Відкрити головне меню

Полігло́т (від грец. πολύγλωττος — багатомовний) — особа, яка володіє багатьма мовами.

Не існує єдиного визначення скількома мовами має володіти поліглот і в якій мірі (наприклад, чи то побіжно спілкуватися усно, чи то вільно читати).[1]

Поліглоти у світіРедагувати

Багатомовність — безперечно цікаве явище, яке здавна притягує до поліглотів увагу як учених, так і широкого загалу.

У світовій практиці відомі факти, коли поліглотами, тобто особами, які могли спілкуватися багатьма мовами, були люди, так би мовити, в силу обставин, інколи навіть неписьменні — наприклад, представники багатьох народів Кенії, зокрема тих, що належать до мовної спорідненості банту, розмовляють крім своїх рідних мов обов'язково державною мовою Кенії — «східноафриканським койне», мовою ЗМІ та освіти суахілі, зазвичай, також мовою або навіть мовами великих кенійських народів камба, кікуйю, також нерідко мовою/мовами найближчих сусідів, а на додаток ще й мовою колонізаторів — англійською.

Проте в більшості випадків[джерело?], безперечно, поліглотами є саме особи, які спеціально вивчають і практикуються у знаннях іноземних мов. Крім мовознавців та перекладачів серед поліглотів є культурні, суспільно-політичні діячі тощо. Інколи вивчення мов, як в угорця Іштвана Дабі стає чимось на зразок хобі або спорту, не маючи під собою конкретних практичних цілей.

Відомими поліглотами у світі є:

Поліглоти в УкраїніРедагувати

З причини бездержавності протягом тривалого часу історії, український народ перебував у сфері впливу державних утворень більших і успішніших етносів-сусідів, більше того державні кордони часто змінювалися (наприклад, внаслідок Андрусівського договіру 1667 року, поділів Польщі наприкінці XVIII століття тощо), відтак українці входили до складу різних держав. Серед численних наслідків для українців цих подій, зокрема мовних, не лише розвиток безпосередньо української мови, а й двомовність, а нерідко й багатомовність українців. Така ситуація, звичайно, мала і негативний бік —- значні асиміляційні явища в середовищі українців та спотворення розмовної мови. На асиміляцію українців була спрямована також і державна політика царської Росії, цісарської Австрії, Чехословаччини на Закарпатті на поч. ХХ століття. Русифікаторською по суті була радянська культурна політика з початку 1930-х років.[джерело?]

Відомими українськими поліглотами є:

  • Білецький Андрій Олександрович — мовознавець, володів близько 90 мовами.
  • Агатангел Кримський — історик, мовознавець, етнограф, сходознавець, людина енцеклопедичних знань кримсько-татарського походження. Володів, принаймні, 16 живими і деякими класичними мовами; за деякими даними — 60 мовами.
  • Григорій Кочур — український поет, перекладач, історик літератури і теоретик перекладацького мистецтва, перекладав з 28-ми (за іншими відомостями, з сорока) мов.
  • Микола Лукаш — український перекладач, історик літератури, лексикограф, володів більш ніж 20 мовами, перекладав літературні твори на українську мову з 14 мов.
  • Юрій Покальчук — український письменник та перекладач, володів понад десятьма мовами.
  • Гетьман Іван Мазепа — за життя оволодів вісьмома мовами.
  • Лeся Українка — українська письменниця, перекладачка, культурна діячка.

ПриміткиРедагувати