Відкрити головне меню

Музе́й гетьма́нства — державний культурно-освітній та науково-дослідний заклад історичного профілю, зосередження пам'яток матеріальної та духовної культури, пов'язаних з історією та традиціями козацько-гетьманської доби.

Музей гетьманства Pictogram infobox palace.png
Budynok Mazepy Kyiv.jpg
50°28′01″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д. / 50.467127780027773554° пн. ш. 30.52047500002777980° сх. д. / 50.467127780027773554; 30.52047500002777980Координати: 50°28′01″ пн. ш. 30°31′13″ сх. д. / 50.467127780027773554° пн. ш. 30.52047500002777980° сх. д. / 50.467127780027773554; 30.52047500002777980
Тип музей
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Розташування Київ
Адреса 04070
ст. м. Контрактова площа
вул. Спаська, 16-б
Засновано 11 березня 1993
Відкрито 11 березня 1993
Режим роботи

з 10 до 17

Вихідний: п'ятниця
Фонд понад 6 000 експонатів
Директор Ярова Галина Іванівна
Сайт getman-museum.kiev.ua
Музей гетьманства. Карта розташування: Україна
Музей гетьманства
Музей гетьманства (Україна)

Створення і комплектуванняРедагувати

Створений 11 березня 1993 розпорядженням Представника Президента України.

ПриміщенняРедагувати

Розміщується Музей гетьманства у будинку-пам'ятці архітектури кінця XVII — з надбудовами в XIX століття, відомому в Києві як «будинок гетьмана І. Мазепи». 3 1717 року будинок належав родині Сичевських (представники Сичевських обіймали високі посади в магістраті Києва 18 ст.) За попередніми припущеннями, цей будинок 1763 року відвідував останній кошовий отаман Запорозької Січі Петро Калнишевський. У 1811 р. споруда постраждала від пожежі і була перебудована за проектом архітектора Андрія Меленського(1766—1833). Наприкінці 19 століття будинок — маєток родини Морачевських. Після 1917 р. кам'яний будинок націоналізували, перегородили всередині і створили комунальні квартири. Наприкінці 1980-х мешканців розселили, а будинок стояв пусткою, занепадав і ніяк не використовувався.

Цей будинок було відреставровано за рахунок фінансування міської державної адміністрації, Благодійного Фонду І. Мазепи. З 1993 р. споруду передано під розташування новоствореного Музею гетьманства.

Напрямки діяльності музейного закладуРедагувати

Основними завданнями Музею є збереження, комплектування, вивчення і використання пам'яток історії та культури України козацько-гетьманської доби та висвітлення проблем державотворення в Україні.

  • Наукова бібліотека музею має понад 3 000 примірників.
  • Фонди Музею налічують понад 6 000 експонатів. Це речі, віднайдені як співробітниками музею, так і дарунки містян та прихильників з-за кордону (з Чехії,США, Німеччини). Серед експонатів — * низка матеріалів, що висвітлюють діяльність гетьмана Пилипа Орлика в роки його вимушеної еміграції та його еміграційного оточення
  • приватні архіви Павла Скоропадського — останнього гетьмана України
  • особисті речі українських державних діячів (нагороди С. Петлюри, посмертна маска Симона Петлюри, нагороди і речі вояків армії УНР), книги, листівки, зразки грошей УНР.
  • рідкісні історичні мапи українських земель (мапа роботи Йоганна Баптиста Гомона, створена в Німеччині у 1716 р.)
  • графічні твори, серед яких і аркуш гравера Іларіона Мигури «Мазепа серед добрих діл своїх», оприлюдненої 1706 року.
  • добірка речей з козацького побуту, шаблі, гарматні ядра, порохівниці

Збірка портретів з колекції СкоропадськихРедагувати

У Музеї гетьманства зберігається збірка портретів діячів козацької доби пензля Ольги Мордвинової, яка походить з колекції речей гетьмана Української держави (1918) Павла Скоропадського. Ця збірка являє собою 7 портретів, написаних у ХХ ст. за світлинами стародавніх полотен XVIII ст. Збірка має дуже цікаву історію створення та побутування.

Її появу пов'язують з іменем Івана Михайловича Скоропадського (1805—1887) ‒ предка гетьмана Павла Петровича Скоропадського. Зібрання старожитностей постійно перебувало у родинному маєтку, розташованому у с. Тростянець на Чернігівщині [9, с.37]. Революційна хвиля 1917 р. знищила палац Скоропадських, а разом з ним й велику колекцію, серед якої були оригінали портретів діячів козацької доби [3]. Опинившись в еміграції, Скоропадські почали активно відновлювати сімейний архів та збірку мистецьких творів [4, с.98]. З цієї причини Павло Петрович у 1920-х рр. звернувся до Ольги Мордвинової, щоб вона на основі кількох світлин, створених його дружиною, написала копії старовинних портретів. Художниця намалювала 5 гетьманських портретів: Богдана Хмельницького, Петра Дорошенка, Данила Апостола, Павла Полуботка, Івана Самойловича і 2 портрети жінок — Насті Скоропадської та Наталки Розумовської [4, с.106].

