Левко́ Чикале́нко (рос. Лев Евгеньевич Чикаленко, 3 березня 1888(18880303) — 7 березня 1965) — український громадсько-політичний діяч й археолог (учень Федора Вовка, разом з яким збирав археологічні й етнографічні матеріали). Дійсний член НТШ1932 р.) й Української Вільної Академії Наук1945 р.).

Левко Євгенович Чикаленко

Чикаленко Левко Євгенович. Фото. Чехо-Словаччина, Прага. 1926 рік
Народився 3 березня 1888(1888-03-03)
Перешори, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 7 березня 1965(1965-03-07) (77 років)
Нью-Йорк, Нью-Йорк, США
Поховання Перешори
Країна Російська імперія
 УНР
Польща Польща
США США
Діяльність археолог, політик, публіцист, музеєзнавець, викладач університету, вчитель
Alma mater Лозанський університет, Санкт-Петербурзький університет
Галузь археологія
Заклад Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Чеський національний музей, Краківський університет
Науковий ступінь доктор філософських наук
Членство Наукове товариство імені Шевченка
Батько Чикаленко Євген Харламович
Мати Чикаленко Марія Вікторівна
Брати, сестри Чикаленко-Келлер Ганна Євгенівна

CMNS: Чикаленко Левко Євгенович у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився в селі Перешори Херсонської губернії в родині агронома, мецената Євгена Чикаленка та його дружини — Марії Вікторівни (пом. 1932). Родина налічувала 5 дітей: Ганна, Вікторія, Лев, Петро та Іван. Навчався у Одеській гімназіі.

1907 року закінчив приватну гімназію Г. А. Валькера у Києві.

З 1907 року навчався в Лозанському університеті. 2 роки вивчав геологію на кафедрі у професора Моріса Люжона (фр. Maurice Lugeon).

Був заарештований 1905 року в Одесі, захищаючи євреїв під час погрому, зазнав поранення.

У 1909 р. покинув університет під впливом Ф. К. Вовка, який був у гостях у родини Чикаленків у Києві. Вовк запропоновував йому взяти участь у своїй археологічній експедиції на Волині та здобути освіту в Санкт-Петербурзькому університеті, щоб присвятити своє майбутнє українській антропології. Того ж року брав участь в археологічній експедиції за участю студентів під керівництвом Вовка. Провели розкопки палеолітичної стоянки біля с. Городок, побували в Житомирі, багатьох селах Волині. Брав участь в археологічній експедиції до стоянки біля Мізина Чернігівської губернії. Допомагав виконувати та узагальнювати антропологічні виміри на Полтавщині, Херсонщині, Кубані.

У зв'язку з репутацією «неблагонадійного» до Санкт-Петербурзького університету вдалося вступити лише в 1912 році. Брав участь у суспільно-політичних подіях в Петрограді в 1917 році.

З березня 1917 р. — активний учасник українських мітингів. Належав до УСДРП. Повернувшись до Києва, 1917 року увійшов до складу виконавчого комітету Київської ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того ж року на Всеукраїнському національному конгресі у Києві обраний до складу Української Центральної Ради, обіймав посаду секретаря, а 8 квітня 1917 — член Малої Ради.

1919 р. науковий співробітник Академії наук, при владі українських партій — в міській управі, викладав географію, природознавство в Першій українській гімназії імені Т. Г. Шевченка на Лук'янівці.

1920 р. його кандидатуру виставлено на посаду міністра праці в уряді Української Народної Республіки, однак він відмовився від цієї посади, залишившись радником міністра внутрішніх справ в уряді О. Х. Саліковського.

Мав тісні зв'язки з соціалістами-федералістами. Входив до складу делегацій на переговорах з генерал-лейтенантом Врангелем П. М. у Криму в 1920 році і з Савінковим Б. В. у Варшаві. Після зустрічі з Врангелем ухвалив рішення про еміграцію. Восени 1920 року переїхав до Тарнова, звідти — до Варшави. Його приватні колекції (близько 500 одиниць зберігання) потрапили до кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка[1].

