Есе

Есе́, есе́ (фр. essai, фр. вимова: [esɛ] — спроба, нарис, від лат. exagium — зважування) — невеликий за обсягом прозовий твір, що має довільну композицію і висловлює індивідуальні думки та враження з конкретного приводу чи питання і не претендує на вичерпне і визначальне трактування теми; це жанр, який лежить на перетині художньої та публіцистичної (часом науково-популяризаторської) творчості. Хоча художні тексти в стилі есе відомі з часів античності, появу цього жанру пов'язують з ім'ям Мішеля Монтеня, який з 1572 року й до кінця життя працював над своїм найбільшим літературним твором, що мав назву «Проби».

Зміст

Визначальні риси і стиль

Визначальними рисами есеїв, як правило, є незначний обсяг 4-7 речень, конкретна тема, дана в підкреслено вільному, суб'єктивному її тлумаченні, вільна композиція, парадоксальна манера мислення. Як правило, есей виражає нове, суб'єктивне слово про щось.

Стиль есею відрізняється образністю, афористичністю, використанням свіжих метафор, нових поетичних образів, свідомою настановою на розмовну інтонацію і лексику. Він здавна формувався у творах, в яких на перший план виступає особистість автора. Пограничними жанрами для есеїв є поезія в прозі та науковий нарис або філософський трактат.

Серед відомих есеїстів: Ю. Шевельов, Б. Шоу, Ж.-П. Сартр, А. Камю, Й. Бехер, В. Винниченко, Є. Маланюк, Ю. Липа, У. Самчук, П. Загребельний, І. Драч, О. Гончар, Ю. Андрухович, Є. Сверстюк.

Види есе

За змістом:

• філософські
• літературно-критичні
• історичні
• художні
• художньо-публіцистичні

За літературною формою:

• рецензії
• ліричні мініатюри
• сторінки зі щоденника
• листи

За композиційними особливостями:

• рефлексійні
• аналітичні
• критичні
• розповідні
• описові

Див. також

• Есеїст
• Нарис

Посилання

• Шебеліст С. В. ЕСЕ́Й // [1] Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2009. — Т. 9 : Е — Ж. — С. 239. — ISBN 978-966-02-5720-7.