Герберт Збіґнев
Zbigniew Herbert
Zbigniew Herbert.jpg
Герберт Збіґнев
Народився 29 жовтня 1924(1924-10-29)
Львів, Польща[1][2][3]
Помер 28 липня 1998(1998-07-28) (73 роки)
Варшава
Поховання
Громадянство Польща Польща
Національність поляк з англійським і вірменським корінням
Місце проживання
Діяльність поет
Alma mater Університет Миколая Коперника, Краківський економічний університет, Академія образотворчих мистецтв у Кракові, Львівський національний університет імені Івана Франка, Ягеллонський університет і Варшавський університет
Мова творів польська
Роки активності з 1950
Членство Німецька академія мови і поезії, Баварська академія витончених мистецтвd, Берлінська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук, Американська академія мистецтв та літератури, Polish Writers' Uniond і Асоціація письменників Польщі
Конфесія католицтво
Нагороди
Орден Білого Орла

CMNS: Збіґнєв Герберт у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Збіґнев Герберт (пол. Zbigniew Herbert; *29 жовтня 1924, Львів — †28 липня 1998, Варшава) — польський поет, есеїст, драматург.

Кавалер Ордену Білого Орла.

ЖиттєписРедагувати

 
Бюст на Алеї слави у Кельце

Родина Гербертів — імовірно, англійського походження; прибула до Галичини з Відня. Батько поета за лінією матері (Марії з Балабанів) мав вірменське походження (З. Герберт згадав її у статті «Вірменська бабуся»). Був охрещений у костелі Святого Антонія.[5]

Навчався у VIII львівській гімназії та у ліцеї ім. Короля Казимира Великого (у радянські часи — середня школа № 14).

19431944 — імовірно, брав участь у діяльності Армії крайової.

Березень 1944 р. — виїхав до Кракова.

У Кракові вивчав економіку, а також відвідував лекції в Яґеллонському університеті й Академії мистецтв ім. Яна Матейка. 1947 року отримав диплом Торговельної академії (тепер Економічний університет у Кракові).

1949 року здобув ступінь магістра права в Університеті Миколая Коперника в Торуні. Того ж року вступив на філософський факультет цього вишу.

Із 1948 р. мешкав у Сопоті, куди переїхали зі Львова його батьки, потім у Торуні.

1951 — перевівся на навчання до Варшавського університету і переїхав до Варшави.

Як поет дебютував 1950 року, але 1951-го вийшов зі Спілки польських літераторів.

У цей час публікував театральні, музичні та художні рецензії, уникаючи норм соціалістичного реалізму. Співпрацював із католицькою пресою — до моменту її ліквідації. Працював у банку, у музеї, кооперативі інвалідів, бібліотеці, учителем у середній школі, асистентом у бюро торфової промисловості, донором, директором бюро правління Спілки композиторів.

Життя Герберта змінила політична «відлига» 1956 року та кінець соцреалізму в Польщі. Тоді відбувся його дебют як автора книжок (поетична збірка «Струна світла»), поліпшилися побутові умови. Завдяки стипендії Спілки польських літераторів він зміг здійснити першу закордонну подорож. У 19581960 рр. відвідав Австрію, Італію, Францію, Велику Британію. Підсумком цієї мандрівки стала популярна збірка есеїв «Варвар у саду».

19631964 — подорож по Британії, Франції, Італії, Греції.

19651971 — також перебував поза межами Польщі (Австрія, ФРН, Франція, Голландія, Бельгія, США).

Проводячи більшість часу за межами ПНР, Герберт завжди подовжував свій польський паспорт, що забезпечувало йому можливість повернення на Батьківщину.

Найціннішим у доробку Герберта вважається цикл творів про «пана Коґіто», постаті, глибоко зануреної у сучасність та одночасно міцно закоріненої в європейській культурній традиції.

У 1980-х роках Збіґнев Герберт був поетичним прапором польської опозиції.

Із 1986 р. мешкав у Парижі, де співпрацював з еміграційним виданням Zeszyty Literackie. До Польщі повернувся 1992 року.

Прихильник інтелектуально-притчевої лірики (збірки «Гермес, пес та зірка», 1957; «Вивчення предмета», 1961; «Елегія на прощання», 1990).

Лауреат багатьох польських і зарубіжних відзнак, у тому числі премії Гердера (1973) та Єрусалимської премії (1990).

10 липня 2007 р. польський сейм проголосив 2008-й рік Роком Збіґнева Герберта.

