Гасенко Юрій

український політичний і громадсько-культурний діяч

Ю́рій Гасе́нко[1] (інколи Георг Гасе́нко[2], Жорж де Гасенко[2], 1894[2][1], за іншими даними 1889[3], Кисловодськ, Російська імперія[2] — травень 1933[2][1], Париж, Франція[2]) — український політичний і громадсько-культурний діяч, інженер, дипломат, письменник[2][1].

Гасенко Юрій
Гасенко Георгій2.jpg
Народився 1894
Кисловодськ, П'ятигорський повітd, Терщина, Російська імперія
Помер травень 1933
Париж, Франція
Країна Flag of Ukraine.svg УНР
Діяльність журналіст, дипломат, письменник

ЖиттєписРедагувати

Народився у 1894 році у Кисловодську на Терщині[2]. Навчався в гімназії в Баку та у Стамбулі[2]. Працював у Берліні в бюро з наймання працівників з Російської імперії, Галичини та Італії[2]. Пізніше повернувся до Кисловодська, де влаштувався на роботу в банк, видавав статті в українській газеті «Рада», долучився до місцевого театрального гуртка[2].

З початком Першої світової війни, у серпні 1914-го, на Кавказ прибуває російська військова адміністрація. Дізнаються, що Юрій Гасенко володіє турецькою. Важкохворого відправляють на фронт проти Османської імперії, де він перебував у чині штабскапітана царської армії[4].

Гасенко був поліглотом — опанував німецьку, французьку, італійську, турецьку, вірменську та низку мов деяких кавказьких народів[2]. Тому під час Першої світової війни йому доручили виконання урядових завдань на Кавказькому фронті[2]. У 1917 році вступив до українського війська[2].

 
Плакат «Світовий мир на Україні!» Юрія Гасенка, 1919 рік.

14 грудня 1917 року дістав завдання від Генерального Секретаріату УНР вирушити з дипломатичною, інформаційною та розвідувальною метою у країни Європи[2]. За кордоном займався виданням інформації про Україну в чужоземних ЗМІ, у Швейцарії заснував українсько-швейцарський комерційний заклад і Закордонний заклад УНР[2], виконував дипломатичні та розвідувальні доручення у Швейцарії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, США[5]. у березні 1918 року спільно з Михайлом Тишкевичем заснували в Женеві Товариство пропаганди проти анексії Бессарабії Румунією[2]. Улітку 1918 року призначений до виконання особливих доручень при Міністрі закордонних справ у Києві[2].

Член УСДРП. У 1917 році — особистий ад'ютант генерального секретаря військових справ Симона Петлюри. Наступного року — член делегації УЦР на мирних переговорах в Бересті. Висловлювався проти союзницьких відносин із Росією.

У 1919—1920 роках брав участь у дипломатичній місії УНР в Румунії[2], за різними даними — як співробітник посольства або посол[6]. Бувши членом УСДРП, відвідував її закордонну конференцію, яка пройшла 14-19 вересня 1919 року у Відні[2]. Став одним з членів заснованої Володимиром Винниченком, Левком Чикаленком та іншими Закордонної групи Української комуністичної партії, яка видавала часопис «Нова доба»[2]. У квітні 1920 року за дорученням Володимира Винниченка збирав інформацію в Україні[2].

Через невдачі у дипломатичній службі виїхав до Швейцарії[2]. 1920 року утримував власне видавництво у Відні[2]. З 11 березня 1920 року — голова Українського національного аероклубу у Відні[джерело?]. Був членом Союзу українських журналістів і письменників у Відні[7][сторінка?]. Також мешкав у Німецькій державі та Чехословацькій республіці[8]. Зокрема, у 1922 році проживав у Німеччині[2]. У 1923 році перебрався до Софії[2]. Тут спільно зі скульптором Михайлом Паращуком заснував фабрику мистецького фаянсу[2].

Помер у травні 1933 року в Парижі у Французькій республіці[2][9].

Сім'яРедагувати

 
Брат Юрія Гасенка — Гасенко Олександр Олексійович, 1941 рік

ПраціРедагувати

Винайшов моторовий човен особливої конструкції (так звану «морську блоху»)[2][1][13]. Автор спогадів, мапи розселення українців, французькомовної праці «Буковина»( «Bukovina», Paris, 1918), низки новел та оповідань для дітей, зокрема, книг «Ная з джунґлів» (К.; Відень, 1920)[1][2] та збірки віршів російською мовою «Поезія П'єро, що сумує» («Поэзия тоскующего Пьеро», Бухарест, 1919)[4].

Також займався авіатехнікою.

БібліографіяРедагувати

  • Україна в освітленні європейської преси (1918).
  • Ist Cholmland polnisch oder ukrainisch? Lausanne, 1918 (французьке перевидання — Le Pays du Cholm. Est il polonais ou ukrainien? Lausanne, 1918).
  • Les Etats-Unis de la Mer Noire. Vienne-Bucarest, 1918.
  • Feuille à ajouter au Dictionnaire encyclopédique Larousse, page 1630, au mot Ukraine d'après les dernières données de la science. Bucarest, 1919.
  • A qui doit appartenir la Bucovine? (1919)
  • La République Ukrainienne, son histoire, sa géographie et sa vie économique. Bucarest, 1919 (румунське перевидання — Republica Ucrainiasǎ. Teritoriul, populaţia, viaţa economicǎ. Bucureşti, 1919).
  • Die Ukraina in ihren ethnographischen Grenzen. Wien, [o.J.] (карта)
  • L'Ukraine, carte comparative géographique, écomomique, étnographique. Bucarest, 1919 (карта)
  • Україна (перевидана англійською, італійською, іспанською, німецькою, турецькою, грецькою, болгарською, голландською, угорською, сербською, румунською, шведською, данською, чеською).
  • The Republic of Ukraine (1919)
  • Ная з джунґлів. — Київ; Відень : По світу, 1920. — 68 с.[14][2]

ПриміткиРедагувати

  1. а б в г д е Гасенко Юрій // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Т. Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 357.
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж Герасимова, 2006.
  3. Що писала «Нова Зоря» 80 років тому. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  4. а б ["Якби йому жінку, як у Винниченка. Вона заміняє матір і сестру милосердя" https://gazeta.ua/articles/history-journal/_akbi-jomu-zhinku-yak-u-vinnichenka-vona-zaminyaye-matir-i-sestru-miloserdya/936124 [Архівовано 10 листопада 2019 у Wayback Machine.]]
  5. Военная разведка: современность исторических традиций. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  6. Власенко В. М., Сапсай О. В. Склад і структура надзвичайної дипломатичної місії УНР в Румунії. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  7. Володимир Старик. Від Сараєва до Парижа. Буковинський Interregnum 1914—1921. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  8. Власенко В. Н. Формирование украинской политической эмиграции в Румынии в межвоенный период (первая волна). Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  9. РГВА. Ф. 271k, Оп. 1, Д. 146, л. 46.
  10. «Нова Зоря», 1933 р. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. 
  11. Кого ищут: Гасенко Юрий. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 10 серпня 2015. 
  12. Олександр Гасенко
  13. Наріжний С. Українська емиграція. — Прага, 1942. — С. 265.
  14. Hasenko, H. (1920). Naĭi︠a︡ z dz︠h︡ungliv: opovidanyi︠a︡.. HathiTrust's digital library. Po svitu. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 2 квітня 2020. 

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати