Вікіпедія

Маслов Сергій Іванович

український літературознавець, книгознавець, історик літератури, педагог

Сергі́й Іва́нович Ма́слов (16 (28) листопада 1880(18801128), Ічня — 11 січня 1957, Київ) — український літературознавець, книгознавець, історик літератури і педагог. Професор (1935), член-кореспондент АН УРСР (1939). Брат українського етнографа та літературознавця Василя Маслова, батько радянського лінгвіста Юрія Маслова, хрещений батько українського театрознавця, педагога і театрального критика Валеріяна Дмитровича Ревуцького.[1]

Сергій Іванович Маслов
Народився 16 (28) листопада 1880(1880-11-28)
Ічня
Помер 11 січня 1957(1957-01-11) (76 років)
Київ
Поховання Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник
Діяльність педагог
Alma mater Київський університет
Галузь літературознавство
Заклад КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання професор
Науковий ступінь член-кореспонден АН УРСР
Членство НАН України
Роботи у Вікіджерелах
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Маслов.

Біографія ред.

Народився 16 листопада (28 листопада) 1880 року в Ічні у буржуазній родині (батько мав купецьке свідоцтво 2-ї гільдії, помер в 1894 році[2]). У 1890—1898 роках навчався у Прилуцькій класичній чоловічій гімназії. В 1898—1899 роках навчався в Київському політехнічному інституті. У 1900 перейшов до Київського університету. За активну участь у студентському революційному русі, його було віддано в солдати серед 183-х студентів Київського університету і вислано до Луцька (1900). У цей час С. Маслов захопився народною творчістю, збирав матеріали для словника української мови, які пізніше використав Б. Грінченко. Після служби у 1901 продовжив навчання і закінчив Київський університет (1907).

З 1914 обіймав посаду приват-доцента Київського університету. Працював в університеті завідувачем кафедри історії російської мови та літератури, викладав на Вищих жіночих курсах, 1914 — 1917 — також у народних та робітничо-селянських університетах, Археологічному інституті, польській жіночій гімназії в Києві. Був секретарем Історичного товариства Нестора-літописця. 1921—1927 — член Комітету з охорони пам'яток старовини і мистецтва, з 1922 — дійсний член, з 1923 — позаштатний співробітник Українського наукового інституту книгознавства, згодом там же — голова Комісії з історії книги, 1926 — завідувач відділу стародруків Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського). 1939—1950 — завідувач відділу давніх української та російської літератур Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.[3]

З початком німецько-радянської війни, в липні 1941 року Сергія Маслова було евакуйовано з майже 400-ми академіками, членами-кореспондентами та іншими науковими працівниками Академії наук УРСР до Уфи, столиці Башкирії[4].

Звання професора отримав у 1935 році; з 1948 року — доктор філологічних наук.

 
Могила Сергія Маслова

Помер 11 січня 1957 року. Похований в Києві на Лук'янівському цвинтарі (ділянка № 10, ряд 9, місце 4).

Наукова робота ред.

Перша наукова праця — «Лірники Полтавської і Чернігівської губерній» (1902). Автор численних досліджень з історії давніх української та російської літератур («Казанье Мелания Смотрицкого на честный погреб о. Леонтия Карповича», «Наука Леонтія Карповича в неділю перед Різдвом», «Описание рукописей Исторического общества Нестора летописца» (усі — 1908), «Обзор рукописей Библиотеки императорского университета св. Владимира» (1910), оглядів полемічної, драматичної, віршованої літератури 16 — 18 ст., праць з палеографії, бібліографістики, історії книгодрукування, фольклору, історії мови. Написав розвідку «Культурно-національне відродження на Україні в кінці XVI і першій половині XVII ст.» (1946), вступну статтю та коментарі до фототипічного видання 1800 «Слова о полку Ігоревім» (1950). Співредактор (з Є. Кирилюком) та один з авторів «Нарису історії української літератури» (1946), який ЦК КПУ піддав критиці за «буржуазний націоналізм». За висновками спеціалістів, праці Маслова є зразком дослідження давніх східнослов'яньких літератур, рукописної спадщини та історії українського книгодрукування. Свою наукову бібліотеку (11 тис. примірників) подарував Державній публічній бібліотеці УРСР.

Примітки ред.

  1. ↑ Валентина Кузик. Дмитро Ревуцький: 1881-1941 (біографічно-культурологічний нарис)[недоступне посилання з червня 2019]
  2. ↑ Ємчук О. С. І. МАСЛОВ: ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ВЧЕНОГО [Архівовано 21 грудня 2016 у Wayback Machine.]Тут же детально описаний родовід.
  3. ↑ Відділ історії української літератури (12) // Інститут літератури НАН України. Архів оригіналу за 22 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
  4. ↑ Булаховська Ю. Л. Уфимські спогади // Мовознавство. — 2010. — № 4—5. — С. 47-55 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2022. Процитовано 17 березня 2022.

Бібліографія ред.

Література ред.

  • Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.234.
  • Перетц В. Нарис наукової діяльності проф. С. І. Маслова. В кн.: Сергій Маслов: 1902—1927. К., 1927;
  • С. І. Маслов [Некролог]. «Радянське літературознавство», 1957, № 1;
  • Назаревский А. Памяти друга. «Вісник Київського університету» (К.), 1959, № 2 (Серія філології та журналістики, вип. 1);
  • Крекотень В. Лицар філологічної науки. «Радянське літературознавство», 1980, № 11.
  • Маслов С. І. Каталог ювілейної виставки українського друкарства / С. І. Маслов ; Український наук. ін-т книгознавства. - Київ, 1925. - 49 с. - Режим доступу: https://nibu.kyiv.ua/elfond/maslov_katalog_juvilejnoji_vystavky/maslov_katalog_juvilejnoji_vystavky.pdf [Архівовано 26 жовтня 2021 у Wayback Machine.]

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маслов_Сергій_Іванович&oldid=35138517