ТворчістьРедагувати

Збіґнев Герберт — відомий і шанований поет у Польщі та за кордоном. Його вірші перекладено англійською, італійською, чеською, голландською, шведською та угорською мовами. Герберту присудили Нагороду ім. Ніколаса Ленау (1965), Нагороду ім. Гердера (1973) і Нагороду ім. Петрарки (1978).

ПоезіяРедагувати

Перші вірші Герберта вийшли друком у журналі «Сьогодні і завтра» (№ 37, 1950). Це були поезії: «Napis», «Pożegnanie września», «Złoty środek», проте вийшли вони без згоди автора. Повноцінний поетичний дебют відбувся наприкінці року на шпальтах «Загального тижневика» (№ 51). До 1955 поет друкував різноманітні твори у цьому часопису, залишаючись за межами літературного життя. Не маючи жодних шансів видати свою збірку, він вирішив опублікувати 22 вірші в антології молодої католицької поезії, що побачила світ у ПАКСі (Варшава, 1954).

Ширшому колу читачів автор був представлений лише на Прем'єрі п'яти поетів (разом із Мироном Бялошевським, Богданом Дроздовським, Станіславом Чичем, Єжи Гарасимовичем) у журналі «Літературне життя» (№ 51, грудень 1955). У 1956 році вийшов його дебютний том «Struna światła» ("Струна світла"); наступного року — «Hermes, pies i gwiazda» ("Гермес, пес і зірка"). Пізній дебют призвів до того, що Герберта, який належав до того самого покоління що і Кшиштоф Каміль Бачинський або Тадеуш Ружевич, почали пов'язувати з поколінням «Сучасності», яке ввійшло до літературного життя на хвилі відлиги в 1956 році.

Наступні два томи: «Studium przedmiotu» і «Napis» вийшли в 1961—1969 роках. В 1974 до польської культури ввійшла постать із заголовка наступної збірки — Пан Коґіто. Він з'являвся й в інших пізніших поезіях Герберта. У 1983 поет видав в Інституті літератури в Парижі наступний том — «Raport z oblężonego Miasta i inne wiersze» ("Звіт з обложеного міста ті інші вірші"). У Парижі з'явився ще одне видання — «Elegia na odejście» ("Елегія на прощання", 1990). У 1992 році, уже в Польщі, побачила світ збірка «Rovigo» ("Ровіґо"). За кілька місяців перед смертю автора вийшла книжка «Epilog burzy» ("Епілог бурі").

Головною рисою поезії Герберта, на яку відразу звертала увагу критика, є міфи, античні герої і твори мистецтва. Герберт використовував механізм детальної деміфологізації. Автор намагався відкинути всі можливі культурні уявлення про міфологеми й дістатися до першозразків, ніби зустрічаючись сам на сам з античними героями. У його творчості минуле не є чимось далеким і замкненим — оживлені постаті й події дають змогу краще зрозуміти історію та сучасність. Минуле стає мірою сучасності.

У поезії Герберта немає цілісної історіософічної концепції. Те, що можна сказати про історію, виходить із простих спостережень. Історія стає місцем для господарювання зла, якому одвічно протистоїть лише група обраних, незламних. Одна людина, індивід, не може змінити хід історії, але вона зобов'язана створювати опір, незважаючи на перешкоди. Етичний фундамент творчості Герберта — це переконання у правильності цієї справи й корисності дій, спрямованих на її захист, не залежить від шансів на перемогу. Ця патетична ідея супроводжується іронічною свідомістю того, що вона проголошена в малогероїчну епоху — добу, в якій потенційному героєві загрожує не лише мука, але й небезпека бути висміяним. Рисою сучасного світу є існування розмитого кордону між добром і злом. Сучасне зло не має демонічного характеру, його складно визначити. Герой усвідомлює свою нікчемність, тому провокує межові ситуації не лише, щоб зберегти вірність ідеї, але також щоб спровокувати зло, змусити його показати себе.

Однак сувора оцінка сучасності не означає, що Герберт ідеалізує історію. Кінець наївному баченню минулого поклали події й досвід Другої світової війни . Історію пишуть переможці, проте варто уважно придивлятися до того, що приховується. Образ стародавніх героїв може бути фальшивим, тобто репрезентувати такі цінності, які не треба приймати без жодних запитань.

Присутність зла викликає запитання про склад і сенс світу, а також про існування Бога. У творчості Герберта немає одностайного образу і стосунку до Бога: він або всесильний, холодний, досконалий або водночас віддалений та безсилий.

Українські перекладиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

ПосиланняРедагувати

  • Герберт Збіґнєв // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. : у 2 т. / За ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 369.