Відкрити головне меню

Капшученко Петро Савич

(Перенаправлено з Капшученко Петро)

Петро́ Са́вич Капшуче́нко (* 27 вересня 1915(19150927), с. Сухачівка — † 17 листопада 2006, Лоренсвілл) — український скульптор (мала камерна пластика, монументалізм), графік, декоратор; педагог та громадський діяч.

Петро Савич Капшученко
Народився 27 вересня 1915(1915-09-27)
Російська імперія с. Сухачівка, Катеринославська губернія
Помер 17 листопада 2006(2006-11-17) (91 рік)
США Лоренсвілл, Нью-Джерсі
Національність українець
Жанр портрет, тематична композиція
Навчання художнє училище
Напрямок мала камерна пластика, монументалізм
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

ЖиттєписРедагувати

Народився 27 вересня 1915(19150927) року в колишньому козацькому селі Сухачівці на Катеринославщині (зараз мікрорайон на заході Дніпропетровська) в селянській родині.

Навчався на скульптурному відділі п'ятирічного художнього училища в Дніпропетровську в класі професора Миколи Погрібняка. Одночасно працював декоратором у міських театрах. В училищі товаришував з Василем Бородаєм. 1939 року завершує навчання.

На початку німецько-радянської війни працює в Тернопільському театрі. Під час війни разом з дружиною опинився на примусових роботах у Німеччині, де працював у сільському господарстві. В 19451949 роках знаходився в таборі переміщених осіб в Реґенсбурзі (Баварія). Фахово допомагав у декоруванні мистецьких заходів, що проводились у таборі та підносили дух українців на чужині. Як член української спілки образотворчого мистецтва, брав участь у виставках 1947 і 1948 років. Одна з найвідоміших скульптурних робіт того часу — «Непокора» (1947 рік). Оформлював обкладинки до книжок Адріана Кащенка, Михайла Старицького та інших.

Від 1949 до 1963 року жив у Аргентині. В Буенос-Айресі працював вантажником, модельником на фабриці кришталю. Вдосконалюючи техніку малої камерної пластики, створив оригінальні скульптурні композиції з теракоти й кераміки. Згодом митець став відомим в Аргентині як Педро Енко (ісп. Pedro Enko) та був вшанований нагородами. У травні 1961 року за мистецькі досягнення та «благородну допомогу у піднесенні аргентинської культури» був обраний почесним членом Вільного гуманітарного університету (ісп. Universidad Libre de Humanidades) в Буенос-Айресі, а також запрошений викладати різьблення.

Персональні виставки Петра Капшученка в Аргентині[1]:

1963 року на запрошення професора Петра Мегика, засновника та керівника Української Мистецької Студії, переїхав до США, мешкав у Філадельфії, викладав скульптуру та кераміку в Студії[2]. Був членом Головної Управи, Контрольної Комісії Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА)[3]. Брав участь у виставках, які проводило об'єднання.

З успіхом виставляв свої твори в багатьох галереях країни. Зокрема, 1968 року отримав першу нагороду на «Mall Show» (Мурестаун), 1969 року — третю нагороду на «Summer Show» (Атлантик-Сіті)[4].

Після 1991 року творчість Петра Капшученка повертається в Україну. В Києві влаштовуються три персональні виставки скульптора[5][6]:

Відбувалися також виставки митця на малій батьківщині — у Дніпропетровську.

Україна мене завжди надихала на працю, і, власне, жив я тільки для моєї України.

Петро Капшученко[6]

Свої твори Петро Капшученко подарував багатьом українським музеям — Національний музей Тараса Шевченка в Києві, Шевченківський національний заповідник у Каневі, Національний художній музей України, Національний музей літератури України, Дніпропетровський художній музей, Дніпропетровський історичний музей імені Дмитра Яворницького, Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України[7], Музей історії Острозької академії[8] та ін.

У липні 2002 року Всесвітня служба радіомовлення України присвятила Петру Капшученку дві одно-годинні програми. З життям і творчістю скульптора слухачів познайомили професори Степовик Дмитро та Блюміна Ірина, доктор Федорук Олександр.

Закінчився земний шлях митця 17 листопада 2006 року у власному будинку в Трентоні (Нью-Джерсі), в якому він довгі роки жив і творив. Поховано 25 листопада на українському цвинтарі св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі).

Мистецька діяльністьРедагувати

Автор понад 7000 мініатюрних скульптур з теракоти, бронзи, порцеляни, дерева. Улюблені теми для зображення — козацький та народний побут, особи з простого люду: козаки, бандуристи, гуцули, рільники, рибалки («Сопілкар», «Свистун», «Козак-хвалько», «Гільтяй», «Рибалки–хвастуни», «Гуцул з файкою», «Збитки», «Вишивальниці», «Бандуристка», «Гончар», «Побратими-прапороносці» та інші), а над усе вершники та коні в русі («Далекий перехід», «Козак на коні», «Вершник» та інші). Також багато скульптурних мініатюр присвячено Голодомору 1932—1933 років в Україні («Колосків шукачі», «Незабутні роки», «Забрали все», «Голодом змучені» та інші), життю в Аргентині («Гірські мотиви Аргентини», «В степах Аргентини», «Музикант», «Продавець риби», «Гаучо» та інші).

Його твори — невеликих розмірів, кожна постать має свій виразний характер, своє обличчя, являє собою певний людський тип.

Газета «Свобода», № 158, 1996 рік[9]

Загалом П. Капшученко досягає художньої виразності трактованих образів завдяки творчому осмисленню й утіленню в глині семантики пози, жесту, нахилу голови, поруху тіла, що створює цілісне бачення історії людської долі, особистісних якостей, проблем, переживань, емоцій, мрій…

«Мистецтвознавство», вип. № 17–18, 2009–2010 роки[10]

У 19701975 роках, долаючи ряд технічних труднощів, митець зосередився на процесі створення скульптурних композицій з порцеляни. Створив більше 50 вишуканих фігурок («Подарунок», «Мелодія», «Перепочинок», «В далеку дорогу» та інші). В колекції Петра Капшученка залишилось багато власних робіт з порцеляни, з якою в останні декілька десятиліть життя він вже не працював через складність процесу. Скульптури з колекції не продавались.

Суть монументального вислову не міряється метрами, тільки співвідношенням пропорцій та взаємодією форм і ліній. Мова монументального вислову є невідлучною частиною мініатюрної скульптури.

Петро Капшученко[11]

Зодчий пам'ятників митрополитові Василю (Липківському) (відкритий і освячений 23 жовтня 1983 року) та Великій княгині київській Ользі (відкритий і освячений 16 серпня 1987 року) в українському церковно-меморіальному комплексі св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі)[9][12], а також скульптурних портретів Івана Мазепи та Тараса Шевченка.

2005 року Музею гетьманства в Києві скульптор передав бронзове погруддя Івана Мазепи, яке він створив у дарунок киянам[13].

 
«Благословення» та «Запорожець». З колекції Музею історії Острозької академії.

2012 року колекція скульптора з'явилась у Національному університеті «Острозька академія». Перші скульптури для колекції передала українська громадська діячка, друг університету пані Бронислава Скорупська. Справу поповнення колекції підтримала інша українська родина з Америки — Олександр Михалюк, який був добрим другом скульптора, та Раїса Маєвська[8].

Відзнаки та нагородиРедагувати

РодинаРедагувати

  • дружина Зоя Авраменко-Капшученко († 12 грудня 1996, Лоренсвілл) — інженер-хімік[15]
  • донька Людмила Капшученко-Шмітт (народилась у Регенсбурзі — † 14 липня 2009, Трентон) — доктор філософії[16], професор, педагог[17]

ПриміткиРедагувати

  1. Онацький Є. «Виїжджають…» // «Свобода», ч. 109, 11 червня 1963, с. 2
    Коваленко Л. «Майстер духа» // «Свобода», ч. 43, 8 березня 1966, с. 2
  2. «Розпочався навчальний рік в Українській Мистецькій Студії у Філадельфії» // «Свобода», ч. 179, 24 вересня 1964, с. 4
  3. Пачовський Р. «ОМУА перед новим мистецьким сезоном» // «Свобода», ч. 159, 26 серпня 1964, с. 4
    «Л. Кузьма переобраний на Голову Об'єднання Мистців Українців в Америці» // «Свобода», ч. 88, 16 травня 1967, с. 1
  4. Калинич Л. «Скульптор Петро Капшученко» // «Свобода», ч. 13, 20 січня 1973, с. 3
  5. Скорупська Б. «Третя виставка Петра Капшученка» // «Свобода», ч. 28, 14 липня 2000, с. 17
  6. а б Карпинич В. «Дарунок Петра Капшученка Україні» // «Свобода», ч. 32, 6 серпня 2004, с. 15, світлина П. Капшученка
  7. а б в Скорупська Б. «Не посоромив діяспору» // «Свобода», ч. 233, 6 грудня 1996, с. 2 (частина 1); ч. 234, 7 грудня 1996, с. 2 (частина 2)
  8. а б Колекція скульптур Петра Капшученка // Музей історії Національного університету «Острозька академія»
  9. а б «П. Капшученко в Україні» // «Свобода», ч. 158, 17 серпня 1996, с. 4, світлина пам'ятника княгині Ользі в Саут-Баунд-Бруці (Нью-Джерсі)
  10. Кузенко П. «Роль філадельфійського осередку українських митців у збереженні національних традицій» // «Мистецтвознавство: вісник Прикарпатського університету», вип. № 17–18, 2009–2010, с. 50-53
  11. Ке Віра «Скульптор П. Капшученко і його твори» // «Свобода», ч. 16, 25 січня 1985, с. 5, світлина П. Капшученка з моделлю пам'ятника В. Липківському
  12. «У Бавнд Бруку завершено будову пам'ятника княгині Ольги» // «Свобода», ч. 108, 9 червня 1987, с. 1
  13. Приступко Н. «Стежка проляже до отчого краю…» // «Хрещатик», 2 червня 2005
  14. Указ Президента України № 684/2006 від 17 серпня 2006 року «Про нагородження представників світового українства з нагоди 15-ї річниці незалежності України»
  15. Некролог Зої Капшученко // «Свобода», ч. 245, 24 грудня 1996, с. 3
  16. «Наші докторантки» // «Наше життя», ч. 8, вересень, 1974, с. 13[недоступне посилання з липень 2019]
  17. «Dr. Ludmila Schmitt. Death Notice» // «Philadelphia Daily News», July 17, 2009 (англ.)
    «Long-time professor fondly remembered» // «The Rider News», September 9, 2009 Архівовано вересень 25, 2015, у Wayback Machine. (англ.)

Джерела та літератураРедагувати