 
Члени Конференції УСДРП в Подєбрадах 1926 р. Лев Чикаленко стоїть справа.

У 1923—1926 рр. проживав у Празі, займався науковою діяльністю. У 1924 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук в Українському вільному університеті в Празі. Читав лекції з антропології, етнографії та археології в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Вивчав неолітичні культури території Чехо-Словаччини, орнаменти моравської мальованої кераміки, встановивши їхні зв'язки з неолітичною мальованою керамікою трипільської культури в Україні. Працював лаборантом у передісторичному відділі Чеського національного музею. Брав участь у виданні газети «Українське Життя» (Авсбург), друкував вірші, публіцистичні статті в періодиці.

1926 р. переїхав до Парижа. У Паризькому інституті палеонтології людини в Сен-Жермен вивчав відомі колекції палеолітичних городищ Франції та південної Африки.

У 1926—1939 роках жив у Польщі, працював у Краківському університеті і музеях Академії наук Польщі. Впорядкував матеріали археологічних експедицій, проведених у Київській губернії.

У 1942 р. під час нацистської окупації входив до складу Львівського археологічного комітету, вивчав кераміку Трипільської культури й колекцію музею Наукового товариства імені Т. Шевченка.

Після закінчення Другої світової війни проживав у Західній Німеччині.

У 1948 р. перебрався до США. Через незатребуваність і за браком засобів до існування деякий час мусив працювати прибиральником у нью-йоркському французькому шпиталі. Викладав в Українському університеті в Нью-Йорку.

Помер у Нью-Йорку 7 березня 1965 року. Прах перевезено в Україну і перепоховано на батьківщині в селі Перешори в 1998 році, згідно із заповітом.

Праці ред.

Автор праць «Нарис розвитку геометричного орнаменту палеолітичної доби» (1923), «Техніка орнаментування керамічних виробів мізинських неолітичних селищ» (1925), «Нарис розвитку української неолітичної мальованої кераміки — Більче Золоте» (1926).

Родина ред.

Перша дружина — Стахевич Тетяна Сергіївна (1890—1942) (дочка Лідії Миколаївни Фігнер, племінниця Віри Миколаївни Фігнер) — історик. Закінчила історико-філологічний факультет Вищих жіночих Бестужівських курсів (1914), залишилась там під керівництвом М. І. Ростовцева, вийшла заміж за Л. Є. Чикаленка (1916) і поїхала з ним на Україну. Після еміграції чоловіка повернулася з дітьми до Петрограда (1921), працювала в Музеї революції. Під час розгрому Музею 1929 року (арешти співробітників і закриття відділів «Каторги і заслання», Великої французької революції) пішла звідти. Викладала українську мову і займалася зі студентами університету. Потім викладала латинь у Першому ленінградському медінституті. Померла від голоду в блокадному Ленінграді.

Дочки: Стахевич Ірина Львівна (Арися, 1918 — жовтень 1999) — інженер-технолог. Закінчила хімічний факультет Інституту кіноінженерів, отримала направлення до Шосткинської фабрики кіноплівки № 6, але не поїхала туди, оскільки обладнання заводу було евакуйоване на схід країни, а м. Шостка незабаром було зайняте німцями. Працювала на номерному заводі в Ленінграді, згодом перетвореному в НДІ. Перед відходом з роботи очолювала лабораторію. Пережила блокаду.

Стахевич Ягна Львівна (1917—1983) — геолог, працювала у ВСЕГЄІ, потім — Інституті геології Арктики, брала участь в геологічній розвідці алмазів у Якутії.

Друга дружина — Лінтварьова Оксана (нар. 1919) — від 1943 р.

Дочка: Мар'яна Львівна — лікар, що проживає в Нью-Йорку.

Примітки ред.

Джерела ред.