2]

Іван Косинін
Косинин Иван.jpg
Народження 8 листопада 1883(1883-11-08)
м. Львів
Смерть 16 червня 1959(1959-06-16) (75 років)
  м. Львів
Поховання Личаківський цвинтар[1]
Громадянство Україна Україна
Жанр Живописець, графік, художник театру, музикант і композитор
Навчання Львівська консерваторія, Варшавська консерваторії, приватні музичні студії Італії, Франції та Бельгії
Діяльність художник, ілюстратор
Могила художника Івана Косиніна..jpg

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився Іван Косинін на берегах Полтви у місті Львові в 1883 р. Протягом 1890—1905 рр. він отримав першокласну музичну освіту у професора Львівської консерваторії А. Вольстафа. Потім вдосконалював її у Варшавській консерваторії, на приватних музичних студіях Італії, Франції та Бельгії, де відточував свою майстерність під керівництвом таких всесвітньо відомих педагогів, як проф. Хейо та скрипаль Арлютті.

Вже у 23 роки І. Косинін є цілком сформованим скрипалем та композитором, який з приголомшуючим успіхом гастролює країнами Західної Європи, США та Канади.

У наступні роки митець відвідує з концертами різні країни в Азії, Африці, Північній і Південній Америці. У той самий період він як композитор створює низку музичних речей — п'єси за мотивами індійських мелодій, твори на теми з американського фольклору, пише музику для балетів (на жаль, все це пропало в 1917 р. під час його перебування в Москві).

У другому десятилітті XX ст. пробує себе І. Косинін і як педагог, викладаючи в найпрестижніших музичних закладах того часу — у школі Глієра в Києві (1913—15), Музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові (1920—21), у музичній школі ім. Шопена в Ярославі (тепер Польща, 1921). У 1930—50-их рр. як музикант рідко виступав (як правило, це було в колі добрих друзів).

Ще однією маловідомою сторінкою життя Івана Косиніна була його участь в українських елітарних товариствах у 1910-их рр. у Львові та Києві. Одним із перших таких мистецьких об'єднань модерністичного спрямування була «Молода Муза» у Львові, активний період діяльності якої припав на 1907—14 рр. Серед лідерів цієї організації назвемо М. Яцківа, П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого, С. Чарнецького, В. Бирчака, С. Твердохліба, О. Луцького, О. Шпитко, С. Людкевича тощо. Навколо основного ядра групувались і літератори, театрали, музиканти, живописці, скульптори. З останніх можемо згадати Казимира Сихульського, Михайла Гаврилка, Леся Курбаса, Івана Северина та деяких інших. Саме до останніх належав й Іван Косинін, який, хоча й підтримував контакт із «музиками» вже десь із 1907 р., проте безпосередньо діяльність у «Молодій Музі» у Львові розпочав у 1911—12-их рр. Вже своїм дебютом — оформленням книжки В. Пачовського «Ладі й Марені — терновий огонь мій», — він змусив заговорити про себе як про неперевершеного майстра модерної ілюстрації.

У 1930—1950-х рр. митець залишався виключно в рамках своєї літературної творчості, замкнувся на собі та практично не контактував зі світом, тихо і непомітно відійшовши з нього у 1959 р. Похований на полі № 2 , Личаківського кладовища у Львові , в певній зневазі й забутті.

ТворчістьРедагувати

 
Математика І. Косинін

Іван Косинін — ще один митець, творчість якого можна розглядати як первісток європейського сюрреалізму 1930-их рр., принаймні за зовнішніми ознаками.

Для більшості сучасників це прізвище нічого не говорить. Мабуть, така вже доля неповторних особистостей, що роздають енергію свого таланту людям, не задумуючись про увіковічнення своїх п'єдесталів.

Творчі початки діяльностіРедагувати

 
Обкладинка календаря І. Косинін

У 1899 проявив вперше себе як художник, створюючи театральні декорації для Українського Народного дому м. Бережани (нині Тернопільська обл.)[3] У період 1904—1907 рр. виступав із концертами як скрипаль у США та Канаді, робив ілюстрації для календарів і часописів, декорації для приватних театрів. У 1904 р. канадська газета «Телеграм» (м. Вінніпег) із захопленням писала про виконавську майстерність молодого скрипаля: «…він приголомшує незатертими імпресіями, немов дорогоцінними діамантами всякого слухача без різниці віку».

Ще один брюсельський часопис від імен товариства «Сеrde Lyrigne еt Dramatigue Euterpe ode Bruxelles» за 10 жовтня 1905 р. про концерт митця подав наступну оцінку:

« "Пан Косинін виконав свої два твори "Танець чарівниць" і "Русалки". Оригінальна індивідуальність, природний і незвичайно рухливий темперамент інспірували ці дві фантастичні креації. Пан Косинін є першорядним віртуозом. Його скрипка без акомпаніменту заступає цілий оркестр, виспівуючи глибини артистичної душі. Годиться додати, що успіх пана Косиніна наблизився до тріумфів, що припадають лише найбільшим артистам. Його ім'я лишиться назавжди в пам'яті". »

1905 у Парижі ілюстрував часопис «Journal de la Mode». 1909 подорожував як художник у складі нідерландської наукової експедиції В. Буйгушева по Індії та Малайзії.

Вклад в українську культуруРедагувати

Найбільш плідна діяльність І. Косиніна як художника припала на 1907—14 рр. у Львові, коли він створює низку живописних робіт (у техніці олії й акварелі) та ілюструє місцеві часописи «Дзвінок» (1909–11), «Неділя», «Діло», «Свобода» (усі — 1911), «Ілюстрована Україна» (1913); обкладинки та ілюстрації для виданих у Львові книжок «Кобзар: Нотний збірник» (1911), «Ладі й Марені — терновий огонь мій». Його рисунки 1911–14 репродукували на поштівках.[4]

В окремих роботах проглядаються моменти, які принаймні зовнішньо відбивають ідею «параноїдально — критичної діяльності», схарактеризованої пізніше С. Далі, то це — безсумнівний факт.

ПриміткиРедагувати

  1. Личаківський некрополь — С. 133.
  2. Пачовський В. Скрипка І. Косинина // Ілюстр. Україна. — 1913. — № 6; Нога О. Пророк антисюрреалізму — не­­відомий літератор «Молодої музи» // Дзвін. — 2000. — № 1.
  3. В. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. — К.// Історія світової та української культури: [підруч. для вищ. закл. освіти] Літера, 2000. — 464 с.
  4. О. П. Сидоренко, С. С. Корлюк, В. В. Власов //Історія української культури: навчальний посібник; за ред. О. П. Сидоренка — К., 2014. — 576 с.