Причина того, чому П. Скоропадський звернувся саме до маловідомої художниці, криється в приятельських стосунках родин Скоропадських та Мордвинових: дружини обох колишніх офіцерів російської імператорської армії були близькими подругами, а після виїзду в еміграцію у 1920 р., обидві родини упродовж одного року проживали разом у передмісті Берліна (Ванзеї) [4, с.106]. В еміграції Ольга Мордвинова (1876 (1878?) ‒ 1953) займалася живописом та була достатньо відомою в колі видатних художників. Спогади її родича, художника та мистецтвознавця Олександра Бенуа, є підтвердженням цьому [1, с. 73]. Імовірно, що саме визнання О. Мордвинової як портретистки, вплинуло на рішення П. Скоропадського замовити їй виконання копій старовинних портретів. Окрім цього замовлення, художниця також виконала портрети гетьманівни Єлизавети в українському одязі та Олександри Скоропадської [4, c.106].

Після смерті Павла та Олександри Скоропадських родинною колекцією картин та архівами опікувалися їхні доньки: Марія, Єлизавета та Олена. Про долю досліджуваних нами портретів у повоєнний час ми знаємо лише зі слів останньої. У 1946 р. О. Скоропадська виїхала до Швейцарії, взявши з собою чималу частину батьківських рукописів та 7 картин, виконаних О. Мордвиновою [7, c.104]. У 1975 р. вона передала їх разом із частиною батьківського архіву до Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. Липинського (штат Пенсільванія, США). Після того, як Управа СЄДІ була змушена продати будинок, в якому містився інститут, О. Скоропадська наполягала на тому, аби збірку пензля О.Мордвинової відправили до Києва [10, c.21]. Навесні 1993 р. під час наукової конференції Олена Павлівна познайомилася з директором Музею гетьманства ‒ Галиною Іванівною Яровою, що поклало початок їхній багатолітній співпраці. У 2004 р. О. Отт-Скоропадська передала до Музею гетьманства речі, що належали її батькові, але довгий час зберігалися у Філадельфії [10, c.17-21]. Передана Оленою Павлівною збірка картин, виконана О.Мордвиновою, піднесла престиж музею і його значення.

Нині збірка портретів діячів козацької доби перебуває у залі «Пилип Орлик — автор першої Конституції». Це рішення обумовлено тим, що ця зала передує виставковій залі «Гетьман Павло Скоропадський та Українська Держава 1918 рік», що пов'язує збірку з ім'ям власника. Завдяки професійним навичкам екскурсоводів в уяві відвідувачів вибудовується місток між класичним козацьким періодом та часом гетьманства П. Скоропадського. Наявність в експозиції Музею гетьманства згаданої збірки портретів з такою винятковою історією, безперечно, сприяє підвищенню його туристичної привабливості як для киян, так і для численних туристів.

Список літератури:Редагувати

  1. Бенуа А. Жизнь художника. Воспоминания. Том 1. / А. Бенуа. — М.: Изд-во Чехова, 1955. — 240 с.
  2. Безсонова Н. Мандруючи гетьманськими місцями. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://h.ua/story/361727/ – Назва з титул. екрана.
  3. Безсонова Н. Мандруючи Чернігівщиною. Частина 3. Тростянець. — [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://h.ua/story/334695/#ixzz3pn3FVLQ3. – Назва з титул. екрана.
  4. Осташко Т. До історії родинного фотоархіву Скоропадських / Т. Осташко // Вісник КНЛУ. — Вип.19. — 2014.
  5. Мордвинов А. А. Из пережитого: Воспоминания флигель-адъютанта імператора Николая II: в 2 т. Т. 1 / Вступ. ст., коммент. О. И. Барковец. — М.: Кучково поле, 2014. — 576 с.
  6. Мордвинов Анатолий Александрович // Русская армия в Великой войне: Картотека проекта. — [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.grwar.ru/persons/persons.html?id=3965. – Назва з титул. екрана.
  7. Отт-Скоропадська О. Остання з роду Скоропадських. 2-е вид., доповнене / Пер. з нім. Галини Сварник / О. Отт-Скоропадська. — Львів: Літопис, 2013. — 556 с.
  8. Реєнт О. Павло Скоропадський / О. Реєнт — К.: ВД «Альтернативи», 2003. — 304 с.
  9. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 — грудень 1918 / Під ред. Я. Пеленського / П. Скоропадський — Київ-Філадельфія, 1995. — 572 с.
  10. Ярова Г. І. Щоб пам'ятала Україна / Г. І. Ярова. — Чернівці: Букрек, 2012. — 164 с.

Див. такожРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати