Кочур Григорій Порфирович

(Перенаправлено з Григорій Кочур)

Кочур Григорій Порфирович
Григорій Кочур.jpg
Народився 17 листопада 1908(1908-11-17)
с. Феськівка, Сосницький повіт, Чернігівська губернія,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 15 грудня 1994(1994-12-15) (86 років)
Ірпінь, Київська область,
Україна Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Національність українець
Діяльність перекладач, теоретик перекладу, громадський діяч
Alma mater КНУ імені Тараса Шевченка
Мова творів українська[1]
Премії Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1995
Премія ім. Максима Рильського

Григо́рій Порфи́рович Ко́чур (*17 листопада 1908, Феськівка, Сосницький повіт, Чернігівська губернія — †15 грудня 1994, Ірпінь) — український перекладач, поет, літературознавець, громадський діяч, шістдесятник.

БіографіяРедагувати

Народився в селі Феськівка Чернігівської губернії (тепер Менського району Чернігівської області). Навчався у Київському інституті народної освіти, де його викладачами були професори С. Савченко, М. Калинович, Б. Якубський, С. Маслов, М. Зеров. Ще під час навчання в інституті молодого Григорія залучили до перекладацької роботи, зокрема над антологією нової французької поезії, а згодом хрестоматією «Антична література». У процесі спільної роботи Кочур-студент познайомився з Максимом Рильським, Михайлом Драй-Хмарою, Освальдом Бурґгардтом, Павлом Филиповичем, а також певний час працював помічником у Агатангела Кримського. Після завершення навчання Григорієві довелося виїхати викладати до Балти й Тирасполя. Згодом викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах.

Разом з дружиною 1943 року заарештований у Полтаві за приналежність до ОУН, звинувачений в «українському буржуазному націоналізмі» та засуджений на 10 років (1943–1953) ув’язнення в Інтинському таборі (Комі АРСР), де виконував каторжні роботи на шахтах концтаборів ГУЛАГ м. Інта. Тут посів провідне місце в інтернаціональному гуртку інтелігенції, не припиняв творчої діяльності. Перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в'язнів нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги.

Після звільнення (1953) і реабілітації (1962) подружжя Кочурів повернулося в Україну, оселилися в м. Ірпінь під Києвом.

Найближчий соратник М. Рильського, Григорій Кочур був неформальним лідером українського перекладацького цеху.

Кочур належав до ключових фігур національно-культурного відродження в Україні в 60-і. Його оселя в Ірпені була центром, де збиралася опозиційно налаштована творча інтелігенція. Після першої хвилі арештів серед української інтелігенції 1965 року Кочур в числі 139 авторів підписав лист-протест 139 на захист своїх друзів і близьких знайомих.

Усі ці роки Кочур багато і плідно працював, виховуючи нове покоління перекладачів. Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архілоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів.

У 70-х Григорій Кочур щораз частіше потрапляв до списків тих, кого «розбирали» на різних зборах, потрапив до «чорних списків», зокрема за те, що зустрічався з українськими літераторами з-за кордону. Під час другої хвилі репресій серед української інтелігенції 1973 року Кочура виключили зі Спілки письменників України (СПУ): попри тиск, не дав потрібних КДБ показів проти Є.Сверстюка; практично позбавили можливості публікуватися.

Тільки 1988 Кочура відновили в СПУ. 1989 видана невелика збірка його віршів «Інтинський зошит», його табірна поезія з царства «дротяного дракона». 1991 р. виданий том вибраних перекладів «Друге відлуння».

Як твердить критик і теоретик перекладів М. Новикова, збірка перекладів Кочура — це «одночасно факт української культури, документ нашого часу і „багатоголосий монолог“ самого Кочура».

Григорій Кочур — лауреат премії ім. М. Рильського за переклади і Державної премії ім Т. Шевченка за книгу перекладів «Друге відлуння».

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі та Чехії (1992).

Григорій Кочур був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, нагороджений медаллю НТШ ім. М. Грушевського.

Вшанування пам'ятіРедагувати

В Ірпені діє приватний Літературний  музей ім. Г. П.Кочура (www.kochur.do.am). Його відкрили 1997 року  діти Григорія Кочура, щоб продовжувати  справу  його життя — сприяти розвиткові української перекладацької діяльності та загалом української культури. Тут представлена інформація про діяльність українських патріотів 60-70  років ХХ ст., окремо представлена меморіальна виставка вчителя Григорія Кочура видатного перекладача Миколи Зерова. У Львівському національному університеті імені Івана Франка функціонує кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.

За підтримки МФ ”Відродження” видано найповніший збірник поетичних перекладів Григорія Кочура "Третє відлуння”.

У Київському національному університеті імені Т. Шевченка 27–29 жовтня 2003 року відбулася Міжнародна науково-практична конференція з перекладу, присвячена 95-річчю від дня народження Григорія Кочура. За матеріалами конференціїї видано збірник.

ПублікаціїРедагувати

КнигиРедагувати

Статті та есеРедагувати

Статті та есе опубліковані у складі наукових збірок, а також у журналах Всесвіт, Літературна Україна та ін.:[2]

  • Кочур Г. Арістофанів сміх // Всесвіт. — 1981. — № 6. — C. 183—186.
  • Кочур Г. Бібліографія французької шевченкіани // Літ. Україна. — 1967. — 15 верес. — Рец. на кн.: Т. Г. Шевченко французькою мовою (1847—1967): Бібліогр. покажч. / Уклав М. М. Гресько. — Львів, 1967. — 42 с.
  • Кочур Г. Видано в Пряшеві // Всесвіт. — 1962. — № 7. — С. 72–74. — Рец. на кн.: Мольнар М. Тарас Шевченко у чехів та словаків. — Пряшів: Словац. пед. вид-во, Відділ укр. літератури, 1961. — 285 с.; Орсаг-Гвєздослав П. Криваві сонети / Пер. з словац. А. Патрус-Карпатський. — Пряшів: Словац. пед. вид-во, Відділ укр. літератури, 1961. — 85 с.
  • Кочур Г. [Відповіді на запитання з Анкети редколегії збірника «Теорія і практика перекладу» для перекладачів] // Теорія і практика перекладу. — 1991. — Київ: Вища шк., 1992. — Вип. 18. — С. 171—189.
  • Кочур Г. Вперше в Радянському Союзі // Літ. Україна. — 1962. — 6 лип. — Рец. на кн.: Менандр. Відлюдник: Комедія / Пер. з старогрец. А. О. Содомора. — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1962. — 99 с.
  • Кочур Г. [Вступне слово до публікації сонетів у перекладах М. Стріхи] // Березіль. — 1992. — № 11/12. — C. 13–14. — (Укр. перекладний сонетарій).
  • Кочур Г. [Вступ до статті М. Зерова "Брюсов — переводчик латинских поэтов] // Мастерство перевода. 1966. — Москва: Сов. писатель, 1968. — С. 413—416.
  • Кочур Г. «Гроно п'ятірне» витримки соловецької: До 100-річчя з дня народження Миколи Зерова // Рад. Україна. — 1990. — 28 квіт.
  • Кочур Г. Данте в украинской литературе // Дантовские чтения. 1971 / Под общей ред. И. Бэлзы. — Москва, 1971. — С. 181—203.
  • Кочур Г. Добрі переклади англійською мовою // Всесвіт. — 1961. — № 11. — С. 153—155.
  • Кочур Г. Езоп українською мовою // Всесвіт. — 1962. — № 5. — С. 98–99. — Рец. на кн.: Езоп. Байки / Пер. із старогрец. Ю. Ф. Мушак. — Київ: Держлітвидав, 1961. — 328 с.
  • Кочур Г. З недрукованих поезій [Передмова до збірки поезій М. Зерова] // Вітчизна. — 1988. — № 3. — С. 161—162.
  • Кочур Г. З французької шевченкіани // Літ. Україна. — 1966. — 8 берез.
  • Кочур Г. Здобутки й перспективи // Всесвіт. — 1968. — № 1. — С. 92–97.
  • Кочур Г. Зеров і Словацький // Всесвіт. — 1988. — № 8. — С. 126—127.
  • Кочур Г. Із спогадів про свого вчителя // Родинне вогнище Зерових / Упорядкув. М. Зерової, Р. Корогодського, С. Попель. — Київ: Гелікон, 2004. — С. 22–25. — («Українська модерна література»).
  • Кочур Г. Кілька побіжних вражень (Замість огляду тижневика «Жицє літерацке») // Всесвіт. — 1960. — № 12. — С. 76–78.
  • Кочур Г. Кілька уваг про Василя Мисика та його переклад «Ромео і Джульєтти» // Прапор. — 1988. — С. 42–46.
  • Кочур Г. Лист до Р. Зорівчак від 10 берез. 1982 р. Зберігається в архіві адресата.
  • Кочур Г. Майстри перекладу // Всесвіт. — 1966. — № 4. — С. 17–24.
  • Кочур Г. Микола Зеров: (До 75-річчя з дня народження) // Літ. Україна. — 1965. — 27 квіт.
  • Кочур Г. «Но вспомнишь ли у новых берегов…» // Лит. обозрение. — 1989. — № 9. — С. 62–63.
  • Кочур Г. Перекладацький доробок неокласиків // Народна воля [Скрентон, штат Пенсильванія, США]. — 1995. — 25 трав.; 1 черв.
  • Кочур Г. Перекладацький доробок неокласиків // Проблеми літературознавства і художнього перекладу: Зб. наук. праць і матеріалів. — Львів: НТШ, 1997. — С. 191—196.
  • Кочур Г. Перші кроки // Дніпро. — 1989. — № 1. — С. 65–66
  • Кочур Г. Про Миколу Зерова // Дзвін. — 2005. — № 5/6. — С. 137—141.
  • Кочур Г. Про переклади Миколи Зерова // Всесвіт. — 1963. — № 10. — С. 103—104.
  • Кочур Г. [Рецензія] // Всесвіт. — 1961. — № 3. — С. 157—158. Рец. на кн.: Публій Овідій Назон: До 2000-річчя з дня народження: (Збірник статей). — Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1960. — № 6. — 102 с.
  • Кочур Г. Учений, перекладач, поет [М. Зеров] // Вечірній Київ. — 1963. — 1 квіт.
  • Кочур Г. Феномен Миколи Лукаша (19.XII.1919–29.VIII.1988) // Сучасність. — 1989. — Ч. 2. — С. 16–23.
  • Кочур Г. Шевченко в польських перекладах // Всесвіт. — 1961. — № 9. — С. 51–57.
  • Кочур Г. Шекспир на Украине // Мастерство перевода. 1966 / Редкол.: К. Чуковский (глав. ред.) … Г. Кочур. — Москва, 1968. — С. 26–59.
  • Кочур Г. Шлях Миколи Зерова до поезії // Літ. Україна. — 1987. — 13 серп.

ВизнанняРедагувати

Лавреат премій імені М. Рильського та імені Т. Шевченка за перекладацьку діяльність, нагороджений медаллю Наукового товариства імені М. Грушевського.

В Ірпені діє Літературний музей Григорія Кочура.[3]

У Львівському університеті 1998 р. відкрито кафедру перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура.

У 2008 на честь 100-річчя перекладача випущена марка з його портретом. За ініціативою Міністерства культури і туризму України у вересні 2009 заснована Літературна премія імені Григорія Кочура.

В Чернігові є вулиця Григорія Кочура[4].

17 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 110 років з дня народження Григорія Кочура (1908—1994), поета, перекладача.[5]

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Жадько В. О. У пам'яті Києва: столичний некрополь письменників. — К., 2007. — С. 25, 93, 280.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 209.
  • Григорій Кочур: Бібліогр. покажч. / ред.: Б. Якимович; уклад.: Г. Домбровська, З. Домбровська; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. — Л., 1999. — 258 c. — (Укр. біобібліографія. Нова сер.; Ч. 2).
  • Григорій Кочур і український переклад: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Київ; Ірпінь, 27–29 жовт. 2003 р. / Редкол.: О. Чередниченко (голова) та ін. — Київ; Ірпінь: ВТФ Перун, 2003.
  • Григорій Кочур: натхнення чи праця / Галина Пехник // Григорій Кочур у контексті української культури другої половини XX віку : матеріали Всеукр. наук. конф. (Львів, 14–15 жовт. 2005 р.) / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Літ. музей Г. Кочура ; [редкол.: Р. Зорівчак (голова) та ін.]. – Львів, 2007.
  • Літературний музей Григорія Кочура: здобутки та перспективи / М. Кочур // Григорій Кочур у контексті української культури другої половини XX віку : матеріали Всеукр. наук. конф. (Львів, 14–15 жовт. 2005 р.) / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка, Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Літ. музей Г. Кочура ; [редкол.: Р. Зорівчак (голова) та ін.]. – Львів, 2007.
  • У духовно-культурному полі Григорія Кочура – теоретика й історика українського перекладу / Роксолана Зорівчак // Література та переклад. Дослідження. Рецензії. Літературні портрети. Інтерв’ю / Григорій Кочур ; упоряд.: Андрій та Марія Кочур. – Київ, 2008. – Т. 1. – С. 11–63.

ПриміткиРедагувати

  1. Czech National Authority Database
  2. Григорій Кочур: до 100-річчя від дня народження — Бібліографія[недоступне посилання з липня 2019]
  3. Музей Григорія Кочура в Ірпені. Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 3 квітня 2022. 
  4. Архівована копія. Архів оригіналу за 20 лютого 2016. Процитовано 15 лютого 2016. 
  5. Постанова Верховної Ради України від 08.02.2018 р. № 2287-VIII «Про відзначення пам'ятних дат і ювілеїв у 2018 році». Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 14 березня 2018. 

ПосиланняРедагувати